Теза "сам собі психолог" є профанацією, особливо під час війни — Чабан

Теза "сам собі психолог" є профанацією, особливо під час війни — Чабан

Якщо людина просто 2 ночі погано спить і після цього без рецепту лікаря просить в аптеці антидепресант – це профанація. Теза "сам собі психолог" така ж неефективна, як і "сам собі стоматолог". На цьому наголошує в ефірі Українського Радіо професор, медичний психолог, психотерапевт Олег Чабан. Він додає: "Ситуація війни створила броунівський рух в інтернеті, де будь-хто вважає, що може лікувати інших". Професор радить: якщо ви все-таки заходите на сайт онлайн-"психолога", подивіться яка у нього освіта, чи можна його перевірити і записатися на офлайн-прийом, дізнатися, в якій він організації? А дитячий і сімейний психолог Катерина Гольцберг зауважує, що під час війни люди унеможливлюють стосунки.

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне зображення із сайту Pixabay

"Я не знаю людини, у якої зараз би не було порушення сну"

Усі ці роки після повномасштабного вторгнення українські родини стикаються з дуже серйозними викликами: сім’ї розділені, діти не бачать батька, чоловік і дружина не бачать один одного. Назвіть основні проблеми, з якими до вас нині звертаються люди?

Олег Чабан: Серед спеціалістів є психологи, медичні психологи, психотерапевти і психіатри. До мене найчастіше звертаються саме з біологічними проблемами, тобто як до психіатра. Якщо говорити про феномени  нозології (нозологія – вчення про хвороби, що містить біологічні та медичні основи хвороб – ред.), найбільш поширені розлади – це тривога, депресія, фобії, порушення сну. Я не знаю людини, у якої зараз би не було порушення сну. Не обов'язково в рамках психічної патології, просто фізіологічно через надмірну високу соціальну тривогу. Тому кількість таких пацієнтів неймовірно зросла. Навіть Міністерство охорони здоров'я констатує значне зростання кількості депресій, або прихованої патології.  Це така трохи дивна річ, коли ми не говоримо про прямі емоційні розлади, але статистика вказує на збільшення кількості призначень такого препарату, як антидепресант. А призначається він через тривогу, депресію, соматизовану депресію, коли загострюються хронічні хвороби, за якими стоять великі психологічні проблеми. Тому справді нині дуже велика кількість звернень.

Не можна розкидатися психотропними засобами

Щодо антидепресантів, які часто видаються провізорами без рецептів.

Олег Чабан: Попрошу вас дати мені адреси таких аптек, щоб я звернувся до Міністерства охорони здоров'я. Не можна розкидатися психотропними засобами. Антидепресант, нейролептик, транквілізатор відносяться до психотропних препаратів. Дуже активна терапія потребує уважного відстеження стану пацієнта. Просто так прийти і попросити продати антидепресант через, наприклад, тривогу, такого бути не може. Тому я за те, щоб був жорсткий контроль, і аптеки працювали чесно.

Не нашкодь своєму здоров'ю

Я хочу, щоб ви звернулися до тих, хто займається самолікуванням і приймає антидепресанти без призначення лікаря.

Олег Чабан: Перший принцип медицини – не нашкодь своєму здоров'ю. Можна дуже легко нашкодити лише тим, що ти неправильно оцінюєш свій стан. Можна змінити тактику і стратегію життя без будь-яких препаратів. Не потрібно одразу діяти на складні механізми. Коли ми говоримо про медичні препарати, зокрема, про антидепресанти, потрібна насамперед діагностика психічних розладів і лікування. І цим повинні займатися і медичні психологи, і психіатри, які призначають ці препарати. Так, на сьогоднішній день сімейним лікарям вручається тонкий інструмент, який називається Mental Health Gap Action Programme (mhGAP).  Це глобальна флагманська програма ВООЗ, спрямована на отримання додаткових знань в галузі психічних розладів пацієнтів. І вони можуть це оцінити, і можуть навіть призначити лікування. Але у них є знання. Тому якщо людина просто 2 ночі погано спить і після цього просить в аптеці транквілізатор чи антидепресант – це профанація. Пам’ятайте, що теза "сам собі психолог" така ж неефективна, як і "сам собі стоматолог".

Велика піна навколо поняття психологічна допомога

Як ви ставитеся до онлайн-психологів, коучів, які записують лекції і потім їх продають?

Олег Чабан: Ситуація війни створила такий броунівський рух в інтернет-площині, де будь-хто, навіть той, хто сам нещодавно пролікувався, вважає, що може лікувати інших. Це великий хаос. Зупинити його просто командним способом неможливо. Ми повинні пережити оцю велику піну навколо поняття психологічна допомога, яка блукає в інтернеті. Національні програми зі збереження ментального здоров'я дуже і дуже фахові. Але паралельно існує дуже велика площина інтернет, де дійсно сходяться всі, в тому числі люди з альтруїстичними поривами. Є і коучі, які на цьому заробляють. Це нечистоплотний бізнес, побудований на біді, на високій тривозі, готовий продавати щось, зменшуючи свою відповідальність і збільшуючи свої доходи.

Олег Чабан. Фото: Данило Павлов, The Ukrainians 

Але є багато людей, які в силу альтруїзму та емпатії намагаються допомагати іншим, не знаючи що робити, як робити, або чим завершувати. Тому що будь-яка допомога має алгоритм. Завжди ставиться кінцева мета. Не роз'ятрити душу, довести людину до сліз і сказати, що він спрацював на катарсис. Зигмунд Фрейд відмовився від ідеї катарсису. Звільнення травми і виведення її нагору – це не означає, що ти вилікувався. Тому навіть, коли ви заходите на чийсь сайт, подивіться яка у людини освіта, хто вона така, чи можна таку людину перевірити і записатися до неї на прийом, дізнатися, в якій він організації, чи він взагалі фахівець? Чи можливо перед вами просто травмована людина, яка вирішила, що може лікуватися за рахунок інших. Перевіряйте всі ці речі. Тому що психологія – це штука дуже складна.

Люди унеможливлюють стосунки

Пані Катерино, з якими проблемами і запитами до вас найчастіше приходять українці в період повномасштабного вторгнення? Ми розуміємо, що роз’єднані  сім’ї мають одні виклики, ті, що залишилися – інші.

Катерина Гольцберг: Справді проблем дуже багато. Насамперед, я б назвала узагальненим викликом у стосунках – це відсутність ресурсу. Відсутність бачення майбутнього. А якщо виділити певні речі, то можна говорити і про страхи, і про фонову тривогу, яка унеможливлює, наприклад, здатність працювати, здатність будувати стосунки. Що стосується стосунків. Коли люди починають зустрічатися, вони говорять про себе тільки найкраще. Вони хочуть сподобатися, іноді навіть брешуть. Але зараз я побачила іншу тенденцію. Люди, навпаки, одразу вивалюють про себе все найгірше. Люди унеможливлюють стосунки. Нам усім хочеться періоду залицянь, періоду пізнання один одного, а його немає. Люди настільки лякають один одного, що унеможливлюється побудова стосунків. Через це стосунки стають, як зараз модно казати, токсичними. Хоча я не дуже люблю це слово, оскільки воно часто використовується дуже суб'єктивно.

Катерина Гольцберг. Фото: facebook.com/katerinagoltsberg

Друга проблема полягає в бекграунді, який кожен із нас має, йдучи в стосунки. Наприклад, коли ми знайомимося, ми розповідаємо про свої смаки, захоплення, уподобання. І коли починаємо жити разом, розуміючи наші бекграунди, ми підлаштовуємося один під одного. Зовсім інша ситуація, коли один йде на війну, інша їде в Європу. Оці два роки – це вже інший бекграунд, інший життєвий досвід. І для того, щоб стосунки продовжувалися, людям дуже важливо ділитися цим досвідом один із одним. Тобто, якщо вони не мають можливості ділитися та імплементувати досвід іншої людини, як свій, вони не можуть потім будувати стосунки. Вони не можуть навіть зрозуміти цей досвід. І це найскладніша ситуація. А для того, щоб цей досвід усвідомити, нам потрібен ресурс. А ресурсу недостатньо. Як я вже сказала, люди звертаються до психолога саме із тим, що у них немає ресурсу. А є багато злості, сорому, чого завгодно. Ми не можемо співставити навіть цей бекграунд. Ми маємо ним поділитися, і це стає великою проблемою.

Під час війни, під час складних ситуацій у нас іноді відключається моральність, і ми стаємо більш біологічними. Діють гормони, деяких із них діють недобре, наприклад, кортизол, який спонукає нас до певних дій. І от, моральність якась відключилася, на низьких рівнях у нас з'являються потреби в сексі, їжі, задоволеннях. І людина стає якоюсь біологічною. Чому дуже багато зрад від чоловіків, які залишилися? Тому що вони існують на тому первинному базовому рівні – поїсти і зайнятися сексом. Тому що працює кортизол і спонукає до дій. Наприклад, людина боїться йти на війну. Відповідно, у неї загострюються інстинктивні біологічні потреби. Можливо, я некоректно навела, як приклад, тільки чоловіків. Я говорю загалом про суспільство. Зради є з обох боків, і це ілюзія – думати, що зради тільки з одного боку. Але наше суспільство, на жаль, нормалізує подружню зраду чоловічу і засуджує жіночу. Ми не говоримо, що те добре, а те погано. І те, і те недобре. Але мені здається, що перекіс все одно існує.

Сім'я – це не лише чоловік і дружина. Це ще й стосунки з дітьми

Я б хотіла обговорити ще одну важливу тему. Коли ми говоримо "подружжя", маємо на увазі чоловіка і дружину. Але сім'я – це набагато більше. Це ще й стосунки з дітьми. І дуже часто розірвані стосунки з дітьми погано відображаються на їхньому психічному стані, якщо, приміром, у них до війни була повноцінна родина. Вони разом із батьком ходили на рибалку, їздили на велосипедах тощо. І тут раптом все це зникло. Підтримувати ці стосунки на відстані неможливо. А ще у нас під час війни дуже загострюється потреба в тілесності. Люди хочуть реалізовувати свої тілесні бажання. Дитина буває розлучена і з обома батьками. Наприклад, підлітки їдуть навчатися в Європу в прийомну родину. І дитина, відірвана від близьких, не може рефлексувати з тими, кому вона довіряє. І може з'явитися багато деструктивних речей, таких, як схильність до алкоголю чи інших речовин.

Я знаю, що ви написали книгу-інструкцію, яка допоможе дійти до психолога.

Катерина Гольцберг: Просвітництво – це наше все. Я написала книгу "Я йду до психолога", орієнтовану на підлітків та їхніх батьків. Там можна прочитати про всі засади і правила звернення до психологів, як їх зрозуміти, зняти внутрішні "зажими" і прийти до фахівця.