— Останній місяць точилось багато плідних дискусій щодо того, що робити із церковними приміщеннями і з людьми, які звикли масового збиратись у церквах. На сьогодні УПЦ зайняла певну позицію щодо убезпечення громадян від цієї світової небезпеки. Як ви озвучите позицію церкви?
— Безперечно, ті події, які торкнулися і українського суспільства, і цілого людства — не можуть не турбувати церкву. Вона не може на них не реагувати. Відповідно, тоді, коли в Україні почали запроваджувати карантинні обмеження, церква виступила із закликом до вірян дотримуватись цих обмежень. Церква завжди була з українським народом і розділяла радість і труднощі, тому, коли певні обов‘язки і обмеження покладаються на всіх громадян, то це є свідома позиція церкви — разом з українським народом нести ті обмеження, які вводяться у зв‘язку із загрозою стрімкого поширення смертельно-небезпечної хвороби.
Також церква, звертаючись до вірян, дала пояснення, що це не просто якийсь зовнішній обов‘язок і це також має сприйматися вірянами, як час для духовних справ, які особливо актуальним на період великого посту, який триває. Аскетична духовна релігійна практика церкви, яка має своє коріння в настановах священного писання й вказує на самоусамітнення, те що у чернечій практиці називається затвором — один з видів християнського благочестя і досягнення духовного вдосконалення. Час усамітеної молитви, час усамітнених розважань, а також і той обов‘язок, який ми маємо перед ближніми своїми, обов‘язок, який накладається заповіддю божою, яку господь сам називає однію з двох найбільших заповідей, — це заповідь любові до бога і заповідь любові до ближнього. Любов до ближнього, особливо в цей час, спонукає до діяльної турботи про здоров‘я і життя, про тих, хто перебуває в найбільшій групі ризику. Тому церква закликала і закликає долучатися до молитв, до богослужінь через ті медійні засоби які є. Разом з тим, церква продовжує свою справу, діяльність, тому що, очевидно, що з церкви ніхто не знімав і не може зняти обов‘язку, який на неї покладається — турбуватися та дбати про духовне здоров‘я вірян і про життя вічне.
— Чи може хтось, окрім священиків, зараз потрапити в храми?
— Храми є відкриті для індивідуальної молитви, в храмах звершується богослужіння згідно тих приписів, які встановлено в карантинних обмеженнях. В одних місцях це відбувається на вулиці, в інших місцях безпосередньо в храмі з дотриманням відповідних санітарних норм, знаходяться відповідні дезінфікуючі засоби. Церква видала належні приписи для духовенства і для вірян щодо того, що можна робити і чого не можна робити в цей час з огляду на епідемію. Але так само, як інші важливі суспільні інституції і інші важливі складові повсякденного життя кожної людини не можуть припинити свою діяльність, так і церква не закривається. Я хотів би це підкреслити, тому що є частина наших співгромадян, для яких церква не є важливою, для яких церква не є частиного їхнього життя і тому вони вважають, що було б добре закрити церкву на замок і нехай чекають на завершення карантину. Я, наприклад, як людина і громадянин, не маю низки тих потреб, які хвилюють досить багатьох: в мене немає домашньої тварини, яку мені потрібно вигулювати, думати, як це правильно робити, мені не треба купувати для неї їжу. В мене немає дітей, яких треба доглядати, про навчання яких треба дбати. Але це не означає, що якщо в мене конкретно немає цих проблем, то ці проблеми не є важливими для наших співгромадян. Так само і коли йдеться про можливість молитви, можливість поспілкуватися із священнослужителем, можливість приступити до сповіді та прийняти причастя — це є речі, які особливо в цей час важливі для багатьох людей. І враховуючи те, що, на жаль, досі наука, на яку людство так покладалося, особливо в останні століття і десятиліття, не знайшла адекватної відповіді на загрозу коронавірусної хвороби і покладається лише на те, що з певними підтримуючими засобами людина,завдяки тому, що є в її природі, вилікується — в цей час для нас, як для віруючих людей, зрозумілий наш обов‘язок звертатись до бога і просити про його допомогу і для лікарів, і для хворих, і для всього людства.
— Йдеться, наприклад, про заклики інших конфесій, які ми зараз вже не чуємо, але лише тиждень тому вони звучали, — про те, що однаково потрібно відвідувати массово храми, ледь не влаштовувати якісь хресні ходи і так далі. Тут би важливо зрозуміти процедуру, як це відбувається. Умовно, зараз в неділю в Феодосіївському монастирі не можна зустріти 5 сотень людей.
— Очевидно, що зараз між двома крайнощами слід триматися золотої середини. Навіть ті, хто тиждень чи два тому ігнорували небезпеку, зараз вимушені обставинами на цю небезпеку зважати і реагувати. От наприклад, РПЦ ще кілька тижні тому в особі своїх багатьох, в тому числі відомих, представників відкидала якусь особливу загрозу, не вважала за потрібне на неї реагувати. Втім, уже в цей недільний день російський патріарх сам закликав вірян залишатися вдома і не приходити у великих кількостях на богослужіння, вказуючи приклади досягнення святості самітниками і пустельниками, які навіть ціле життя проводили у самотності у молитві і так досягали досконалості. Очевидно, що, коли все суспільство несе обмеження в умовах, коли ці обмеження є на пересування, на скупчення людей, церква не тільки закликає інших дотримуватись цих обмежень, але і сама їх дотримується.
— Чи щось зміниться через карантин стосовно посту як гастрономічного утримання, зважаючи на умови? Чи змінюється щось через те, що доступ до магазинів, ринків, супермаркетів обмежується?
— Давні церковні правила чітко і ясно вказують, що обов‘язок всіх вірян — дотримуватися посту, але, разом з тим, подається чітке роз‘яснення "якщо немає тілесних обтяжень". Церква завжди, коли приходить піст, коли починають розпитувати, які є правила, пояснює, що всі зовнішні обставини, які обтяжують людину, - є тим, що дає підставу до послаблення тілесних обмежень посту. Це і хвороби, і загалом тяжкий фізичний стан, і обмеження, що людина сама може вибрати для свого харчування, наприклад, люди, які залежні в своєму харчуванні від когось іншого. Ці люди можуть харчуватись тим, що їм дається, без сумніву в тому, чи правильно вони дотримуються посту чи ні. Тому в нинішніх обставинах, безперечно, загальне обтяження для суспільства карантинних обмежень є підставою для того, щоб кожен вірянин, виходячи зі своїх особистих обставин життя, міг без сумніву проводити час посту відповідно до того, як ці життєві обставина складються.
— Що УПЦ каже про сповідь і причастя під час карантину та ізоляції?
— Хочу спрямувати всіх подивитися на офіційному сайті нашої церкви практичні настанови в 15 пунктах для ієрархії духовенства і вірян щодо того, чого слід дотримуватись під час карантину. Щодо сповіді, то навіть у католицькій церкві не передбачається сповідь через засоби комунікації. Віряни можуть поспілкуватися зі священиком або духовним наставником, але це не є власне таїнство сповіді, так само, як не можна і причаститися через засоби комунікації.
Читати також: Суспільне радіо враховує інтереси вірян у плануванні ефірів на час карантину
Сучасні технології, з одного боку, дозволяють нам зробити багато речей з тих, що не були можливі ще зовсім нещодавно, але є речі, які передбачають тільки виключно особистої присутності. Церква на час карантинних обмежень надає дозвіл для тих, хто бажають приступити до сповіді і причастя, зробити це в будь-який час не тільки під час звершення богослужіння, якщо така в них є потреба, віряни можуть звернутися до священнослужителя своєї парафії чи громади з проханням про це та як це найкраще організувати.
— Чи відбудеться 13 квітня синод стосовно Великодня, як заявляється в медіа? І як бути не надто релігійним світським людям, які просто сповідують традиції Великодня, в тому числі биття крашанок?
— Ідеться про те, що було офіційно оголошено, коли кабмін ухвалив рішення продовжити карантинні заходи до 24 квітня і, відповідно, Великодній період вже потрапив на цей період. Тоді було поширено оголошення, що ближче до часу богослужбових відзначень і святкувань священним синодом буде надано офіційне роз‘яснення щодо того порядку, якого слід буде дотримуватись у цей час. Чому саме з наближенням — ми бачимо, що ситуація змінюється навіть не за тижні, а за дні, і загадувати наперед, як і яким чином будуть проводитися ті чи інші святкові заходи та богослужіння, ми зараз не можемо. Є настанова самого спасителя, яку ми читаємо в євангеліє "досить з кожного дня турботи своєї". Нам не конче необхідно сьогодні чи вчора ухвалити рішення про те, як будуть звершуватись богослужіння на Великдень. Також як помісна православна церква, ми є частиною Єдиної святої соборно апостольскої церкви і той виклик, який постає перед УПЦ, він постає і перед усіма іншими помісними православними церквами. Тому для нас також важливо побачити, які думки, рішення та судження будуть прийняті з цього питання у інших помісних православних церков.