war

Про радіо в часи війни. Інтерв’ю з ветераном Українського радіо Анатолієм Табаченком

17.11.2022 р., 17:15

З нагоди Дня працівників радіо, телебачення і зв’язку в ефірі радіо "Культура" відбулась цікава розмова про радіомовлення під час війни з ветераном Українського радіо Анатолієм Табаченком.

Що стоїть за фразою "ветеран Українського радіо"?

"Це доля, все моє життя. Я сюди прийшов студентом 5-го курсу факультету журналістики у 1974 році. Тоді відзначали 50-річчя Українського радіо. Отже, протягом 48 років я був учасником і живим свідком усіх процесів, що відбувалися на радіо. І переконався, що це особливий засіб масової інформації.

Мені довелося працювати на всіх посадах, які є у штатному розписі. Починав з кореспондента в останніх новинах, бігав щодня з репортером по різних подіях, брав інтерв’ю. Я стільки всього побачив, працюючи польовим кореспондентом! А потім став завідувачем відділу, головним редактором, директором каналу "Промінь", керівником інформаційно-публіцистичної служби. Працював віце-президентом і першим віце-президентом Національної радіокомпанії України, був заступником гендиректора та останнім керівником Українського радіо до створення Суспільного мовлення. Сьогодні найцікавіше в моїй роботі ― це Музей українського радіо. Я із задоволенням зустрічаю екскурсії, особливо молодь. Сподіваюся, потік радіослухачів, які бажають відвідати музей, незабаром відновиться".

Яка найважливіша роль Українського радіо під час війни?

"Безперечно, це об’єктивне, повне, всебічне інформування, поширення достовірної інформації, боротьба з фейками. А найголовніше ― вселити в душі та серця радіослухачів віру в неодмінну перемогу України. Тут треба згадати про особливу роль середньохвильового радіомовлення. Адже останнім часом через поширення FM-діапазону та цифрового мовлення середні хвилі відійшли на другий план. Але це особливе мовлення ― потужні середньохвильові передавачі дістають й окуповані території. Коли немає нічого, а є тільки звичайний приймач на батарейці, то на середніх хвилях, де є амплітудна модуляція АМ, можна ловити радіосигнал".

Про Українське радіо під час Другої світової війни

"Українське радіо вперше прозвучало з Харкова, тодішньої столиці України. Це було у 1924 році. А 1934 року радіо переїхало до Києва. Коли почалася війна, то 18 вересня 1941 року радіо евакуюється знову до Харкова. Фронт насувається, і 25 жовтня Українське радіо виїздить із Харкова. Тоді працювало чотири радіостанції, голос радіо з ефіру не зникав, хоча Україна була окупована. Це були радіостанції "Радянська Україна", "Дніпро", Радіостанція імені Тараса Шевченка і "Партизанка". Вони змінювали місця дислокації, були похідні, рухалися за фронтом, базувалися часом у потязі. В одному вагоні була редакція, в іншому харчовий блок, у третьому медичний блок. Цікавий факт ― позивні "Реве та стогне Дніпр широкий" вперше прозвучали 1 травня 1943 року, і з того часу ця мелодія лунає на початку кожної години, символізуючи наступність поколінь Українського радіо".

Про позивні Українського радіо

"Це особлива, знакова мелодія для кожного українця. Я не раз був свідком, коли на концертах починає звучати "Реве та стогне", і зала встає, як по команді. І слухає так, ніби звучить український славень. Ця мелодія ― особливий код, який без жодних слів дає зрозуміти, що це за радіо звучить. Навіть у часи найжорсткішої радянської цензури Українське радіо було патріотичним носієм української мови, культури, традицій. Позивні вперше з’явилися в ефірі радіостанції "Дніпро". Багато років вони звучали у виконанні акустичної бандури Андрія Бобиря. Колись він мені розповів свою історію. У 1941 році закінчив консерваторію, але замість диплома ― повістка на фронт, і Андрій потрапляє служити у винищувальну авіацію. Він своїми руками зробив бандуру і з хлопцями на передовій співав "Реве та стогне", а перевозив бандуру в порожнині крила свого літака ― як оберіг, що рятує від смерті. І бандура таки врятувала".

Про перші радіостанції

"Радіостанція "Партизанка" ― це був зв’язок з партизанами. "Радянська Україна" ― іномовлення, вона працювала постійно з Москви. На всіх радіостанціях працював цвіт української інтелігенції. Олександр Довженко, Микола Бажан, Остап Вишня, Юрій Шумський… А після війни упродовж років радіо виконувало функцію пошуку рідних, які загубилися під час війни. Крім чотирьох, ще була п’ята радіостанція, яка працювала у волинських лісах. Це радіостанція "Афродіта", повстанське радіо УПА".

Про жанр радіоп’єси

"Традиція української радіоп’єси була дуже потужною. Один із знакових радіодраматургів ― Ігор Демінський. Його п’єса "Понад усе" з успіхом звучала на радіо, але потім її заборонили. Жанр радіоп’єси заборонили взагалі, тому що там можна було сказати те, що не скажеш прямо відкритими словами. Доля Ігоря Демінського невідома, розчинилася в історії. Цікаво, що виконавський рівень був дуже високий. Уявіть собі, актор виконував роль у пальті, для того щоб відповідним чином навантажити м’язи грудної клітки і створити правильну інтонацію. Зараз це роблять у спеціальних тон-ательє. До речі, ВВС почало мовити у 1922 році, а ми всього на 2 роки пізніше. Тож Українське радіо є одним із найперших мовників Європи".

Куди повернулося радіо після Другої світової війни

"Кажуть, що спочатку це був будинок на розі Хрещатика та Інститутської, де зараз сходи до колишнього Жовтневого палацу. Тут цікаво згадати про історію того будинка, куди переїхало Українське радіо після війни. Бо для багатьох поколінь радіослухачів адреса Хрещатик, 26 ― це символ українського духу, культури, пісні. Коли вибирали місце для будівництва у 1949 році Київського телерадіоцентру, увесь цей квартал Хрещатика лежав у руїнах, але стіни збереглися ― тут була телефонно-телеграфна станція. І за два роки, 6 листопада 1951 року вийшла перша передача. Торік ми відзначали 70-річчя введення в дію Київського телерадіоцентру. До речі, його тоді було обладнано виключно вітчизняною апаратурою. Обладнання було високої якості, з доброю роздільною здатністю телевізійного зображення, воно навіть випереджало тогочасний європейський стандарт. Архітектор будівлі на Хрещатику, 26 ― Віктор Єлізаров, це автор аеропорту "Жуляни", станції метро "Хрещатик", готелю "Дніпро" та інших об’єктів, споруджених під час післявоєнної відбудови".

Про художні колективи Українського радіо

"У нас на Українському радіо своя "філармонія". Річ у тім, що радіо почало працювати, коли звукозапису ще не було, а в ефірі була потрібна музика. І оркестр просто наживо грав в ефірі. Тому наші художні колективи лише на 5 років молодші від Українського радіо. Це Заслужений академічний симфонічний оркестр, Академічний оркестр народної та популярної музики, Хорова капела імена Платона Майбороди, Тріо бандуристок і Великий дитячий хор. Ми самі є генераторами культурних подій. У нас є Будинок звукозапису Українського радіо ― унікальна споруда, де найкраща в Україні акустична зала. Велика концертна студія: 10 тисяч кубічних метрів, причому стіни студії ― на одному фундаменті, а зовнішні стіни ― на іншому, і між ними 70 см порожнина. Один із найцікавіших проєктів ― "Я віртуоз". Наш симфонічний оркестр запрошує дітей-переможців найпрестижніших міжнародних фестивалів, і вони грають разом зі справжнім симфонічним оркестром".

Читати також: Анатолій Табаченко: Українське радіо — інструмент, що об'єднує українське суспільство

Про роботу Українського радіо після 24 лютого 2022 року

"Для багатьох поколінь українців наше радіо було символом національної ідентичності та гуртування навколо головних духовних цінностей. І серед них ― прагнення жити у своїй власній країні. Ця роль Українського радіо особливо проявилася під час війни, коли буквально за лічені години радіо зорганізувалося, перейшло на воєнні рейки, запрацювало у форматі цілодобового марафону. Окремі відгуки радіослухачів: "Два тижні в окупації ми слухали Українське радіо на кнопковому телефоні, бо не було ні світла, ні інтернету", "Коли чула ваші голоси, ставало неймовірно тепло", "Ваші голоси допомагають не збожеволіти у ці дні. Дякую за силу духу, яка передається ефірними хвилями", "Слухала майже 27 годин, поки була в дорозі і корках", "Дуже рятувало і підтримувало в години відчаю", "Гімн співала разом з Українським радіо", "Опускаються руки, хочеться все покинути… Але робиш перерву, наливаєш чай і вмикаєш радіо. І повертається атмосфера затишку, тепла і віри".

Про радійні професії та радійних людей

"Найперше, треба згадати легендарних дикторів Українського радіо. Ця професія зникла на початку 1990-х років, і на те були об’єктивні причини. Змінився час, і потрібні були більш довірливі інтонації та жива розмова. А диктори ― це артисти з добре поставленими голосами, вони були взірцями. Андрій Йовенко, Іван Небоштан, Олена Коваленко, Ігор Мурашко, Микола Козій, Світлана Горлова і багато-багато інших. Ці голоси ввійшли в історію Українського радіо. Можна згадати цілу плеяду журналістів, які працювали на Українському радіо.

Наше радіо завжди було потужною кузнею кадрів. Люди, які приходили сюди працювати, жартома казали: грошей тут не заробиш, але заробиш те, що коштує більше будь-яких грошей. Можливість себе реалізувати, бувати серед творчих людей, можливість, щоб тебе почули. Це прекрасний старт для подальшої кар’єри. До речі, Алла Мазур також починала на Українському радіо. Або Микола Канішевський, який спершу працював на радіо "Промінь". Наш керівник Дмитро Хоркін почав працювати на радіо з 18 років, це сучасний приклад.

Приходили представники інших професій, вважаючи, що журналістика ― це не професія, а заняття. Була така чудова журналістка Евеліна Виноградова. За освітою вона, здається, біолог чи економіст. І вміла розповісти про наукове відкриття так, щоб це було зрозуміло пересічній людині, перетворити розповідь на захопливий детектив. Для цього треба мати талант. Колись іще у нас працювала ведуча медичних програм Олена Пляшник, вона теж не мала журналістської освіти. Прикладів можна навести багато".

Чи змінить Українське радіо війна?

"Тут треба говорити не тільки про війну. Яким буде радіо у майбутньому? Цього передбачити не можна, адже техніка розвивається дуже стрімко. Я прийшов сюди, коли для монтажу різали ножицями магнітну плівку, а зараз у кишені смартфон, в якому цілий світ. Але як би не змінювалась технічна база радіо, головною залишиться людина перед мікрофоном, її голос, манера спілкування, харизма. Так, щоб їй повірили в ефірі. Тут жодна техніка не допоможе".

Фото: Суспільне

Про радіо в часи війни. Інтерв’ю з ветераном Українського радіо Анатолієм Табаченком

Новини по темі