Чому читання стає просто шкільним обов'язком та що лікує казкотерапія? Розповідає письменниця Катерина Єгорушкіна

Чому читання стає просто шкільним обов'язком та що лікує казкотерапія? Розповідає письменниця Катерина Єгорушкіна

Чи можна лікуватися казками? Що таке казкотерапія? Як за допомогою казок розповідати про складні теми? Розповість про все це слухачам радіо "Культура" письменниця і казкотерапевтка Катерина Єгорушкіна.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Чи читають діти зараз казки?

"Діти звикають споживати мультики та візуальний контент. А щоби читати казку, то треба тренувати і тримати свою увагу, розвивати уяву. Треба вміти прищепити певні цінності. Батьки ж привчають дітей змалку до більш критичного мислення. А у дошкільнят цей період якраз найказковіший, який і розвиває уяву. Всі етапи потрібно проживати вчасно".

Читати також: Читання за двома стінами. Як читати у воєнній реальності ― радить Тетяна Стус

Чи перестали батьки розповідати дітям казки?

"Так. І ми цим втрачаємо багато можливостей щодо розвитку дитини, щодо комунікації. Люди не хочуть напружуватися і хочуть менше працювати. Бо для того, щоби переповісти щось або вигадати якусь історію, треба застосувати певні зусилля і попрацювати".

Читання казок занепадає?

"Є давні казки, є сучасні. Давні казки створювалися для дорослих. Переповідалися у змінених версіях. Дітям не всі ці казки підходять. Є цінності, які зараз не актуальні вже. Вряди-годи викрутитися, надурити когось. Те, що не є цінностями насправді. Такі казки треба переосмислювати. Якщо ми бачимо казку, де ображаються представники національностей або професії, потрібно з дитиною про це говорити. Казка має бути приводом для розмови між дітьми та батьками. Ми не просто так даємо казку дитині, щоби вона відчепилася від батьків. Казка має бути приводом для розмови.

До XIX століття дитинством особливо не опікувалися. Дитинства у дітей не було. Вони постійно допомагали дорослим по господарству. Тому давні казки створювалися переважно для дорослих. Культури дитинства не було. Коли вона з'явилася, тоді виокремилася дитяча література. І першими були народні казки. Дорослі раніше збиралися гуртом, бо не було ані телевізора, ані книжок. І вони переповідали одне одному казки.

Більшість казок пом'якшувалися, перероблячи їх під сучасну дитячу психіку. Бо насправді ті сюжети були дуже жорстокими. "Колобок" і "Курочка-Ряба" вважаються найбезпечнішими казками, які можна розповідати найменшим. У "Колобка" є різні варіанти. Їх близько 40. Чому? Бо його усно переповідають. Тому він і відрізняється. В деяких з цих варіантів колобок живий". 

Чим авторська казка відрізняється від народної і що саме відрізняє казку?

"В казці є структура: є зачин і головний герой, який проходить випробування і здобуває суперсилу. Проходячи через випробування, герой стає кращим. Якщо ж нагромадити різні пригоди, як часто це роблять діти, то це не може бути казкою. 

Версія того, що в казці повинно бути представлено два покоління, має право на існування. 

Цікавий погляд на казки подає письменник Рафеєнко та історикиня Катерина Диса." 

Яких героїв наслідують зараз діти?

"Якщо говорити про дітей і те, як вони засвоюють певні моделі поведінки, наслідуючи казкових персонажів, ми маємо трохи відповідальніше до того ставитися і розуміти, яка поведінкова схема за цим стоїть. Зараз діти більше наслідують героїв мультиків. Крім того, значна кількість страхів у дітей походила саме із казок". 

Якою є сучасна казка?

"Створено багато сучасних терапевтичних казок, які допомагають пройти шлях героя в сучасних реаліях. Ми звикли, що казки — це фантастичні, незнайомі і невідомі нам світи. А тут може бути герой з метро".

"Гаррі Поттер". Це казка. В ній немає фальші. Джоан Роулінг показує, що в кожному з нас може жити частка зла. Може нам потрібні нові казки на наш час?

"Ті сюжети, які слухали кілька поколінь лишаються актуальними. Але постають нові питання і ми їх вирішуємо. Або такі казки наближають людину до цих відповідей. Кожен текст ми інтерпретуємо по-своєму в залежності від наших потреб, від того досвіду, який ми проживаємо в цей момент. Комусь щось буде одне актуально, а комусь щось інше. Прочитання будуть різними". 

Як ми будемо говорити про історичні травми?

"Тему Голодомору часто уникали. Хоча вона потребує осмислення. Треба не закривати цю тему від дітей. Якщо говорити про те, що дитина не цінує хліб, викидаючи крихти, то це буде викликати відчуття провини. А це дуже гарний інструмент маніпуляції. Ми можемо говорити про відповідальність і відповідальних за ті трагедії. Про ті постаті в історичному контексті, в казковій формі, залежно від аудиторії". 

Чи можна тему Голодомору передавати через казку? 

"Бабуся пережила Голодомор. Вона не розповідала казок, але часто розповідали ці реальні історії. У неї загинуло дві менші сестрички, наївшись навесні, після голодної зими, зелених абрикосів. І бабуся, розповідаючи про це, наголошувала на тому, скільки у них було абрикосів, яким був сад, якою заможною була родина. Бо за кожної казкою, історією і книжкою має бути не лише якесь бачення та фантазія. Має бути живий нерв і внутрішня потреба казкаря розповісти історію. Поки я не написала книжку про Голодомор, я не могла знайти собі місця в тій темі. Розроблено вже уроки за цією книжкою. 

Читати також: Чому важливо, щоб діти знали про штучний голод в Україні?

Як ми з дітьми говоримо про голодомор? Я беру скриню і пропоную скласти до неї те, що буде найнеобхіднішим для дітей. Або прошу покласти у майбутнє своїм нащадкам те, що їм теж допоможе пережити труднощі. В цей час ми говоримо про скарби видимі та невидимі. Що ми можемо передавати цінності. І тоді діти кладуть поруч із ведмедиком, наприклад, любов до мами. 

Коли я торік проводила зустрічі зі скринею, кілька дітей поклали зброю. І спитали мене: "А чому наші предки не захищалися? Чому українці постійно постають в образі жертви?"

Дуже обережно треба розповідати про цю тему, зважаючи на особливості дитячої психології. Хороша казка працює на різного читача. Є сенси, як зчитають батьки. І є сенси, які зчитають діти. Це така собі мила казка про скриню, в якій розповідається також і про важкі часи, як наші предки долали їх. Це привід проговорити тему голоду. Що ти відчуваєш, коли ти голодний? Коли ти тиждень голодний і знесилений? Як тоді людина може захищатися? Через тіло треба говорити з дітьми про це." 

Чому казкотерапія є саме терапією?

"Події потребують проговорення. Особливо в час війни. Внаслідок травми ми часто закриваємося. Батьки не завжди знаходять ті слова, щоб проговорити. 

Казкотерапія прищеплює цінності, які допомагають у майбутньому уникнути певних проблем. Пропонуються певні моделі поведінки дітей і можливість виходу з якихось ситуацій. Є дослідження впливу казкотерапії. Це дієвий метод, особливо для дітей. 

Читання казок теж може бути казкотерапією. Не кожна казка потребує проговорення. Казка діє сама по собі. Дитина може промалювати казку, або просто малювати. Якщо у дитини якийсь страх, то за одне заняття дитина позбувається цього страху. 

Наше покоління прямувало до цінностей розвитку. Ми до них доходили. Для тих, хто не чув розповідей про Голодомор і 90-ті роки, цей період може бути іншим. Ті, хто добре виживає, їм бракує енергії на розвиток. Я часто спостерігаю, що є таке поняття, як раннє дорослішання. Коли батьки не можуть впоратися з травматичним досвідом. А дитина намагається їх якось підтримати. Хоча вона має бути вільною в своїх емоціях. Мати поруч надійних дорослих, на яких може спертися. А якщо вона їх не має, то енергії буде бракувати на її розвиток. І чи дозволить вона собі бути щасливою дитиною?"

Чи виживе читання і казка за 100 років?

"Ми звикли до швидкого задоволення. Часто дорослі не показують прикладу читання. Читання стає просто шкільним обов'язком. Для того, щоби читання було задоволенням, ми повинні працювати у тому напрямку. Рідко народжуються діти, які одразу хочуть читати. Це є вихованням і прикладом батьків. Читання є більш безпечним для психіки дитини. Картинка надто сильно може впливати на психіку і травмувати сильніше, ніж книжка. Коли ми читаємо, наша уява може регулювати той градус напруги, і ми можемо зупинитися вчасно. Коли ми вживаємо контент візуальний, ми не завжди можемо зупинитися, бо він захоплює увагу. В комп'ютерній грі є відчуття, що ти герої і проходиш випробування. Але ти не здобуваєш реальних навичок. Дитина здобуває емоції, але в голові вона не завжди проходить той шлях, який могла б пройти через книжку. 

Читання — це навичка, це тренування м'яза. У кого він не тренований, тому важко буде читати. Дитина, яка в 6 років читає лише "Колобка", а за сенсами вже прагне читати "Гаррі Поттера", піде його дивитися. Оскільки не натренована ця навичка.

Зараз підростають діти, які не вміють читати через карантини, дистанційне навчання і війну. Це додатковий виклик для батьків. Тому треба звертатися до них, щоби вони брали ресурси і заповнювали ці прогалини. Батькам потрібна дисципліна і  повна включеність в процес щодо своїх дітей".  

Фото: радіо "Культура"