Олександра Ганапольська (Tember Blanche): "Прагнемо підіймати культуру, щоб збирати більше коштів для ЗСУ"

Олександра Ганапольська (Tember Blanche): "Прагнемо підіймати культуру, щоб збирати більше коштів для ЗСУ"

Як не лише ділитися професійним досвідом, а й наповнювати одне одного бажанням створювати музику, знає дует Tember Blanche та виконавець Макс Пташник. 

В ефірі шоу "Вікенд Нової Музики" на Радіо Промінь фронтвумен дуету Олександра Ганапольська презентувала спільний з Максом Пташником мініальбом "Спокій" та розповіла ведучій Ксенії Івась про особливості творчого процесу, своє розуміння щастя й прийняття негативних емоцій. 


 

0:00 0:00
10
1x

Фото: Пресслужба Tember Blanche

Творчі розбіжності – це нормально, бо не можуть всі погодитися з однаковим звучанням 

Олександро, ви із Максом Пташником видали спільний мініальбом "Спокій", розкажи, будь ласка, як це сталося?  

Все почалося з того, що ми познайомилися з Максом Пташником в червні 2022 року. Вже тоді зрозуміли, що у нас в плані творчості є багато спільного, що треба робити разом музику. Але довго до цього не доходили руки. Крім того, не хотілося працювати на відстані одне від одного. Тому ми домовилися, що поїдемо у так званий творчий сабатікал – за місто. Обрали для цього мою дачу в селі Медвин, вирушили туди десь на чотири дні. З усього, що накопичили за той час, вирішили створити мініальбом. Так і народився "Спокій" – на дачі.

В чому ваші погляди під час спільної роботи збігалися, а в чому розбігалися?

Наші погляди найбільше розбіглися в тому, яким має бути "Спокій" – сингл, чільна пісня альбому, його лейтмотив. Тому у нас є дві версії цієї композиції. Щоправда, Влад був дуже втомлений і завантажив на наші платформи не ту версію. Буде ще інший – "Спокій", такий, яким його бачить Макс Пташник. Вважаю, що такі творчі розбіжності – це нормально, бо не можуть всі погодитися з однаковим звучанням. 

Які ще пісні увійшли до альбому?

Також в альбомі є пісні "Хоче бути псом" і "В одній кімнаті", яку ми випустили за кілька тижнів до виходу EP.

За ті чотири дні, які провели разом, вам вдалося ближче познайомитися з Максом Пташником? 

Так, ми трохи притерлися. Тепер знаємо, що Макс любить спати, якщо його не смикати, то він буде спати весь день. Поки були на дачі, здавалося, що забагато гуляємо, витрачаємо час не на те, що планували. З іншого боку, люди, недотичні до музики, часто думають, що музиканти пишуть пісні десь так: збираються на студії, сідають за інструменти й роблять трек. У мене це не так відбувається. Можу ходити по хаті, гуляти десь біля дачі, купатися – і мені прийде набагато прикольніша ідея, ніж якби я сиділа за інструментом і щось там собі надумувала. Тому потім ми зрозуміли, що наші прогулянки, спання до дванадцятої години дня не дуже завадили в написанні матеріалу.

Якщо подивитися на історію нашої країни, то завжди були якісь підводні камені, й щоб все було добре, треба, щоб росія зникла з лиця Землі, хоч я й не уявляю, як це може статися

Чи вдалося вам обмінятися досвідом, чогось навчитися одне в одного? 

Ми навчилися у Макса виступати ще у тому ж 2022 році, в червні, коли брали участь у благодійному фестивалі Faine Misto у Львові. Там вперше побачили, як він виступає, як взаємодіє з публікою. Tember Blanche тоді трохи завалили свій вихід. Ми виступали з Владом вдвох під playback, до того робили це не так багато разів, адже переважно виконували пісні на вуличних концертах, ніколи не бачили справжнього єднання артиста з аудиторією. А Макс нам його показав. Ми виступали після нього та ще одного артиста й відразу почали взаємодіяти зі слухачами так, як робив це Макс. Щодо того, що ми змогли йому дати під час нашої співпраці, то тут йдеться не про навчання, а, як каже сам Макс, про повернення до творчості. Завдяки нам він знову почав створювати пісні, від чого відійшов, бо був фіксером, возив іноземних журналістів у найгарячіші точки українського фронту.  

У чому ви вбачаєте свою найбільшу користь під час війни?

Дуже хороше запитання. Ми робимо те, що вміємо найкраще. Всі вже давно перестали називати музикантів та інших творчих особистостей "культурним фронтом", бо все одно йдеться про тил. Коли ми їздили в Харківську область і грали для військових разом із "Культурним десантом", то у нас було певне зніяковіння в очах, тому що ми приїхали до людей, які ціною власних життів захищають нас, які вільні робити, що захочуть, можуть спати у зручних ліжках…  Це було дуже дивно. Чим ми заслужили таку честь? А військові нам дякували. Казали, що несуть службу й заради культури: "Ми віримо, що ви можете допомогти їй процвітати". Тому, звісно, після такого ми бачимо сенс в тому, щоб культуру підіймати й за допомогою цього збирати більше коштів для нашого війська.

Не було такого, що ви обпеклися і перерахували кошти не туди? 

Ні, ми передаємо гроші тільки перевіреним фондам, у діяльності яких впевнені, або на збори, які роблять наші друзі чи їхні родичі. 

Ваш альбом називається "Спокій". Як ти вважаєш, чи можливий спокій під час війни? Багато хто каже, що, перебуваючи в Україні, не може спати без відчуття внутрішньої тривоги. Потім людина приїжджає до умовної Польщі й вперше за довгий час висипається.  

У мене навпаки. Пам'ятаю, коли ми їздили в європейський благодійний тур з Vivienne Mort, то я весь час відчувала тривогу. Мене постійно турбували думки про те, що відбувається в країні, в моєму місті. Бо коли не бачиш, якою є реальна ситуація, можеш її гіперболізувати, створити у своїх думках страшнішою, ніж вона є насправді. Тому мені важливо бути тут, щоб бачити на власні очі, як воно, де воно, коли воно. Помітила, що українці, які виїхали з країни ще до початку повномасштабної війни, мають викривлене її сприйняття. Часто дивуються, коли розповідаєш, що лунає тривога, а ти продовжуєш робити свої справи, не йдеш в укриття. Це, звісно погано. Тут йдеться не про спокій, а, скоріше, якийсь психічний розлад. Але ми всі так живемо, бо призвичаїлися до війни, хоча, здається, до неї неможливо звикнути. Це наш постійний стан, в якому ми вчимося жити, знаючи, що будь-якої миті все може зникнути. 

У тебе є віра у світле майбутнє, в те, що все буде добре?

У мене є віра у світле майбутнє. На щастя, не все так песимістично в моїй голові. Якщо подивитися на історію нашої країни, то завжди були якісь підводні камені, й щоб все було добре, треба, щоб росія зникла з лиця Землі, хоч я й не уявляю, як це може статися. Гадаю, діти мої того точно не побачать, онуки теж… Але віра в нашу перемогу й у світле майбутнє для нашої країни є. Важливо розуміти, що для цього потрібно дуже багато роботи й дуже багато років.

Фото: Пресслужба Tember Blanche

Для мене щастя – не якесь перманентне почуття, а така сама емоція, як гнів, злість чи сум

На твою думку, щоб бути щасливою людиною, треба просто жити чи потрібно ще трошки попрацювати?

Десь читала, що більш щасливими вважаються ті люди, які мають якусь мету в житті, у них навіть рівень серотоніну вищий. Можна вигадати собі будь-що, наприклад, допомагати літнім людям, й від цього відчувати наповнення всередині. Коли ж людина просто існує, прикидається вранці, на автоматі іде в офіс, щось там робить, не думаю, що її можна назвати щасливою. Треба мати якусь ціль.

Наскільки ти попрацювала над своїм щастям?

Я працюю над ним постійно. Вже, здається, колись в ефірі Радіо Промінь розповідала, що для мене щастя – не якесь перманентне почуття, а така сама емоція, як гнів, злість чи сум. Тому я ціную моменти, коли мені добре, але й приймаю моменти, коли тривожно. Тобто я перестала змушувати себе не відчувати ті чи інші емоції, бо серед них нема поганих чи хороших. Якщо припинити ділити їх на позитивні та негативні, стає легше жити. 

Чи правильно сприймати витрачання часу на відпочинок як прояв ліні?

Ні, іноді просто необхідно дати собі відпочинок. Не так багато людей вміють це робити. Ми постійно перебуваємо в гонитві за якимось успіхом, а через війну часто відчуваємо, що робимо недостатньо, бо хтось робить набагато більше. І в цій гонитві дуже важко знайти той момент, коли треба зупинитися. Тому, мені здається, зараз так часто звучить слово "вигорання". Гадаю, наші батьки його не знали. Вони, мабуть, вигорали, але не знали, що це так називаються, якраз думали, що лінуються, просто втомилися і завтра воно мине. Але настає момент, коли ти вже просто не можеш, коли необхідно себе пожаліти. 

В чому ти знаходиш для себе найбільшу ресурсність для відновлення?

По своїй суті я інтровертка, тому для мене дуже важливо іноді побути наодинці зі своїми думками. Я люблю вдвох із Владом поїхати за місто, погуляти, але не спілкуватися з іншими людьми. Мене соціалізація справді втомлює. У творчих людей так часто буває: на сцені вони жартують, комунікують, а за сценою просять дати їм спокій. 

Олександро, розкажи, будь ласка, над чим зараз працюєте в Tember Blanche, яким і коли буде наступний ваш реліз?

У нас планується декілька фітів з різними класними артистами, яких ми поважаємо. І, звісно, час сідати за третій альбом. Не буду обіцяти, коли саме він вийде, але скажу, що ми його потрошечку вже пишемо.

Коли почуємо проєкт Влада Лагоди?

Не знаю, мабуть, коли зробимо все, що хочеться для Tember Blanche. Тоді вже поділимо: в мене буде Ганна Польська, а у нього – Влад Лагода.

 

Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.

Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.

Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.