Про серіал "Чорнобиль" та його відповідність реальним подіям, чорнобильський туризм та радійаційні травми в ефірі програми "РанокПРО" на Радіо Промінь розповів ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, еколог, письменник, директор з науки та розвитку "Чорнобиль-тур" Сергій Мирний.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
.jpg)
Євген Павлюковський: — Які ваші враження від серіалу "Чорнобиль"? Наскільки події в ньому відповідають реальним подіям 1986 року?
— Цей серіал дійсно має велике значення для Чорнобильської катастрофи. І я кажу не тільки про те, що відбулося 1986 року, але й про довготривалі наслідки від неї. За моїми відчуттями, зараз якраз відбувається такий момент, коли кардинально змінюється оцінка Чорнобиля, точка зору, підходи.
Зокрема, пару тижнів тому ми зустрічалися в Клубі чорнобильських гідів – це такий проект, який ініціював науковий підрозділ "Чорнобиль-тур" із Сергієм Плохієм, професором історії Гарвардського університету, автором книги "Чорнобиль: історія трагедії". Ми обговорювали історичні погляди, і там прозвучала думка, що зараз відбувається зміна оцінок з однозначно негативних на розуміння, що насправді у явищі Чорнобильської катастрофи був цілий ряд позитивних компонентів.
Ярина Скуратівська: — А які позитивні компоненти ви в цьому вбачаєте?
— Ми з Сергієм обговорювали таку концепцію, як "Чорнобиль — батько української незалежності".
ЄП: — Це про те, що нібито розпад Радянського Союзу був прискорений Чорнобилем?
— Абсолютно. Я, як безпосередній учасник тих подій, бачив, що ця країна йде до інших чорнобилів. А Чорнобиль я не те що бачив — я його відчував на своїй шкірі, і я не хотів другого Чорнобиля. І таких людей було дуже багато.
Війна в Афганістані, яка давала тільки трупи і жодного сенсу не мала, і Чорнобиль, який показав усю глибину прогнивання цієї системи — це такі дві речі (які сприяли розвалу СРСР – ред.).
ЄП: — А чи вдалося в серіалі, на вашу думку, сценаристам цей меседж передати?
— Ні, не вдалося ні разу.
На майданчику "Чорнобиль-туру" наш науковий підрозділ зібрав учасників безпосередньо тих подій, до нас прийшов один з керівників ЧАЕС на момент аварії, Сергій Костянтинович Парашин. Коли в першій серії в бункері відбувається нарада — його там прямо не називають, але він був одним із тих, хто разом з директором ЧАЕС, Брюхановим, за 40 хвилин були на місці і вдвох керували й координували усі ці речі. Був оператор 4-го енергоблоку Олексій Бреус, який прийшов на роботу в ніч аварії, за кілька годин до вибуху, і три дні відпрацював на АЕС, ліквідовуючи наслідки. Ну і я був, колишній офіцер радіаційної розвідки.
Відбувся такий коментований перегляд. Однозначний висновок усіх людей, які наживо все бачили, був такий: по-перше, не треба розуміти цей фільм як документальний. По-друге, дещо було спотворене. Вони (автори серіалу – ред.) дійсно вивчили фактичний матеріал, але вони сильно його спотворили і загострили певні негативні риси усіх людей, які були причетні до вибуху. По-третє, і, можливо, найголовніше: у кожному художньому творі, явно чи неявно, є якась ідея. І ідея цього серіалу — вона, на жаль, застаріла. Ця ідея вже була в попередніх фільмах, вона не несе новизни. Карикатурно показана атмосфера на самій Чорнобильській АЕС, стосунки між людьми, нібито всі дурні, а начальство — так і зовсім… Це все загострене, і є однозначна оцінка як трагедії. І ось це вже застаріле.
.jpg)
ЯС: — Так само, як ви вже сказали, що аварія на ЧАЕС мала свої позитивні наслідки, так і серіал "Чорнобиль" також має свої позитивні наслідки.
— Абсолютно. Там виявилися такі цікаві деталі аварії, про які я, як людина, яка їх досліджує і частково їх бачила, теж не знав. І ось це збурення інтересу — це все позитив. Але треба розуміти, що цю хвилю треба пустити на правильну турбіну, привернути увагу до України і до того, що ми робимо.
ЯС: — Ви відчули зростання інтересу до Чорнобилю після виходу мінісеріалу?
– Насправді зацікавлення Чорнобилем за останні роки дуже стрімко зростає. І ми вже спостерігали, що після таких медійних подій реакція є не миттєвою — вона настає через місяці. Зараз, на тлі бурхливого попиту на тури в Чорнобиль, ми не можемо відслідкувати цей ефект. Але я гадаю, що він зростає.
Це буде великий ефект. Якщо ми говоримо про Чорнобильський туризм, я назву кілька цифр. Весь туризм в Україну упав у 2014 році, коли розпочалася війна. Але з 2013 року три роки поспіль число відвідувачів Чорнобиля подвоювалося щороку. Торік було близько 70 тисяч легальних відвідувачів, позаторік — 50 тисяч.
Цього року ми планували подолати планку в 100 тисяч. З урахуванням ефекту серіалу HBO, бар’єр у 100 тисяч відвідувачів за рік буде однозначно подоланий. Поділіть на кількість днів у році. Це близько 300 людей щодня стоять перед КПП, їх треба перевірити, їм треба оформити перепустки, документи, кожну групу треба забезпечити гідом, погодувати. Є багатоденні тури, коли людей треба забезпечити ночівлею. У Чорнобилі є два готелі й хостел, часто виїжджають до Славутича, бо місць бракує. У сезон у суботу-неділю там буває до тисячі осіб.
ЯС: — Мабуть, багатьох людей зупиняє потенційна небезпека цієї території.
– 1998 року я робив у закордонному проекті дослідження здоров’я ліквідаторів. Мені було цікаво розібратися і зі своїм власним здоров’ям як колишнього офіцера радіаційної розвідки. І висновок був таким, що радіаційні наслідки для абсолютної більшості — 95-97% — незначні, у межах радіаційної травми. Я отримав дозу більшу за звичайну пересічну людину, але у природніх межах. Це як синець, як перелом.
ЄП: — Хіба можна порівнювати радіаційну дозу з переломом?
– Це просто різні форми енергії. Стосовно синця і перелому — це механічна енергія. Стосовно іонізуючого випромінювання — це інший тип, але це теж енергія. Не треба гадати, що ми до Чорнобиля жили у стерильному середовищі. Коли на планеті зароджувалося життя і утворювалися перші клітини, ця іонізуюча радіація була набагато сильнішою. Тому у нас захист від іонізуючої радіації прошитий на всіх рівнях організму.
Чинники, які впливають на здоров’я ліквідаторів, економічні, психологічні, соціальні і все таке. Багато говорили про те, що Чорнобильська зона закрита, і туди не пускатимуть. А зараз там, в епіцентрі, показники радіації зменшилися в тисячу разів у порівнянні з тим, що я міряв у 1986 році. Доза, яку отримують туристи за день, така ж, як у Києві за три дні, або як за годину-дві польоту на літаку.
Одна з функцій чорнобильського туризму — це заліковувати цю травму й навчати людей в цій у тисячі разів зменшеній моделі аварійної ситуації, що таке радіація.
ЄП: — Дійсно, чомусь прийнято вважати, що туризм — це тільки відпочинок і розваги.
— Ми піклуємося про комфорт туристів: хороші автобуси, кондиціонери, показуємо документальні фільми. На КПП ми обладнали пункти, де можна випити кави і купити сувеніри.
Туризм — це перша "нормальна" активність, яка заходить у Чорнобильську зону. І це важливе повідомлення про нормалізацію ситуації.
Взагалі, чорнобильський туризм започаткував принципово нове явище, яке я назвав "туризмом післярадіаційних катастроф". Коли після Фукусіми буквально в перший рік до нас почали їздити, ми давали інтерв’ю, ми возили їх у зону, ми навчали, як робити цей туризм і навіть які слова казати. Тому що цей туризм — досить складний навіть організаційно. Треба отримати дозволи, забепечити безпеку, дати дозиметри. Це складно. І цей туризм навіть етично дуже складний. Нам постійно кажуть: "Який туризм? Там усе на домовинах!" Це кажуть люди, які ніколи там не були. Вони просто не розуміють, що саме під час цих поїздок ми розповідаємо про подвиг тих людей.
Ця історія — навіть не про радіацію. Хоча за цей одноденний тур ми навчаємо людей тому, що таке радіація, як вона розподіляється при забрудненні, вони роблять заміри з дозиметром і долають цей психологічний бар’єр. Це культура, яка зараз потрібна кожному.
