Про читання і політику
"Люди, які читають книжки, керують людьми, які дивляться телевізор". Це навіть не в Україні придумали. Оскільки це до нас прийшло з більш розвинених країн, то я вважаю, що це правда.
Ми з часом побачимо, до чого призводить, якщо раптом вони (політики сучасності - ред.) не читають. Але я не виключаю, що вони й читають.
Вплив читання на політику
Мені здається, що вплив читання чи нечитання — це не є щось таке, що можна виміряти відразу. Головне, слідкувати за динамікою і перевіряти оці кореляції всього, що нам хочеться дослідити.
На відміну від досліджень політичних настроїв чи якихось товарів, для дослідження читання вибірка в 2 тисячі респондентів, як це зазвичай буває, — вона не є релевантною, вона не дає правильних результатів. Тільки опитування більшої кількості людей може дати правильніший результат. Причина в тому, що люди дуже часто соромляться відразу зізнатися, що вони не читають. Вони переважно кажуть, що вони читають. Але тоді низка запитань дозволяє виявити, наскільки це відповідає дійсності.
Американці довели, що люди, які читають, як правило, мають вищий соціальний статус, вищий економічний статус. Що вони частіше за нечитаючих відвідують театри, музеї, займаються спортом, а також активніше беруть участь в громадському житті й займаються благодійністю. А також активніше цікавляться політикою. Базуючись на цьому дослідженні, я думаю, не буде помилкою стверджувати, що так, читання має певний вплив на політику.
Навичка читання текстів: чи потрібна вона політикам
Почну здалеку — з дитинства політиків, чи будь якої дитини, яка підростає зараз. В часи мого дитинства, великого вибору що дитині робити, не було. Це було: або можливість гасати у дворі, або читати. Бо навіть телевізори тоді були ще не у всіх. Потім це поступово змінювалось, телевізор став дуже привабливим. І телевізор як блимаючий екран більше притав увагу, ніж сірі дрібні літери книжок. Зараз все взагалі інакше.
Але, тим не менше, читати мусять всі діти, навчитися читати так, щоб це увійшло їм у звичку і щоб це не було неймовірно боляче — дивитися на якийсь довгий текст. Це їм просто потрібно для того, щоб вижити в сучасному світі. Не просто вижити, а щоб почуватися комфортно. Тому що тільки вміння читати довгі тексти із усім подальшим процесом, який відбувається під час читання, — засвоїти ці думки, які там сказані, собі їх присвоїти, адаптувати, інтерпретувати — тільки маючи такі навички, людина може насправді достатньо добре аналізувати все, що відбувається навколо неї. Як у вербальному, так і в чисто візуальному вигляді. Тому що інакше для неї це буде якийсь набір знаків, якихось картинок, які невідомо, чи можливо скласти в єдину картинку для того, щоб зрозуміти, як кожній людині, кожній особистості — як їй рухатися, що їй далі робити.
Тому я вважаю (я вірю в це), що політики, так чи інакше, вони мають навички читання текстів.
Художня література у сучасному світі
Я знаю, що вже є такі думки, що в недалекому майбутньому значній частині людей всі необхідні їм знання і, можливо, якусь частину практичних навичок... будуть вживляти в мозок чіп, де буде все записано.
Але десь же потрібно брати емоції. Художня література дає емоцію, а її не можна здобути, читаючи таблиці. Час змінюється. Зараз в інстаграмі, напевно, є більше емоцій чи вони швидші, більш яскраві, виразні, ніж ті, які можна отримувати від якоїсь найзахопливішої пригодницької повісті. Чи варто так свідомо відмовлятися від читання, просто збіднюючи весь спектр того, що людина може пережити?
Олександра Коваль. Фото zik.ua
