"Екологічне маркування у світі бере свій початок з Німеччини. В Україні екомаркування було започатковано у 2003 році. Екологічне маркування першого типу — позначають продукцію з покращеними екологічними характеристиками. Тобто незалежна, третя, сторона провела екологічну сертифікацію і перевірила продукцію на відповідність конкретним вимогам. При цьому оцінюється не тільки сам склад продукту, а й всі етапи життєвого циклу виробництва цієї продукції — від заготівлі сировини, транспортування до виробничих процесів. Враховується і споживання, і упаковка, і утилізація. Ось це суть екомаркування першого типу", — пояснює експерт.
Також є екологічні маркування другого типу або екологічні самодекларації, які виробник наносить на продукцію для інформування споживача про якісь певні екологічні характеристики продукції.
"Наприклад, знак ресайклінгу або стрічка Мебіуса – трикутник зі стрілочками, який містить букви і цифри, які несуть певну інформацію. Вона може стосуватися, наприклад, вмісту матеріалу повторної переробки. Навіщо це робиться? Різні види пластику треба сортувати по-різному. Це знак ресайклінгу для переробки. Щоб спростити етап сортування", — розповідає вона.
Читайте також — "Зелений лист", "біле дерево" і "зелений журавлик": як в Україні працюють нові правила маркування харчових продуктів
Також є багато інших знаків, які стосуються не тільки утилізації відходів, а й впливу на озоновий шар або придатності до біорозкладання.
Споживачу треба знати кілька логотипів, які підтверджують, що ця продукція екосертифікована. В Україні є значки української програми екологічного маркування "Зелений журавлик". Надають право нанесення такого знаку на продукцію виробнику спеціальні центри сертифікації, органи з оцінки відповідності. Як правило, у кожної країни є свій знак, свій логотип. Але всі вони об’єднані загальними правилами гри.
