— Ви кажете, що ваш наплічник важив понад 30 кілограмів.
Понад 35. До того ж усе, що мені було потрібно, туди не влазило. Коли зупинялася фура, то я не міг руками підняти наплічник, я залазив у фуру й там вже його знімав. Це така вага, яку однією рукою підняти досить складно. Це був дуже серйозний виклик. Окрім туристичного спорядження, була й техніка, яка теж немало важила. Від самого початку ця експедиція була фантасмагорією. Іноді я жартував, що відчуваю себе на кшталт головного персонажа з фільму Кустуриці. Тільки яка зараза писала сценарій?
— Що взагалі входить до рюкзака автостопника, який їде до Антарктиди?
Для того, щоб уявити українську Антарктику, з одного боку варто згадати зимові Карпати. В чому я був не готовий у своїй екіпіровці? Це те, що я більше готував альпіністське спорядження, а мені треба було робити акцент на тому, що беруть яхтсмени. Я не врахував очевидних, здавалося б, речей. База знаходиться на острові. Всі виходи з неї — на човні. Відповідно, щоб зайти в човен, хочеш чи не хочеш, а мусиш стати у воду. Потрібно мати гумовці та такий костюм, як у яхтсменів. Це не жарти. Вода має нульову температуру, іноді меншу. Банально зачерпнути в черевик води — означає обморозити ногу. До таких речей я не був готовий. Ті гумовці, в яких я там був, я роздобув уже по дорозі.
Мені ніхто не підказував, ця мандрівка та підготовка до неї відбувалась якось по-партизанськи. Це якраз і було величезною проблемою нашої експедиції та ставило під загрозу наш успіх з тієї причини, що, окрім певних домовленостей з керівництвом НАНЦу, про нас усі забули. Ніхто про нас не повідомив, ніде не написав листа.
Читати також: Науковець Євген Дикий: українські полярники — це вартові на краю озонової дірки
— В яку суму обійшлися ваші мандри?
Ця сума є дуже приблизною. Залежно від того, що називати витратами. Наприклад, купівля камери. Це можна назвати витратою? Разом з купівлею техніки це десь 4,5 тисячі доларів. При тому, що тільки тушка камери коштує 1000 доларів. Сюди слід рахувати дещо з туристичного спорядження за знижками. Це дуже бюджетна сума.
До речі, я був готовий робити експеримент: чи зможу повністю зібрати туристичне спорядження, окрім техніки, українських брендів. Чесно кажучи, мені це не зовсім вдалося. Знаєте, що спільне в українців, аргентинців та чилійців? Нехлюйство. Одна фірма просто не встигла переслати. Інша стартап-компанія не встигла пошити великий наплічник, відмазались тим, що подарували маленький. Ще одні не встигли зробити підошву. Все було добре зорганізовано, але в результаті за два дні до виїзду зі Львова я бігав, як шалений олень, по місту й докуповував речі. Наплічник, наприклад, у мене не українського виробника. Одна пара взуття вітчизняного, інша — ні. В принципі цей експеримент можна зробити. Цей експеримент довели ті, хто готував 24-у Українську антарктичну експедицію. Вони в межах співпраці абсолютно все спорядження для яхтсменів забезпечили зразками українських брендів.
— Що було найскладніше спланувати?
Все спланувати на таку довготривалу мандрівку неможливо. Не знаєш, де опинишся. Підготовка була такою, що я ходив до репетитора з іспанської. Як ти класно не володієш англійською, проте в Латинській Америці це тобі ніяк не допоможе. Ні в банку, навіть у посольстві не розмовляють англійською. Іспанська — не складна мова, вона мені дуже знадобилася. Планував спорядження, інші речі, проте не планував, де, наприклад, ночуватиму. Підготовка тривала майже рік. Два місяці в Антарктиді і два з половиною місяці — це добирання туди та назад. Я — єдиний українець, якщо не рахувати науковців та полярників, який два місяці провів на станції "Академік Вернадський".
Джерело: Фейсбук
