Можете докладніше розповісти про творчий склад вашої команди?
Антон Троцюк: Насправді ми з Валтерсом познайомилися ще в дитинстві, коли навчалися в дитячій музичній школі. Нам було по 4-5 років. За сумісництвом тітка Валтерса була вчителькою з віолончелі. Тоді ми й зустрілися "під столом". Ми дружимо вже 29 років.
Валтерс Пуце: Ми вже давно виконували рок класичними інструментами. У нас були інші групи, де ми грали. "DaGamba" ми створили 7 років тому. Спочатку вдвох. Почали з електронної музики, а потім зустрілися з іранцем-перкусіоністом і литовцем-піаністом. У душі вони обоє рокери з академічної освітою. І ми теж такі. У нашій групі є також італієць-барабанщик, якого ми зустріли тоді, коли виступали в Італії на фестивалі.
Звідки любов до року та музичних експериментів?
Валтерс Пуце: Для нас це дуже просто. Ми такі. Ми все життя вчилися в академічних школах, вивчали академічний інструмент — віолончель. Проте ми живемо сьогодні. І ми хотіли показати людям, що класику можна зіграти сучасно, не так, як у музеї. Але це має бути класика, адже ми — класичні музиканти. У нас поєднуються два світи. Для нас це нормально. Для нас однаково важливі й Бетховен, і Rammstein.
Антон Троцюк: Два світи цікаві.
Валтерс Пуце: Наша головна ціль — знову повернути класичній музиці популярність, показати людям хороші речі мовою, яку вони розуміють — мовою музики. Я багато разів чув від людей, що їм не подобається класична музика. Це для мене дивно, бо класична музика пережила століття. Є твори, які люди повинні чути. Тому ми просто беремо класичну музику, переробляємо та осучаснюємо її, щоби вона була зрозумілою для слухачів.
Валтерс Пуце: Для нас найголовніше це ідея. Найкращий спосіб провіряти ідею — грати на живих концертах.
Чи є у вас особливі ритуали щодо підготовки до виступів?
Антон Троцюк: Перед кожним великим, і маленьким виступом ми з групою стаємо в коло, обіймаємося руками, ділимося енергією і вигукуємо щось на кшталт "ху!". Я не пам’ятаю, щоби ми такого не робили.
Ви брали участь на Ґластонберському фестивалі. Це дуже крутий захід, на якому виступають зірки всесвітнього рівня. Розкажіть про те, як ви туди потрапили.
Валтерс Пуце: Як ми туди потрапили? Дуже просто. Коли ми зробили перший твір у нашому дусі в у нашому аранжуванні "Carmina Burana" і виклали його на YouTube, через кілька днів був дзвінок із Гластонбері. Ми навіть не повірили. Думали, що це не той фестиваль, а якийсь інший.
Антон Троцюк: Це той фестиваль, на який хотілося потрапити дуже давно. Це була дуже радісна подія. Розкрию маленьку таємницю: я від радості навіть випадково розбив лампу. Ми там відіграли 14 концертів, були два рази на різних сценах.
Антон Троцюк: Було дуже приємно виступити перед такою досвідченою, вимогливою публікою. Англійські слухачі — одні із найдосвідченіших у світі. Тому коли ти бачиш і відчуваєш, що тебе розуміє така публіка, то стає приємно.
Як часто ви буваєте в Україні?
Антон Троцюк: Думаю, що в Україні ми вже вчетверте-вп'яте. Проте сьогодні вперше буде сольний концерт, адже минулі рази це були фестивалі.
Чи ви розглядаєте можливість виступити на Atlas Weekend?
Валтерс Пуце: Ми із задоволенням взяли б там участь. Чим більше концертів, тим краще. Нам подобається це робити.
У вас є круте виконання пісні гурту"Океан Ельзи" під назвою "Я не здамся без бою". Чому ви вирішили обрати саме її?
Валтерс Пуце: Ми перший раз будемо грати свій сольний концерт в Україні, тому ми хотіли зробити спеціальний подарунок для вашої країни. Нам дуже сподобався цей твір. Нам взагалі подобається ця група. Тому її обрали.
