— Дмитре, як і коли Ви вирішили, що будете актором?
— Як говорив великий Григорій Савич Сковорода: "Займайся тим, що тобі подобається". Давно. Я з акторської родини, на початках було тяготіння стати пожежним, льотчиком або футболістом. Але я ходив із 13-ти років у театр Збройних сил України, яким керував Костянтин Лінартович, і він уже давав мені ролі…
— Ваш батько?
— Так. Потім у мене був період становлення, де був спорт, була вулиця. І я це бажання відклав на деякий час. Пробував вступити перед першою армійською службою до театрального вишу, але не мені забракло балів. І вже прийшовши після армії, я влаштувався у Молодий театр монтувальником сцени. Рік забивав цвяхи, побув на репетиціях, підготувався добряче. І вступив на бюджет.
— Коли Ви закінчили театральний — не було розчарувань?
— Я із тих акторів, які у ванні творити не можуть. Коли є якась облога, тоді я шукаю виходи із цієї ситуації. Я спілкуюсь із різними людьми, з різних прошарків. І не тільки, так би мовити, маю справу з музою, перебуваю у кулуарах там, де світло і столи з білими скатертинами. А й спілкуюсь із людьми, що з надламаними долями, бо для мене дуже важливо. З людьми, що попри відчай, навіть в обмеженому оточенні не втрачають віри. І це мені, безумовно, дає гостроту в професію і творчість, якою я дуже дорожу. Тому я пишу авторські тексти для пісень-оповідок. Вони у мене різні: на військову тематику, і лірична тема й історії про кохання. Туди закладена і бунтарська основа. Тому що у цей час не можна спокійно пройти повз якісь явища.
— Ви брали участь в ООС?
— Дійсно, друга моя служба була за мобілізацією. Прийшло двоє людей уранці в камуфльованій формі, я стояв в одвірку в спальній сорочці. І мені вручили урочисто повістку: "хлопче, вперед!" Ну, безумовно, вперед. Так, я пішов. І ми поїхали на полігон, де була підготовка, де був бойовий вишкіл. І мене вже відправляли туди, я сидів "на валізах". Але тут Віктор Вільгельм (продюсер кіно — ред.) мене випередив. Він домовився з Міністерством оборони, щоб мене взяти зі служби. Я приїхав до Києва, одразу потрапив а службу до військового телебачення і паралельно знявся у картині "Осінні спогади" - чесько-іранському проекті, де я грав солдата, який повернувся з післявійськовим синдромом. І там було питання: що робити? Чи скурвитися і спасплюжитися чи, навпаки, лишитися людиною. В АТО я не доїхав, але я спілкувався з людьми звідти. Я навіть видав збірку пісень, яка має назву "Мобілізація". Я лишився в Києві, працював на військовому телебаченні, більш приносив користь там, паралельно працював у мюзиклі "Got to Be Free". І демобілізація моя пройшла просто. Я не стріляв у людину, мені не довелося бути там. Але я розумію, що у кожного своя доля. Творець мене веде за руку, я потрібен тут і тут я буду приносити користь. Але я, безумовно, спілкуюсь з військовими. Бо, якби не ці люди, було би нам сутужно.
— Українське кіно. Сьогодні, слава Богу, воно є. Ваша участь в українських картинах — велика частина вашого життя?
— Зараз буде велика подія для мене і, безумовно, для режисера, у якого я знімався — це Михайло Герасимович Іллєнко. Він відзняв картину, під назвою "Толока", прем’єра якої буде в березні. Там у мене роль Івана Ярошенка, який подорожує протягом трьохсот років. Картина має настільки сильний художній вимисел, у ній дуже передані епохи. Має пригодницький жанр — дуже цінне й дороге для мене. Фільм — суто український, наш, для себе. І теми там підняті, які дуже для нас актуальні. Зараз режисер возить цей фільм з допрем’єрним показом у зоні бойових дій.
— Дмитре, актору треба як і кожній людині, відновлюватися. Як це робите Ви?
— У мене зараз дуже цікавий період. Оскільки, у мене двоє синів. І я не пропускаю їхнього становлення. Я беру активну участь у їхньому розвитку, спілкуюсь із ними, я їм читаю на ніч казки. Я став батьком і тішусь із того. І тому, як тільки маю вільний час, іду до дітей — розмовляємо, граємось у якісь ігри. У них я завжди чомусь учусь. І паралельно, якщо маю час, я займаюся самоосвітою, я беру інструмент, я пишу тексти, я граю пісень, ходжу на мистецькі платформи і пісенною оповіддю розказую про теми, які мене цікавлять. Ну і, ще мій час — це зйомки, це дубляж, це робота у театрі. От зараз граю в мюзиклі "Got to Be Free" у "Театрі на Подолі". У мене якраз там роль "навпаки". Якщо всі звикли бачити мене в образі людини, свідомого українця чи героя, який відстоює інтереси своєї землі. А в цій п’єсі я антипод, я "тітушка", я людина з кримінальним минулим. Але потім з ним відбувається цікава трансформація. Коли він побачив усі ті події, "тьохнуло". А він сам з того регіону, де гаряче. У людини відбувається перелом, і вона йде в зону бойових дій. У виставі наживо грає оркестр, спів всь наживо, там хороші актори, балет задіяний, яскраві костюми, тексти сучасників-поетів. Це треба просто дивитися. Там яблуку ніде впасти між емоціями.
