Цього року фонд планував виставити на конкурс шість об‘єктів великої приватизації. Першими повинні були стати столичний готель Дніпро та Об‘єднана гірничо-хімічна компанія, відповідно у квітні і травні цього року. А третім на конкурс орієнтовно в кінці серпня планували виставити Одеський припортовий завод. До кінця жовтня до приватизації заплановано було підготувати Президент-готель, а після нього до кінця листопада завод Електроважмаш. До кінця року Центр-енерго. Об‘єкти великі, їх готували до приватизації, але поки що зараз цей процес поставлено на паузу.
— Наскільки критичною буде зупинка приватизації саме в Україні?
— Тут питання на дві відповіді. З одного боку, не критичною, тому що в нас багато років без цієї приватизації жили, і, власне, щоразу намагались щось приватизовувати і нічого не виходило. Оскільки цього явища не було, то і його "зупинка" нічого не міняє. З іншого боку, перспективи приватизації завжди давали певну надію, що в країні зміниться ставлення до інвесторів, зміниться якісь процедури роботи з інвесторами, можливо, посилиться рівень захисту прав інвесторів і взагалі права власності. Оскільки це все стає на паузу — ми ці надії відкладаємо на невизначений час.
— Разом із тим, деякі об‘єкти вже були підготовлені, деякі навіть пройшли певні судові процеси. Чи не означатиме ця пауза що потім прийдеться все знову робити з нуля?
— Скоріш за все, так, тому що в нашій країні, як тільки держава трошки зменшує фокус уваги з об’єктів приватизації в бік якихось насущних проблем, то там починають відбуватися якісь дивні процеси, зовсім не ринкові, і потім від цих процесів об‘єкт втрачає. Потім, коли ми повертаємось до приватизації, виявляється, що там вже немає сотень мільйонів гривень і сліду від них немає, і не було.Тому звісно це погано, що цей процес зупиняється, але, з іншого боку, ми маємо кризову реальність, в якій приватизовувати немає сенсу, так як не буде покупця. Інша річ, що готувати до приватизації можна продовжувати, фокус держави на цих об'єктах можна зберігати, але криза досить глибока, і чи вдасться цей фокус зберегти — я не впевнений.
— Якщо потрібно буде все розпочати з нуля, чи означає це, що після відновлення процесу приватизації великих об‘єктів варто було б перечекати певний період, поки все налагодиться, поки нароститься ота м‘язова маса уваги та іміджу якихось бонусів, які привертають увагу інвесторів?
— Розумієте, м‘язова маса у випадку державних об‘єктів — це прозорість процесів та кількість грошей на рахунку. Якщо управління цими об‘єктами перестає бути прозорим і там починать творитися різні неринкові речі — м‘язова маса, як ви кажете, — зменшується. Питання не в тому, щоб її потім нарощувати, а питання в тому, щоб її не втрачати, не допускати переходу в круг управління нечистих на руку людей.
— Якщо говорити про ризики — чи реально буде, що ці об‘єкти значно подешевшають після того, як паузу буде знято?
— У випадку України треба говорити, що тут можна провести паралелі з єврооблігаціями — в кризові моменти вони не просто дешевшають, а на них просто зникає покупець, тому що апетит до ризику падає в світі настільки, що високо ризиковими активами ніхто не цікавиться взагалі. А потім все буде залежати від того, в якій формі об'єкт і наскільки там прозорі процеси, наскільки все відпрацьовано, наскільки об‘єкт готовий до приватизації. Тому що з рештою рано чи пізно криза закінчується, люди, які мають гроші в цілому, і далі їх будуть мати, можливо, вони щось втратять, але, якщо об‘єкт внутрішньо цікавий, то в спокійні часи завжди знайдеться хороший інвестор і хороша ціна. Питання в внутрішній цілісності, у внутрішній готовності цих об‘єктів до приватизації на момент виходу з кризи.
— Любомире, щодо портів. Ми знаємо що там вже кілька етапів і конкурсів пройшло, вже визначалися певні переможці, невже вони зараз просто зникнуть?
— Що стосується портів, то там мова йде про концесію. Наскільки мені відомо, там укладено договір і інвестор починає працювати, по іншому договору були судові процеси, які не дозволяють працювати. Зрозуміло, що зараз вирішувати ці проблеми з судами ніхто не буде, і, відповідно, той порт, якого вони стосуються, та його робота ставляться на паузу. Той, хто почав працювати, буде працювати, тому що інвестори, скоріш за все, стратегічні, в них є певний запас ліквідності, і вони зможуть фінансувати свій інвестиційний план, незалежно від того є криза чи нема. Якби таких випадків було більше — кризу б Україна переживала значно гладше. За рахунок цих стратегічних інвестицій економіка підтримувалась на вищому рівні.
На жаль, ця пауза суттєво відкине назад цей процес, але наполегливо працюємо і віримо в те що все буде добре.
