Мобільний додаток

На 85-му році життя помер театральний режисер Роман Віктюк

18.11.2020 р., 16:00

Про переворот свідомості, який здійснив Роман Віктюк у театральному світі та вплив його творчості на молоде покоління режисерів в ефірі радіо Культура розповідає театральний режисер та продюсер Сергій Проскурня та театрознавиця Анна Липківська.

Роман Григорович Віктюк народився у 1936 році у Львові. Закінчив акторський факультет Московського інституту театрального мистецтва. Починав свою кар’єру ще в 60-их роках актором Львівського театру юного глядача. Потім працював і в інших театрах Львова, Києва та інших міст Радянського Союзу. Всього Роман Віктюк поставив близько 250 вистав і ледь не всі ставали подіями. Серед найвідоміших його вистав такі: "Служниці", "Федра", "М. Батерфляй", "Лоліта" і "Дама без камелії". У 1991 році режисер створив свій театр Романа Віктюка в Москві і став його художнім керівником. Крім того, Роман Віктюк був режисером низки телефільмів, вів цикл телепередач і викладав. Він лауреат багатьох премій, зокрема Київської Пекторалі і міжнародної премії Станіславського. Також Роман Віктюк народний артист України і народний артист Росії. Коментуючи у 2014 році початок війни на Донбасі, Роман Віктюк закликав місцевих жителів вимкнути телевізори, щоб у тиші розібратися в тому, що відбувається.

Про своє знайомство і творчий шлях з Романом Віктюком розповідає Сергій Проскурня: «Я познайомився з Романом Віктюком у 1964 році, коли мені було сім років. Ми жили у Львові і мама дбала про моє естетичне виховання. Ми кожні вихідні в суботу і неділю ходили в театр. Того дня ми пішли на виставу, яка була бестселером у Львівському театрі юного глядача на той час. Це була п’єса "Сомбреро" Сергія Михалкова, де майбутній видатний режисер був актором, виконавцем головної ролі. Я пам’ятаю цю виставу досі. А вже через 10 років, коли мені було 17 ми перетиналися з Романом Віктюком в різних ситуаціях. Я часто їздив у Москву і в Петербург. У нас почали з’являтися спільні друзі. Усі відзначення ювілеїв міста Львова і моменти, пов’язані саме зі Львовом ми проводили разом. У 1996 на мистецькому фестивалі "Березіль", у якому театр Віктюка неодноразово брав участь, я запропонував маестро організувати його 60-річний ювілей. Це мав бути великий ювілейний театралізований вечір у Львові, в Оперному театрі 28 жовтня. А потім у Києві відбувався фестиваль "Роман Віктюк – опанування віком". Це неймовірний досвід. Приїхало 11 вистав Віктюка з різних театрів. Це був єдиний досвід у моєму житті, коли були переаншлаги. У Жовтневому палаці ніколи не було вільних місць, а студенти, театральна молодь сиділи на сходах, на підлозі і прямо на сцені".

На запитання, який ефект справляли роботи Віктюка в Радянському Союзі режисер зазначає: "Він був майстром атмосфери. Він створював довкола себе неймовірну творчу атмосферу, за що постійно страждав. Мені це нагадує ще одну людину, генія і мого вчителя Сергія Параджанова. Йому постійно змінювали зони під час ув’язнення. Комуністична влада сподівалася, що його будуть знищувати, над ним будуть знущатися і він в казематі постраждає. А він натомість створював довкола себе неймовірну атмосферу дружелюбності і приязні. Йому міняли постійно зони, щоб знищити цю атмосферу приязні. Власне такими зонами для Віктюка були ті театри, в яких він працював. Він розповідав неймовірну кількість історій, як комуністичні партійні органи були невдоволені його успіхом в різних містах, в різних театрах. Йому просто забороняли продовжувати роботу і він змушений був їхати в інші театри і шукати інші можливості. У 1991 році він створив власний театр, який став його гаванню".

Роман Віктюк тривалий час жив у Москві, проте ніколи не забував про батьківщину. "Він дуже хотів привезти в Україну свою виставу за п’єсою Павла Ар’є "На початку і наприкінці часів", або "Чорнобиль", як її в Москві називають. Він мріяв, аби ми побачили цю виставу. Але це було неможливо у зв’язку зі скасуванням гастролей після початку війни. Ця вистава, до речі, іде в Москві українською мовою. І коли зал у фіналі встає і співає разом з акторами "Ой, чий то кінь стоїть" - це і є вираження його громадянської позиції і патріотизму", – зазначає Сергій Проскурня.

Про вплив, який Роман Віктюк, як театральний режисер, мав на молодше покоління режисерів розповідає Анна Липківська: "Я би назвала це переворотом свідомості. Він справляв величезний вплив на всіх, хто бачив його виставу, не зважаючи на те, до якого покоління належали глядачі. Це був шок від театральності мистецтва, від чуттєвості та вишуканості. Такого театру просто не було навколо нас. Ми його не бачили і навіть не уявляли, що такий театр можливий. Навколо нас був театр плюс-мінус реалістичний, плюс-мінус психологічний".

На питання, кого з режисерів ми можемо вважати учнями Романа Віктюка театрознавиця зазначає: "Я думаю, ми не можемо казати про прямих учнів, тому що повторити це неможливо. Відтворити цей стиль чи продовжувати розвивати неможливо. Віктюк уже все сказав у тому театральному просторі, який він створив. Але розуміння театру, як театру, а не як фотозображення реальності, розуміння театру як того простору, який може і замістити собою реальність, і заперечити реальність, з іншого боку дати можливість глибше і гостріше, може навіть хворобливіше сприймати реальність Віктюк прищепив і режисерам, і акторам, і театрознавцям на багато десятиліть наперед".

Анна Липківська називає вистави, які на її погляд є вершиною творчості Віктюка: "Перший найсильніший шок, для мене був від вистав "Священні чудовиська" і "Дама без камелії", які глядачі подекуди дивилися по 15-20 разів. У мене досі лунають у пам’яті ці інтонації і музика Даніеля Лавуа. Багато хто після вистави не йшов у гардероб, а лишався, щоб дослухати цю музику. Коли Даніель Лавуа через багато років приїхав у Київ як виконавець партії Клода Фролло в знаменитому мюзиклі "Нотр-Дам де Парі", звукоцех театру Лесі Українки тоді штампував десятками, якщо не сотнями, касети з фонограмою до цієї вистави".

Фото: Роман Віктюк ВВС

На 85-му році життя помер театральний режисер Роман Віктюк

Новини по темі