Одна з проблем, яка повсякчас постає перед громадами по всій території України, – це діяльність на території громади виробництва – підприємства або ферми – які завдають шкоди довкіллю. До таких можна віднести тваринницькі чи птахівничі господарства, чиї відходи забруднюють ґрунт та води й завдають відчутної шкоди навколишньому середовищу. До таких шкідливих виробництв належать, зокрема, й хутряні ферми. Крім того, що вони призводять до смерті сотень тисяч звірів, вони істотно забруднюють довкілля.
Поширення останнім часом хутряних ферм в Україні пов’язане з запровадженням заборон або потужних обмежень на діяльність таких підприємств у країнах ЄС (зокрема, Данії та Нідерландах), у зв’язку з чим вони активно переміщуються в Україну. Навіть за лояльним українським законодавством, хутрові ферми від 3000 звірів відносять до об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. Але іноземні хутровики зазіхають на значно більші обсяги звіроферм. Наприклад, у селі Лешнів Львівської області данський бізнесмен запланував комплекс, розрахований на 300 тисяч норок, а у селі Сінгури Житомирської області голландець хоче мати ферму на 100 тисяч тварин.
Проблема пов’язана з тим, що у відходах такого виробництва – висока концентрація азоту й фосфору. Надлишок азоту й фосфору – одна з найпоширеніших форм забруднення води. У разі неправильного поводження з відходами хутрових ферм хімічні речовини з них забруднюють місцеві водні системи, стікаючи в ґрунти та просочуючись у ґрунтові води. За великих обсягів азоту й фосфору відбувається евтрофікація ("цвітіння") водойм, що знижує рівень кисню й призводить до мору риби. Наприклад, мешканці села Шульгівка Дніпропетровської області, де діє норкова ферма, постійно проводять експертизи води, і за два роки діяльності ферми зафіксували забруднення не лише поверхневих вод, а і ґрунтових. Якщо динаміка забруднення збережеться, то упродовж 6 років колодязі поблизу цієї ферми стануть непитними. Подібний ефект спричиняють і господарства з розведення птахів, худоби тощо.
В умовах децентралізації рішення про виділення земельних ділянок під шкідливе виробництво має проходити через місцеві громадські слухання. Під час громадських слухань проєкт повинен отримати згоду. Це інструмент, за допомогою якого українці можуть зупинити розміщення шкідливого виробництва. Водночас на практиці можуть діяти два чинники. По-перше, селян приваблюють та спокушають робочими місцями. Думаючи про короткострокові вигоди і будучи геть не поінформованими про шкоду виробництва для здоров’я та довкілля, члени громади погоджуються на розміщення ферм. По-друге, рішення можуть ухвалювати непублічно на рівні органів місцевого самоврядування в обхід думки громади.
У разі, якщо таке господарство розташоване й воно почало забруднювати довкілля, існують механізми, що можуть змусити виробників відшкодувати завдані збитки. На підставі заяви про завдану шкоду Державна екологічна інспекція та її представництва на місцях мають здійснити аналіз води або ґрунту. У разі виявлення шкідливих речовин подається заява в поліцію, яка порушує кримінальне провадження та розслідує причини й походження забруднюючих речовин. Після встановлення джерела збитків на підприємство накладається штраф та зобов’язання компенсувати завдану шкоду. Крім того, громада може поставити перед органом місцевого самоврядування вимогу переглянути умови договору й розірвати із підприємством контракт.
Фото: з відкритих джерел
