Мобільний додаток

Різдво і Новий рік. Звідки взялись колядники та до чого тут гімни сонцю?

6.01.2021 р., 09:46

Лекторка Олеся Наумовська, фольклористка, кандидатка філологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету ім.Т.Шевченка в ефірі Радіо Культура розповіла про те, як з віками трансформувалися традиції Різдва.

Програма:
Ведучі:

Чому Новий Рік та Різдво пов’язані з Сонцем

Якщо говорити про Різдво традиційне, потрібно заглянути у давні дохристиянські часи, коли вірили, що у цей час народжується світ. Тобто помирає світ в одній іпостасі, народжується в іншій – народжується Новий Рік.  На Різдво з давніх-давніх давен вірили, що такі церковно-обрядові свята були пов’язані з циклами сонцестояння.  Різдво, Коляда це – зимове сонцестояння. Вірили в те, що межа між світами наскільки звужується, стає настільки тонкою, що можливий перехід з одного світу в інший світ. Саме тому ми маємо тих колядників, колядки. кутю та узвар та багато іншого. У давнину вірили у те, що ніби то народжується Нове Сонце. І про це свідчить така колядка, що зберегла ще дохристиянські символи : "На Древі світлому, дві пташоньки радоньку радять, як нам це світ pfснувати, пірнають на дно, витягнуть відтуди камінь і заснують таким чином Світ".  І тому багато вчених підтримують цю точку зору, що співали гімни, які прославляють народження Нового Сонця, народження Нового Року. Крім того, в дохристиянські часи такі події потребували певного жертвопринесення.  У давні часи, коли вже відійшли від людських жертвопринесень, необхідно було принести в жертву те, що було цінним в господі. А цінним на ті часи була рогата худоба. І таким чином ми і переходимо до обряду "водіння кози". Тобто, приносили в жертву худобу, яка потім замінилась на випікання печива у вигляді різдвяної худоби.

 Про звичай колядувати та чому в давні часи колядників пов’язували з потойбіччям 

У цей час межа між світами стає наскільки тонкою, що відбувається перехід між ними. Також це пов’язано і з вшануванням померлих. З одного боку, до померлих ставилися з колосальною повагою, шаною і їх, ніби то вітали цей перехід. З іншого це – трошки страшно. Треба було якимось чином вберегтись від них. Це призвело до появи цих гуртів колядників, які переодягалися, які проводили символічні дійства – немов прихід в наш світ отих померлих пращурів. Гурти колядників, які приходили до господи, якраз і символізували отих представників потойбіччя – душі померлих, які в цей час повертаються на Землю. І тому їх чекали в кожній господі, вірили що там, де ступить нога колядника, там не ступить нога мерця. Від початку ці гурти були суто чоловічі, враховуючи, що цей ритуал передбачає контакт зі смертю. Відповідно, жінки не брали в цьому участь. Це вже зараз ми бачимо як і дітки колядують, і жінки. Насправді, це могли робити тільки чоловіки. 

Але, враховуючи, що це свято поєднано і з сонцем, гурти не могли ходити по селу хаотично. Вони ходили саме за сонцем, а якщо це була гірська місцевість, наприклад Карпати, то вони йшли знизу по колу, піднімаючись та обходячи кожну домівку. Якщо колядники не заходили в якусь домівку, то це значить туди могла стати нога мерця, а це було дурним знаком і на них дуже ображались.

Чому колядники переодягаються у звірів, іноземців та потойбічних істот

За уявленням прадавніх людей, потойбічний світ – немовбито перевернутий цей світ. І відповідно, представники того світу такі ж як і ми, але трошки інші. І відповідно тому колядники перевдягалися за категоріями – "чужий", потойбічний.  Це могла бути не людина, а тварина, так в гуртах колядників з’явились ті звірині образи. Це – могли бути "чужі" за категорією – інородний, так у нас з'являється, наприклад, "німець". Це можуть бути не люди, а взагалі – демонічні істоти, тому колядники обмотували руки соломою, ставали на ходулі чи навпаки присідали, говорили дуже глибокими, низькими голосами, або – навпаки, дуже писклявими.

 Одна фігура могла представляти собою смерть. Їй обмазували борошном обличчя, вставляли зуби з ріпи, обгортали в простирадло, вона була мовчазною фігурою. І, якраз цю фігуру ніхто не хотів відігравати. І її обирали шляхом жеребкування.  Вона була абсолютно статична – її заводили, клали на лаві і вона не мала щось робити. Крім того, були категорії "інші" за відношенням до сакрального світу. Наприклад, коваль. Коваль здавна вважався дуже сакральною професією. В давнину люди не могли зрозуміти, як людина бере залізо, яке тверде, міцне і за допомогою вогню перетворює його на інші предмети. Це був дуже сакральний образ. Тому ми маємо прізвища, пов’язані з лексемою "коваль" найпоширеніші в усьому світі. В українській мові – Коваль, Коваленко, Ковальчук і таке інше. В Росії – Кузнєцов, в Польші – Ковальські, в Німеччіні – Шмідт, в Англії – Сміт. Це все пов’язано з ковальством, бо це – найсакральніша професія на землі. Згадайте, наприклад, казки. До коваль йде до Змія, щоб перекувати голос, бо саме коваль може перекувати. 

Обряди та забобони Різдвяної ночі: Перша Зірка, 12 страв, Дідух

Коли сходила Зоря, починалось святкування. В цей час, по-перше заносили в хату Дідуха. Під стіл, під скатертину, під страву – кутю – клали солому, оцю солом’яну бабу, яка в нинішньому трактуванні вже символізує оті ясла, в яких народився Христос. А первинно, ймовірно, це був символ збіжжя, багатого врожаю. На кути столу ставили зубчики часнику – обереги від нечистої сили. Починалось все саме з Дідуха. Ніхто не сідав за стіл, допоки батько не вносив до хати отого Дідуха.  

Після того розігрувались такі собі драми. Батько брав кутю – символ вшанування пращурів, предків. І з кутею він міг піти спершу до худоби, прогностична функція – щоби була здорова худоба, на майбутній врожай. Потім виходив на двір, в деяких регіонах він набирав кутю в рота, а в деяких з ложкою куті виходив на двір і кликав Мороза. Але, не "дедушку Мороза", отого совєцького, а Мороза – як стихію, який має абсолютно негативну конотацію: "Морозе, Морозе йди до мене кутю їсти, а, якщо не йдеш зараз, то не йди ніколи: ні на жито, ні на пшеницю, ні на багату пашницю".  Тобто, така собі протидія, щоби отой Мороз не заморозив нічого. А діти в цей час, нібито лякались того Мороза, ховались десь під столом, і взагалі, коли вони ховались під столом, вони мали "бекати" та "мекати" – імітувати ту худобу, яка має водитись наступного року. 

Після того як сідали за стіл, батько підкидав кутю до стелі, спостерігаючи скільки зерен пшениці прилипне до тієї стелі. Тобто, чим більше пшениці приліпиться, тим більше буде достаток. Потім, кожен мав з’їсти три ложки куті – за пасіку, за те, щоб кури родилися, за те, щоб збіжжя було багатим. 

І після того починалась вже різдвяна трапеза. При цьому обов’язково враховувалось, що цього дня до дому можуть прийти душі померлих пращурів. На столі ставили стільки приборів, але не можна було використовувати гострих предметів, з урахуванням тих людей, які померли цей рік, або, наприклад як війна нині, то з урахуванням тих, хто перебуває зараз в дорозі, десь далеко. Згодом ця традиція почала змінюватись. Кожна нова релігія намагається або знищити попередню, або нівелювати, або підкорити. Ми бачимо трансформацію. Замість Сонця у нас з’являється Віфлеємська Зоря.  Відповідно, колядники вже ходять із Зорею, а не з Сонечком. Замість дохристиянських колядок у нас з’являються християнські. З'являються Святі, з'являється та ж кутя і дванадцять страв, які символізують первинно – число місяців, а вже пізніше – число Святих. 

Читати також: Дідух, павук і кутя. Чому традиційне Різдво святкують зі збіжжям?

Коли в наших оселях з'явилась ялинка?

Здавна, в багатьох народів світу відбувалось поклоніння деревам. Особливо у південних слов’ян обов’язково Різдво супроводжувалось "подняком" – поліно,  у якого господар урочисто, з усіма жертвопринесеннями – просив прощення, що мав зрубати це дерево, обсипав зерном цей пеньок, обмащував тістом, і потім приносив до хати, де урочисто його спалювали. Оці моменти і започаткували ймовірно використання пізніше ялинки. Отак, поступово ми і виходимо на сьогоденний ритуал – використання ялинки.  

Ялинка не була прийнятна для України впродовж досить довгого часу. Ще з тотемних часів вірили, що певні тварини чи рослини, дерева мають генетичний зв'язок з родом. Тому і поклонялись тваринам і деревам. А ялинка та сосна, як вічнозелені дерева, символізували безсмертя, і тому в нас прийнято саджати сосну на могилу, бо вона начебто має зв'язок з потойбіччям з одного боку, а з іншого – воскресіння – символом невмирущості, символом вічного життя. "Подняк", як правило, це було плодове дерево. А у скандинавських народів був дуб. В нас також дуб – священне дерево – древо Перуна. Так само у давніх германських народів це було Дерево Тора. І тому, ми маємо таку асиміляцію – з різних пластів культури з'являється ялинка. За легендою, ялинка як символ Різдва з'являється нібито в VII столітті, коли святий Боніфацій, у Німеччині,  зрубав древнього древа язичників – Древо Тора, той дуб покотився і завалив усі дерева, і тільки ялинку не завалив. І тоді Боніфацій сказав, що ялина – символ Бога, має трикутну форму, і він прив’язав це до Отця, Сина і Святого Духа. 

За іншою легендою, ялинку запровадив до вжитку Мартін Лютер, який ходив лісом на Різдво і побачив як над ялинкою сяє зірка, яка здалась йому абсолютно тотожною до тієї Віфлеємської Зорі, і він поставив ту ялину в себе вдома і прикрасив її зіркою. Таким чином нібито ялинка прийшла у Західну Європу. І пізніше, у ХІХ столітті, її запозичила собі Франція, згодом перейняла Англія, вона стояла навіть у Віндзорському Палаці, а згодом і німці-переселенці, які переїхали в Америку принесли і ялинку. Первинно, коли з'явилась ялинка, то її прикрашали фруктами, яблуками, наприклад, які символізують той самий Первородний Гріх Адама і Єви.

В Російській Імперії ялинку запровадив  Петро І після повернення з Європи, який наказав поставити ялинки біля багатих дворів і прикрасити їх. А простим людям, хоча б прикрасити ворота гілочками ялинки. З часом, ялинка перейшла до будинків, завдяки голландським кондитерам, які почали продавати вже прикрашені ялинки в своїх кондитерських. Спершу ці ялинки могли придбати тільки багаті, а вже з часом і всі інші, і ставити в себе в оселі.

Але в Україні цей звичай не приживався – у нас Дідух. Відбулось впровадження ялинки в українську традицію через контрадикцію з релігійними уявленнями українців.  У нас шанували Святого Миколая, у нас не було ніякого "Дедушки Мороза", у нас шанували Дідуха. Коли почався Радянський Союз, враховуючи, що релігія є опіумом для народу, то спершу забороняли і Святих Миколаїв, і Дідухів і ті ялинки, які прижились і почали популяризуватись в Західній Європі і в Америці.  Потім почалися страшні 30-ті роки – терор. І, щоб нівелювати почуття страху, треба було створити  політичний міф – про щасливі радянські будні. І тому в 1935 році Постишев видає Указ, мовляв, буржуазія святкує з ялинкою, а наші діти на все це дивляться, то чому б не запровадити цю традицію і у нас. І ялинка кочує до Радянського Союзу. В 1937 році – Голодомор в Україні – в Кремлівському Палаці  влаштовують першу "Йолку", де вже стоїть ялинка, де вже з'являються фігури Діда Мороза і Снігуроньки.

 Про важливість традицій у сучасному святкуванні Різдва

Міфологія не зникає ніколи. До поки буде існувати Всесвіт, допоки ми будемо вірити якісь дива, буде розвинене у нас це міфологічне уявлення. Воно абсолютно трансформовано, абсолютно видозмінене. Але якісь елементи зберігаються. І вони продукуються, постають в новій іпостасі. Нічого нікуди не зникає, воно просто модифікується. Від давніх тотемних вірувань, ми перейшли до християнських , згодом прийшов "совєцькій" міф, який змінився на сучасне бачення. Насправді, нам хочеться вірити в диво, вірити у казку, нам хочеться бачити оті подарунки, за те, що ми були чемними хлопчиками та дівчатками, то Святий Миколай принесе нам подаруночки, або різочки, якщо були ми нечемними. 

Традиція сьогодення святкування Різдва збереглася попри усі совєцькі заборони та гоніння, ми переходимо до світового звичаю святкувати Різдво. Ми зберігаємо цю традицію,  і вона далі буде жити.

Фото: УНІАН

Різдво і Новий рік. Звідки взялись колядники та до чого тут гімни сонцю?

Новини по темі