Дмитро Хоркін розповідає, що Сергій Проскурня є першим режисером музичного фестивалю "Червона Рута-1989" тоді ще не проголошеної незалежної України. Також він – режисер багатьох фестивалів і театральних постановок. "А останні роки, коли ми з ним дуже часто співпрацювали, він був режисером протокольних державних подій – всі ці паради до Дня Незалежності, урочисті меморіальні, церемоніальні події, які відбувалися в Маріїнському Палаці за участі перших осіб нашої держави. Для мене – це режисер президентського протоколу, дуже серйозних і відповідальних подій". Дмитро Хоркін згадує як напередодні таких заходів, на яких він працював як диктор, отримував повідомлення від головного режисера Сергія Проскурні. "Думаєш, що зараз отримаєш сценарій чи точний час репетиції. І, навіть при всіх цих стресовостях, приходять повідомлення зі зверненням: "Дімка-Димка".
Світла пам'ять. З Сергієм Проскурнею ми разом відпрацювали безліч протокольних подій державної ваги: паради до Дня...
Опубликовано Dmitry Khorkin Вторник, 2 февраля 2021 г.
І ще важливо, відзначає Хоркін, що на їх творчу каденцію випало багато значущих подій 2017-2019 років. "Це і 100-річчя Української Революції, 100-річчя наших Універсалів і проголошення, створення Української Народної Республіки (УНР), це і 100-річчя бою під Крутами. Він дуже прискіпливо ставився до цих подій – це має бути урочисто, це має бути грамотно. Це не мало бути "по-колгоспному", це не має бути – ретро-хуторянським, це не має бути "шароварщиною". З 2014-го Українське Радіо завжди транслювало ці події у своєму ефірі".
У Сергія все було креативно, говорить Дмитро Хоркін. "Хто любить радіопостановки, радіовистави – досить популярний вид творчості в усьому світі. Сергій розповідав, чому для нього була складність, коли він з театру переключився на радіо. Якщо уявити виставу в театрі – королівська родина на сцені, всі в королівських костюмах, є трон, відповідний грим, і ніхто ще нічого не сказав і не зробив жодної дії. А Ви, як глядач, вже здогадуєтеся про що йдеться . А на радіо цього не має. І треба шумами, звуками, інтонаціями це передати. І режисерові важко, і самим акторам".
Заслужена артистка Україна, ведуча програм Радіо Культура, учениця Сергія Проскурні Лариса Недін розповідає, що на час її вступу він був членом приймальної комісії, і проходив аспірантуру в університеті ім. Карпенка-Карого. "Курс, на який я поступала, йшла навчатися був спільний і для Леоніда Артемовича Олійника і Сергія Данченка – акторсько-режисерський. І, оскільки Сергій навчався у Данченка, він проходив аспірантуру і був прикріплений до майстерні Олійника-Данченка й асистував в наших і курсових, і дипломних роботах. Особисто я з ним працювала на 3-му курсі, коли ми ставили "Камінного господаря", "Донну Анну" та інші. І Сергій дуже сильно тішився тим, що коли наш курс ставив дипломну роботу за п’єсою Чехова "Чайка", режисером вистави була Ада Миколаївна Роговцева, то він так само був асистентом режисера. І дуже багато сцен Ада Миколаївна доручала репетирувати саме йому. І я дуже вдячна йому, бо наш курс потім лишився друзями, навіть коли поїхали в Чернівці, ми листувалися. На сьогодні у нас гаджети в руках, ми листуємося електронкою, а тоді це були звичайні листи".
Якщо одним словом описати свій спогад про Сергія Проскурню, каже Лариса Недін, то це буде — Чайка: "Я досить багато за останні дні перегорнула своїх спогадів. І коли у нас була прощальна дипломна вистава, він кожному з нас подарував картки, звичайні, які можна було купити на пошті. А мені він подарував картку, на якій була сфотографована чайка, а до картки була приліплена справжня пір’їнка справжньої чайки. З деякими сценами цієї вистави ми їздили в Ялту, і ось переді мною лист, написаний його рукою: "Дорога Чайко! Пишу тобі в тролейбусі "Ялта-Аеропорт". Знову весна, і знову Чехов у Ялті, але я без вас, друзяки, друзі мої рідні. І яке це щастя, що я можу написати вам. Пишу на колінах. Ось тобі запах моря…Відчула?!".
Театрознавиця Ольга Стельмашевська згадує як завдяки Проскурні, вперше у 5 років вийшла на сцену театру. "Мені, ще тоді мама казала, що Сергій – абсолютно унікальна людина. Першу виставу він зробив зі студентами у Черкаському музичному училищі – "Муху-Цокотуху". Його взагалі не можна вкладати в якісь рамки, він дуже відрізнявся від інших людей. Він любив і театр, і музику. У нього були якісь енциклопедичні знання, у нього були які інші погляди, креативні знання у будь-якому напрямку – чи театрі чи в музиці. Він завжди говорив правду. Він був за правду в мистецтві й за правду по життю. З нього "сипалися" усі ці ідеї, вони не всі були реалізовані, не всі були сприйняті нашим консервативним суспільством".
Але, попри все, режисеру завжди вдавалося випромінювати оптимізм, говорить Ольга: "Ті люди, які близько з ним спілкувалися, розуміли, що деякі речі він дуже боляче сприймав, особливо в останній час. Він мав весь час щось робити – творити! І, якщо якийсь проєкт не проходив з якихось причин, він одразу переступав, йшов далі, щось нове знаходив, писав нові сценарії. А ще він був українцем, але "правдивим українцем". В нього ніколи не було фальші, "дулі в кишені". Він зробив дуже багато речей в нашому театрі та перед людьми, які ніхто не спромігся повторити".
Прощання із Сергієм Проскурнею відбудеться завтра, 4 лютого, у Києві.
Фото: FB Сергія Проскурні
