Чому Центр протидії дезінформації з’явився лише зараз
Таким Центром у свій час мало бути Міністерство інформаційної політики, яке було створено, якщо мені не зраджує пам’ять, у 2014 році, його очолив Юрій Стець. Міністерство мало створити відповідний департамент, який би здійснював певний моніторинг і фактчекінг, формував аналітику. Ми бачимо, що Міністерсво не виконало на той час цю свою функцію. Його ще називали Міністерством пропаганди чи Міністерством правди. Я пригадую, що коли ще був в АТО у добровольчому батальйоні, то це питання стало на порядку денному, тоді я пропонував депутатам, моїм колегам на той час, що нам не потрібне ціле Міністерство, можливо, просто певна структура, яка буде підпорядковуватися РНБО. Це має бути аналітичний Центр, у нього мають бути певні не повноваження, а швидше можливості, бо моніторинг потрібно здійснювати не лише в соціальних мережах і в українському теле та радіопросторі. Та й не тільки російські медіа, які ми з вами знаємо, заслуговують на моніторинг. Я хочу нагадати, що два роки тому тільки наша аналітична група виловлювала на Euronews серію фейкових сюжетів проти України. Це для мене стало несподіванкою тому, що канал повноважний, але й там з’являються пропагандиські матеріали з російським наративом. Якщо ця організація буде займатися такими речами, тобо робити аналітику, розсилати рекомендації спростування, я думаю, що для України це буде не найгірший варіант. Велика кількість споживачів інформації її не перевіряє. Якщо ви хочете, щоб інформація впливала на певну аудиторію, то вона формується не лише фактажем, а й емоціями. Якщо людина переходить у певний емоційний стан, то інакше сприймає інформацію. Часто доводиться читати один заголовок, але, коли переходиш до новини, то бачиш зовсім іншу інформацію. Це ж маніпуляція.
Реклама, яка з’являється на радіо і телебаченні теж розрахована на певну емоційну складову, але й фейки працюють за тим же принципом. Наприклад, людина бачить у соціальній мережі повідомлення про те, що вакцина погана. Навряд чи вона буде потім заходити на сторінку ВООЗ і перевіряти цю інформацію, шукати першоджерело. Тому я розумію, що такий Центр є необхідним.
Якщо інформація викликає у вас емоції, то це перший показник того, що її варто перевірити.
Чи не занадто велике поле для контролю у Центру протидії дезінформації
Насправді ні Міністерство інформполітики, ні Центр протидії дезінформації — це не пресцентри. Вони не мають надавати медіа інформацію, влаштовувати брифінги, розсилати пресрелізи. У нас є видання "Детектор медіа", там є хороші матеріали, які журналісти видання робили про проросійські телеканали і холдинг Медведчука, про маніпуляції, а також аналітику ток-шоу. Щось подібне мав би робити і даний Центр. Але я не хотів би, щоб цей центр розділяв політиків влади і політиків опозиції. Якщо хтось говорить неправду, то аналітика про такого посадовця має розсилатися повсюди, навіть у медіа. Якщо все відбуватиметься так як було задекларовано, то користь буде чималою.
В якій з країн найефективніше працюють з дезінформацією
Найкраще працює Китай. У них взагалі свій внутрішній інтернет, все під контролем.
Кожна країна має той чи інший досвід. Мені особисто подобаються країни Балтії. Вони одні з перших, хто почав реагувати і формувати подібні центри. Стара Європа більш консервативна. Два роки тому я слухав Макрона, де він говорив про глобальний вплив соціальних мереж, що з цим потрібно щось робити. У нього була достатньо жорстка промова. Я пам’ятаю, що після цього написав, якщо б такий виступ дозволив собі хтось з наших політикові, то ні медіа, ні громадськість йому це не пробачили б. Там були категоричні висловлювання навіть стосовно свободи слова. Треба згадати про те, що Трампа видалили з соціальних мереж. От вам ще один спосіб боротьби з пропагандою.
Нагадаємо, у складі Мінкульту створено ще один орган – Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, очільницею якого стала Любов Цибульська. 31 березня було презентовано основні напрями та принципи роботи Центру.
Фото: pixabay.com
