Вісімдесяті роки
Радянський Союз намагався виробляти одяг самотужки, не даючи змоги проявити креативність дизайнерам. Люди виглядали однаково, і щоб вирізнятися, треба було вміти виготовляти речі самотужки. Як наслідок, Україна отримала велику плеяду людей, які вміли шити, вишивати, в'язати. Власноруч створений одяг був особливим, навіть якщо господині шили за одним шаблоном, вони імпровізували, використовували різні тканини тощо.
Вісімдесяті – були роками, коли з’явились брюки-банани (широкі згори, завужені донизу), модним став светр грубої в’язки, тому що його легко створити. Взірцем моди вісімдесятих були також "джинси–варьонки", які виварювали на радянських кухнях в речовинах, здатних відбілити денім.
Модно вдягатися у цей період можна було, якщо діставав речі з-за кордону, частіше нелегально. Джинси, трикотажний топ якогось яскраво-рожевого кольору – такі речі в гардеробі були предметом гордості.
У кожної країни, яка входила до складу СРСР, мали бути національні ознаки. Хоча Україна з аграрної перетворилась на індустріальну, її мешканців зображували як селян з житом, горілкою й у вишиванках. При цьому вибирали одну вишиванку конкретного регіону, яку вважали канонічною, а інші – неправильними. Навіть довгий час після цього чорні вишиванки, чи такі, де візерунок був зроблений білими нитками на білій тканині здавалися неправильними, хоча насправді це були традиції інших регіонів, про які не знали пересічні громадяни. Те, що відбувалося у вісімдесяті в Україні в розрізі моди – це були варіації на тему України селянської. Усю українську аутентику хоча й намагалися трохи осучаснити, проте це була не справжня мода.
Дев’яності роки
Відсутність оригінального одягу минулих років призвів до того, що велика кількість жінок вміли працювати на машинках, пришивати, наприклад, складні декоративні елементи. Це явище вплинуло на розвиток легкої промисловості в України, бо вже в кінці дев’яностих – на початку двотисячних років велика кількість іноземних компаній почали розміщувати замовлення на українських виробництвах. Відомі на весь світ бренди шили одяг в Україні.
Після відкриття кордонів українські ринки заполонили дешеві речі з Туреччини та Китаю. Українські фабрики почали втрачати покупців, тому що не могли запропонувати їм цікаві варіанти кольорів, силуетів, матеріалів. Синтетика стала модною, а закордонне сприймалося як найкраще.
Більший асортимент одягу наче давав ширший плацдарм для імпровізації, проте насправді, всі виглядали однаково. Малинові піджаки, мініспідниці, джинси, яскравий трикотаж із Туреччини, кольорові легінси – такою була мода дев’яностих. Спортивний костюм, особливо із написами англійською мовою та зроблений із синтетичних матеріалів, прирівнювався до смокінга, це був одяг на свята, його вдягали на прогулянки з дітьми, на ювілеї до родичів.
Предметом гордості у дівчат була шкіряна мініспідниця. Усі мріяли також про шкіряні сукні, штани, отримавши цю річ, можна було носити її роками. Головною ознакою статусу для чоловіків в Україні на той час був малиновий піджак.
У 1997 р. в Україні відбувся перший Ukrainian Fashion Week. Дизайнери об’єдналися й вирішили, що на батьківщині теж потрібно створювати індустрію, а не просто працювати як ательє, проводити покази тоді, коли є на це час та натхнення. Тож вони написали листа до Паризького синдикату високої моди з проханням надіслати інструкцію – як правильно проводити тижні моди. І з Парижа надійшов лист із дуже детальною інструкцією. У 1997 р. на Ukrainian Fashion Week показали свої колекції 13 дизайнерів, багато з яких залишаються відомими й донині. Відтоді почалася історія сучасної української моди, і вже 25 років поспіль 50 сезонів у нас влаштовують тижні моди.
Двотисячні роки
Для України двотисячні – це роки економічного зростання, відкривалися магазини світових брендів – італійських, французьких, американських. З’являлися іноземні модні видання, які працюють і зараз. Для усього світу це означало, що Україна – модна країна, якщо в ній читають такі журнали. Отримати публікацію в тому чи іншому виданні, навіть в його українській версії, – було великим досягненням і допомогою для українських дизайнерів.
Кожна економічна та політична криза двотисячних років супроводжувалася сплеском креативу в індустрії моди, дизайнери зверталися в ці періоди до національних мотивів. Після Помаранчевої революції жінки в політиці почали одягатися в дизайнерів своєї країни, як це робили перші леді Заходу. Тренд на підтримку українського набирав обертів.
Нинішні часи
Дизайнерські переосмислення вишиванки не лише повернули моду на неї в Україну, а й закохали у виріб у весь світ. Вишиті сукні з’явилися у гардеробі голлівудських зірок, перших леді країн Європи, знаменитостей. Сьогодні мода стає соціально активною, дизайнери розповідають про толерантність, гендерну рівність, про те, що мода може бути благодійною, наприклад, жертвуючи частину прибутку на добрі справи. Мода стає ближчою до людей, не пов’язаною з віком. Якщо раніше вона була синонімом ексклюзивності, коли до неї могли дотягнутися невеликі кола людей, то тепер мода стає доступною кожному.
Фото: Facebook Романа Тимофєєва
