Прозорість громад: хто перевіряє, чи діє місцева влада за законом

Прозорість громад: хто перевіряє, чи діє місцева влада за законом

Хто має стежити за законністю рішень місцевої влади, де проходить межа між наглядом і втручанням – і до чого тут вступ України до Європейського Союзу? Але перш ніж з'ясовувати, хто має контролювати місцеву владу, варто поставити простіше запитання: а яке місце у цій системі посідає кожен із нас?

У демократичній державі людина – не просто мешканець території, якою хтось управляє. Вона обирає владу, платить податки, має право знати, як витрачаються спільні гроші, ставити запитання посадовцям і впливати на рішення, що стосуються її громади.

0:00 0:00
10
1x

Історія активіста з Рівного

У 2010 році громадський активіст із Рівного Андрій Токарський разом із колегами хотів дізнатися, як місцева влада витрачає гроші платників податків. Зокрема, скільки отримують місцеві посадовці. Але інформація виявилася прихованою. Їм відповідали: «Ви що, це ж персональні дані! Ви знатимете, хто скільки заробляє, а ще, можливо, когось пограбують і тому подібне». Активісти тоді вимагали публічності щодо коштів, які сплачують мешканці міста. І таки домоглися свого. Через суд. У час, коли в Україні навіть ще не було закону про доступ до інформації.

Мотивація Андрія Токарського була досить проста: хотілося комфортно жити у власному місті – ходити його вулицями, бачити чисті парки і не чекати, що колись хтось прийде і наведе лад. Згодом разом з іншими активістами він відстоював уже цілком конкретну частину Рівного – землю в парковій зоні Пагорба Слави, яку намагалася приватизувати приватна фірма. Активісти долучилися до судового процесу, і забудову вдалося зупинити. Але навіть цього виявилося недостатньо. Потім треба було домагатися, щоб пошкоджену територію відновили.

І це вже інше питання: недостатньо знати, що робить місцева влада. Як мешканцеві самому впливати на її рішення? І водночас - хто має стежити за тим, щоб сама місцева влада діяла у межах закону? Як зробити так, щоб цей контроль не перетворився на втручання у справи громади?

За словами Токарського, Закон про доступ до публічної інформації істотно змінив ситуацію, тому що тепер ми можемо швидко отримувати інформацію про кошти, які витрачаються як у межах наших місцевих бюджетів, так і національного. Але це тільки один із кроків. Володіння інформацією це добре, але наступний крок – коли ми хочемо не просто володіти інформацією і розуміти, як кошти витрачаються, а й мати вплив на те, як ці кошти можуть бути витрачені. І одним з таких інструментів став громадський бюджет, з досвідом якого рівненські активісти познайомилися в Польщі у 2015 році. Тоді там впроваджували перші громадські бюджети або бюджети участі.

Нагляд з боку мешканців громади

 Класичний громадський бюджет передбачає, що на частину коштів можуть впливати і визначати, як вона буде витрачена, самі жителі громади.

Тобто мешканець уже не просто запитує владу: «На що ви витратили наші гроші?», він сам отримує можливість сказати: «Ось на що ми пропонуємо витратити їх». Якщо подивитися ширше, то саме на рівні громади ухвалюються рішення, які ми відчуваємо буквально щодня: що відбувається з нашою вулицею чи парком, куди йдуть місцеві гроші, як використовують землю і комунальне майно.

У 2014 році в Україні почалася реформа децентралізації. Громади отримали більше повноважень і ресурсів – і значно більше можливостей самостійно вирішувати свої справи. Але, за словами юриста-міжнародника, члена правління та керівника Команди аналітики громадської організації «Агенція відновлення та розвитку» Тараса Бика, з більшими повноваженнями та можливостями з'являється більша відповідальність, і водночас більша корупційна спокуса. Тож тут потрібен контроль на місцевому рівні. Якщо правильно налагодити систему роботи громадських організацій, то це може створити правильний тиск у хорошому розумінні цього слова, який запобігатиме корупції, змушуватиме чиновників, керівництво громади діяти у межах закону.

Нагляд з боку держави

Якщо з одного боку за місцевою владою можуть наглядати самі мешканці, вимагаючи інформацію, ставлячи запитання посадовцям, стежачи за рішеннями місцевої влади, об'єднуючись і вимагаючи змін, то інший рівень – це нагляд за законністю з боку держави. І тут важливо не переплутати дві речі. Поставити запитання: «Чому ви ухвалили саме таке рішення?» - це одне. А встановити, чи законне це рішення, - інше.

Уявіть, що міська рада передає комусь землю, продає комунальне майно або дозволяє будівництво в парку. Мешканці можуть бути проти, можуть вимагати пояснень, виходити на громадські слухання, звертатися до депутатів. Але сам факт, що рішення людям не подобається, ще не означає, що воно незаконне. І навпаки: рішення може не викликати протестів – але водночас суперечити закону. Тому держава має перевіряти не те, чи подобається їй рішення громади, а те, чи діє місцева влада в межах закону. І ось тут починається складніше питання. Бо децентралізація якраз дала громадам право самостійно вирішувати місцеві справи. Якщо ж держава почне перевіряти не лише законність рішень, а й вирішувати, які з них правильні, - це вже буде не нагляд, а втручання у самоврядування.

Водночас перевіряти законність – ще не означає керувати громадою. І це одне з питань, які Україна має врегулювати на шляху до Європейського Союзу. У червні 2026 року Україна відкрила переговори з ЄС за Кластером 1 - «Основи процесу вступу». У межах цього кластера Україна має продовжити реформу децентралізації: чіткіше розмежувати повноваження місцевої і центральної влади та вибудувати систему контролю за законністю рішень громад - без втручання в їхню самостійність. Перший крок уже зроблено: у 2025 році ухвалили закон №4677. За ним наглядати за рішеннями громад мають держадміністрації – районні за рішеннями сільських і міських рад, обласні за рішеннями районних. Схема така: якщо знайшли порушення – громаді дають виправити самій. Якщо не виправила – справа передається до суду.

Але навколо закону досі суперечка. Наглядати дозволили лише за частиною рішень - так званими делегованими. Тоді як власні рішення громади – про землю, майно, забудову – під нагляд не потрапили. За оцінкою експертів, це понад 90% усіх рішень рад. Тому одні називають це важливим першим кроком, інші - «наглядом без нагляду». І запрацюють нові правила не одразу, а після завершення воєнного стану.

Але яким би не був державний нагляд, він не замінює громадянського. Європейська хартія закріплює нагляд держави за законністю, а Рада Європи додає ще два виміри – фінансовий і нагляд з боку самих мешканців. Тобто держава й активні громадяни доповнюють одне одного.

Приклад Польщі

У Польщі за рішеннями місцевої ради наглядає воєвода (представник держави в регіоні). Війт (мер) зобов’язаний надсилати йому всі рішення ради. Воєвода перевіряє лише відповідність закону. В оцінку «розумно це чи ні» він не втручається. Якщо воєвода бачить порушення закону, він може визнати рішення недійсним. А вже громада, якщо не згодна, оскаржує дії воєводи в суді. Україна поки що обрала обережніший шлях, наглядати лише за частиною рішень. Але напрям, у якому нам ще рухатися, добре видно на прикладі сусідів.

Завчасний вплив на рішення громади 

Впливати на рішення громади часто треба ще до того, як воно стало готовим документом. І це стосується не лише бюджету. Мешканці можуть не просто стежити за рішеннями місцевої влади і реагувати, коли з ними не згодні. Вони можуть долучатися до того, як ці рішення з'являються. Юрист-міжнародник, член правління та керівник Команди аналітики громадської організації «Агенція відновлення та розвитку» Тарас Бик згадує історію, що сталася кілька років тому, до повномасштабного вторгнення, у ще неокупованому Маріуполі. Виступаючи на одному з форумів, заступник міського голови отримав порцію критики від активістів. А потім, коли робота проходила вже в групах, один з активістів опинився разом із цим заступником. У результаті, вони спільно підготували проєкт, спільно його презентували і почали потім разом працювати над його втіленням.

Тарас Бик згадує чимало кейсів, коли місцеві активісти діють на випередження і розробляють цілі програми, цілі проєкти рішень для пропозицій. Тобто важливо реагувати не тоді, коли вже здійснено якесь недоброчесне чи корумповане діяння, а ще на етапі просування правильного рішення, яке зможе запобігти цьому корумпованому чи недоброчесному рішенню міської влади.

Що може зробити кожен з нас?

 Зайдіть на сайт своєї міської, селищної чи сільської ради і знайдіть рішення останньої сесії. Оберіть одне, яке стосується вашого міста, села чи району. Спробуйте зрозуміти: що саме вирішили і хто за це голосував.

Не знайшли рішення чи результатів голосування? Тоді запитайте про них у своїй раді: подайте запит на публічну інформацію. А якщо у вас є конкретна проблема чи пропозиція для своєї громади – можна звернутися до ради письмово або записатися на особистий прийом. Таке право гарантує стаття 40 Конституції України. Спробуйте пройти хоча б один із цих шляхів і подивіться, як ваша громада відповідає на запити своїх мешканців.

Проєкт підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю редакції і не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу.