Передачі з архіву Українського радіо

Не так давно разом із культурологинею Наталею Кривдою ми розмірковували про проблеми культурної ідентичності українців. Точніше, я запропонувала протиставити ми – вони, де вони – наші вороги. І в цьому протистоянні ми лише побіжно торкнулися російських та українських філософських концептів, які визначають наші прагнення й ставлення до життя. Тож разом із доктором філософських наук, письменником, колумністом, музикантом, професором кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, старшим науковим співробітником відділу філософської антропології Інституту філософії ім. Григорія Сковороди Тарасом Лютим ми вирішили заглибитися не лише в російський космізм, а й порівняти його з концепціями свободи, філософії серця і "сродної праці", найяскравішим уособленням яких є Григорій Сковорода.

Панєвропейський рух був заснований понад 100 років тому у Відні. За цей час із інтелектуального концепту він перетворився на дієвий політичний рух, який об’єднує представників 28 країн Європи. Україна стала членом Панєвропейського союзу 2020 року. Відтоді цей союз у нашій країні очолює доктор історичних наук, професор, учасник російсько-української війни Ігор Жалоба. Саме з ним ми говорили про те, чим Панєвропейський союз відрізняється від Європейського, а також про його історію та його засновників. Про те, чи вигідна війна в Україні Європі, а ще про візіонерство.

Рідко коли місцеві вибори в повоєнній Німеччині викликали такий резонанс усередині країни й такий значний інтерес за кордоном. Про це, зокрема, пише Джессіка Паркер - берлінська кореспондентка ВВС. Разом із доктором історичних наук, професором, головним науковим співробітником Інституту всесвітньої історії НАН України Сергієм Стельмахом ми спокійно й послідовно проаналізуємо природу того, чому на кількох земельних виборах у ФРН перемогу здобули саме праворадикальні партії.
Так, німецький уряд і його очільник – канцлер Фрідріх Мерц, опинився у важкій кризі. Одна з лідерок партії "Альтернатива для Німеччини" Аліса Вайдель передрікає йому відставку. Але не варто поспішати з висновками, бо навіть там, де АдН і Ліві отримали перемогу, решта партій, що також пройшли до місцевих ландтагів, не хочуть утворювати коаліції з переможцями.

29 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр у Києві нацисти почали розстрілювати євреїв. За дві доби німецькі окупаційні війська розстріляли тут майже 34 тисячі київських євреїв. Ця подія вважається одним із найжахливіших символів Голокосту та нацистського терору на території України. Крім євреїв, жертвами нацистів стали роми, радянські військовополонені, пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова, українські націоналісти (зокрема, поетка Олена Теліга) та підпільники. Загалом у Бабиному Яру загинуло близько 100 тисяч людей, серед яких – до 70 тисяч євреїв. Сьогодні тут працює Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр". А 29 вересня в Україні на державному рівні відзначається День пам'яті жертв Бабиного Яру. Сучасні нацисти нищать нашу землю і нам дуже важливо не лише фіксувати їхні злочини, а й зберігати свою власну пам’ять про ці події. Сьогоднішні діти розповідатимуть своїм дітям про цю війну, певно, нашаровуючи свої спогади, на перекази бабусь і батьків. Про пам’ять і сучасність ми говорили з найкращою вчительку громадянської освіти за версією премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 року, співавторкою методичних посібників "Бабин яр: пам'ять на тлі історії", "Як говорити про Голокост після 24.02", а також курсу аудіоуроків "Голокост: історія і пам'ять" Лесею Юрчишин.

Як би сьогодні не було боляче від усвідомлення того, що саме українці відіграли фундаментальну роль у створенні, ідеологічному обґрунтуванні та управлінні Російською імперією, фактично ставши співтворцями цієї геополітичної системи у XVIII-XIX століттях, нам слід знати про них і чітко розуміти, чому вони це зробили. А ще, якими саме ідеями, принесеними українцями в часи Петра І, й досі послуговуються російські пропагандисти й керівники держави. Саме цій темі й буде присвячена ця програма. Більше того ми зосередимся на випускниках Києво-Могилянської академії. Чому? Бо на межі XVII-XVIII століть Московське царство перебувало в культурній та освітній ізоляції, не маючи світських вищих навчальних закладів, системної філософської чи богословської школи. І коли Петро I розпочав радикальну європеїзацію, виявилося, що єдиним потужним центром європейської освіти на підвладних чи союзних йому територіях, був Київ. Про все це говоримо з Максимом Яременком, доктором історичних наук, професором кафедри історії Національного університету Києво-Могилянська академія, співробітником Національного музею історії України.

Ми дамо слово фахівцям, які в той чи інший спосіб намагаються протистояти в когнітивній війні, тобто атакам на мислення, сприйняття, цінності та здатність ухвалювати рішення. Росія в цьому дуже вправна. Якщо радянська пропаганда намагалася нав'язати комуністичну ідеологію, то сучасна РФ змінила парадигму: її мета — не переконати, а змусити сумніватися в усьому, породити хаос, апатію та розколоти суспільство. Про це більш докладно говорили учасники чергової Пан’європейської конференції, яка відбулася в Києві. Вона називалася "Візія об’єднаної Європи: спільні оборона, дипломатія та геополітична суб’єктність".

У цій програмі ми згадуватимемо 33-го президента США Гаррі Трумена. Він, напевно, не був унікальним, коли не хотів іти на вибори разом із Франкліном Рузвельтом в якості віцепрезидента. Але пішов і переміг. Через кілька місяців, коли 12 квітня 1945 року, Рузвельт помер, Трумен приймає присягу президента. 1948 він уже перемагає на виборах. Він пішов із посади 1953-го з одним із найнижчих рівнів суспільної підтримки в історії американських соціологічних опитувань. Рейтинг схвалення Трумена впав до 22 відсотків. А сьогодні в традиційних опитуваннях американських істориків щодо ефективності лідерів США Гаррі Трумен посідає місця в першій десятці найкращих президентів в історії країни. Чому це так? І чи зможуть колись президенти 21 століття повторити історичну реабілітацію Трумена? Аналізуємо разом із доктором філософії, асистентом кафедри нової та новітньої історії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Артемом Кошелєвим.

Сьогодні відносини між Україною та Узбекистаном можна охарактеризувати як стримано-прагматичні, дипломатично коректні та сфокусовані на економіці, попри складне балансування Ташкента в умовах російської агресії проти України. Попри доволі ускладнену логістику через повномасштабну війну, Україна є важливим торговельним партнером Узбекистану в Центральній Азії. Так, Узбекистан поки приречений мати тісні контакти з Росією, але при цьому намагається дистанціюватися, налагоджуючи взаємовигідні відносини не лише з Китаєм, а Південною Кореєю та Японією. Та крім економічних зв’язків, є суто людський вимір взаємовідносин. Приміром, маловідомий факт, як українці рятували останніх нащадків Хівінських ханів, яких більшовики силоміць вивезли з батьківщини. Про це й багато іншого ми говорили з директоркою Українсько-Тюркського центру Мариною Гончарук.

Ми продовжуємо розповідати про одіозного політика й творця Югославії Йосипа Броз Тіто. На відміну від Сталіна чи Мао, Тіто не проводив масових кривавих чисток чи штучних голодоморів у мирний час. Він побудував "соціалізм з людським обличчям": югослави мали право вільно їздити за кордон, слухати західний рок, купувати джинси та мали значно вищий рівень життя, ніж у СРСР. Тому в пам'яті багатьох людей він залишився "добрим королем", хоча з погляду політології був класичним авторитарним правителем, який любив розкіш і також створив свій культ особи. Типовий чи не типовий комуніст? Три офіційні дружини, сини, які росли без батька, компроміси, особисті зради, політичне маневрування й країна, що не вижила без свого головного стрижня – диктатора. Про все розповідаємо разом із кандидатом історичних наук, доцентом кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Максимом Каменецьким.

На відміну від Гітлера чи Сталіна, які були ідеологічними фанатиками, готовими жертвувати мільйонами заради догми, Йосип Броз Тіто в аналітичних записках ЦРУ описувався як "ідеологічний опортуніст" та "абсолютний прагматик". Один із його біографів доводить, що Тіто використовував комунізм як інструмент для здобуття та утримання влади, але легко відступав від марксистських догм, якщо цього вимагала реальність. Він без вагань дозволив приватну землю, відкрив кордони для заробітчан та брав гроші у капіталістів, що для класичного комуніста було смертним гріхом. Його головним рушієм було виживання - власне та його держави. Він був м’яким диктатором - із селянами чи партизанами він міг пити міцну ракію, грубо жартувати та говорити простою народною мовою, і здаватися "своїм хлопцем". А за кілька днів — приймати королеву Великої Британії Єлизавету II або диктувати умови Микиті Хрущову, демонструючи аристократичні манери, курячи дорогі гаванські сигари та розмовляючи ідеальною німецькою мовою. Тож, яким був творець Югославії, яка за 20 років після його смерті зникла з карти світу? Розповідає про це Максим Каменецький, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.