Дострокові парламентські вибори вже позаду, хоч і ЦВК ще не оголосила офіційних результатів волевиявлення українців. Щоразу у ході предвиборчих кампаній можна спостерігати спроби вплинути на вибір виборця. Хочемо цього чи ні, а вибори і політичні технології тісно пов'язані. Всі політичні технології дуже складно структурувати, але деякі з них усе ж можна виокремити як приклад класичних, найбільш поширених політтехнологій. Про деякі з них детальніше в проекті Українського радіо "Еволюція виборця".
Обхід виборців особисто кандидатом. Ця технологія більше підходить для компактних виборчих округів, де кандидат може самостійно обійти більшу частину виборців. А щоб вона спрацювала, він вдається до кількох додаткових засобів — чарівна усмішка, кілька влучних фраз (бажано, підготовлених заздалегідь) і запас візиток з адресою громадської приймальні та контактним телефоном. Тривалість спілкування з виборцем — не більше двох хвилин, щоб не набриднути, але зацікавити.
Передвиборчі банери на балконах житлових будинків. Один із небагатьох технологічних способів донести до виборця найголовнішу інформацію про канадидата — його прізвище.
Плітки — класика жанру у політтехнологіях. Дуже часто вони сприймаються виборцями значно краще, ніж офіційні заяви на радіо, телебаченні чи в пресі. Психологічно плітки слугують для виборця таким собі орієнтиром, який допомагає сформувати власну думку про певну ситуацію, подію чи персону. Оскільки політичні технології не стоять на місці, то й плітки нині передаються не тільки з вуст в уста, а й через соціальні мережі та популярні месенджери.
Вкидування фейків, тобто фальсифікованої інформації. Ця політтехнологія вважається найдешевшою і, за певного збігу обставин, може стати доволі потужною. Загалом, у часи надмірної кількості інформації, кліпового мислення і постправди, полювання за гарячими новинами й скандалами стає ледь не олімпійським видом спорту. Багато хто хоче першим повідомити щось важливе і несподіване. Саме за таким принципом і працюють фабрики фейків. Прагнучи збільшити трафік і привернути увагу аудиторії, медіа охоче розповсюджують неперевірену інформацію, тоді як мережеві політтехнологи досягають своєї мети.
Вуличне формуюче опитування. Це також одна з поширених політичних технологій. Від звичайного соціологічного воно відрізняється головною метою, а це — не отримати потрібної інформації, а вплинути на респондента, сформувати його думку чи позицію. За формою таке опитування є соціологічним, але по суті — агітаційним.
Наприклад, респондента запитують: "Чи вважаєте Ви, що причетність кандидата Петренка до олігарха Сидоренка може стати перепоною для висування першого у депутати Верховної Ради?" Зрозуміло, що таке запитання ставиться не для того, аби з'ясувати думку виборця, а для того, щоб у підсвідомості формувалися певні асоціації (у даному разі негативні щодо Сидоренка). Такі "дослідження" називають "тенденційними", "ідеологічними", "рекламними", "стимулюючими" тощо.
Друкована агітаційна продукція. Зокрема, газети, які вихваляють котрогось із кандидатів, але при цьому зареєстровані на іншого засновника чи видавця. У разі порушень, кандидат (нібито) не має до цього жодного стосунку.
Читайте також — Брексіт: яка роль маніпуляцій у розриві відносин Британії з ЄС
Спецпроект Українського радіо "Еволюція виборця" — це 20 аналітичних ефірів та 3 публічні заходи. Його основні завдання — аналізувати сучасні політтехнології та методи впливу, робити факт-чекінг заяв представників різних політичних сил, розвінчувати маніпуляції, міфи та фейки. Його мета — сприяти розвитку критичного мислення громадян, аби вони об'єктивно оцінювали те, що відбувається, та могли робити вільний, усвідомлений вибір.
Проект реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
Фото - unsplash.com
