Коли, на Вашу думку, настане цей час "після карантину"?
― Ми цього не можемо знати. Карантин ― це, швидше, інструмент боротьби з епідемією. І він застосовується навіть владою, яка іноді слухає експертів, іноді ― ні. Карантин може завершитися хоч завтра. Подивимося, чого від влади чекати. Коли епідемія дозволить дихати вільніше, коли стрічка новин буде заповнена чимось іншим, а не інформацією про захворілих чи інфікованих або поширення ― ми цього сказати наперед не можемо.
Що зараз відбувається у сфері медичної науки? Які зміни можуть відбутися у зв’язку з пандемією коронавірусу?
― Якщо говорити про глобальні виклики цієї пандемії, то зараз безпосередньо практичне значення має вирішення декількох питань. Перше ― це вакцинація, вакцина, котра дозволятиме запобігати поширенню або суттєво зменшувати прояви, як це сталося з грипом. Друге ― це ефективне противірусне лікування. На сьогодні противірусного специфічного лікування проти саме цього коронавірусу не існує. Ніде у світі. І зараз тривають спроби знайти препарати, які будуть хоч якось ефективні власне проти самого вірусу. У випадку грипу такі препарати є, і вони застосовуються, допомагають імунній системі подолати ту ж саму вірусну пневмонію і грип. З коронавірусом цього немає. Третій виклик ― це лікування, респіраторна підтримка. Це підтримка легень, охоплених пневмонією, запаленням, підтримка пацієнта, забезпечення дихання. А ця пневмонія є дещо важчою за інші. Останній виклик ― більше організаційний і ним займаються безпосередньо лікарі. Це одночасно лавиноподібна кількість госпіталізованих. Це виклик не лише щодо допомоги цим пацієнтам. Це виклик для всієї системи охорони здоров’я, бо у цей час апендицити і пологи нікуди не діваються. Тобто медицина повинна реагувати і на велику кількість пацієнтів з пневмонією, які потребують реанімаційного догляду і лікування, і у той же час звичайні проблеми, звичайні захворювання, ті, котрі траплялися раніше щодня, нікуди не діваються. Тому над цими чотирма викликами медики світу сьогодні працюють.
А є новини про гіпотетичні прориви? Чи маєте Ви надію, що щось народиться?
― Ці новини з’являються ледь не щодня. Я сьогодні буду вас засмучувати. Ви чекаєте якогось чуда, ви чекаєте якоїсь яскравої історії. Її тут не буде. Ці досягнення не з’являються зі стелі. І для того, щоб науковець щось обнадійливе сказав, він повинен мати для того всі підстави. На сьогодні оптимістичних підстав немає. Щойно у групи у лікарів в лікарні з’являється якась новинка, якась надія, вони цією новиною на експертному рівні діляться між собою. Але для нас з вами, для пацієнтів, це на сьогодні ще нічого не значить. Тривають пошуки, тривають дослідження. Сьогодні здалося так, а завтра здасться інакше. Наука ― це той вид діяльності, в якої є свої закони, і вони не можуть бути порушені, тільки тому, що нам дуже-дуже хочеться, тому давайте швидше зробимо вакцину. Все буде тоді, коли вона буде ефективною, виправ ладною і безпечною.
А як щодо організаційної частини доступу до здоров’я в Україні і світі? Колишній прем’єр-міністр Великої Британії Гордон Браун запропонував створити всесвітній уряд для боротьби з таким пандеміями, як пандемія коронавірусу. Експерти оцінюють це як вотум недовіри Всесвітній організації охорони здоров’я, яка не впоралася із завданням зупинки пандемії. Як Ви ставитися до такої ідеї?
― Успіх боротьби з епідемією і розвиток медицини як галузі складається з трьох компонентів. Перший ― це власне організація: фінансування закладів, логістика, забезпечення, страхування. Друга складова ― це медикаменти, технології, методи дослідження, методи лікування, лікарні, інновації. Третя складова ― це людський фактор, тобто все, що стосується людей, лікарських компетенцій, мотивації, розподілення обов’язків. Є три ключові питання: хто, що і як? В їхньому розрізі можна розглядати і епідемію.
Я би майбутнє бачив за третім компонентом, за людьми, за всім тим, що є у цьому людському факторі. Мої компетенції як лікаря визначатимуть те, як я буду розпоряджатися медичними препаратами, методами діагностики, всіма інноваціями в лікуванні, яким чином я буду всім цим розпоряджатися в системі французькій, британській чи українській і як я цим скористаюся. Тому майбутнє не за якимось суперурядом, не за великим братом, який вирішить наші проблеми. Майбутня за непомітною, щоденною каторжною працею кожного лікаря, медичної сестри, фельдшера чи парамедика для того, щоб бути компетентним, сучасним і орієнтуватися. Майбутнє є не в якомусь одному кабінеті, а кожен медик має правильно розпоряджатися тими знаннями, які накопичує всесвітнє медичне експертне товариство. Я вірю в конкретних лікарів і медсестер.
Що потрібно робити уряду, громадам чи мерам міст, аби підготуватися до чогось подібного?
― Ми не знаємо, які виклики будуть наступними. Є багато речей, які вже є викликами тепер, скажімо, ВІЛ/СНІД чи поширеність серцево-судинних захворювань. Нормально вибудувана система завжди буде справлятись з викликами краще, аніж якесь хаотичне, напівдиктаторське, ручне, авторитарне управління. Треба не боятися говорити проблеми системи охорони здоров’я і не боятися розбудовувати систему. Якщо система охорони здоров’я, лікарні, поліклініки, сімейні лікарі, спеціалізована допомога працюватимуть добре, вони будуть і з епідеміями, і з іншими викликами справлятися краще. Втрати будуть меншими.
На фото: Олександр Лінчевський
