Результат пошуку: Життя в ефірі
Пісні на лірику багатьох цих поетів ви мало не щодня чуєте на Радіо Промінь у виконанні популярних українських артистів. Тепер ви можете почути реальні голоси війни, голоси життя та голоси нашої перемоги. Сергій Жадан, Ада Роговцева, Павло Вишебаба, Світлана Поваляєва, Тетяна Власова та багато інших сучасних українських поетів уперше прозвучать у прямому ефірі з власною лірикою.
"Радіо Промінь завжди було, є і буде активним майданчиком для популяризації української культури. Лірика українською переживає надзвичайний підйом і наші слухачі щоденно чують підтвердження цьому в ефірі Радіо Промінь. Переважна більшість авторів, з якими ми співпрацювали в межах підготовки “Дня, якого не повинно бути”, впевнений, знайома нашій аудиторії. Люди чули пісні на їхні вірші, а тепер мають можливість почути реальні голоси митців. Їхні емоції та переживання. Цей проєкт дає можливість авторам напряму звернутися до людей", — підкреслив виконавчий продюсер Радіо Промінь Максим Яковенко.
Поезія темних часів в авторському виконанні прозвучить на Радіо Промінь, Українському Радіо та Радіо Культура.
Слухати всі випуски — ТУТ.
"Мені здається, що в нас вийшла справжня військова та патріотична пісня про минуле і сьогодення, про те, що наше життя водночас таке довге і таке коротке, а тим більше зараз, тим більше у військових. Історія, на жаль, повторюється: і знову мужні гарячі серця стають на захист своєї Батьківщини, виборюють свободу. Я думаю, що після цієї війни з'явиться багато книг, фільмів і, звичайно, пісень на військову тематику, які, можливо, наші нащадки будуть слухати так, як ми зараз слухаємо військові пісні з минулого. І пам'ятайте, що наша історія славна і наше сьогодення буде не менш славним", — розповів фронтмен гурту "Громадянин Топінамбур" Роман Забуга в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Фото: Фейсбук-сторінка "Громадянин Топінамбур"
На фото: бійці добровольчого загону українського спецназу запускають безпілотника із середини Дніпра для спостереження за російськими військами. The New York Times. Авторське право: ©IVOR PROCKETT/The New York Times-REDUX-REA
Чи пов’язане формування "Гвардії наступу" з мобілізацією?
Микола Коваль наголосив, що формування "Гвардії наступу" — це жодним чином не мобілізація, а суто добровільний набір. Кампанія спрямована винятково на найм умотивованих людей, які добровільно записуються до тих бригад, що найкраще їм імпонують за цінностями. Вмотивована людина усвідомлюватиме, що вона звільнятиме територію і виконуватиме суто бойові завдання, підкреслив пресофіцер бригади "Червона калина".
Фото: storm.mvs.gov.ua
"Вмотивовані й так уже воюють", кажуть скептики…
На думку Миколи Коваля, ще залишилося багато людей, які так чи інакше сумнівалися, не знали, яку обрати бригаду? Ці люди не розуміють, як саме вони можуть звільнити українську землю? "Є люди, які вже пішли зі служби, але відчувають, що знову хочуть повернутися до лав, наприклад, Нацгвардії. Треба розуміти, що Нацгвардія також виконує бойові завдання на всіх рубежах оборони нашої країни, хоча до війни була підпорядкована не Міноборони, а МВС. Але під час воєнного стану Нацгвардія підпорядкована Збройним силам. Навіть люди, які ніколи не тримали зброю в руках (це стосується добровольців), матимуть можливість і час підготуватися. Їх навчать максимально, і ніхто не буде добровольців відправляти відразу на передок", — запевнив майор Коваль.
Якою буде підготовка?
"Кожна з восьми бригад "Гвардії наступу" виконуватиме свою конкретну задачу. Наприклад, для бригади "Кара-Даг" акцент буде зроблено на звільнення території Херсонщини та Криму, тобто ці люди будуть "заточені" на південь. Інші бригади виконуватимуть завдання на східних рубежах. Людина знатиме, куди буде спрямовано її бригаду, на які завдання. Сьогодні ми максимально готуємось, щоб остаточно вибити ворога з нашої землі. Підготовка гвардійців особливо не відрізнятиметься від загальної, але буде дещо ефективнішою. Буде задіяно максимально велику кількість інструкторів. Наприклад, людина обрала собі фах кулеметника-піхотинця, тоді для навчання буде виділено менше часу, ніж якби вона обрала фах артилериста. Тому що навчитися стріляти з тієї чи іншої техніки потребує більше часу. Треба вміти вираховувати, давати правильні координати, влучно цілити. До кожного добровольця у нас індивідуальний підхід. Коли людина вмотивована, вона хоче навчитися і буде це робити, навіть якщо ніколи не тримала зброї в руках".
Чи будуть штурмові бригади комплектуватися зброєю від наших партнерів?
"Запевняю, що ці бригади будуть оснащені новітньою зброєю, екіпіруванням і технікою. Це факт. Тому що не можна виконувати найскладніші завдання і воювати старою радянською зброєю".
Ідучи в наступ, воїн ризикує значно більше, ніж в обороні. Чи є ризик втрати найвмотивованіших вояків?
"У нас дуже чіткий і злагоджений підхід стосовно підготовки особового складу. Але найголовніше — бригади створюють на базі тих частин, які вже мають величезний бойовий досвід. Навіть щодо нашої бригади "Червона калина" — ми пройшли бойовий досвід від початку повномасштабного вторгнення, під час звільнення Київщини, потім потрапили на схід, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Білогорівка. Кістяк нашої бригади — це солдати та офіцери, які мають колосальний бойовий досвід. Кожна операція продумується покроково. Наш найголовніший принцип — життя і здоров’я особового складу".
Понад 27 тисяч звернень щодо вступу
Як повідомила в ефірі телемарафону "Єдині новини" речниця міністра внутрішніх справ Мар’яна Рева, є вже понад 27 тисяч звернень щодо вступу в штурмові бригади "Гвардія наступу". "У цю цифру входять і консультації, які надають працівники ЦНАПів, а також консультації через гарячу лінію, їх зафіксовано понад 12 тисяч. Якщо ми говоримо конкретно про заявки від добровольців на долучення до наших бригад, то їх вже понад 15 тисяч", — розповіла Мар’яна Рева.
"Ми давали послухати пісню "Диско-Фанко Терапія" нашому другу, і він описав її приблизно так: "Ця пісня прямолінійна і розслаблена, як чергова вечірня вилазка до бару". Чесно, я дуже згоден з нашим другом. Ретро-мотиви цієї пісні натякають на вже майже ностальгію по втраченій легкості життя, що рятувала земними насолодами молоде тіло і живий розум від тиску не втілених мрій. Цю пісню ми окремо хотіли б присвятити гурту 5 Vymir, на якому ми зростали в часи безтурботного життя і який ми вважаємо одним з найбільш недооцінених в українській музиці. Паралельно із самою піснею випущено кліп, який намагатиметься передати ті ж відчуття. Легкість і позитив цієї пісні оманливо захоплює увагу, поступово затягаючи до нашого дебютного альбому "Перетворення", що вийде у квітні цього року, аби надалі здивувати зовсім іншим контекстом, зовсім іншими переживаннями", — розповів вокаліст гурту "Циферблат" Даніїл Лещинський в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Нагадаємо, у листопаді гурт "Циферблат" видав сингл "Для чого ти прийшла".
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Фото: Пресслужба MBreeze
Нас двічі не взяли на Нацвідбір "Євробачення". Але нічого страшного — ми не заради цього пишемо пісні
Саша, привіт! Де ти зараз?
MBreeze зараз в турі Європою, даємо благодійні концерти. Цей місяць в нас буде насиченим — граємо в різних містах Європи.
Ви вже тиждень за кордоном. Як зі свіже надбаною звичкою заряджати усі гаджети, поки є струм — ще не зникла?
Ми всюди носимо з собою павербанки — навіть не один. Так що про цю звичку ще не скоро забудемо.
Ти сьогодні презентуєш в нашому ефірі пісню "В пам’яті". Англомовну версію цієї пісні ви подавали на нацвідбір на "Євробачення-2023", але на конкурс вона не потрапила. Як гадаєш, чого вам не вистачило, аби стати учасниками конкурсу?
Важко казати. Ми слухали пісні всіх, кого обрали, і я не скажу, що наша пісня була гірше. Можливо, її не взяли, бо вона була трішки недороблена. Ми не раз вже намагалися потрапити на "Євробачення", але поки нам не вдалося. Ми дві пісні подавали. Одна була про війну, і ми розуміємо, чому її не взяли — політики на конкурсі не має бути. А другу пісню не взяли через якісь інші причини. Але нічого страшного — ми не заради цього пишемо пісні.
Коли ракета поцілила в Будинок офіцерів у Вінниці і вбила маленьку дівчинку з синдромом Дауна, я написав пісню "В пам'яті", щоб вилікувати той біль, якщо це взагалі можливо
А чи змінилася сама пісня після адаптації українською? Сенси змінилися?
Сенси — ні. Ми й надалі плануємо робити по декілька версій пісень. Зберегти сенс — це найголовніше. Можна трішки змінити мелодію, але головне — щоб сенс залишався таким, який і закладався в пісню.
Пам’ятаєте, коли ракета поцілила в Будинок офіцерів у Вінниці? Ми тоді відчули справжній жах від того, що відбувається. Маленька Ліза тоді теж загинула (під час ракетного обстрілу в липні 2022-го загинула 4-річна Ліза Дмітрієва із синдромом Дауна, — прим. ред.). Це так вплинуло на мене! І я хотів би цією піснею трішки вилікувати той біль, якщо це взагалі можливо. Нагадати, що люди не зникають безслідно. Вони залишаються в наших серцях. Можливо, вони вже з нами не фізично, але вони в наших душах, допоки ми їх пам’ятаємо. Це сумна тема, але мені хочеться хоча б трішки людям допомагати.
Неймовірно щемкий текст у цій пісні. Ти звертаєшся до людей з потойбіччя. Чому ти обрав саме таку форму звернення для своєї нової пісні?
Можливо, це вже звичка. Бо останні наші пісні — це послання. Послання окупанту, послання українцю, доньці, Богу. Ми хотіли на "Євробаченні" не просто про щось співати, а співати про сьогодення. Я співаю про те, що відгукується у серцях багатьох. І хоч на "Євробачення" нас не взяли, ми все одно вирішили виставити цю пісню та адаптувати її українською.
Наша місія – розповідати світові про цю війну. Також ми збираємо і передаємо гуманітарну допомогу і кошти для ЗСУ. Це і є мета нашого туру
Рано чи пізно кожна людина замислюється у своєму житті над одвічним питанням – чи є життя після життя?
Я в це вірю. Вірю, що смерть — це просто перехід з тимчасового фізичного світу до вічного, більш духовного світу. Вірю, що наші рідні нас чекають. Колись і ми там будемо. А поки ми не там — давайте використовувати час тут.
А яким ти собі уявляєш життя після життя?
Я віруючий, тому я думаю, що там буде дуже круто. Вважаю, що познайомитися з Богом потрібно ще в цьому житті. Там не буде болю, страху, жалю.
Усі попередні твої релізи були концептуальними і вже стали міні-альбомом. Чи залишиться синглом пісня "В пам’яті"?
Ми ще думаємо. Можливо, зробимо альбом в цьому році. Потрібно тоді ще пару послань дописати. І коли буде альбом, ми пісню "В пам’яті" до нього долучимо.
Ви зараз концертуєте Європою. Де саме будуть найближчі концерти та яка мета цього туру?
Варшава, Краків, Братислава. На жаль, довго нам робили документи для виїзду і кілька концертів відмінилося. Наша місія — розповідати світові про цю війну. Розповідати правду. Також ми збираємо і гуманітарну підтримку і кошти для ЗСУ. Передаємо продукти, гуманітарну допомогу в гарячі точки для цивільного населення. Це і є мета нашого туру.
Редакторки текстової версії — Світлана Берестовська і Міла Кравчук
Слухайте епізод подкасту з Олександром Біляком на SoundCloud.
Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
Фото: Пресслужба MBreeze
"Пісня "Співай" — наш перший реліз з початку широкомасштабної війни. Хотілося написати щось легке, що допоможе людям знайти навіть за найтемніших часів у найсумніших подіях, що з нами всіма відбуваються, промінь світла і взагалі якийсь сенс. Для мене "Співай" — це пісня світлого суму і відпускання журби через спів. Особисто в мене 24 лютого почалося нове життя. Мені здається, я не одна така, і ми всі стали іншими. За останній рік довелося багато з чим розлучитися і відпустити міріади речей і почуттів. Змінилося майже все, але бажання завжди обирати світлу сторону і свідомо обирати радість, вдячність і віру в людство та добро — це все повинно залишатися незмінним. І коли ми співаємо, ми дозволяємо собі прожити все наново і випустити навіть найважчі почуття назовні. Ми співаємо від суму й від радості, про всі свої надбання та втрати і йдемо далі незважаючи нінащо. Всі інструменти і голос в цій пісні були записані дома в спальні, тому вона має дуже інтимну атмосферу. Можна сказати, що "Співай" — стовідсотковий бедрум-поп. Нам хотілось подарувати слухачам частинку спокою і затишку, якого багатьом з нас зараз не вистачає", — розповіла вокалістка гурту Pur:Pur Ната Сміріна в ефірі шоу "Селекція" на Радіо "Промінь".
Нагадаємо, у вересні проєкт Нати Сміріної Astronata презентував сингл "На частини".
Фото: @paskaltriponez
Які результати моніторингів Нацради? Чи не почали мовники прикриватися війною?
Ольга Герасим’юк переконана, що серед професіоналів-мовників, журналістів, редакторів немає таких, які прикриваються війною. "Під час війни ми маємо трохи обмежені можливості для моніторингів, оскільки інтенсивність бойових дій, загострення безпекової ситуації, окупація кількох регіонів обмежує наші можливості там промоніторити. Але ми здійснюємо свої повноваження. Минулого року ми провели чотири моніторинги щодо мовних квот, дивилися загальнонаціональні канали. П’ять моніторингів провели для радіостанцій. А також дивились і слухали регіональні телеканали та радіостанції. Це був справжній підйом української мови в ефірі. Ми часом фіксували навіть рекорди перевиконання квот. Коли раніше нам доводилося наполягати, писати листи, проводити різні позапланові перевірки, вживати заходів, накладати санкції, то сьогодні нам не доводиться з мовниками на цю тему спеціально розмовляти. Ми лише фіксуємо потрясаючі результати. Війна так повернула ситуацію, що всі, хто раніше полюбляв слухати російську попсу, сьогодні говорять: як же я не розумів, що це не просто "руская пєсня", а що слухати російське — це спонсорувати війну", — розповіла Ольга Герасим’юк. І навела приклад: "Було у нас "Русское радио. Украина". У травні вони звернулися до нас, щоб змінити ліцензію, бо змінили назву на "Байрактар". Але річ не лише в назві — вони сьогодні вперше опинилися в лідерах серед радіостанцій за обсягом української мови в ефірах".
Робочий візит Ольги Герасим’юк до Чернігова, 26-27 січня 2023 року, nrada.gov.ua
Чи наблизилися ми до золотих стандартів у дотриманні ґендерних норм?
"Ґендерне питання навіть у світі не досягло ще золотих стандартів, його треба аналізувати в прогресі. Наші мовники, попри війну, демонструють сьогодні інше ставлення до цієї проблеми, вона зазвучала по-іншому. Тому що йдеться не лише про рівні права, а про те, що треба боротися з будь-яким проявом "руского міра" у стосунках. У тому, як ми показуємо картину суспільного життя у нашій державі, де беруть участь на рівних і жінки, і чоловіки. І наскільки це відрізняється від того "домостроя", який лежить в основі "рускомірного" уявлення про світ, про суспільні та приватні стосунки. У цьому питанні загальнонаціональні канали, які охоплюють найбільшу кількість глядачів, демонструють сьогодні контент, що не розділяє суспільство і не принижує за ознакою статі. Ми проводимо спеціальні ґендерні моніторинги, методика яких розроблена для всіх і розміщена у нас на сайті. Кожен мовник, глядач і слухач може на собі приміряти, наскільки він ґендерно збалансований у своїх діях".
Про використання в ефірах фемінітивів
"Якщо порівняти останні дані з попередніми моніторингами, то фемінітиви звучать частіше. У більшості випадків, коли виникала необхідність, журналісти вдавалися до вживання фемінітивів. Хоча вони й досі не затверджені як мовна норма, на жаль. Тож усі ми користуємося ними часом на свій смак і своє розуміння. Мені б хотілося, щоб відбулося унормування фемінітивів у лексиці української мови. Слово "захисниця" — це однозначно позитивне зрушення для нашого медійного простору. Водночас ми фіксуємо, що в сюжетах про українську армію журналісти продовжують некоректно узагальнювати — "хлопці". А якщо ми пам’ятаємо, що в ЗСУ служать понад 57 тисяч жінок, то в таких формулюваннях нівелюється внесок захисниць у боротьбу".
Про ґендерний баланс в об’єднаному марафоні
"Серед ведучих кількість жінок і чоловіків майже рівнозначна, а в деяких темах і програмах жінок-ведучих навіть більше. Тобто колеги усвідомлено йдуть до ґендерного балансу. Хоча серед експертів, до яких звертаються в ефірі за фаховою думкою, як і раніше, переважають чоловіки. Це пов’язано зі стереотипом щодо поділу ґендерних ролей, який і досі не подолано. Стереотипно вважається, що в актуальних темах війни, оборони, політики, економіки, екології, енергетики тощо фахівцями є чоловіки. А ми б рекомендували мовникам частіше надавати експертне слово жінкам, тому що в цих сферах дуже багато саме фахівчинь".
Під час воєнного стану є загроза обмежити свободу слова. Чи вдається дотримуватися балансу?
"Під час воєнного стану свобода слова завжди обмежується, якщо це стосується національної безпеки. Це зрозуміло для всіх держав. За свободу слова постійно треба змагатися. В першу чергу треба розуміти, що ми вкладаємо в це поняття. Бо якщо в ефірах ми розповідаємо про ті речі, про які Генштаб просить не говорити, бо це може завдати величезної шкоди, то мають бути обмеження. Куди допускати чи не допускати журналістів під час страшних подій, які сьогодні відбуваються — також треба дослухатися до рекомендацій військових. Тут питання свободи слова треба диференціювати, адже йдеться про безпеку".
Про телеграм-канали
"Це взагалі окрема історія. Їх регулювати неможливо, ніколи не знаєш, хто за ними стоїть. Але не можна зупинити розвиток соцмереж і технологій. Як би ми не говорили про надзвичайну шкоду хайпових заголовків та неперевіреної інформації під ними, багато телеграм-каналів застосовують для позитивної роботи. Але закон про медіа їх не регулює".
Читати також: "Правосуддя їх дістане", або Як Нацрада працює над збором доказів для визнання російських пропагандистських каналів терористичними організаціями
Про новий закон про медіа, що набуває чинності 31 березня
"Зараз ми працюємо ще в старому законодавстві. Щодня збираються робочі групи, працюємо з громадськістю. Зараз створена навіть коаліція громадських організацій, з якою Нацрада співпрацює, для того щоб ми могли швидше розробити всі необхідні механізми для імплементації нового закону. Ми вже розробили і зараз погоджуємо нову структуру, адже Нацрада отримує ширше поле для роботи, до нас тепер будуть входити і друковані, і онлайн-медіа, тож нам потрібно зробити ще й технологічну базу для моніторингів. Простежити дотримання законодавства у просторі онлайн-медіа — це великий шмат поля. Паралельно вивчаємо букву закону і бачимо, що в якихось місцях треба буде допрацювати. Закон буде весь час тестуватися на практиці, щоб ефективно підтримувати наш інформаційний простір".
Фото: фейсбук-сторінка Ольги Герасим’юк
"Власне горе дає нам можливість виплакати всі попередні біди нашої історії"
"Зараз у нас такий період, коли складно відповідати на запитання, чи навчилися ми слухати про складні історії та оповідати їх власним голосом? Коли суспільство перебуває в стані "відкритої рани", яка з ним відбувається, то з одного боку це наближає нас до розуміння ран інших людей та суспільств або й нас самих. Я вважаю, що Голокост – це українська трагедія не меншим чином, аніж трагедія єврейського народу", – висловила свою думку Софія Андрухович. А з іншого боку, додала письменниця, гострота власної травми, болю іноді або й дуже часто віддаляє від іншої біди: "Тому це суперечні речі. В різні моменти буває по-різному. Але все одно я вірю в те, що кожна власна біда відкриває біду іншої людини, тому ми вчимося і власне горе переживати, промовляти й виплакувати. І це дає нам можливість виплакати всі попередні біди нашої історії".
"За короткий період Другої світової війни всі єврейські мешканці Бучача зникли"
В ефірі радіо Культура літераторка розповіла й про власний роман "Амадока", який також торкається теми Голокосту: "Я не збиралася пов’язувати Голокост в одному тексті з іншими темами. Проте був період, коли мене запросили на коротку резиденцію в Бучач, пов’язану з творчістю Агнона – ізраїльського письменника і Нобелівського лавреата, який народився в Бучачі. Я пережила там речі, які від самого народження були в мене перед очима. Вони у всіх нас перед очима, але чомусь ми так рідко їх помічаємо. Я маю на увазі те, що я народилася в місті Івано-Франківську, історія якого, історія співжиття представників різних національностей в якому не сильно відрізняється від того, що було в Бучачі. Але чомусь саме в Бучачі в дорослому віці я чи не вперше сильно пережила усвідомлення зникнення єврейського світу й того, як глибоко він поширювався на всі сфери життя". "Якщо брати кількість євреїв, які мешкали в Бучачі, та вплив на культуру, життя міста, архітектуру і розуміти, що за такий короткий час – протягом Другої світової війни, навіть до 1943 року – всі єврейські мешканці Бучача просто зникли. Вони були знищені, вбиті, розстріляні, відправлені в концтабори і цей світ розчинився. За якийсь час у ці помешкання заїхали нові люди – переважно українці, але також представники інших національностей, які приїхали разом із радянською владою". "Сталося так, що раптом тема єврейськості просто випарувалася. Десь вона виникала, але периферійно. Про саму трагедію не говорили, а якщо й говорили, то недомовками і пошепки. Але переважно ця тема виявилася просто витісненою. І в Бучачі в мене відбулося це прозріння: я відчула глибокий шок від цього. І це згодом стало поштовхом, щоб наважитися взятися за цю тему", –поділилася Андрухович.
"Решта світу розплющила очі й побачила, що існує українська культура"
Кілька днів тому в австрійському видавництві вийшла перша частина роману "Амадока" німецькою мовою – оскільки "Амадока" є об’ємним твором, його поділили на три частини. "Думаю, це проблема, яка стосується всього ставлення західного світу до української культури. Це момент, який змінюється зараз на наших очах від початку повномасштабного вторгнення, коли раптом решта світу розплющила очі й побачила, що існує українська культура". "В західних країнах дуже мало перекладачів з української. Навіть якщо брати США чи Німеччину, де дуже розвинений видавничий бізнес, перекладачів з української страшенно мало. Їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Якщо взяти Францію, то взагалі складається враження, що там є лише одна перекладачка, яка перекладає всю українську літературу, – Ірина Дмитришин. Таким чином, коли з’являються нові тексти, то видавці просто не мають уявлення, що це за тексти. Вони орієнтуються на імена: якщо це, наприклад, Сергій Жадан, то це не викликає ні в кого запитань й видавці будуть брати всі нові тексти цього автора. Але коли йдеться про якусь товсту книжку, то виникає ризик. "Ми погодимося видавати цю книжку, а потім виявиться, що це погана книжка. Ми не можемо її самі прочитати і вона занадто груба, щоб ми могли ризикнути і видати її", – зауважила Андрухович. "Частину "Амадоки" про Голокост видавництво хоче видати на кінець цього року, але перекладачі не зовсім впевнені, що вони впораються. Можливо це буде вже в 2024 році, побачимо".
"Небайдужість з боку австрійського видавництва надихала"
"Мені було дуже приємно, що видавництво Residenz Verlag тримало руку на пульсі: щойно вони видали роман "Фелікс Австрія", то весь час були десь поруч. Запитували як у мене справи і я весь час відчувала, що люди справді цікавляться тим, що я напишу. Ця небайдужість надихала", – поділилася спогадами письменниця. “Працюючи над "Амадокою", я знала, що видавництво зацікавлене видавати цей роман. І коли я його написала, ми домовились про те, що роман вийде. Але з огляду на обсяг це мав бути найраніше 2024 рік, а напевно – й пізніше. Плюс це все одно виглядало ризикованою історією. Редактори з видавництва не були певні, розуміли, що вони ризикують і я відчувала весь час цей момент вагання. Але коли почалася повномасштабна війна, за місяць після початку я отримала листа від редакторки, в якому вона мені запропонувала розділити роман на три частини. Бо вони усвідомили, що зараз неймовірно актуальний момент, щоб "Амадоку" читали". "Я відразу погодилась, хоча розуміла, що це дивний експеримент. Я й дотепер не знаю, як він спрацює, не можу цього уявити, оскільки я замислювала "Амадоку" як цілісний твір. Для мене ця цілість була центральний об’єктом концентрації. Тому мені також цікаво, що з цього вийде", – підсумувала Софія Андрухович.
Софія Андрухович (фото: Rafał Komorowski)
"Літачок" — це пісня про час, про те, що ніщо не вічне, і ми маємо цінувати кожну хвилину свого життя. Не маємо жити ані в минулому, ані в майбутньому. А жити тут і зараз. Так, ми всі мріємо, але все ж таки сьогодні і цей момент, який зараз, — найважливіше наразі в нашому житті. Час — річ, яка розвиває нас і змінює. Це те, що лікує і втілює наші мрії в майбутньому. Тож я бажаю всім цінувати кожну хвилину свого життя і розуміти, що кращий момент лиш цей, як я співаю у пісні "Чи разом". Вірю, наша перемога скоро настане, і єдина причина, з якої ми всі хочемо прискорити час, — це задля нашої перемоги", — розповіла KOLA в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Нагадаємо у грудні KOLA видала спільний трек з репером Krechet і сольний сингл "Голос".
Фото: Яна Сочевічек/ Радіо Промінь
"Ми точно знаємо, що життя кожного із нас поділилося на дві частини: до 2022 року і після нього. Окрім війни, свідками, учасниками якої ми стали мимо нашої волі, кожен з нас є ще й учасником своєї внутрішньої війни, постійних діалогів, роздумів: як бути, куди йти, як далі жити, чи правильний шлях ми собі обрали, чи робимо ми те, що любимо, чи впевнені ми у своєму майбутньому і від кого воно залежить врешті-решт. На перший погляд, це філософські, а насправді дуже насущні питання, які хвилюють, мабуть, кожного з нас. У січні 2022 року мій хороший товариш і талановитий музикант Олег Аджикаєв прислав мені мінусовку. Музику, яку він написав. Після першого ж прослуховування я відчув, що ця музика якимось дивним чином енергетично заряджена. Ніби в ній самій є зміст. Після другого прослуховування вже почали народжуватися рядки, які пізніше стали основою і текстом пісні "Не ти". Символічно, що саме ця пісня стала музичним закриттям 2022 року, адже була опублікована пізнього вечора 31 грудня. Це був єдиний реліз гурту Mazepa у 2022 році. В році, де всі творчі плани були зіпсуті, понівечені і помножені на нуль. Безумовно, що 2023 рік буде для нас роком перемог, нових звершень та нових пісень. Для того ми повинні бути сильними, свідомими, об'єднаними, культурними, щирими, ми повинні бути прикладом", — розповів фронтмен гурту Mazepa Андрій Мазепа в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Нагадаємо, навесні 2021 року Андрій Мазепа презентував відеопроєкт MAZEPA Live in Studio, режисером якого став Віктор Придувалов.
Фото: facebook.com/andrew.mazepa
"Пісня "Пізно" розповідає про те відчуття, коли ми чогось хочемо, а коли це отримуємо, то розчаровуємося. Тобто ми щось бажаємо, романтизуємо те, що отримаємо. Або романтизуємо ситуацію, в якій опинимося. А коли опиняємося там, де хотіли, і отримуємо те, що хотіли, розчаровуємося. І розуміємо, що все набагато прозаїчніше, але вже нічого змінити не можна. І ці всі прагнення стали такою невід'ємною частиною твого життя, що вже нікуди не дінешся. Ця пісня є першим синглом із нашого другого альбому, який вийде вже в першій половині весни. Ми сподіваємося, що все буде добре завдяки нашим ЗСУ. Відразу після релізу альбому ми вирушимо в тур з презентацією містами України. Звісно, що тур буде частково благодійним. Але це вже згодом після того, як альбом вийде", — розповів учасник дуету Tember Blanche Владислав Лагода в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Нагадаємо, у грудні 2022 року Tember Blanche представили пісню "Я вдома", з якою взяли участь у фіналі нацвідбору на Євробачення 2023.
Фото: Ігор Ткач, Радіо Промінь
Як народилося радіо "Культура"
"У 1991 році в радіоефірі було три загальноукраїнських радіоканали. Перший канал — змішаний союзнореспубліканський, де були передачі з Москви та Києва. Другий канал — виключно український інформаційно-музичний "Промінь". Третій канал — всесоюзне радіо "Маяк". Тоді було ухвалено рішення, що всі три канали мають бути виключно українськими. І замість радіо "Маяк" створили культурний канал Радіо-МУЗ. Це література, музика, театр тощо.
Спочатку цей канал виконував дуже важливу функцію національного відродження, тому що в умовах тоталітарної держави історія була викривлена, були величезні білі плями в національній літературі, коли ми не знали про плеяду українських письменників-патріотів, які були знищені радянською владою. Тож канал мав на меті покінчити з такою прогалиною.
З одного, був дуже потрібен патріотичний зміст. З іншого боку, канал був дещо статичним на відміну від Першого каналу, де активно використовувалися прямі ефіри, та Променя, де звучала нова українська музика. І коли в 2003 році третій канал став радіо "Культура", тоді він почав по-справжньому змінюватися", — розповідає Анатолій Табаченко.
Про участь патріарха Філарета у розвитку каналу
За ідеєю Леонтія Даценка, спочатку це мав бути канал Духовного відродження — радіо "Культура". У 2002 році в нашому суспільстві відбувалися процеси відродження духовності, з’являлися нові церкви і розвивалися ті, які були, тож виникла думка зробити на державному радіо такий канал. Як наслідок, на третьому каналі було створено редакцію релігійно-пізнавальних передач, яку очолила Лідія Гончар.
Про початок прямоефірних передач
"У нас щоп’ятниці була дуже гостра програма "На перетині думок", де порушувалися важливі й суперечливі питання. До нас приходили гості і сперечалися в прямому ефірі, був інтерактив зі слухачами, і це було дуже цікаво, адже зібралося багато людей, які щиро люблять і вірять в Україну, які щасливі, що є канал духовного відродження, де можна висловити власну думку. А коли приходила знакова постать, можна було поставити зручні і незручні запитання. І все це була така динаміка, яка, я вважаю, була на користь Україні, зокрема радіо "Культура"", — згадує Неля Даниленко.
"Керівництво змогло створити дуже сприятливі умови для творчої молоді, яка прийшла тоді до каналу. Тоді з’явилася пара ведучих Дмитро Хоркін та Тетяна Литвинова, які зуміли створити драматизм і зіткнення різних поглядів у прямому ефірі, і це те, що насправді може максимально викликати інтерес радіослухачів", — додає Анатолій Табаченко.
Про створення Будинку звукозапису і постать Леонтія Даценка
"Леонтій Даценко — це генератор ідей. Зокрема ідея прямоефірних ефірів належить йому. Крім того, було проведено чотири конкурси радіоп’єс. Програма "На перетині думок", де бралися за барки та наближалися до істини у дуже складних питаннях культури й духовності, — також його ідея. Це людина, яка дуже любила і любить радіо "Культура", і він віддавався повністю цій роботі", — зауважує Неля Даниленко.
Перший керівник радіо "Культура", заслужений журналіст України Леонтій Даценко
Даценко доклав зусиль до того, що на радіо "Культура" активно запрацював Будинок звукозапису Українського радіо. Це прекрасна технічна база, найкраща акустична студія в Україні для запису симфонічного оркестру. І відтоді стали регулярно проводити прямі ефір із великої концертної студії, зокрема творчі вечори знакових діячів української культури. У прямому ефірі запрацювали наші художні колективи. І нині Будинок звукозапису став справжнім сценічним майданчиком. Тож загалом вихід радіо "Культура" на новий професійний рівень — це значною мірою заслуга Леонтія Даценка", — каже Анатолій Табаченко.
Про обмеження кількості доступних FM-частот
"Політика витіснення Українського радіо з інформаційного простору тривала до 2014 року. І коли прийшов новий склад Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, коли ситуація в країні докорінно змінилася, тоді почалося відродження, і ми отримали частоти. Ми хотіли бути почутими. На мою думку, новий етап розвитку радіо "Культура" почався після 2017 року, коли воно стало Суспільним. Тоді насправді відкрилося нове дихання і вийшло багато класних радіопроєктів, зокрема 30-серійний фільм "Ліки від амнезії. 30 історій про українську незалежність" та "Я — Віртуоз". Тож радіо "Культура" — це не просто засіб інформації, який висвітлює культурне життя. Це потужний генератор культурно-мистецьких подій", — зазначає Анатолій Табаченко.
"Слухаєш, але бачиш": секрет радіофільмів
"Радіофільм чомусь поступово сходив з арени і забувався. Якщо це художньо-документальний радіофільм, то поєднання ігрових моментів, відтворення фактів і сам документальний матеріал, і щоб все це поєднати в композицію так, аби нічого не можна було викинути, бо інакше порушиться вся композиція, — це неймовірно цікаво. Це цілий світ.
Крім того, цікаво працювати з і акторами, і зі звукорежисерами. Їм потрібно розвивати внутрішнє бачення, аби знати, як через звуки історію побачив слухач. І мені дуже хочеться, щоб саме так і виходило. Щоб люди слухали і бачили", — розповідає Неля Даниленко.
Про культурну дипломатію
"Радіо "Культура" є членом Європейської телерадіомовної спілки, і ми єдині в Україні маємо можливість обмінюватися музичними програмами. І все найкраще, що з'являється у світовому класичному мистецтві, звучить на каналі, зокрема щорічний традиційний новорічний Віденський бал. Водночас на нашому каналі створюється продукція на експорт, і вона з величезними успіхами розходиться у світі, зокрема постановка Дмитра Бортнянського "Алкід" в Одеській опері під керівництвом диригентки Оксани Линів", — каже Анатолій Табаченко.
Фото: Неля Даниленко. Святкування 1-ої річниці радіо "Культура". 2004 рік.
З нагоди свого двадцятиріччя редакція Радіо "Культура" вирішила відзначити найкращі та найважливіші культурні проєкти минулого 2022 року.
"Розмірковуючи про наше двадцятиріччя, ми вирішили всередині наших редакцій подумати і визначити, які саме культурні проєкти — в музиці, в літературі, в радіопостановках — стали для нас найважливішими у надскладному минулому році, коли здавалося, що нічого нового взагалі зробити вже неможливо. Але коли ми почали про них говорити, з’ясувалося що насправді цих проєктів така кількість, що треба обирати. Ми почали про це говорити з усією командою, і так з’явилася ідея поділитися нашим вибором зі слухачами і вручити переможцям символічні відзнаки Радіо "Культура" з нагоди нашого 20-річчя", — каже виконавча продюсерка Радіо "Культура" Ірина Славінська.
Оголошення переможців та символічне "вручення" спеціальних відзнак відбулося 3 січня в ефірі Радіо "Культура". Провели святкову церемонію ведучі Радіо "Культура" Вадим Карп’як та Олена Гусейнова.
У номінації "Музика" було відзначено відразу чотири проєкти:
Опера "Катерина" українського композитора Олександра Родіна. Її світова прем’єра відбулася у вересні на сцені Одеської опери. Радіо "Культура" спільно з Суспільне Одеса створили аудіозапис цієї опери, який можна буде почути в ефірі цього року.
Міжнародний фестиваль "Крушельницька 150". Фестиваль відбувся у Львові минулого вересня. Радіо "Культура" створило на основі цього фестивалю радіоверсії всіх основних мистецьких подій, які також можна буде почути в ефірі.
Національний проєкт "Я – Віртуоз", у межах якого молоді музиканти виступають у супроводі Симфонічного оркестру Українського Радіо під орудою народного артиста України Володимира Шейка.
Симфонічний мейнстрім "Меседж з України" Заслуженого симфонічного оркестру Українського радіо.
"Перший в цьому сезоні концерт "Я — віртуоз" ми присвятили тим дітям, які не виїхали під час війни. І не лише тому, що батьки не змогли їх вивезти, а саме тому, що ухвалили рішення залишитись вчитись в Україні. Заради тих музичних академій і музичних училищ, в яких вони навчаються, заради своїх викладачів. Через обстріли, що посилились, ми були змушені перенести цей концерт на декілька днів, але все ж таки провели його, і це був дуже якісний, дуже цікавий концерт виконавців дуже високого класу. Що ж до звучання української музики за кордоном, то інтерес до неї дійсно значно зріс. Зараз на концертах солідарності Італії з Україною ми представляємо твори Станковича, Лисенка, Шевченка. І перелік імен ми постійно розширюємо, тому що дійсно маємо геніальних композиторів. Музика — це найкоротший шлях до сердець людей. Вона не має жодних мовних чи будь-яких інших бар’єрів, звертається до людей напряму на емоційному рівні. Тому за допомогою музики найшвидше можна передати наші думки, наші почуття та наші емоції до інших народів", — сказав в ефірі програми народний артист України, художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо, директор Об'єднання художніх колективів "Музика" Володимир Шейко.
У номінації "Література" було відзначено 3 переможців:
Радіодокументальний серіал "Що є свобода? Діалоги з Григорієм Сковородою", автор сценарію Мирослав Лаюк. У ролях — Ада Роговцева та Сергій Жадан. Прослухати першу та другу серії проєку можна на сайті радіо "Культури" та подкаст-платформах Суспільного.
Документальна вистава Херсонського театру імені Миколи Куліша "Лишатися (не)можна". Вона складається з розповіді акторів Херсонського театру, які виїхали з окупації. "Радіоверсія цієї вистави звучатиме на Радіо "Культура" у 2023 році. Ми трошки авансом видали цю відзнаку, бо ми її вже чули, і ми вражені. Сподіваюся, це враження передасться і слухачам, особливо завдяки Риммі Зюбіній і Василеві Чорношкуру — двом акторам, які і створили для вас голосом цю виставу", — зазначив Вадим Карп’як.
Олексій Богданович за радіодраму "Тигролови" за мотивами твору Івана Багряного. Постановка — Наталії Коломієць.
"Радіотеатр збирав завжди великі аудиторії, в ньому брали участь найкращі українські актори: Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Гнат Юра, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Галина Яблонська, Богдан Бенюк, Наталія Сумська та багато інших. Радіо "Культура" має унікальний контент, тому що такий вид мистецтва, як радіотеатр, або як він називався спочатку "Театр перед мікрофоном" створювався виключно на Українському радіо. Жодна інша радіостанція не транслювала радіовистави в ефірі. У Будинку звукозапису була спеціальна студія, де записували акторів, створювали атмосферні шуми, було кілька кімнат з акустикою, яка могла бути використана під час запису (сходи, якими біг актор і читав свій текст, мала кімната, велика кімната – в залежності від задуму постановки). Вистави записувалися на дуже якісну плівку BASF, робилося кілька дублів вистави (для збереження у Фонді). З переходом на цифру, багато що змінилося, акустику тепер можна зробити комп'ютерною програмою, база шумів теж доволі широка. Іноді все одно звукорежисер шукає еквівалент потрібного шуму і створює його у студії. Багато хто з акторів і театрознавців вважають, що створити образ на сцені простіше, ніж перед мікрофоном, тому що в твоєму арсеналі лише голос, на сцені допомагають грим, костюм, сценографія, а на радіо ти сам на сам зі слухачем", – прокоментувала нагороду режисерка Наталія Коломієць.
Наступна номінація — "за популяризаторські культурні проєкти" має двох переможців:
"Ліки від амнезії" — проєкт, який робився з нагоди проголошення 30-ліття Незалежності. Спільний проєкт Радіо "Культура" та Вахтанга Кіпіані. Наталя Грабченко, театральна та аудіальна режисерка, працювала над проєктом від Радіо "Культура". Зараз Вахтанг Кіпіані несе службу в лавах Збройних Сил України, де захищає нас та нашу пам’ять.
Подкаст KULT авторства Володимира Єрмоленка та Тетяни Огаркової, а саме Український Культ, де обговорюються важливі діячі та явища української культури.
"Ці подкасти є дуже важливими для мене та Володимира, і ми дуже раді, що є запит на продукт. Люди починають усвідомлювати, що війна не є самоціллю, перемогти росію потрібно в тому числі, щоб існувала українська самоідентичність та культура. Ми воюємо за те, щоб знати свою історію. Героями програми є культові персонажі в сфері культури, наш особистий пантеон, які не завжди відомі широкому загалу, але ми би якраз і хотіли, щоб вони перетворювалися поступово на культових, знаних, що підійматиме загальну обізнаність українців з європейськими персоналіями і навпаки", — зазначила Тетяна Огаркова.
Слухати можна тут.
Особлива відзнака вручається парі: автору та актору за програму "Аудіокнижка". Це "Сірі бджоли" Андрія Куркова, начитані Богданом Бенюком. Перетворення тексту на аудіокнижку було здійснено продюсеркою Світланою Свиридко і Мариною Гольцевою як режисеркою.
Послухати проєкт можна тут: Частина 1. Частина 2. Частина 3. Частина 4. Частина 5. Частина 6
"Взаємодія Андрія Куркова та Віталія Малахова призвела до ідеї втілити роман на сцені. Коли я почув про нього, знайшов книжку і прочитав, перше, що я усвідомив — що це готовий кіносценарій. Тло радіо — особлива історія, радіо мало більше можливостей познайомити слухачів із другою частиною, де головний персонаж мандрує до Криму зі своїми бджолами і впадає у ще більші перестороги, ніж ті, які він мав у першій частині. Курков — маг, який розказав передісторію багатьох подій, що ми зараз переживаємо, і Радіо "Культура", зробивши повний запис роману, привела мене у велику радість", — поділився своїми враженнями Богдан Бенюк.
Радіо "Культура" — головний осередок культурного життя країни в радіопросторі. На час воєнного стану мовить по буднях з 12:00 до 14:00 та з 16:00 до 19:00. В ефірі можна почути програми про актуальні культурні події України й світу, історичні рубрики та найкращі зразки класичної музики, улюблені літературні передачі — радіодетективи, радіодраму тощо. В інший час Радіо "Культура" мовить синхронно з Українським радіо, транслюючи цілодобовий марафон, в якому надає слухачам і слухачкам оперативну та перевірену інформацію. Слухайте Радіо "Культура" на хвилях у FM-діапазоні, а також в мобільному застосунку suspilne.radio в Google Play та App Store, і на сайті suspilne.radio.
Леонід Кравчук. 1991 рік
"Рік, останні хвилини якого спливають у памяті історії, залишиться незабутнім у нашій долі. Він увібрав у себе такі значущі і доленосні події, що без перебільшення можна сказати: за цей час ми перейшли з однієї епохи в іншу. Найголовніше полягає в здобутті Україною Незалежності. Стала реальністю віковічна мрія багатьох наших людей".
Хтось цю промову упізнав, а хтось здогадався. Леонід Кравчук — перший президент України, записував новорічне привітання, чи як тоді казали, поздоровлення, особливо не готуючись, підглядаючи тези на папері. У своїх промовах Леонід Макарович намагався додати святу романтики, але нічого романтичного довкола не було. Бежевий фон рівної стіни, темна поверхня стола, і руки складені на аркуші паперу — це вся романтика кадру у 1991 році.
"Об'єднаними зусиллями вільних народів, всупереч намаганням колишнього центру, вдалося зупинити неконтрольовану, хаотичну дезінтеграцію Радянського Союзу. Спрямувати процес розпаду гігантської нежиттєздатної наддержави у русло цивілізованих взаємин".
Звертаючись до народу одразу після офіційної смерті Радянського Союзу, Леонід Макарович тоді не підозрював, що менше, ніж за чверть століття колишній центр знов почне відновлювати імперію, а новим поколінням українців доведеться давати відсіч агресорам.
Леонід Кучма. 1994 рік
"Ми розпочали роботу по творенню в нашому спільному домі порядку й порядності. Повели боротьбу проти хабарників, користолюбців та злочинців. Буду відвертим: ця справа виявилася надзвичайно складною, набагато небезпечнішою, ніж уявлялося. Корозія розповсюдилася скрізь, починаючи з інститутів влади, але хочу запевнити вас: буду робити все, щоб Україна була очищена і оздоровлена, щоб злочинність була приборкана, а з п'ятою владою та ділками тіньової економіки було покінчено. І не силою кулака, а силою закону і лише закону".
Леонід Кучма найбільше вітав українців з Новим роком — 10 разів. З кожним роком телевізійна картинка повільно, але змінювалась. План ставав ширшим, в кадрі нарешті з’явився прапор, а на столі новорічний вінок. В усьому іншому обстановка і теми залишались доволі суворими.
"Україна зреклася ядерної зброї, цього прокляття ХХ сторіччя, і забезпечила міжнародно-правові гарантії власної безпеки. З боку світового співтовариства зросла довіра до нашої держави, до її політичного та економічного курсу".
Леонід Кучма також намагався додати своїм зверненням тепла і романтики, тож починав зазвичай з того, що святкування Нового року — це прекрасна сімейна традиція. Та куди більше у 90-ті людей хвилювали відсутність роботи і грошей, тому, проводжаючи 1996 рік, президент порівнює країну з малою дитиною, а народ просить "триматися".
Леонід Кучма. 1997 рік
"Він назавжди увійде до нашого родоводу як рік першого ювілею української держави, п'ятої річниці проголошення її Незалежності. Вік ще зовсім юний. Це пора коли робляться перші кроки, вони ніколи не бувають легкими і простими, а для держави тим більше. Звідси і невирішені проблеми, і, на жаль, помилки та прорахунки. Нам сьогодні доводиться важко, а багатьом — дуже важко. Шлях до нового цивілізованого життя пролягає через виживання. А це позначається на всьому: стані економіки і почутті людей. Однак ми вистояли і маємо шанс перейти від стратегії виживання до стратегії розв'язання завдань, які забезпечують реальний поступ уперед".
Реальний поступ уперед, принаймні за телевізійною картинкою, ми побачили в 1999-му. Чи то президенту набридло роками сидіти на фоні стіни, чи режисери передивились перше привітання королеви Єлизавети ІІ, де вона в блискучій сукні сидить за столом ошатного кабінету з вікном, шторами і шафою заповненою книжками, але в 1999-му у нас "поздоровлення нарешті стало привітанням". Записане воно було на фоні вікна з портьєрами, красивим атласним прапором і з новорічною композицією з ялинковими іграшками та високими свічками на столі. Ще за кілька років в кадр увійшли також книжкова шафа і новорічна ялинка. А під кінець своєї другої каденції Леонід Кучма пішов на відвертий експеримент і записав звернення вдома сидячи разом з онуком і собакою біля каміну.
Тон та зміст новорічного привітання залишався загалом незмінним — з ухилом у економіку та покращення добробуту українців, з єдиною поправкою — все більше з'являлося підсумків президентської роботи. Але Кучма практично не згадував про ситуацію у сфері національної безпеки і оборони України, хоч під час обох каденцій Леоніда Даниловича вже проявлялися перші передвісники війни — і так звана "мєшковщина" в Криму, і відкрита спроба Росії захопити острів Тузла.
До кінця другого президентського терміну Кучми залишався ще рік, а у своєму привітанні з Новим 2004 роком він вже давав оцінку самому собі.
Леонід Кучма. 2003 рік
"Звісно, я погоджуюсь з тими, хто вважає, що зроблено дуже мало. Не знімаю відповідальність ні з себе, ні з виконавчої влади за непростий соціальний стан країни. Але соціально-економічні результати особливо трьох останніх років переконливо доводять: в Україні закладаються підвалини повноцінної соціальної держави".
Навряд чи Леонід Данилович уявляв, чим закінчиться його другий строк, а закінчився він Майданом і Помаранчевою революцією. Попереду були президентські вибори, під час яких у жорсткому протистоянні зійдуться два Віктори — Ющенко і Янукович. Але передвісники вже з’явились, адже були і вбивство Георгія Гонгадзе, і тривалі протестні акції "Україна без Кучми" і "Повстань, Україно".
"Хіба не є для нас уроком досвід інших країн, небайдужих нам? Коли вони стають іграшкою могутніх третіх сил? Хіба не бачимо ми як спекуляції політиків на зловісних стереотипах минулого відроджують до життя комплекси, що здавалося б назавжди відійшли в історію? І хіба не здатні ми зробити свої українські уроки з цих процесів навколо нас? Мої дорогі співгромадяни, цей головний урок: Україні для еволюційного сталого розвитку як повітря потрібна соціальна і політична стабільність. Україна потребує самодостатнього соціального і політичного компромісу, коли політики поступаються своїми амбіціями, а в результаті виграє український народ".
На той момент 2004-й рік справді став найдраматичнішим за час Незалежності. Фальсифікації під час виборів обурили українців і змусили виборювати право на чесні вибори, стоячи на Майдані Незалежності. Почалась Помаранчева революція.
Зрештою Верховний суд призначив переголосування другого туру президентських виборів і Віктор Ющенко переміг Віктора Януковича. Однак, поки він не склав присягу (а це станеться вже у січні 2005 року), формально главою держави залишався Леонід Кучма, так йому випала нагода востаннє звернутися до українців з президентським привітанням.
Але одночасно і Віктор Ющенко, як обраний президент, вітав українців в прямому ефірі зі сцени на Майдані Незалежності в 00:00 годин 1 січня 2005 року. Так вперше, але не востаннє, виникла ситуація коли до українців у новорічну ніч зверталися одразу двоє президентів.
Цікаво, що 2005 рік став єдиним, коли глядачі "Першого каналу" українського телебачення не побачили звернення чинного президента (Леоніда Кучми), а тільки обраного — Віктора Ющенка. Річ у тім, що тоді з 23 години на "Першому каналі" мовила телекомпанія "Ера", яка просто не випустила в ефір звернення Леоніда Кучми.
Віктор Ющенко. 2006 рік
Новорічне привітання Президента Ющенка з 2006-м роком стало ілюстрацією всього бурхливого першого року його президентства. Розкол "помаранчевої" команди, постійні взаємні звинувачення у корупції, вдалі і невдалі управлінські рішення та різке падіння гривні — всі ці події стали новими для України. Так само новаторськими стали вітання президента з Новим роком. Віктор Ющенко вперше вийшов за межі кабінету. Вітання на фоні Маріїнського палацу з почесною президентською вартою, красиво вбраними ялинками і дітлахами з бенгальськими вогникам — розпочало нову еру привітань.
Основну увагу у своїх новорічних зверненнях, як і в діях, третій президент зосереджував більше на символічних речах. До прикладу, ось як Президент Ющенко вітав з 2007 роком.
"Минає 15-й рік нашої Незалежності. Я дуже хочу, щоб у цю мить кожен з нас глибоко усвідомив -— ми всі є часткою України. Ми всі відповідальні за неї. Яким цей рік залишиться для нас?"
Віктор Ющенко. 2009 рік
Боляче по Україні вдарила світова економічна криза 2008 року. Рейтинг третього президента танув на очах, та попри рекордно низький рівень підтримки, він йшов на другий термін і, мабуть відчуваючи можливу поразку, Віктор Ющенко дав сам собі оцінку у новорічному зверненні 31 грудня 2009 року. Привітання було скромним, без почесної варти, цього разу на тлі Софії Київської.
"Завершується ціла доба у нашому житті. Я пишаюся цим часом, пишаюся без пихи і без рожевого мрійництва. Пишаюся свободою слова, свободою вибору, свободою бізнесу. Пишаюся багатьма економічними показниками. Пишаюся тим, що увагу держави привернуто до соціальної підтримки багатьох людей. Пишаюся тим, що я — українець. Я вірю, що наша велика ідея єдиної нації і єдиної держави ширитиметься твердо і невідступно".
Віктор Ющенко у другий тур президентських виборів не потрапив, а його суперник часів Помаранчевої революції Віктор Янукович виграв у Юлії Тимошенко, яка встигла стати для Ющенка із соратниці головним ворогом. Перемога Януковича над Тимошенко була мінімальною, вперше обраний президент здобув менше половини поданих голосів. Важка перемога, а ще дивні знаки долі, які супроводжували четвертого президента: від дверей, що зачинялися в день інавгурації до поховального вінка, який вдарив його по голові. Тож 2010 рік для Януковича був таки складним.
Віктор Янукович. 2010 рік
"Ми разом пережили непростий, але щасливий 2010 рік. І нам вдалося основне — переламати ситуацію. Перебороти безнадію. Тепер нас чекає наступний 2011 рік — рік двадцятиріччя Незалежності України. Це буде період, коли ми збудуємо фундамент усіх тих змін та перетворень, які ми задумали".
Знаючи, як розвивалися події в Україні далі, може скластися враження, що Віктор Янукович звертався не до всіх українців, а лише до своїх прибічників. Прихід до влади осіб із сумнівним минулим, політичні репресії проти опозиційних політиків, силовий переділ у сфері бізнесу: все це можна було спостерігати в часи Януковича. Останньої краплею стала відмова від курсу на євроінтеграцію, що стало початком Революції Гідності восени 2013 року.
Новорічне привітання 31 грудня 2013 року з новим 2014 роком було записане у Києво-Печерській лаврі. А зовсім поруч — на Майдані Незалежності вирував протест спочатку десятків, потім сотень тисяч українців. І в такій ситуації звернення Януковича, в якому він назвав Україну великою родиною, життя якої ґрунтується на базових людських цінностях, — любові, добрі, справедливості, мирі та злагоді, звучало відверто цинічно.
Майбутнього, спільного з українцями, у Януковича більше не було. Після двох місяців протистояння на Майдані та розстрілу Небесної сотні, режим не витримав, а сам Янукович втік до Росії. Тоді ж, скориставшись тимчасовими труднощами нової української влади, Росія вперше в новітній історії спробувала знищити українську державність. Ми тимчасово втратили Крим, і ціною надзусиль змогли стримати російського агресора на Сході України.
Не дивно, що усе це знайшло відображення у новорічному зверненні п’ятого президента України Петра Порошенка. Новий президент — новий стиль. Тепер звернення перетворились на відеоролик з кадрами основних подій: Революції гідності, мітингів спротиву у Криму, бойових дій на Сході України, а також — отримання Томосу і ратифікації Угоди про асоціацію України з Євросоюзом.
В оточенні своїх соратників, військових, волонтерів, президент звертався до українців трьома мовами — українською, російською та кримськотатарською.
Петро Порошенко. 2014 рік
"Рік, що минає, став найважчим за останні сім десятиліть з 1945 року. Лютий ворог зазіхнув на наші життя, територію, Незалежність, та вся країна від малого до старого стала на захист Батьківщини. Цю вітчизняну війну ми обов'язково виграємо, бо вона справедлива. На нашому боці правда, з нами Бог….Я дякую кожному за внесок у захист країни. Пишаюся тим, що належу до такого великого європейського народу, як наш. Гаслом минулого року стали слова: "Єдина країна, Единая страна, Bir Devlet". Важкі випробування зміцнили нас. Як народ ми стали нерозлийвода. Ще міцніше згуртувалися у політичну українську націю".
Підсумки п'яти років президентства Порошенка суперечливі. В цей час вдалося посилити обороноздатність держави, нарешті виникла і отримала визнання незалежна православна церква. Значно менше однозначних оцінок заслуговують проведені, але часто не доведені до кінця реформи у сфері економіки чи судочинства. У 2019-му мали відбутися чергові президентські вибори і, вітаючи з цим новим роком, п'ятий президент 31 грудня 2018-го року фактично підбивав підсумки.
Петро Порошенко. 2018 рік
"Я звертаюся до мільйонів співвітчизників в Криму та по той бік Донбасу. Ми обов'язково повернемося до вас з миром, якою б довгою не була дорога. Наша сім’я неодмінно возз’єднається за одним столом, за яким Новий рік зустрічають за київським часом. Дорогі українці, найважче вже минуло і найгірше теж позаду. Попереду поступове зростання економіки і відновлення рівня життя. Це результат нашої спільної, кропіткої праці. Головне, у передвиборчій гонитві не затоптати паростки розвитку, пророщені ціною колосальних зусиль кожного з вас. І тоді ми точно переможемо".
З прийдешнім 2019-м роком, як і з 2005-м, вітали одразу двоє президентів — чинний і майбутній. Цікаво, що поки всі транслювали промову чинного президента, канал 1+1 випустив привітання Володимира Зеленського, в якому він оголосив, що йде у президенти. Привітання ж п’ятого президента показали пізніше, в перші хвилини нового року.
Виборча стратегія Петра Порошенка, була спрямована на максимальну мобілізацію перш за все своїх прибічників. Його пріоритети — армія, мова, віра — тоді розуміли далеко не всі. У результаті з новим 2019 роком український народ вітав Володимир Зеленський. І знову повторився батл телеканалів: тепер "П'ятий" і "Прямий" — спочатку показали новорічне привітання Петра Порошенка, а вже після нього — Володимира Зеленського. Саме ж новорічне привітання знову змінило стиль. Відеоролик став справжнім короткометражним фільмом, а Маріїнський палац відчинив свої двері і зібрав за святковим столом представників всіх професій, які щодня здійснюють свої маленькі подвиги — лікарів, вчителів, спортсменів, підприємців, які роблять бренд України знаним у світі, а також дітей. І, звісно, політиків — як українських, так і закордонних друзів України.
Володимир Зеленський. 2019 рік
"Дорогі українці, зазвичай у новорічному привітанні президенти розповідають нам про зростання ВВП, падіння інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші дуже незрозумілі терміни. Одним словом, переконують, що ми почали жити краще, просто поки що ви цього не помітили. І тому дуже часто під час звернення президента ми вимикаємо звук, чекаємо поки він закінчить свою казку, щоб нарешті перейти до шампанського, канапок із шпротами та олів'є. Сьогодні буде інакше. Давайте сьогодні кожен чесно відповість сам собі на важливе питання — хто я?"
Президент Зеленський прийшов до влади налаштованим закінчити війну і акцентував увагу більше на економічному розвитку країни та намагався згладити усі внутрішні протистояння. Та швидко зрозумів, що Росію аж ніяк не влаштовує сильна і незалежна Україна. Зовнішньополітична ситуація ставала дедалі напруженішою. Тому, зустрічаючи 2022 рік, президент згадав і про попередження наших західних союзників про російське вторгнення.
Володимир Зеленський. 2021 рік
"Нас лякали всередині країни, лякали ззовні, але будь-яка армія по той бік кордону нас не лякає, бо неабияка армія по наш бік кордону нас захищає, і я радий, що сьогодні вони мають найбільший бюджет в історії України. Так було, до речі, і минулого року, і позаминулого. Але для мене це не перемога, а норма. Так було тому, що так має бути. Це не просто про грошове забезпечення, а про гідне ставлення. Не про матеріальні, а про людські цінності, бо гріш ціна життю держави, яка не захищає тих, хто захищає її ціною життя".
А далі була велика війна. Вітаючи українців в останній день 1991 року з роком прийдешнім, перший президент Леонід Кравчук говорив про здобуття Україною Незалежності і перехід з однієї епохи до іншої. Через 31 рік Україна знову опинилась на межі епох, коли українцям довелося доводити всім, насамперед, самим собі, що ми здатні боротися за Незалежність і перемагати.
Фото: главком
"Альбом записаний у Празі. По відомій усім причині в кінці березня мене занесло в Прагу, і я одразу почала грати концерти на підтримку України сама акустично під гітару. На одному з таких концертів я познайомилася з Роном Синовцем, який є продюсером Golden Hive Studio в Празі. Він запропонував мені записати декілька пісень на студії, що ми й зробили ще в травні цього року. Паралельно я познайомилася з відомим тут чеським гуртом Lucie, який запросив нас як support. Таким чином ми взяли участь у їхньому літньому турі Чеською Республікою. Ми відіграли цей тур. Крім цього, зіграли в таких країнах, як Німеччина, Нідерланди та Польща. І, як кожен свідомий українець, ми намагалися підтримувати нашу країну, збирати кошти і нагадувати людям на концертах про те, що війна не закінчилась і ми маємо робити все, щоб зупинити цей п**дєц.
Після цього туру, коли мій гітарист Женя поїхав в Україну, Рон підійшов до мене і сказав: "Давай запишемо повноцінний акустичний альбом, де будеш ти, твій вокал та гітара. Все без кліку, все так, як є в тебе на концертах.
Альбом налічує десять треків. Відкриває його українська народна пісня "При долині кущ калини". Саме цю пісню ми співали в Хмельницькому музичному училищі, з чого я починаю відлік своєї творчої діяльності. Далі всі пісні розставлені в хронологічному порядку, як вони писалися до початку війни. Цей альбом – така собі ретроспектива моїх змін за 17 років життя. Тому альбом і називається "Дерево". Він має спокійний інтимний вайб, дуже гарно зведений, і деякі пісні, які я стільки років виконувала з гуртом, зазвучали зовсім по-іншому навіть для мене", – розповіла Катя Гапочка в ефірі шоу "Селекція" на "Радіо Промінь".
Фото: instagram.com/k_gapochka/