Результат пошуку: Життя в ефірі
16 авторських казок у виконанні письменника-казкаря Олександра Виженка поповнили фонд Українського радіо.
Як повідомляє прес-служба Суспільного, твори автора книг "Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів" і "Легенди та казки Хортиці" звучатимуть в ефірі UA: Українське радіо Запоріжжя, а також UA: Радіо Культура.
"Казки Олександра Виженка — особливі. Вони створені на запорізькому козацькому матеріалі. А ще вони добрі та повчальні. Коли їх слухаєш, то відчуваєш себе малою дитиною, яка пізнає світ. Ми вирішили поділитися цим досвідом. У авторському виконанні казкаря записано 16 казок, але у скарбниці Олександра Виженка їх 135. Сподіваюся, усі вони з часом пролунають на хвилях Українського радіо", — розповіла продюсерка суспільного мовника Запоріжжя Наталія Андреєва.
Твори Санька Сита — це авторські інтерпретації на тему історії Запорозького краю, поєднання фольклору, звичаїв та гумору. За словами автора, його казки будуть цікавими не лише наймолодшим слухачам, а й усім, хто цікавиться історією та культурою України.
"Я дуже радий, що мої казки живуть, їх транслюють на радіо і про казкаря Санька Сита не забувають", — зазначив письменник Олександр Виженко.
24 грудня слухачам UA: Українське радіо Запоріжжя представили першу із серії авторських оповідок "Про те, як зустрівся козак із відьмою". Наступна казка у виконанні Санька Сита про походження Запорозьких козаків вийде в ефір радіопрограми "Палітра" 27 грудня о 20:20.
Нагадаємо, що у березні Суспільне запустило дитячий онлайн-проект з аудіоказками українською мовою – kazky.suspilne.media. Діти разом із батьками цілодобово мають можливість послухати казки, які озвучили відомі українці.
Як стало відомо, 26 грудня пішов з життя відомий запорізький казкар Олександр Виженко (псевдонім Санько Сито). Тепер 16 авторських казок Санька Сита зможе почути кожен, про це у Фейсбук повідомила продюсерка суспільного мовника Запоріжжя Наталія Андреєва. За її словами, у Санька Сита було 135 казок, але записали для Українського радіо лише 16.
Прощання з актором і письменником Олександром Виженком відбудеться сьогодні, 27 грудня, о 13.00 в Запорізькому Театрі Молоді.
.jpg)
Навіть узимку у Шотландії "плюсова" температура і зеленіє трава, а сніг можна побачити лише у горах. Утім, на яскравість різдвяно-новорічних традицій шотландців це аж ніяк не впливає. Як святкують Різдво і Новий рік у Шотландії, в ефірі "Ранок ПРО"розповіла професорка Абердинського університету Марія Каштелян.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Професорка Абердинського університету Марія Каштелян:
– Різдво було учора, а сьогодні другий день Різдва, який називається Boxing Day (День подарунків – ред.). Різдво в Шотландії, та й у Британії взагалі – це родинне свято, коли всі збираються за святковим столом, їдять індичку, печену картоплю і брюссельську капусту з журавлиновим соусом, а також різдвяний пудинг. Це такий великий різдвяний обід, який не всі подужають, і багато людей обирають здоровіший спосіб життя і ідуть на різдвяну прогулянку у ліс чи ще куди-небудь.
Головне свято в Шотландії – це Новий рік. Він тут має особливу назву – "Хогменей" (Hogmanay). У Шотландії його святкують більше, ніж Різдво. Взагалі, Різдво тут зробили вихідним днем тільки у 1967 році. А до цього це був робочий день. А на Новий рік у шотландців завжди два вихідних дні: 1 і 2 січня.
У Шотландії Новий рік – це свято, яке всі зустрічають на вулиці; не за столом, а з друзями і надворі. Різдвяне привітання королеви звучить о третій годині в різдвяний день. А на Новий рік особливих вітань опівночі немає. Усі чекають, поки в Лондоні проб’є Біг Бен, а в Единбургу вистрілять з гармати. Після того всі дивляться феєрверки. Вони особливо красиві над Единбурзьким замком.
Новорічний феєрверк над Едінбурзьким замком. Фото: stoketravel.com
– Після феєрверку всі починають співати пісню Auld Lang Syne. Це дуже відома пісня, яка поширилася з Шотландії у багато країн світу, і не тільки англомовних. ЇЇ переклали кількома мовами, і я знаю, що переклали українською також.
Читайте також: На Водохреща "Піккардійська терція" заколядує польською, англійською, іспанською та естонською мовами
Це не колядка. Це просто традиційна новорічна пісня. ЇЇ всі співають, і співають дуже цікаво. Співають, взявшись за руки, але спочатку схрещують руки перед собою, а тоді беруть за руки тих, хто стоїть поруч. І таким чином утворюється такий собі ланцюг. Це відбувається усюди, де зустрічають Новий рік: і в телестудії, і на вулицях, і вдома. Після Нового року перше, що співають, – це оцю пісню.
Королева Єлизавета ІІ виконує Auld Lang Syne. Фото: ww.bbc.co.uk
– Головною різдвяною стравою є, звичайно, індичка. Але це величезна птаха, може бути 10-12 кг. Її готують, коли збирається велика родина. А на Новий рік столи не накривають, скоріше, готують різноманітні канапки, щоб з’їсти їх до шампанського. Моя улюблена, як за смаком, так і за назвою – "Чорти на конях" ("Devils on horseback"). Це чорнослив, начинений мигдалем, загорнутий у смужки бекону і запечений у духовці.
Канапки "Чорти на конях". Фото: realfood.tesco.com
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
Декоратор Юлія Богдалова в ефірі Українського радіо в програмі "Жити краще" порадила, як можна прикрасити оселю до новорічно-різдвяних свят.
Ведучі:
Марина Кулікова, Оксана Маловічко
Українські традиції підготовки оселі до новорічно-різдвяних свят
Раніше не було традиції прикрашати ялинку. Ялинка з’явилась пізніше — на початку ХХ століття. В Україні була традиція заносити в дім завчасно до Різдва садове дерево — вишню. У теплі дерево розквітало, це був знак нового життя. Люди вірили, що це гарний знак. Якщо ж вишня не заквітла, то цей було поганим знаком.
В українській традиції взагалі ялинка є не дуже добрим знаком. Її використовували при поховальних обрядах, але це язичницькі традиції, які прийшли до нас дуже давно. Ця традиція з ялинкою поширювалась завдяки німцям у XVII столітті.
Чим оздоблювали помешкання
Як і раніше, зараз набувають популярності дідухи. Дідух — це наш символ благополуччя, добробуту. Дідухи обов’язково виготовляти пишними та гарними. Крім цього, є декор, який називається "павук". Він виготовляється з соломинок.
Коли в Україні з'явилися гірлянди
Взагалі Новий рік не святкувався. Було Різдво. Всі ці сучасні гірлянди прийшли з Європи, коли їх почали масово виготовляти.
Як дешево і стильно прикрасити свій будинок
Можна взагалі не витрачати гроші. Гуляючи парком, можна збирати гілочки, які опали, наприклад, з берези, вони гарно гнуться, і з них зробити вінок. Його далі можна прикрасити шишечками, різними іншими гілочками, стрічками, мереживом. Це все є майже у кожній оселі.
На що звертати увагу під час оздоблення кімнат
Не можна поєднувати різні стилі. Є хороше правило трьох кольорів: варто використовувати не більше трьох кольорів. Класичні новорічні кольори — білий, червоний, зелений та золотий. Зелений — це фоновий колір, наприклад, ялинка. А білий, червоний та золотий є класичними кольорами. Не варто використовувати кольоровий яскравий китайський дощик. Це стосується і мультяшних картинок на скляних кульках. Вони не є настільки цікавими і їх складно поєднувати між собою.
Оселю треба прикрашати залежно від того, що ви хочете. Наприклад, чи ви хочете там відпочивати, чи ви хочете проводити вечірку. Прикрашання оселі починається з декорування вхідної зони, наприклад, це вінок на дверях, гілки красиві, гірлянди, ліхтарики або якісь таблички чи плакати. Також можна організувати місця для спілкування гостей, лаунж зони. Це можуть бути столики, невеличкі барні стійки, підвіконня, тобто якісь такі куточки, де люди можуть розміститися. Там можуть бути і віночки, і свічки, і новорічні прикраси.
Новорічний стіл однозначно прикрашаємо: декор має бути в одному стилі, стіл декорується так, щоб людям можна було вільно спілкуватися, щоб люди один одного бачили, тобто має бути невисокий декор.
Також можна прикрасити підвіконня ажурними сніжинками, вирізаними будиночками, свічками та ліхтариками.
Рік поросятка: як зустріти
Якщо ви не відчуваєте, що не можете лаконічно, естетично та стильно обіграти цю тему, не беріться. Краще оминути цю тему, взагалі забути про східний календар і просто насолоджуватись святом.
Джерело фото: Pinterest
Прослухати повну версію розмови.
Останнім часом все більшої популярності набувають ялинки у горщиках, які після свят можна висадити в саду чи в лісі і продовжити їхнє життя. Окремі лісгоспи навіть пропонують грошову компенсацію у 75% від ціни дерева за повернення ялинки після святкувань. Менеджерка розсадника "Зелені янголи" Олена Берилла в ефірі "ДеньПРО" розповіла, які переваги має жива ялинка перед зрубаною та як правильно доглядати за такою ялинкою.
Ведучі:
Марія Сизон, Роман Рудський
Олена Берилла розповіла, що живі ялинки у горщику мають низку переваг перед зрубаними, зокрема їх фітонцидні властивості.
"Аромат не тільки є приємним і налаштовує на новорічний настрій, він ще й є дуже корисним для людини. Він має антисептичні властивості, – пояснила вона. – Мікроелементи боряться зі шкідливими бактеріями, очищують простір від пилу і наповнюють повітря киснем".
Навіть за фен-шуй жива ялинка у приміщенні символізує здоров’я та гармонію, розповіла експертка. Але, як зауважила Олена Берилла, жива рослина також потребує особливого догляду.
"Перше, що треба зробити, – це адаптувати рослину і поступово її переносити в приміщення. У нашому центрі рослини зимують на відкритому просторі. Тому якщо перенести ялину в приміщення, де температура перевищує 15 °C, то це буде стрес для ялинки. Вона може вийти з стану спокою, може подумати, що розпочалася весна, – пояснила менеджерка. – Тому краще спочатку занести рослину, наприклад, на лоджію чи в гараж, а потім уже в прохолодне приміщення її перенести. А потім, після свят її так само поступово треба виносити на подвір’я".
Читайте також: Яку новорічну ялинку обрати — розповідає експерт
Звісно, порівняно зі зрубаною ялинкою, жива ялинка у горщику буде дорожчою. Але, наголосила експерка, таке новорічне деревце можна пересадити і таким чином зекономити у майбутньому, не купуючи нових ялинок щороку.
"Обираючи новорічне дерево в горщику, ви даєте рослині шанс не бути знищеною, а рости ще довгі роки", – підсумувала Олена Берилла.
Нагадаємо, упродовж грудня лісгоспи планують реалізувати близько 500 тис. новорічних ялинок.
Активіст Ігор Коцюруба, який помер за дивних обставин на Львівщині, був замішаний у кількох конфліктах. Про це в ефірі Українського радіо в програмі "Під прицілом" Голова львівського осередку Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк.
"В нього (Ігоря Коцюруби — ред.) було підвищене відчуття потреби справедливості. Він конфліктував з незаконними вирубувачами лісу, вони з хлопцями виїжджали і не допускали вирубок, дуже багато виступали проти оборудок коли під виглядом надання землі учасникам АТО, цю землю виділяли забудовникам", — зазначив Андрій Салюк.
Нагадаємо, 16 грудня на Львівщині помер громадський діяч, волонтер та активний учасник Революції Гідності Ігор Коцюруба. У Львові Ігор Коцюруба в якості громадського діяча активно боровся з корупцією.
Поліція Львівщини повідомила, що 16 грудня о 13:10 на оперативну лінію 102 до поліції від очевидця події надійшло повідомлення про те, що чоловік у місті Червоноград, пізніше ідентифікований як Коцюруба, намагається покінчити життя самогубством.
Разом з тим, за фактом смерті Ігоря Коцюруби відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст.115 (умисне вбивство) ККУ.
Водночас, голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради щодо нападів на активістів Борислав Береза повідомив в ефірі Українського радіо, що смерть Коцюруби не має відношення до роботи комісії.
"Ця справа вже взята на контроль, більше того, вже є свідки, які можуть дати таку інформацію, яка каже про те, що ця справа, скажемо так, не має відношення до роботи нашої комісії", — зазначив Борислав Береза.
Фото: Ігор Коцюруба, джерело: фейсбук
Слухати повну версію.
На концерт пам’яті Василя Сліпака приїдуть його друзі з Європи, для них це дуже важлива місія — брат
20 грудня у Києві відбудеться концерт, присвячений Герою України Всилю Сліпаку. Виконавчий директор Фундації Василя Сліпака, старший брат загиблого Орест Сліпак в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" розповів про постать співака та деталі концерту пам’яті.
Ведуча:
Галина Бабій
Насправді тішишся, що ім’я людини, його творчість пошановані навіть бодай після того, як він відійшов героїчно у вічність. А з іншого боку, завжди думаєш, чому тільки зараз, чому раніше за життя Василь Сліпак, який зробив європейську кар’єру, в Україні був не дуже знаний?
— Напевно, не тільки Василь. В Україні не було в ті часи такого тренду, щоб люди, які відомі на Заході, особливо в класичній музиці, були відомі тут. Вже зараз, не знаю, чи це пов’язано з загибеллю Василя, але це стає трендом. Але мушу сказати, що ми ще багатьох не знаємо. В цьому питанні нам треба ще багато зробити.
Але важливо, що відбуваються отакі концерти, які привертають нашу увагу до героїчних українців з різних сфер, зокрема і до постаті Василя Сліпака, який був не тільки відомим оперним співаком, а який як доброволець віддав своє життя на Донбасі. У цьому концерті беруть участь відомі співаки і співаки, які перемогли на конкурсі, ініційовані Вашою фундацією у пам'ять Василя Сліпака?
— Так. Минулого року відбувся перший конкурс. Він був дуже успішний і фахова громадськість оцінила його як дуже високого рівня. Цей конкурс буде відбуватися і в наступному році з 15 по 20 грудня у Львові. І з наступного року буде носити статус міжнародного.
На цю тему: У Києві в грудні відбудеться вечір пам’яті Героя України Василя Сліпака
Ми знаємо, що у Василя був тернистий шлях до слави. Він кілька разів вступав до консерваторію, і його не приймали. Він дебютував на київській сцені у Палаці "Україна" з симфонічним оркестром під орудою Володимира Сіренка і співав тоді контр-тенором.
— Раніше в Україні була дуже розвинена школа високих чоловічих голосів, але вона була, на жаль, втрачена. І коли Василь прийшов в консерваторію, дійсно не знали, що з ним робити, тому що в них не було місць для контр-тенора. І тому там було багато дискусій. У Василя було два голоси. І тоді Марія Байко його вела.
Цікаво, що Василь Сліпак прославився у світі як виконавець басових партій, зокрема партії Мефістофеля. Навіть ця партія дала йому псевдо на війні, і його називали "Міф". Ми знаємо, що на концерт приїдуть друзі Василя з Європи.
— Так, вони разом виступали. Я був на декількох виставах, де вони всі разом співали. Я їм дуже вдячний, тому що вони приїжджають без гонорарів, і це полегшує нам організацію цього концерту. Для них це дуже важлива місія.
Прослухати повну версію розмови.
На фото: виконавчий директор Фундації Василя Сліпака, старший брат загиблого Орест Сліпак
Цьогорічним лауреатом премії "Світло справедливості" став дослідник, головний редактор видавництва "Дух і Літера", директор Центру юдаїки Національного університету "Києво-Могилянська академія" Леонід Фінберг. В ефірі радіо "Культура" на програму "Культура.Live" він розповів про динаміку розвитку книжкового ринку, про справделивість і про важливість цінностей Майдану.
Ведучі:
Василь Шандро, Олена Гусейнова
Чим для вас є справедливість?
— Для мене це один з критеріїв, за яким оцінюють ту чи іншу соціальну чи приватну ситуацію в житті. Мені особисто краще було б говорити про правовість, бо справедливість є етичною категорією. А ось коли ми говоримо про правовість, та те, що суспільство навчилося жити згідно з правом, є більшою європейською цінністю, ніж етична справедливість.
Що таке духовність, на вашу думку?
— Для мене духовність теж є етичною категорією. Ми сьогодні живемо в час не тільки правди, а й постправди. Про будь-яку подібну категорію є наукові визначення, є визначення етичні, і є зовсім потворні трактовки. З одного боку, духовність це певний рівень культури людини, яка знає, чим же є світова духовна цивілізація. Духовна людина — це та, яка дотримується етичних норм життя цивілізованого суспільства.
Чим виступає солідарність в контексті розвитку української інтелектуальної думки?
— Ця практична категорія є дуже важливою для мене особисто. Один мій знайомий в розмові зі мною казав, що в нас є спільні знайомі та друзі, з якими ми співпрацюємо, але саме серед мого кола оточення є тільки хороші люди. Він в мене запитав, чому ж так?
Я йому на це дав просту відповідь: люди, з якими я товаришую, які в моєму колі солідарності, це ті, з якими зроблено чимало конструктивних проектів, видано спільні книжки, проведено конференції та семінари, які допомагали тим, хто того потребує. Для мене дуже важлива солідарність між тими людьми, з якими ми зробили багато спільного та корисного.
З точки зору соціології, кількість людей, які споживають вашу продукцію, має якусь динаміку в часі за 25 років?
— Наприклад, якщо 25 років тому було 5 книжок, то сьогодні їх 500, що вже є критерієм динаміки. Книги, які ми випускаємо не розраховані на широкий загал, вони розраховані на те, щоб інтелігенція була освідченою, на те, що б люди, які потребують цих знань, їх отримували. Однією з тез при врученні премії було те, що ми не помітили як опинилися в іншій ситуації.
Здобутки останніх років, особливо після Майдану, є величезними. Ми маємо український кінематограф, який продовжує традиції Параджанова чи Іллєнка. Тільки в Києві ми маємо більше ніж 50 театрів, серед них є такі, які не соромно показати в Парижі чи Берліні. Ми маємо сотні видавництв, десятки з яких продукують дуже хороші книжки. Ми маємо нових людей на чолі музеїв і ці музеї стали зовсім іншими. Сьогодні в деяких містах України між собою конкурують цікаві культурні центри. В моїй уяві, кожен з нас за ці роки зробив на порядок більше ніж партнери закордоном, хоч останні живуть у спокійному середовищі. Ми компенсуємо те, що не могли зробити раніше.
Що сталося з книжковим ринком за останні 5 років? Що таке бібліотека сьогодні?
— Змінилося чимало. Ще років 15 тому в Україні домінувала російська книжка, якої на ринку було близько 80 відсотків. Сьогодні ж, 70-80 відсотків книжок є українськими книжками. І мова тут навіть не лише про мову видання, а й про те, що почали з'являтися книжки, які раніше ніколи б не видалися українською.
Наприклад, такими є філософські книжки світового значення. З'являється нова генерація українських філософів, такий самий розвиток відбувається і в історії, і в культурознавстві, і в інших сферах. Однак, треба розуміти, що все хороше не відбувається за один день. Ми йдемо правильним шляхом. Що стосується бібліотек, то раніше, років 15-20 тому ми раділи кожній книжці, а зараз кожній бібліотеці.
Ви нещодавно презентували білінгвального "Кобзаря", українською мовою та їдишем. Чи поєднується Шевченко з єврейським питанням?
— Оцінку тих чи інших образів у того чи іншого письменника треба проводити адекватно, глибоко та інтелектуально в контексті світу. Я певен, що Шевченко не був людиноненависником, не був антисемітом і якщо в нього є не позитивні, негативні ролі в творчості, то є і українці, і євреї, і поляки.
В той же час є радянська традиція трактувати будь-які такі речі тільки негативно. Мені здається, що великого обсягу культурних взаємин, в тому числі українсько-єврейських, ми не знали в радянські часи, тому нам поширювали негативні стреотипи. Нам говорили, що українці — це антисеміти, а євреї — це визискувачі з українців і на тому акцентувати. В мене є мрія провести в наступному році конференцію про українсько-єврейські культурні взаємини.
В своїй промові на врученні премії ви сказали, що Майдан ще не закінчився. Як саме він продовжується в гуманітарній сфері?
— Найголовнішим зараз є рухатися вперед — до свободи і тих цінностей, які були проголошені Майданом. За них нам необхідно боротися й надалі. Я дуже радий, що нам вдалося зафіксувати досвід Майдану, видавши 2 томи свідчень одразу після його перемоги. Цінності Майдану є тими, які варто розвивати, бо тепер ми активно відстоюємо цінність людини як такої, важливість правової культури тощо. В міру того, як ці цінності будуть утверджуватися в громадянському суспільстві всупереч радянським, тим більше у нас шансів, щоб наші діти та онуки жили в цивілізованому світі.
Нагадаємо, що нагороду "Світло Справедливості" цього року отримав Леонід Фінберг. Вона вручається за моральне, духовне та етичне лідерство.
Прослухати детальніше можете за посиланням
На фото Леонід Фінберг, взяте з ФБ сторінки премії "Світло Справедливості"
Співачка Рашель стала першим продюсерським проектом Надії Мейхер, екс-вокалістки гурту ВІА Гра. У листопаді Рашель випустила свій другий кліп на пісню "Янголи", а зараз працює над альбомом, що має вийти вже у наступному році. Про пісню "Янголи", запис альбому, роботу з Надією Мейхер та пошук себе Рашель розповіла в ефірі "ДеньПРО".
Ведучі:
Марія Сизон, Роман Рудський
Марія Сизон: – Кажуть, що часом можна з першого погляду визначити, чи складуться у тебе стосунки з людиною, чи ні. А як у тебе склалося з піснею "Янголи"? Усе було з першого звуку?
– Насправді, коли мені вперше дали її послухати, вона мені не дуже сподобалася. Причому я ще подзвонила Надії Мейхер, своєму продюсеру, і сказала: "Надю, вона мені не подобається". А вона говорить: "Ну давай спробуємо".
Спершу в демці ця пісня була зовсім іншою. І вже потім на студії я зрозуміла, чого я хочу, і ми її записали.
МС: – Мабуть, додали до аранжування східних мотивів, щоб підкреслити твоє походження? (справжнє імя Рашель – Рашель Дауд, її батько сирієць – ред.)
– Так, але їх там небагато. Тому що ми на майбутнє готуємо щось більше, не хочемо усе одразу розкривати.
Роман Рудський: – Я так розумію, це твій перший україномовний трек. Чи не було мовних складнощів?
– Відверто кажучи, мені дуже сподобалося співати українською, тому що ця мова дійсно дуже мелодійна. Я дуже люблю різні мелізми, і українською їх робити значно комфортніше. Російська мова – більш сувора і груба. Нею можна співати, але українська мова красивіша. Тому українська, англійська… Можливо, колись заспіваю арабською.
МС: – Як вас звела доля з твоєю продюсеркою, Надією Мейхер?
– З Надею познайомився мій тато, ще дуже давно. Він приїхав до Києва, і якось сталося це знайомство. Він підійшов до неї і каже: "От у мене дочка співає". Вона досить упереджено до цього поставилася, бо, звісно, у нас вся Україна співає. І тато мені подзвонив, сказав, щоб я надіслала їй свої записи. Я надіслала. І тоді вона визвала нас до Києва і розпочалася робота.
Надя для мене як друга мама, вона мені дуже сильно допомагає. Вона зі мною на зв’язку 24/7, я можу навіть вночі їй подзвонити у паніці, вона заспокоїть і дасть пораду.
Ми з нею одразу знайшли спільну мову. Вона багато чому мене вчить і вже навчила, я їй за це дуже вдячна.
МС: – Останнім часом у твоєму оточенні, окрім Надії Мейхер, з’явилося багато професійних зіркових колег, наприклад Стас Шурінс, який є автором твоєї першої пісні "Побудь со мной". З ким ти ще співпрацюєш?
– Пісню "Янголи" написав Олександр Тищенко.
МС: – Ти вже розпочала роботу над першим альбомом?
– Так, зараз ми поступово записуємо альбом. До осені хочемо його вже завершити і, дай бог, вже буде концерт. Тому так, я в процесі роботи.
МС: – Пісні "Побудь со мной" і "Янголи" – абсолютно різні. Ми розуміємо, ти шукаєш себе, але ж альбом зазвичай має бути об’єднаним якоюсь певною стилістикою. Що це має бути?
– Коли ми записували пісню "Янголи", ми зробили величезний ривок уперед. Навіть якщо дивитися кліпи, у першому в мене різнокольорове волосся, у в другому я вже натуральна, така, яка я є. Мені Надя завжди так і говорила: "Будь сама собою".
Звісно, альбом буде з арабськими нотками, з арабськими мотивами. Це я так хочу і я так бачу. Стилістично альбом буде ближче до пісні "Янголи", я сподіваюся, що людям це сподобається.
РР: – А ти сама пишеш пісні?
– Чесно – вже почала пробувати. Я навіть клавіатуру придбала. Мені поки ще важкувато. Адже я ще шукаю себе. І окрім того, у мене значний багаж знань, я знайома з різними культурами: з арабською, англійською, американською, в мене родичі багато років живуть в Америці. Хочеться звідусіль взяти потроху. Але я в процесі, правда. Але я впевнена, що в мене все вийде.
РР: – Рашель на сцені та в житті – це одна й та ж людина?
– Так. Я не граю ні в кого і ні у що. Оскільки в мені є арабська кров, вогонь сам палає, як у житті, так, в принципі, і на сцені.
Я вже прийшла до того, що, мабуть, сцена – це моє покликання, це мій другий дім, і я отримую від цього максимальне задоволення.
РР: – Ти пам’ятаєш, коли ти вперше заспівала на сцені?
– Мені було 6, і я вже пішла у школу, у перший клас. Причому я з 6 років знала, що я буду співати, і це залишилося на все життя. Я навіть ніколи не думала про інші професії. І в школі, на День вчителя я співала пісню про бджілку, я досі це пам’ятаю.
МС: – Мабуть, ти просто себе так запрограмувала, "Я буду" і все.
– Так, я як танк, йду і не бачу перешкод.
Я ще така людина, я божевільний трудоголік. Буває таке, що я з кимось танцюю, робимо постановки, і я забуваю, що люди хочуть їсти, людям потрібно вийти. Я як машина, якщо я встала, то ми працюємо до кінця. Звісно, це не завжди добре, бо ми теж люди, і всім нам потрібен відпочинок.
Нещодавно я зрозуміла це для себе, зробила чотири вихідних дні, бо я влітку не відпочивала взагалі. У серпні я приїхала до Харкова, це моє рідне місто, один раз сходила до басейну, і на цьому все закінчилося. Я повернулася до Києва і знову почала працювати над собою. Я за два місяці схудла на 20 кг. Я повністю змінила свій ритм життя, харчування, я займалася кожен день. У мене неділя була єдиним вихідним, і все одно я вставала і йшла бігати на вулицю.
РР: – Які у тебе хобі, окрім музики?
– У мене дуже багато хобі. Я займаюся професійним балетом, займаюся сучасними танцями. Зараз я ще записалася на кросфіт, тобто тепер буду займатися взагалі кожного дня. Я пишу вірші, прозу. Єдине що малювати не люблю.
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
Радіодиктант за майже два десятки років свого існування перетворився із конкурсу на масштабний загальнонаціональний флешмоб. Про цьогорічні рекорди та цікавинки розповіла кураторка радіодиктанту національної єдності Аліна Акуленко, яка й оголошувала імена переможців в ефірі Українського радіо.
Цього року найбільша кількість переможців, а яким був середній рівень грамотності учасників?
— Варто уточнити, що 311 — це кількість людей, які написали радіодиктант бездоганно. Але ще 1004 особи припустилися однієї незначної помилки, наприклад, мають у тексті дрібну описку. Тобто, з точки зору лінгвістики, у більшості випадків — це і не помилка. Але якщо йдеться про мовний конкурс і роботи без жодної помилки, то перевіряльна комісія такі роботи розмежовувала. Фактично, ми можемо говорити, що 1500 осіб із 30 000 учасників продемонстрували високий рівень грамотності. І це, як на мене, непоганий показник, бо текст радіодиктанту був насичений як орфограмами, так і пунктограмами.
Скільки всього людей взяли участь у флешмобі?
— Приємно говорити, що цей диктант став ще і наймасовішим. Цьогоріч його написали 32 799 учасники — це практично на три тисячі більше, ніж торік. Власне, це щорічна тенденція: щоразу додається десь тисяч зо три учасників. Насправді ж, учасників було значно більше, просто не всі надсилають свої радіодиктанти.
Які найпоширеніші помилки можете відзначити?
— Найчастіше помилялися в пунктуації. Правопис слів легко перевірити за словником, а от розділові знаки потребують бездоганного знання правил або хорошого мовного чуття. Заміна одного знака іншим — це помилка, якої припускалися найчастіше. Ну, і неуважність. Банальна неуважність через хвилювання. Багато хто написав спочатку правильно, а потім виправив на неправильне. Треба вірити в себе і свої сили!
Чи дійсно радіодиктант охопив всю Україну? Звідки надійшло найбільше листів?
— Статистику за областями визначити неможливо, оскільки значна частина листів надійшла електронною поштою, і дописувачі просто не вказували, звідки вони. Якщо говорити про паперові листи, то кількість пошти, яка надійшла із Львівської, Донецької та Київської областей — приблизно однакова. Активними були Чернігівська, Івано-Франківська, Полтавська області. Але, напевно, тут буде правильно перерахувати усі області України, бо немає жодної, яка б пасла задніх. Ми маємо листи з абсолютно усіх областей України, а також із Криму.
Паперових листів чи не найменше було з Луганської області, але на те є об'єктивні причини. Натомість із тимчасово окупованих територій ми отримали чимало електронних листів. І якщо деякі із дописувачів відкрито вказували своє місце перебування, то декотрі обмежувалися нікнеймами і натяками. Тож, певно, мірятися "кількістю" учасників у цій ситуації не випадає. Бо надіслати на адресу Українського радіо паперовий лист із Криму — це вже маленький подвиг.
Наскільки активно підтримали флешмоб за межами України?
— Радіодиктант писали не лише в усіх куточках України, але й за її межами. Цього року надійшли листи із Великобританії, Іспанії, Італії, Португалії, Чорногорії, Франції, Туреччини, ОАЕ, Лівану, Білорусі, Молдови, Польщі, Німеччини, ПАР, США та інших країн. Варто зазначити, що йдеться як про індивідуальні ініціативи, так і про масові локації. Наприклад, у Південній Африці українська поетка і дипломатка Оксана Розумна радіодиктант писала сама перед комп'ютером. А в Дубаї тамтешня українська школа "Софія" зібрала на своїй території усіх охочих. Цікаво, що до написання радіодиктанту масово долучилися іноземці, які живуть і навчаються в Україні й вивчають українську.
Звісно, їм писалося найважче, але ж радіодиктант — це не інструмент перевірки грамотності, а спосіб єднання.
Якщо найбільше учасників радіодиктант зібрав цьогоріч, то коли їх було найменше?
— Напевно, найменше учасників писали перший радіодиктант, бо це було вперше. Нині радіодиктант — це бренд, відома подія, на яку із року в рік чекають тисячі людей. Тому щороку кількість тих, хто наважуються надіслати свої роботи на Українське радіо, стає більшою. Мені хочеться вірити, що нарешті спрацьовує переконання у тому, що радіодиктант — це не просто перевірка, чи ви не забули правила і пишете грамотно, це швидше флешмоб і акція мовного єднання.
Радіодиктант диктується на Українському радіо і пишеться на слух. Здається, це — єдина непорушна традиція. Чи чекати нововведень у наступному році?
— Новинки з'являються щороку, бо життя не стоїть на місці. Вони пов'язані, переважно, з новими технічними можливостями. Думаю, якби вісімнадцять років тому в організаторів запитали "чи буде стрім у Фейсбуці?", вони б зомліли від несподіванки. А якби цього року раптом не було стріму у Фейсбук, від несподіванки зомліла б щонайменше третина учасників. Радіодиктант як флешмоб розвивається, модернізується, але водночас залишається консервативним: писати лише від руки. І навіть електронною поштою треба надсилати сфотографовані чи відскановані рукописні листи. Можливо, за кілька років, радіодиктант буде чи не єдиним, що ми писатимемо від руки. Поживемо — побачимо”.
Зі списком переможців можна ознайомитися тут.
Співачка Юлія Лорд у 2019 році, після п’ятирічної перерви, випустить новий альбом. Як вона визначає свій стиль, як ставиться до музичних експериментів та скільки написаних нею пісень опиняється у шухляді, Юлія Лорд розповіла в ефірі "РанокПРО".
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Ольга Бабчук: – Твій перший EP "Танець душ" вийшов у 1998 році, другий альбом "8 секунд" – у 2012, і аж наступного, 2019 року ти плануєш випустити третій альбом. З чим пов’язані такі сплески творчості, що перемежовуються перервами по 5-10 років?
– Всі ці роки я не мовчала. Час від часу я пропонувала релізи від себе, зовсім надовго я не пропадала. Розумієте, це така дуже персональна річ: ці творчі цикли, ресурси, їх виснаження, їх поповнення. Усе це треба відновлювати.
Найдивніше, що коли ти щось пишеш, щось створюєш, ти напевне не знаєш, що саме оце – це саме та гарна музика, на яку зараз усі зрезонують, і це буде вибух. Ти просто пишеш, а далі уже справа людей, як на це реагувати, приймати – не приймати.
ОБ: – Скільки у тебе в схронах музики, яку ти написала за цей час, але так і не донесла до людей?
– Звичайно, в мене багато пісень написаних. За останні два роки я багато чого написала. Те, що я буду пропонувати найближчим часом, записано буквально в стислі терміни, за останніх два місяці.
В альбом будуть входити пісні, які трохи давніше написані, і, можливо, будуть пісні ще не написані. Я буду визначати це все в процесі. Випуск альбому я планую на наступний рік. Я маю досить часу, щоб визначитися з піснями.
На сьогодні в мене є чотири переконливих сингли, якими я буду підтримувати промо, вони вже записані. А далі все залежить від мого натхнення.
Павло Туптинський: – Яким чином ти визначаєш, які з написаних пісень продемонструвати світові, а які – відкласти у шухляду?
– Те, що пишеться пізніше, воно якось відтісняє написане раніше. А потім ти повертаєшся і думаєш: "Гм, мабуть я це не зовсім заслужено відклала у шухляду, ану давайте спробуємо щось з цим зробити".
Я занадто в цьому питанні самокритична і, можливо, занадто прагну якогось власного ідеалу. Дуже часто мені це заважає. Тому що в цьому питанні треба бути трошечки легшим, не перетягувати цю струну, щоб вона не лопнула, а все-таки щоб вона звучала.
ПТ: – Тексти ти теж сама пишеш?
– Так, я є автор і музики, і слів до своїх пісень. Зараз з новими піснями у плані музики я співпрацюю з молодим музикантом Дмитром Решетніком, з яким ми робимо аранжування.
Стосовно поезії, я зараз дуже люблю слухати українських артистів, вслухатися. Мене приголомшив альбом "Другої ріки" – "Піраміда". Це щось таке глибоке, потужне, особисте, яке не може залишити байдужим.
Також мені дуже сподобався останній альбом "Тартак" – "АнТАРТАКтида". Дуже гарні колаборації. Мені подобається його пісня з Арсеном Мірзояном – "Знаєш мій день". Це чіпляє.
ОБ: – Коли я читала різні інтерв’ю та критику про тебе, я була вражена тим, скільки визначень дають твоєму стилю та твоїй музиці. Причому кожен чує те, що він хоче почути: грандж, альтернатива, нуар-поп. Сама для себе, як ти виокремлюєш свою музику?
– Це абсолютно нормальне явище. Уже давно не існує артистів, які б працювали чітко в одному визначеному жанрі чи стилі. Все давно перемішується, вибудовується така еклектика (еклектика – поєднання різножанрових, різностильових елементів в одному творі – ред.). Музиканти експериментують, і нам хочеться кожного разу робити щось цікаве.
На самому початку я починала експериментувати у рамках поп-музики. Потім, коли до нас приєднався гітарист, потім другий – це, звичайно, міняло загальний саунд, пішов розвиток у бік рок-музики. Але це все одно існувало у поп-форматі.
Якщо пригадати кінець 90-х, що тоді було популярним, що було частиною мейнстріму? Згадайте Portishead, які виграли Mercury Music Prize у 1995 році за кращий альбом. Згадайте Blur, Oasis, Smashing Pumpkins, Garbage – рок-посил у ті часи був дуже популярним.
ОБ: – Як проходить твоя взаємодія з аудиторією? Ти змінюєшся, твоя музика змінюється. Ти орієнтуєшся на аудиторію, чи аудиторія йде за тобою туди, куди ти їх ведеш?
– Мене ведуть мої пісні. Ось і все. І далі з ними ми вже рухаємося разом з аудиторією. Хтось додається, хтось, напевно, відмінусовується. Але це нормально.
ПТ: – У 2006 році за твоєї участі вийшов альбом під назвою "Сніжність. Музика зимових свят", що складався з різдвяних пісень, переспівувань, перекладів і джазових стандартів. Як ти прийшла до настільки відмінного від твого звичного стилю альбому?
– Я була гостем у цьому проекті. Його ініціював мій друг Юрій Гнатковскі, він є автором ідеї переспіву цих відомих американських пісень на різдвяну тематику. Мені було цікаво підтримати цей експеримент. Я відкрила якийсь свій інший бік, темний бік місяця, показала: я ще можу й так.
ОБ: – Ти не плануєш продовження таких експериментів?
– Наразі в мене найголовніший експеримент – це новий альбом, який мене зараз поглинає повністю. Тому про якісь відгалуження я навіть не думаю.
ПТ: – У 2015 році ти випустила пісню "Літаю", яку присвятила військовим. Про що ця пісня, особисто для тебе?
– Навіть якщо ми припускали, можливо, в думках, що таке могло статися, але ми однозначно не очікували, що у нас буде війна, і що її ініціатором буде найближчий сусід, який себе полюбляє називати "братом".Коли ми всі з цим стикнулися, я написала цю пісню. Мене вразило те, як ми змогли в таких агресивних обставинах проявити, без перебільшень, велич нашої волі і наших сердець. Мене вразило те, які ми всі насправді прекрасні і сильні.
Ця пісня присвячена не тільки військовим, вона присвячена усім тим людям, хто не побоявся стати на захист. Тому що ми захищати себе маємо не тільки на передовій. Як виявилося, війна – вона і в тилу, вона прошила практично всі аспекти нашого життя. Кожен на своєму місці веде свою маленьку боротьбу. Думаючи про цих людей, я написала цю пісню.
Вона з’явилася після поїздок на схід з іншими музикантами. Ми їздили, як волонтери, підтримати, поспілкуватися з тими людьми, хто стримував усю цю навалу, хто взяв на себе таку відповідальність. Це були дуже важкі переживання, душа розривалася. Я водночас і пишалася ними, і якісь інстинкти материнські запускалися, хотілося їх захищати. І ти розумієш, що ти нічого не зробиш – ну що я можу зробити?
Хотілося хоча б дати зрозуміти, що я про них думаю, що те, що вони роблять, особисто для мене, має величезне значення.
ОБ: – Що важче: співати про любов, чи про якісь важливі соціальні речі?
– Мені в принципі завжди боліло все, що відбувається у нашому суспільстві. Співати я про це не буду, але я хочу про це говорити.
Ми буквально нещодавно стали свідками грандіозної події – створення об’єднаної української Церкви. Ми зараз є активними учасниками процесу творення нашого свідомого суспільства. І це нормально.
Продовжуючи тему того, на що ми можемо чи не можемо закривати очі: ми зможемо щось зробити класне для розвитку країни, якщо кожен з нас буде свідомо брати активну участь в усіх процесах. Коли кожна людина зрозуміє, що не треба чекати хорошого хлопця, який прийде і все розрулить, а треба включити цього хорошого хлопця в собі – тоді, мабуть, щось якісно кардинально зміниться.
Нагадаємо, раніше Юлія Лорд презентувала новий сингл "Біле:Чорне", що увійде до її наступного альбому.
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
Співачка Юлія Лорд в ефірі "РанокПРО" презентувала перший за три роки новий сингл "Біле:Чорне", який увійде до наступного альбому виконавиці.
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Юлія Лорд переконана, що пісня "Біле:Чорне" – про баланс світла і темряви, добра і зла у людському житті.
"Вона про те, що ми не можемо контролювати баланс білого і чорного у нашому житті, якихось складних і святкових періодів нашого життя. Але ми можемо принаймні впливати на них. Коли ми включаємо внутрішнє світло, то будь-яка темрява вже не видається такою темною", – розповіла Юлія Лорд.
У новій композиції співачка увійшла від стилістики гранджу, яка часто з нею асоціюється. Сама Юлія Лорд планує продовжувати свої стилістичні експерименти, і не обмежуватися єдиним напрямом.
"Від шаблону гранджу вона (пісня "Біле:Чорне" – ред.) абсолютно буде відрізнятися. Це електропоп. Рок можливий, але це щось буде в якихось текстових образах, але точно не в музиці", – розказала вона.
Виконавиця також розповіла, що lyric video (відео з текстом) на пісню "Біле:Чорне" вже готове і скоро з’явиться у мережі.
"Протягом тижня я, мабуть, буду його розміщати на своїх ресурсах і готуватися до зйомок повноцінного кліпу на цю пісню", – поділилась Юлія Лорд.
Трек "Біле:Чорне" – це перший сингл Юлії Лорд за останні три роки. Він увійде до третього альбому співачки, який вийде у 2019 році.
Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи Національної академії наук України Лідія Ткаченко в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Зранку" розповіла, як зміняться пенсії у наступному році.
Індексація пенсій
В березні почнуть виплачуватися підвищені проіндексовані пенсії: на 50% інфляції і на 50% зростання заробітних плат.
Спеціальні категорії пенсій
Загалом їх скасовано. Хіба що державні службовці певний час ще будуть виходити, тобто ті люди, які вже мали 10 років державної служби на момент запровадження нового закону про державну службу, вони ще певний час виходити на 80% від заробленої зарплати, але головне, що ці пенсії будуть індексуватися на загальних правилах. Тепер, навіть якщо вони вийдуть на 80% від їхньої зарплати, їх розмір пенсії буде вищий на момент її призначення, але через те, що всі пенсії будуть індексуватися на загальних умовах, то рано чи пізно ця різниця зникне.
За статистикою, на 10 працюючих припадає 11 пенсіонерів
В нас дуже багато людей працюють без оформлення трудових відносин, або мінімізують свою офіційну зарплату і, звичайно, в нас загалом досить низький рівень зайнятості, тобто в нас досить велика кількість людей не працюють взагалі.
Пенсії для людей, у яких немає трудового стажу
Ці люди не зможуть вийти на пенсію навіть за сьогоднішніми правилами в 60 чи 58, як зараз жінки виходять, але після 65 років вони зможуть претендувати на якусь соціальну допомогу — наразі це прожитковий мінімум, або близька до того величина. Таку саму пенсію отримують переважна більшість пенсіонерів — близько половини.
Мінімальна пенсія і пенсія для людей, які не працювали, практично однакова. Єдине, що люди, які не мають необхідного стажу для призначення пенсії, вийдуть на пенсію пізніше, тобто період їхнього пенсійного життя буде коротший.
Зазначимо, з 1 грудня підвищено мінімальну пенсію і прожитковий мінімум. Розмір мінімальної пенсії зріс до 1497 грн.
У державному бюджеті на 2019 рік передбачено 167,013 млрд грн на виплату пенсій та покриття дефіциту Пенсійного фонду.
Слухати повну версію.
Мультсеріалу "Сімпсони" виповнилося 19 років. 17 грудня 1989 року на телеканалі FOX стартувало легендарне американське мультиплікаційне шоу, що стало найтривалішим мультсеріалом усіх часів. Акторка Ганна Левченко, що озвучує Барта Сімпсона та багатьох інших персонажів мультфільму, в ефірі "ДеньПРО" розповіла про роботу над мультсеріалом та анонсувала власні акторські курси.
Ведучі:
Марія Сизон, Роман Рудський
Ганна Левченко. Фото: facebook.com
Ганна Левченко розповіла, що озвучила практично всіх жіночих і дитячих персонажів, які з'являлися у серіалі за 19 років його існування.
"Я озвучую усі жіночі, дитячі, крокозябрячі ролі, крім Мардж, Ліси і Мілгауса. Я дуже люблю, звичайно, Барта, і ще Нельсона, який його постійно б’є", – поділилася акторка.
Озвучування мультфільму – це не тільки ретельно підібраний тембр голосу, який відповідатиме озвучуваному персонажу, зауважила Ганна Левченко. Важливе також змістове наповнення, особливо для такого сатирично-пародійного продукту як "Сімпсони".
"Ми спочатку дуже багато смішних місць мультфільму адаптували до українських реалій. Співали українські пісні замість американських, Поплавського згадували і все що завгодно. Але потім нам це заборонили, сказали, що це американські жарти", – пояснила акторка.
Левченко додала, що озвучування – це дуже копітка і важка робота, яка потребує роботи над собою, професіоналізму і широкого акторського голосового діапазону.
"Це розвивається. До речі, я навчаю техніці мовлення, основам дубляжу, акторській майстерності. Думаю, я з нового року буду набирати свій невеличкий авторський курс, де будуть навчатися люди незалежно від віку, – анонсувала акторка. – Бо багато людей мріють звучати (в ефірі – ред.) чи бути акторами кіно. Але життя склалося так, що дітей народжували, то вчилися в іншому місці для батьків… А я хочу, щоби люди опанували свою мрію і знімалися в кіно".
Сама акторка розповіла, що колись не змогла втілити одну із своїх мрій у життя.
"Мене не взяли, щоб я читала на Українському радіо. Я дуже хотіла бути ведучою", – поділилась Ганна Левченко.
Також Ганна Левченко планує випустити платівку з піснями у виконанні Барта Сімпсона.
"Я дуже хочу заспівати щось голосом Барта Сімпсона і зробити такий диск, але це поки що в планах", – розказала вона.
Мульсеріал "Сімпсони" — культовий американський анімаційний серіал, створений Меттом Грейнінгом в 1989 році для компанії Fox. Це сатирична пародія на стиль життя середнього класу США, втілена в сім'ї Сімпсонів, що проживають у вигаданому містечку Спрингфілді. Мультсеріал висміює численні аспекти життя людей, американську культуру, суспільство та американське телебачення.
Успіх мультсеріалу дав поштовх розвитку анімаційних шоу в середині 1990-х та призвів до появи таких відомих серіалів як "Південний Парк", "Гріфіни", "Футурама" та інших.
Тимчасова слідча комісія на виїзному засіданні в Одесі допитала місцевих силовиків у закритому режимі.. Про це в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Ввечері" повідомив громадський діяч Віталій Устименко.
“Були заслухані ті, хто мав бути заслуханий з офіційних осіб, але не всі прийшли на це засідання, очікувано. Тим не менше, очільники міста, представники правоохоронних органів: прокуратури, СБУ та нацполіції в Одеській області вже в закритому форматі звітували перед народними депутатами про те, як просуваються справи щодо нападів на активістів, особливо, в частині встановлення замовників”, — зазначив громадський діяч.
Окрім того, громадський діяч повідомив, що “була відкрита частина, на якій заслухали Труханова”.
Віталій Устименко також зазначив, що на під час засідання ТСК були присутні кілька десятків представників муніципальної варти.
“Міська влада привела до приміщення обласної державної адміністрації близько 50 співробітників муніципальної варти, які були одягнуті у військову форму, очевидно, для того, щоб спричинити тиск на тимчасову слідчу комісію, тому що питання муніципальної варти стояло на порядку денному ТСК неодноразово так як це фактично незаконне збройне формування, якщо можна так сказати, яке фінансується з міського бюджету”, — зазначив Віталій Устименко.
Нагадаємо, 6 листопада Верховна Рада вирішила створити ТСК після смерті Гандзюк в одній з київських лікарень та спричинених цим масових протестів населення. Комісія вже встигла провести одне виїзне засідання в Херсоні.
Катерину Гандзюк облили сірчаною кислотою 31 липня цього року. Вона отримала опіки 40% відсотків шкіри та дістала пошкодження очей. Медики Києва та Херсона боролися за її життя понад три місяці, Катерина перенесла 11 операцій. 4 листопада вона померла.
Слухати повну версію.
В ефірі Українського радіо в програмі “Ранковий формат” релігієзнавець Людмила Филипович прокоментувала підсумки об’єднавчого собору та розповіла, які виклики постають перед предстоятелем новоутвореної церкви.
Ведучий: Владислав Красніцький
Якщо говорити про особу Епіфанія, молодий, 39 років, багато-хто звертав увагу на це.
— Скажу так, я люблю молодь і вважаю, що у молодих є якості, які ми, люди старшого покоління з часом втрачаємо. Це динамічність, відкритість, сміливість, швидкість у прийнятті рішень. Я думаю, що саме такі психологічні ознаки дадуть Епіфанію можливість вирішити ті колосальні завдання, які перед ним стоять як перед предстоятелем об’єднаної церкви. Ви ж розумієте, що об’єднуються три різних сегменти православного життя. Кожен з них жив за своїм власним статутом, там сформувалися свої традиції і взаємин між мирянами, і структур церковних і ще багато чого. Це як кожна окрема родина, в них свій устрій твориться. Так само і тут, треба звести все до єдиного знаменника але я думаю, що ми побачили, що дух святий був присутній на соборі, що господь був серед нас і він влаштував все так, як мріяли українці дуже тривалий час.
Епіфаній —це людина і українського походження, і українського виховання, тобто за ним не тягнеться шлейф московських духовних шкіл, як, скажімо, за іншими претендентами, які були на Соборі. Він тривалий час був введений саме в “кухню” керування, менеджменту Української православної церкви Київського патріархату.
З 2008 року.
— Так, він був правою рукою патріарха Філарета тому дуже добре знається на внутрішній структурі, подіях, він знає людей, які очолюють єпархії і я думаю, що йому буде легко розібратися в цій царині. Складніше буде прийняти ці дві частини, які приєдналися. Я маю на увазі автокефальну православну церкву і, особливо, ці два архієреї, які приєдналися від Московського патріархату. Але я вже бачила фотографії в мережі де вони стоять поруч абсолютно щасливі разом. Будемо чекати, коли ці очікування переростуть в конкретні кроки тому що перед Епіфанієм як предстоятелем церкви постають непрості задачі не лише стратегічного, а й тактичного характеру.
Що першочергово потрібно буде вирішити і зробити?
— Я б пропонувала, все-таки, нам всім познайомитися із статутом. Тепер цей документ не є таємним і викладений в мережі, з ним можна ознайомитися. Я його декілька разів вже прочитала і перша фраза, яка мене дуже потішила: Українська церква або Православна церква України є частиною єдиної апостольської соборної християнської церкви тому що тривалий час ми не могли сказати про нашу церкву такими словами. І нічого страшного, що зараз наша церква має статус митроолії. Це абсолютно очікувано, оскільки відновили права Київської митрополії саме в межах і статусі до 1686 року, коли наша церква потрапила до складу Московської патріархії. Цей митрополичий статус є довершеним і тепер нам потрібно працювати над розбудовою нашої церкви з тим, щоб були підстави винести нас в статус патріархальної.
Це означає, що все це величезне господарство, яке має церква: і монастирі, і храми, і навчальні заклади, і видавництва, і різні місії, а головно, люди. Тобто людей треба налаштувати так, що ми себе зараз не відчуваємо як колись, коли був Київський патріархат, Автокефальна церква, Московський патріархат, а ми себе відчуваємо єдиним тілом єдиної церкви.
Слухати повну версію.