Результат пошуку: Життя в ефірі
Всі політичні об’єднання будуть більше спрямовані на парламентську виборчу кампанію, переконаний політичний консультант Андрій Вальчишин. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері" він прокоментував утворення єдиною платформи Юрія Бойка і Вадима Рабиновича.
"Після 2014 року, після того, як розвалилась "Партія регіонів", створились нові партії. Ці партії підтримуються різними фінансово-промисловими групами. Дуже складним був процес погодження однієї спільної кандидатури для виборів", — зазначив експерт.
Щодо утворення єдиної платформи Юрія Бойка і Вадима Рабиновича, політичний консультант вважає, що "це дуже цікавий політичний альянс. Ставка робиться не настільки, щоб виграти президентські вибори, а щоб створити хід на парламентські вибори, які відбудуться після президентських. Таким чином, це впив на політичне життя в Україні".
Андрій Вальчишин також додав, що, на його думку, "всі об’єднання перед президентськими виборами і мотиви кандидатів до об’єднання будуть більше спрямовані на парламентську виборчу кампанію".
Нагадаємо, що співголови політичної партії "Опозиційний блок" Юрій Бойко та лідер партії "За життя" Вадим Рабинович підписали угоду про створення опозиційної платформи "За життя".
Прослухати повну версію розмови.
В Україні стартує Національний освітній проект для лікарів сільської місцевості "Школа сімейного лікаря". В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" координатор проекту "Школа сімейного лікаря" Євген Прилипко розповів про мету проекту та наголосив, що організатори прагнуть залучити якомога більшість медичних фахівців.
"Специфіка сільської медицини достатньо складна. Вона відрізняється від міської. Є багато нюансів щодо організаційних питань, щодо моделі надання медичної допомоги, щодо певних аспектів телемедицини. Лікарі сільської місцевості справді потребують додаткової інформації та додаткових знань для того, щоб якісно надавати послуги на селі. На селі велика щільність населення і великі території, які має охопити лікар. Від цього і залежить, якими засобами він буде користуватися, чи буде в нього достатньо фінансів, транспорт, телемедичні пристрої", ─ зазначив координатор проекту.
Євген Прилипко розповів, що метою програми є надання лікарям освітніх послуг та роз'яснень.
"В рамках програми "Доступна медицина" забезпечується інфраструктура. Але для надання освітніх послуг, роз'яснень, мотивації лікарів, щоб вони отримали відповіді на ті питання, які їх хвилюють, потрібен додатковий курс, і програма "Школа сімейного лікаря" для лікарів сільської місцевості для цього і призначена", ─ пояснив експерт.
Він також наголосив на тому, що "проблема медичних працівників на селі існує. Відтак зараз на курсах ми чекаємо лікарів, які вже працюють в сільських амбулаторіях або планують працювати найближчим часом. Зараз відбувається пошук лікарів, і ця програма також призначена для того, щоб мотивувати лікарів працювати, в тому числі і молодь".
Нагадаємо, що у країнах Європейського Союзу співвідношення медичних звернень становить 70% на первинну ланку, 30% ─ на вторинну. В Україні 80% пацієнтів отримують допомогу на другому та третьому рівнях, оминаючи первинну ланку. Відповідно 20% - це амбулаторії та сімейні лікарі.
Крім того, в Україні 2018 рік визначався як пріоритетний для реформування сільської медицини. В Міністерстві охорони здоров'я визначили 3 кроки, необхідні для поліпшення якості медичних послуг у сільській місцевості. По-перше, це залучення в села фахових лікарів. По-друге, це гідна зарплата і гідні умови роботи для лікарів: і кабінет, і сучасне медичне устаткування, і службовий транспорт. По-третє, це забезпечення гідних умов життя на побутовому рівні. На сьогодні передбачено 4 мільярди гривень на розбудову сільської медицини і різноманітні освітні програми, наприклад, "Школа сімейного лікаря".
Прослухати повну версію розмови.
На добре чи на зле, та ми живемо у епоху споживацтва. Все наше життя тісно пов’язане із придбанням товарів та послуг. Купівля продуктів, техніки та одягу є невідємною частиною нашого життя. Але чи вміють українці відстоювати своє право на якісні товари і послуги? Про це в ефірі Променя розповів заступник голови правління ВГО "Союз споживачів України" Олег Цильвік.
Цильвік відзначає, що більшість покупців у супермаркетах приділяють увагу інформації про товар, його склад та строк придатності. Але навіть це не може вберегти споживачів від купівлі неякісного товару.
"Дуже зараз така негативна тенденція, що навіть виробники намагаються маніпулювати інформацією, яку наводять на етикетці, не публікують повний вміст продуктів, приховують деякі складники", – попереджає експерт.
При цьому покупці зазвичай рідко скаржаться на якість продуктів.
"Більшість людей не іде скаржитися, не повертає продукти, адже там 300 грам сиру чи палка ковбаси не є суттєвими витратами. Тому їх краще викинути, ніж витрачати час, отримати негативні емоції, спаплюжений настрій. Що стосується покупок, які є більш суттєвими для бюджету, на 3-5 тис. гривень, тоді вони вже шукають, куди поскаржитися", – розповідає Олег Цильвік.
Хоча споживачі й намагаються відстоювати свої права, зазвичай вони просто не знають, куди звернутися.
"Сьогодні в нас є єдиний орган, Державна служба с питань безпеки харчової продукції та захисту споживачів, яка наділена державою повноваженнями на захист прав споживачів. Але коли, наприклад, люди вікна металопластикові придбали, у них викликає занепокоєння, чому до служби, яка займається безпечністю харчової продукції, треба звертатися за захистом прав на вікна. Тобто люди не розуміють ні повноважень цієї служби, ні завдань, які перед нею стоять", – зауважує експерт.
Людей іноді навмисно позбавляють можливості звернутися за захистом своїх прав, наприклад, зазначаючи у договорі про надання послуг недостовірну інформацію, переконаний Олег Цильвік.
"Коли люди замовляють вікна, меблі, вони навіть не вичитують договір про надання цих послуг або цієї продукції, і здебільшого залишаються без можливості захистити свої права, адже продавець не ідентифікований, в розрахунковому договорі стоять фіктивні якісь дані, або параметри якості не зазначені, і тому вам оскаржити, що вам поставили неякісні вікна, буде дуже складно".
Експерт радить обов’язково перевіряти інформацію не лише про якісні характеристики товару, але й про самого постачальника. Підприємство може бути зареєстрованим за недійсною адресою, і відстояти свої права у такому випадку буде дуже складно.
"Особливо це критично для Інтернет-торгівлі. Споживачі обирають за ціною, дивляться якісні характеристики, які наводяться на сайті, але не дивляться, хто ж здійснює господарську діяльність, фізичну адресу цього магазину. А потім, коли отримують поштовою службою товар, який не відповідає навіть наведеній інформації на сайті, шукають, як захистити свої права", – завершив Олег Цильвік.
Фото: zham.am
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
Полковник запасу, експерт Українського інституту з прав людини Святослав Стеценко прокоментував, чому цьогорічний осінній призов виявився провальним. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" він зазначив, що головною причиною цього є те, що народ не готовий воювати або служити за таке життя, яке є сьогодні в Україні.
"Це не проблема нинішнього року. Проблеми з призовом на військову строкову службу були постійно за часів незалежної України. Не було такого року, щоб не було проблем з призовом на військову строкову службу", ─ пояснює полковник.
Експерт вважає, що "головна причина полягає в тому, що народ не довіряє владі. Народ не готовий воювати або служити за таке життя, яке є. Він не бачить, що захищати. Це вияв недовіри і зневіри. Це такий самий прояв, як те, що мільйони людей виїжджають з України. Крім того, є несправедливість закону про військову службу, вибірковість цього закону. Адже у нас немає загального військового обов'язку, а є вибірковий".
Святослав Стеценко додав, що "якби люди розуміли, що 1,5 роки військової служби є корисною для них, дає їм реальні переваги як громадянину, то ставлення було б іншим. Якщо це був би загальний обов'язок для всіх, від якого не можна відкрутитися, ставлення теж було б іншим. Якби люди під час військової служби ставали б професіоналами, отримували високий рівень військової підготовки, люди, які мілітарно та патріотично налаштовані, теж з задоволенням йшли б служити".
Нагадаємо, станом на початок листопада 2018 року до Збройних сил України призвали близько 5 тисяч призовників із запланованих 9 тисяч осіб. Про це повідомив заступник міністра оборони України Ігор Павловський.
Прослухати повну версію розмови.
На фото: Святослав Стеценко. Джерело фото: Facebook
Співак і фронтмен проекту PANCHYSHYN Остап Панчишин переїхав зі Львова до Києва разом зі своїм гуртом і тепер планує підкорювати нові музичні горизонти. Про це він розповів в ефірі Ранок Про.
Що зміниться в гурті PANCHYSHYN зі зміною місця дислокації, з Києвом?
– Насправді, я думаю, що зміниться все. Тому що я давно хотів переїхати до Києва, тому що тут дуже енергетичне місце для мене. І скажімо так: Львів – це місто для відпочинку, а Київ, як на мене, – це місто для праці, для роботи, для пошуків стилю. І я постійно в пошуках, тому я думаю, що мені тут буде досить добре працювати.
Якщо говорити про пошуки стилю, в тебе ці пошуки відбуваються вже довгий час, і є бекграунд такий немалий. От для тебе це якесь внутрішнє відчуття, і ти хочеш зловити щось особливо своє, чи знаєш, така комерційна складова, для того аби вистрілити масово?
– Тільки своє, я завжди шукаю щось нове, все залежить від пісні, від тексту, я ніколи не роблю все по шаблонах. І ви можете почути мої нові пісні, от останніх 5 пісень, вони якось об’єднані моїм голосом, мелодикою, але вони є всі різні. І мені завжди було цікаво слухати виконавців, альбоми яких були дуже різноплановими. Навіть, я пам’ятаю, коли я вчився у музичному училищі, вийшов альбом Океану Ельзи "Модель", і він мені дуже подобався, тому що він був різноплановим. І я намагаюся робити усе так, щоби слухачу було максимально цікаво.
Але перебрався до Києва ти усе-таки з такого комерційного розрахунку, для того, щоб, по суті, розкрутити музичний проект. Чи є ще якісь причини?
– Звичайно, кожен музикант планує і хоче успіху, щоб його музику почула більша кількість людей, от і все. І показати свою музику – я це тільки й хочу робити. Я нічим іншим просто не займаюся, окрім музики.
Ти згоден із тим, що твої пісні мають особливий львівський шарм, ти це якось відчуваєш?
– А який це "львівський" шарм, скажіть мені?
Напевно, мова, напевно, вимова, мелодика навіть… Є ж навіть велика історія львівської музики, вона дуже відрізнялася від тієї музики, яка була по всій Україні.
– Я не знаю, чесно. Не мені вирішувати, це швидше вам, бо ви слухачі і вам з боку видніше. Якщо чесно, я хотів би позбутися цього львівського шарму.
Оці от розповіді про Львів і Київ нагадують історії про те, як формувався нью-йоркський і лос-анджелеський саунд, так як вони відрізнялися між собою, і як змінювався звук тих гуртів і тих саунд-продюсерів, які переїжджали з одного міста в інше. Ти думаєш, в тебе також так? Що тоді для тебе київська музика, чим вона відрізняється від львівської?
– Я думаю, що львівська музика – вона більш така, обмежена. Територіально і ментально. А київська – більш відкрита, вона йде на загал. Через це я сюди і приїхав. Я думаю, що в принципі усе, що задається з Києва, воно йде на всю Україну. Тому, думаю, я зробив правильний крок.
А коли тобі стане тісно в Києві, ти таки переберешся в Нью-Йорк, чи Лос-Анджелес, чи ще кудись?
– Я взагалі не проти жити в різних містах, тому що в принципі я як фрілансер працюю. Я можу працювати у будь-якому місті, а базуватись в якомусь одному. Наприклад, жити в Києві і поїхати на місяць в Барселону. Я півроку тому там був, дуже сподобалося.
На фото: Остап Панчишин. Ресурс: fb.com
Судячи з того, що в тебе є 70 демок, а дебютного альбому досі немає, це про щось свідчить. Ти перфекціоніст?
– Це біда. Я перфекціоніст, і я хочу, щоб усе було ідеально, і це мені заважає. Ну так мене виховали. Я просто музикою займаюся з шести років, професійно, я закінчив консерваторію по класу скрипки, і я знаю, наскільки багато треба працювати, щоб вийшов професійний класний продукт.
Хто має бути поруч, хто тобі скаже: "Все, класний продукт, випускаємо його!"? Чи ти сам собі такий погонич?
– Мені так тато завжди каже. А я кажу: "Ні, це ще не те". Тому я постійно в пошуках, в пошуках. Я знаю, як це має бути, я слухаю сучасну музику, і я завжди порівнюю по звуку, як воно звучить… Це такі, скажімо, більше технічні моменти. Я знаю, як воно має бути.
А як має бути?
– Має бути "фірма"!
Тоді хто є "фірма"? З українських виконавців?
– Їх зараз дуже багато. Дивіться, зі Львова останнє відкриття для мене – це був мій хороший знайомий Макс Пташник. Дуже класна музика. Потім, Женя і Катя, класний гурт. Morphom, Pianoбой, Jamala, ONUKA, Женя Філатов з TheManeken, який як саунд-продюсер робить дуже якісну музику. Це мені дуже подобається, воно стильно, сучасно.
Скажи, чому усе-таки так тяжко з альбомом? Він усе відкладається і відкладається. І вересень озвучувався як дата виходу, і весна. А вже листопад на календарі.
– Насправді я зараз готую декілька треків для Євробачення. Я хочу податися на Євробачення, тому я зараз усі сили кинув на ці треки, щоб мати можливість вибрати кращий. Тому я зараз альбом трошки привідклав. Я думаю, що він буде готовий на кінець зими, це вже точно. Вже нема куди відкладати.
Є така штука, перший альбом завжди довго пишеться. Але після нього завжди приходять нові ідеї, і я думаю, одразу і якийсь EP(міні-альбом, зазвичай містить 3-5 композицій – ред.) новий видам.
На фото: Остап Панчишин. Ресурс: fb.com
Треба згадати, що Панчишиних в проекті PANCHYSHYN є багато. Твій батько, Орест Панчишин, це відомий музикант і екс-учасник гурту Пласт. Є брат Лесь, який художник, режисер і фотограф, і який долучається до кліпів і до зйомок, є ще Міша Панчишин, який насправді не той Панчишин, але теж Панчишин (мова про переможця 8 сезону Х-фактор Михайла Панчишина – ред.). В гурті вас троє. Ось ця от родинність – вона допомагає чи заважає в творчості?
– З братом мені завжди легко було, бо ми завжди на одній хвилі. Ми найкращі друзі, і хоча він молодший на чотири з половиною роки, але ми завжди один одного підтримували. І, скажу так, ми розуміємося навіть не з півслова, а з півпогляду. Тому з ним дуже просто. З татом трошки важче, тому що тато має трошки свої, інші погляди на життя, на музику, хоча він завжди нас підтримував. Але оскільки я вже переїхав до Києва, у моєму гурті уже нова басистка. Я завжди хотів у групі мати басистку, і тепер мрія здійсниться.
Саме басистку, не басиста? Чому?
– Дівчина з гітарою – це завжди дуже класно і гарно виглядає. І я завжди бачив, у Ленні Кравіца (американський рок-музикант та композитор – ред.) була басистка, і я думав: "О!"
Коли я планував переїзд, я вже заздалегідь знав, кого я хочу запросити в гурт. Не було так, що я вивішував оголошення, що я збираю гурт. Я це вже давно перейшов.
Колись я просто працював з однією групою і побачив групу FreedomJazz(український музичний колектив, до складу якого входять лише дівчата – ред.), і мені дуже сподобалося. І вже тоді я зрозумів, що хочу, щоби ця басистка грала в моїй групі.
Чим ти її заохотив?
– Я просто написав, чи вона буде не проти. Вона відповіла: "Окей, давай спробуємо".
Але ж це не єдина жіноча складова в твоїй музиці. Знаємо, що тобі дружина допомагає з текстами, це вже якась спільносімейна творчість, все одно роль родини стає більшою в творчості і в музиці.
– У мене є три людини, яким я завжди кажу: "Критикуй", і критику яких я завжди адекватно сприймаю. Це моя дружина, це мій брат і це мій друг Мар’ян, з яким ми працювали і працюємо на студії.
А всі інші мовчать і шануються?
– Інших думку я враховую, але я собі знаю. Тому, наприклад, дружина допомагає іноді з текстами. Поясню, чому. Тому що іноді виходить класна пісня, але, наприклад, куплет мені склався, або приспів, а якоїсь фрази бракує. І вже тоді вона мені допомагає.
А для тебе важливі слова пісні?
– Звичайно. Раніше я думав, що це не так важливо, коли я був молодший. Але коли почали діяти квоти (мовні квоти, що обмежують частку іномовних пісень на радіо та телеканалах – ред.), з’явилося дуже багато української музики. Навчилися вже звучання і аранжування робити дуже класним. Але дуже часто слухаєш текст – і вони смішні просто. Набір слів, які гарно лягають в музику – ну окей, комусь це піде. А комусь це не піде. Тому для мене завжди грає роль текст. І ти ж маєш нести якийсь посил. Нецікаво робити музику з модних звуків, яка собою нічого не несе.
І як квоти змінили твоє особисте життя?
– Мені стало легше. Тому що, я вам наведу приклад: коли я працював у групі "Патриція", у нас в країні, скажімо так, були якісь певні обмеження. Бо є така не поп-музика, а попса, є поп-рок, і в принципі все. І шансон. Тому завжди були якісь обмеження. Гурти, що звучали на радіо, можна було на руках перерахувати, гуртів десять – Океан Ельзи, СКАЙ, Грін Грей тощо – і все, і більше нікого не допускалося. І ти пишеш пісні, пишеш, записуєш, ти їх даєш на радіо – їх не беруть. Неформат.
Потім я вже вирішив зробити свій проект – почав у іншому стилі працювати, мені стало цікаво робити поп-музику. Комусь, можливо, це образа – "поп-музика". Для мене ні. Я себе дуже комфортно почуваю. І почали брати на радіо. Квоти гарно працюють, і я думаю, що це нормально.
Зміна гурту, зміна стилю, зміна напрямку плюс квотування – от вам і рецепт успіху. Так?
– У моєму випадку ти ростеш, ти стаєш старшим, ти розумієш, які помилки ти робив навіть три роки тому, робиш нові помилки. Просто ти вчишся, стаєш грамотнішим.
Які ж ти помилки робиш?
– А в усьому помилки. І в написанні пісень, і в аранжуванні – це вже технічні штуки. А крім того, що ти зробив пісню, ти маєш її правильно подати, це ж піар. Написання прес-релізів, це ж купа всього, усіляких нюансів.
На фото: Остап Панчишин. Ресурс: fb.com
Повернімося до історії про різні конкурси, змагання, той же Х-фактор чи Голос країни. Ти ж раніше відмовлявся від участі. По-перше, чому відмовлявся, по-друге – чому усе-таки вирішив податися на Євробачення?
– Мені з Голосу країни дзвонили два рази. Я відмовлявся двічі, тому що там треба співати чужі пісні, кавери тобто. Я принципово не співаю чужих пісень. Я співаю тільки свою музику і мені нецікаво переспівувати когось. Можна якось зробити виняток. Мені, наприклад, подобаються ранні пісні Ірини Білик. Можливо, колись я зроблю якийсь кавер. Але постійно співати чужі пісні… Я десять років працював в кавер-команді, знаєте, мені достатньо. Тому хочеться співати свої пісні. А на Євробачення ти готуєш абсолютно тільки свою композицію.
Якщо ми говоримо про Євробачення. От ти зараз пишеш пісні. Коли ти над ними працюєш, ти думаєш про те, що саме оцінюватиме журі, чи ти потрапиш до числа тих, хто серйозно розглядається на роль українського учасника на Євробаченні, як ця пісня буде прийнята у світі? Це ж уже творчість з розрахунком має бути!
– Я це теж враховую, але ж важко оцінити. Я бачу, що навіть у Львові думають по-одному, коли пишуть музику, тут, у Києві, тенденції зовсім інші. Я намагаюся робити те, що мені вдається, і щоби це в першу чергу було від душі.
Що тебе в житті цікавить, крім музики?
– Я колись займався йогою, потім припинив. Зараз хочу знову до неї повернутися, спортом хочу займатися. Хочу бігати, хочу піти в зал. Але найголовніше – це йога і медитація.
Ти брав участь в благодійних проектах, ти продюсував альбом "Пісні АТО", уся ця тема – вона для тебе важлива?
– Звичайно, важлива. В нас в країні йде війна. Багато музикантів їздять виступати в Росію, виступають в нас. Я взагалі не розумію, як так можна робити. Для мене це звичайно що близька тема, тому що наших людей вбивають.
Більше слухайте в ефірі Радіо "Промінь"
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
Президент Асоціації дієтологів України Олег Швець в ефірі Українського радіо в програмі Сьогодні.Зранку розповів про те, як харчуються українці та які проблеми це спричиняє.
Ви нещодавно зазначали, що меню українців не є збалансованим і корисним. Ви відштовхувалися від цінового співвідношення, яке наводила Державна служба статистики, згідно якої в середньому українець витрачає на харчування 3086 грн, чи все таки від балансу самих видів їжі?
— Ми аналізували фактичне споживання різних груп продуктів, про які також збирає інформацію Державна служба статистики, адже за витратами доволі важко робити якісь висновки. Люди в Україні споживають менше корисних харчових продуктів, ніж рекомендується міністерством охорони здоров'я і Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Це кондитерські вироби, хліб, картопля, тобто те, що не зменшує ризик, а навпаки.
Зараз у нас такий бич: всі за здоровий спосіб життя, правильне харчування, але ми всі розуміємо, що людям, які працюють, виходять на обід чи перекус в місті, зручніше купити якусь булочку, простий вуглевод, ніж брати з собою якісь судочки. Наскільки люди ідуть на те, щоб переплачувати, правильно харчуватися, але бути здоровим і красивим?
— Ідеальне харчування дійсно навряд чи можливе в реальному житті, тому що люди працюють і харчуватися тричі на день абсолютно здоровою їжею важко. Але хочу зазначити, що твердження про більш високу вартість здорового харчування не відповідає дійсності. Ми це аналізували і насправді здорові харчові продукти, якщо ми готуємо їх вдома, більш дешеві ніж готові нездорові продукти: ковбаса, кондитерські вироби і таке інше. Треба планувати здорове харчування. Якщо родина снідає і вечеряє вдома і страви готуються зі здорових продуктів — це вже дві третини правильного харчування.
Те, що ми їмо на роботі, теж розумно планувати наперед, брати з собою здорові обіди або їх замовляти. Якщо ми беремо перекус, то тут теж є доволі широкий вибір здорової їжі: овочі, кисло-молочні продукти, канапки з цільно-зерновим хлібом і овочами. Є багато можливостей, щоб покращити цю невтішну ситуацію.
Державна служба статистики підрахувала, о українці багато їдять, зокрема, щоденно перевищують денну норму на 200 ккал, а стандартна норма 2700 ккал. на добу. Чи правдиві це цифри?
— Такої універсальної цифри не існує. Можна говорити, що ця цифра є індивідуальною для кожної людини. Але зважаючи на те, що більше половини дорослого населення України має зайву вагу, то це означає, що ця більша половина споживає більше калорій, ніж необхідно. Наприклад, жінки середнього віку, які мають низький рівень фізичної активності, потребують близько 2 тис. кілокалорій, але серед них майже 60% має надмірну вагу і 26% — ожиріння. В такому випадку є порушення енергетичного балансу і калорій надходить більше, ніж витрачається.
Ви сказали про дорослих, але давайте не забувати про ожиріння дітей.
— Ми хочемо не забувати про цю проблему, але щоб щось аналізувати і планувати, ми повинні мати дослідження, наскільки поширена ця проблема, а їх в Україні, нажаль, не було проведено. Ми гіпотетично говоримо, що в нас така сама ситуація, як і в Європі, але для того, щоб здійснювати якісь інтервенції, ми маємо мати об'єктивну картину.
Підготував Роман Кот
Слухати повну версію програми.
На 87 році життя 31 жовтня помер видатний український режисер і педагог, художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Едуард Маркович Митницький.
Його колеги з театру в ефірі радіо "Культура" говорили про постать Митницького, його вклад в театральне мистецтво та особисті спогади про нього.
Олексій Лісовець про Митницького: ким він був для театру, ми зрозуміємо набагато пізніше
"Едуард Митницький створив театр драми і комедії як своєрідну барикаду на шляху поганого театру, театру радянського, ідеологічного. Він пройшов складний шлях, аби вдалося втілити дві найголовніші ідеї: театр як барикаду, та театр актора. В центрі саме його театру постали в першу чергу люди. Він вибивав всю брехню й театральщину з акторів, в його театрі актор існує за законами мистецтва", — розповів режисер-постановник Олексій Лісовець.
Ксенія Ніколаєва про Митницького: крім професійних якостей, він дуже добре відчував людей
"Він увійшов в моє життя ще в дитинстві, адже мої батьки з ним дуже товаришували. Тому для мене це була втрата в першу чергу рідної людини. На початку кар’єри мені доводилося грати лише малі ролі, та коли прийшов Едуард Митницький і дав зіграти Машу з “П’ять пудів кохання”, моє життя змінилося. Все, що я вмію та можу лише завдяки йому. Я дуже вдячна долі, що така людина була в моєму житті", — розповіла народна артистка України Ксенія Ніколаєва.
Леся Самаєва про Митницького: він завжди давав шанси молодим
"Коли стало відомо, що Едуард Маркович хворіє, дуже багато людей підходило до мене й запитувало, а що ж буде, якщо його скоро не стане? Бо театр драми і комедії став певним оазисом, тим місцем, де є такі живі актори та емоції. Театр Митницького став перлиною Києва. І саме він був тією людиною, на якій все трималося. Всі були впевнені, що поки він є, значить все буде добре! Особисто я щаслива, що доля подарувала мені зустріч з ним", — говорила заслужена артистка України Леся Самаєва.
Український режисер створив “новий театр” та понад 140 вистав, відкрив Україні Аду Роговцеву, підніс мистецтво гри актора на новий рівень.
Прослухати детальніше межете за посиланням
На фото Едуард Митницький, джерело — FB Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Лідер гурту NRavitsa Planet та відомий відеоблогер Іван Марунич в ефірі Ранок Про розповів про те, як поєднує кар’єри музиканта та відеоблогера, спільне шоу з Юркеш у київському метро та розказав, чи доплачує МакДональдс за зйомки LateNightShow.
– Розкажи, як тобі прийшла ідея твого останнього шоу, яке ви створили разом з Юркеш? Тур червоною гілкою метро на честь 14-річчя гурту, і такий розкішний дует Юрченка (Юрко Юрченко, фронтмен груту Юркеш – ред.) і тебе в ролі конферансьє – це ж неможливо відірватися було.
– Насправді це був експеримент, і взагалі, історія, яка виникла буквально спонтанно. Мені Юрко набрав, сказав, що така тєма, гурту 14 років, треба щось думати. Я з’їздив на гастролі в Запоріжжя, походив, подумав, і потім повернувся і кажу: давай зробимо те, що не робив практично ніхто. Поїдемо туром по всіх станціях червоної гілки. І я думаю, що на місці Юрка мало хто міг би бути. Тому що Юрко взяв баян і фактично в акустиці дав безперервний тригодинний концерт, де всі відривалися і прослідували за гуртом від Академмістечка до Дарниці, а потім ще два додаткових концерти, солд-аути на Палаці спорту та Палаці "Україна".
Чому саме червона гілка? Офіційна версія: тільки на червоній гілці є місця, де можна офіційно провести open-air, тобто це були станції метро Дніпро, Гідропарк, Лівобережна, Дарниця. А неофіційна – я просто на Дарниці живу, мені так легше було приїхати.
– Скажи, Іване, ким ти себе зараз відчуваєш? Ми про тебе і як про співака, і як про блогера, і як про конферансьє, і як про журналіста знаємо. Ти хто взагалі?
– Насправді зараз такий час, коли, я думаю, мало бути просто кимось одним. Я просто щаслива людина, яка зранку прокидається, і відчуває себе, де би я не був, щасливою людиною. Тобто якщо я сьогодні прийшов на радіо до вас у гості – то це прекрасно! Ми з вами можемо поговорити і про блогінг, і про музику. І якщо далі я їду, наприклад, у студію записувати пісні – чудово. А якщо в цей же день ввечері можна ще й провести LateNightShow з зірками в МакДональдсі – то чому б ні? Чому себе обмежувати?
– Твій рецепт, як стати відомим блогером?
– Я думаю, що рецепту однозначного ніякого немає. Єдине, що треба кожен день щось робити. Не тільки в блогінгу. Якщо ти блогер, ти маєш писати, якщо ти музикант, ти маєш видавати пісні. А якщо ти водій метрополітену, ти маєш іти на роботу і гарно робити свою роботу. Тому рецепту немає, треба просто працювати щодня, і невпинно, і щось, може, і вийде.
– Таке враження, за твоїм темпоритмом, що ти постійно перебуваєш у тонусі: тут якась трансляція, тут ти пішов на радіо, там провів LateNightShow – тобі комфортно у такій ситуації постійно не зупинятися?
– Так. Бо навпаки, якщо тільки щось збивається, якщо вихідні більше, ніж два дні, я відчуваю, що мені чогось не вистачає.
– Залежність, Іване, це залежність.
– Це не залежність, це бажання бути щасливою людиною, я думаю так.
– Давай про музику поговоримо, наскільки це для тебе взагалі серйозно? Я слухала записи живих концертів і, звичайно, кліпи дивилася. У мене складається враження, що і це для тебе якась гра, гра, від якої ти кайфуєш і особливо не переймаєшся якимись серйозними моментами.
– Насправді, поки є музика, і гурт, і взагалі пісні – це те, від чого ти відчуваєш, що ти взагалі живеш. Тому що всі проекти, які заходять, спецпроекти – це такі забавки, які іноді допомагають заробляти гроші, тому що це часто якісь комерційні проекти, не зважаючи на те, що вони часто фанові. А музика – це те, що в тебе вже є пісні, часто вони бувають наперед написані. Тобто ти знаєш, що поки вони в тебе є, ти будеш цим займатися, тому що тобі треба їх реалізувати. Можливо, тому складається враження, що ми (ставимося – ред.) несерйозно, але завжди, що б ми не робили, або в студії, або знімали якісь відео, або грали на концертах – ми до цього ставимося професійно.
В студії це просто – ми працюємо, доки ми не вийдемо і точно будемо знати, що отримаємо той продукт, який треба. На концертах – я вважаю, що з кожним концертом ми додаємо (якості – ред.), і звукорежисер прекрасний наш, і вся команда – це люди професійні. Це не просто там люди, з якими в інституті десь познайомилися. Це люди, які знають своє діло. Я вимогливий, насправді. І якщо воно здається з залу, що воно все легко і просто, – то це класно!
– Ти кажеш, що пісні пишуться легко і невимушено, і ця невимушеність дійсно відчувається, коли ти їх слухаєш. Але зрештою ви коли працювали разом з "Мамахохотала", ви кожен певний період мали видавати якусь нову пісню в них наприкінці шоу. Це ж практично такий хіт-конвеєр. А як в таких випадках з написанням пісень?
– Коли нам запропонували зробити 12 пісень приблизно за 15 тижнів, нам треба було видавати кожні три тижні по три нові пісні, там були перерви між зйомками. Деякий матеріал був уже написаний, а деякий ми добивали в студії. І тут якраз та історія, що коли у нас просто є дата релізу однієї пісні за місяць, ми можемо попрацювати в студії чотири години на добу. А тоді ми працювали з десятої ранку до десятої вечора, з якимись перевами, бо треба було вухам відпочити. Але коли є дедлайни – це дуже мотивувало.
До речі, я згадав вдруге це відчуття місяць тому, коли мені поставили дату бою, був проект "Битва" (благодійний проект з популяризації боксу в Україні – ред.). Мені запропонували за місяць підготуватися, боксером стати. І це єдина була мотивація ходити кожен день на тренування, бо ти знав, що 28 вересня тобі можуть наваляти, якщо ти не прийдеш на тренування.
– А тобі наваляли, чи ти наваляв?
– Я переміг! Я про це не так би розказував, якби програв.
– Слухай, але такі от дедлайни і таке от підштовхування, воно очевидно допомагає набирати обертів і популярності, правда? Можна ж це робити спокійно, плавно, під настрій, коли є час. А можна буквально за 4 роки (гурт NRavitsaPlanetбув заснований в 2014 році – ред.) – хоп, і уже гурт, який збирає зали, який дає концерти, який може їздити і в тури, і знімати кліпи. Просто складається враження, що ти з тих людей, які не втрачають нагоди. От з’являється можливість –вперед, пішов! А потім воно вистрілює.
– Можливо. Я просто не з тих людей, які прораховують все наперед, багато роблю кроків. Я просто кайфую від моменту, а якщо вже потім щось з цього виходить – це прекрасно. А якщо не виходить – нічого страшного, завтра буде новий день, нові можливості.
– А ти відсоткове співвідношення рахував, що вистрілює, а що ні?
– Ой, ні. В мене, чесно кажучи, дуже багато часу забрала би ця статистика, якщо б я її підводив. Якщо про тур Юркеша по метро практично без релізу написали всі провідні медіа – то я задоволений. Це було два тижні тому, але життя настільки швидке, що здається, що це було колись. Хоча це було нещодавно, за цей час ми уже придумали якісь нові штуки.
– Хто є твоїм улюбленим виконавцем?
– Мені дуже підфартило, за останні декілька років я потрапив на концерти в Європі двох моїх улюблених гуртів, Coldplayта Maroon 5. Maroon5– тому що мені в дитинстві сказали: "У тебе прізвище Марунич, ти їх обов’язково маєш послухати". Я послухав, і з того моменту реально слідкую за їх творчістю і був на прекрасному концерті у Кракові. А Coldplay– це взагалі історія випадкова. Тому що коли ми з Ромою з Мамахохотала їздили на Євро-2016 два роки тому, там в кінці кожного футбольного матчу грала музика Coldplay, була синергія місце-простір-настрій, і тут ще грає класна музика, я закохався (в музику – ред.). І потім у мене була така мета – з’їздити на концерт. Я поїхав у Париж, випадково, в принципі, я не знав так багато пісень. А потім, як виявилося, це тур, який нещодавно закінчився, він потрапив у трійку найбільших турів в історії музики. Перед ними були тільки U2 і Rolling Stones. А цей тур став найбільшим по кількості аудиторії, яка прийшла на стадіони, і кількості зароблених грошей.
До речі, от зараз, 14 листопада в Києві буде один вечір, де з цього туру буде представлений в кінотеатрах фільм, і я всім дуже раджу на нього потрапити.
– Гортали твою сторіночку на Фейсбуці – ти якось одночасно дружиш і з Олею Поляковою, і з ФІОЛЕТом, якісь дуже полярні люди. Як тобі вдається?
– Мало хто знає, але вони також дружать між собою! Це тому що українська сцена, український шоубіз – він дуже маленький, і люди в ньому пересікаються. Команди, які працюють з одним поп-проектом, вони насправді можуть працювати і з важкою музикою, і з альтернативною. Я насправді дуже ціную, що в мене є такі дружні стосунки як із Олею Поляковою, так і з гуртом ФІОЛЕТ, який зараз, до речі поїхав у тур. І я їм бажаю вийти на ще якийсь новий рівень. Тому що якраз гурт ФІОЛЕТ і Сергій Мартинюк – це якраз для мене такий поет сучасності, якого хочеться слухати і читати.
Хочу ще сказати, що Оля Полякова також зробила прекрасне шоу, як для поп-музики – це фантастика.
– Зйомки випусків LateNightShow, ведучим якого ти є, проходять у МакДональдсі. Тебе там безкоштовно годують?
Це дуже популярне питання. Але скажу так, що жодних домовленостей з Макдональдсом немає. Народність шоу в тому, що ми приходимо туди, куди може прийти будь-яка людина, і власне, з зірками, музикантами відомими і знімаємо шоу. Я думаю, що щойно ми почнемо домовлятися, виставляти світло, ще й не дай бог, вийдемо в HD, то народність трошки втратиться.
– Після спільного туру з Юркеш, Леся Нікітюк заявила, що Маруничу пора в Мінстець. Ти готовий?
– Ой, ні, я сторонюся усіх цих історій. Бо знову ж таки, мені здається, що як тільки я вдягну костюм, як тільки у мене зявиться папочка, то я не зможу писати в Фейсбуці такі жарти, як "Олег Винник поїхав з концертом до Чорнобиля, і вже за кілька годин зона відчуження знову була заселена людьми! "
– Якщо про тебе через кілька років, коли твої діти стануть дорослими, скажуть: "Їхній батько був блогером", як ти на це відреагуєш?
– "Слава богу, що не вейпером!" – скажуть мої діти.
– Як ви ставитеся до жартів над конкретними людьми і радіоканалами?
– Я, наприклад, дуже рідко над кимось конкретно жартую, а якщо жартую, то ми, скоріше за все, з цією людиною знайомі, і я знаю, що вона з почуттям гумору і з почуттям самоіронії, в першу чергу. У мене перше правило – щоби після жарту не було жодної людини, яка якось трішки образиться. Тому перед тим, як запостити, я ще раз думаю, чи нікого це не образить. А іноді буває так, що й ображає!
– Кажуть, що люди, які роблять жарти на експорт, у житті сумні чи нудні. Чи сміються ваші рідні від домашніх жартів, і про що жартуєте вдома?
– Я просто один живу. У мене навіть кота нема, щоби посадити перед собою і сказати, типу: "Мурзік, як, смішно чи не смішно?"
Ми повертаємося до тієї історії, що саме це мотивує щодня бути серед людей. Тому що насправді на пісні, на жарти мотивують люди, люди надихають.
– Запитання про музику. Чому панк-рок? Це далеко не найперспективніший напрямок. Може, час перекваліфікуватися на модний нині речитативчик?
– Стиль і так далі – не перше, про що я думаю. Це якесь п’яте чи шосте, можливо. Просто на початку для мене важлива ідея, тобто що ми хочемо донести, яку думку. Потім я розумію, що у мене основний інструмент – гітара. Хоча я трохи володію і фортепіано, але у мене практично всі пісні написані під гітару. Тобто це спочатку якийсь текст, покладений на музику і записаний під гітару, потім я іду у студію, де мої хлопці-музиканти роблять аранжування, і власне потім уже виходить кінцевий результат. І якщо воно вже виходить в якомусь стилі типу рок – то нехай вже буде, тому що воно так народилося.
До речі, найкращі пісні, які найбільше до вподоби людям, вони написані були за 15-20 хвилин, дуже швидко.
Більше слухайте в ефірі Радіо "Промінь"
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
В Україні сьогодні розпочинається інформаційна кампанія щодо небезпеки від куріння кальяну за участі Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я та ГО "Центр громадянського представництва "Життя". Організатори акції ставлять собі на меті поінформувати населення про шкоду та ризики для здоров’я від куріння кальянів.
Координаторка кампанії Оксана Левицька в ефірі Радіо "Промінь" розповіла, що зараз, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), найактивнішими курцями кальянів є молодь.
"Експерти наголошують, що однією з причин збільшення поширення куріння кальянів є низький рівень обізнаності про їхню шкоду, тобто є такий стереотип, що куріння кальяну – це не так шкідливо. Але насправді, за результатами дослідження ВООЗ, одна година куріння кальяну дорівнює 100 викуреним сигаретам", – зауважує Левицька.
При цьому, додає Левицька, кальяни також сприяють поширенню інфекційних захворювань.
"Коли в Туреччині побачили, що збільшується рівень туберкульозу, і почали проводити дослідження, з’ясували, що однією з причин є куріння кальяну. Адже через кальяни в громадських місцях можуть передаватися і інфекційні хвороби", – розповідає вона.
Окрім того, організатори акції наголошують, що куріння кальянів в громадських місцях є не тільки шкідливим для здоров’я курців, але й протизаконним.
"Вже майже 6 років в Україні діє закон щодо заборони куріння в громадських місцях, в тому числі і куріння кальяну. Але, як ми бачимо, куріння кальяну в кафе, барах, ресторанах зараз повсюди. Тобто виходить, що є певні проблеми з виконанням законодавства. Так, наприклад, громадський моніторинг, який проводився в січні 2018 року, показав, що виявлено куріння кальянів у 17,6% закладів від усіх перевірених", – зазначила Оксана Левицька.
Нагадаємо, в жовтні Центр громадського здоров’я МОЗ України повідомив, що 49,2% некурців (тих, хто не вживає цигарки) серед української молоді курять кальяни.
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
В ефірі Українського радіо в програмі "В мережі" разом з Тетяною Бондар обговорили флешмоб, який привертає увагу до проблеми соціалізації дітей, які мають особливості розвитку. Тетяна Бондар – представниця громадської організації "Долоні", що є співтовариством батьків дітей з особливостями розвитку. Вона переконана, що особливі діти мають отримувати гідні умови для життя.
Коли з’явився цей флешмоб?
– Нещодавно. В нашому суспільстві, попри те, що ведуть дуже активні зміни щодо включення дітей з особливими потребами в усі сфери суспільного життя. Все ж таки, цього недостатньо. Дуже багато дітей позбавлені не лише соціалізації, а й взагалі людських умов для життя і розвитку.
Чи справді зміни, які відбуваються в суспільстві, помітні?
– На законодавчому рівні зараз приймається багато ініціатив щодо впровадження інклюзивної освіти. Це закон, і це помітно. Але від громади багато залежить. Від того, наскільки дорослі в суспільстві дійсно готові підтримати дітей, в незалежності від того, які діти. Ми маємо забезпечувати дітей всім необхідним.
Чим наразі займається Ваша організація?
– Громадська організація "Долоні" створена в 2005 році. Я долучилася до спільноти в 2013 році. Ми допомагаємо нашим дітям, організовуємо їм дозвілля. Вже 5 років ми відправляємося з ними в подорож Україною. Їздимо в паломницьку поїздку до наших православних святинь. Нас радо зустрічають, і ми бачимо, що наше суспільство відкрите і готове. Але над цим треба працювати. І це робота кожного. І від того, наскільки ми готові віддавати свою увагу та час і бути щирими, залежить, чи будуть наші діти щасливі поруч з нами. А їм не потрібно багато, їм потрібно бути в сім’ї, щоб їх любили.
Проблемою є те, як діти сприймають дітей з особливими потребами. Як взагалі працювати з проблемою сприйняття дітьми таких дітей?
– Дітям з особливостями розвитку потрібно надати достатній рівень підтримки, фахової підтримки. Щоб дитину розвивати, щоб в більш дорослому віці вона стала сильною і повноцінною, потрібно, аби поруч з дитиною весь час були фахівці. Недостатньо просто бажання залучити особливих дітей в типові колективи, тому що всі повинні бути до цього готові. Всі повинні відчувати себе комфортно. Важливо, щоб дітки у ранньому віці почати сприймати особливих дітей як нормальних. Як рівнозначних. Бо їм ще немає з чим порівнювати. Необхідно, щоб у такому віці в колективі були різні діти. І тоді в зрілому віці в них не виникатиме запитань, чому ці люди інакші.
Прослухати повну версію розмови.
Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе не надає особливої ваги санкційному списку Росії, а сьогоднішній візит канцлера Німеччини Ангели Меркель вважає демонстрація підтримки України. Про це вона розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері".
Росія опублікувала список санкцій щодо 322 українців та 68 компаній. І Ви в цьому списку також є під номером 125. Як Ви ставитесь до цього?
– Прекрасно. Це визнання того, що ти борешся з національний інтерес України. Але я би не надавала якоїсь особливої ваги цьому списку, через те, що в ньому може прослідковуватись бажання впливати на наші внутрішні процеси, насамперед, під час президентських та парламентських перегонів. Я не знаю, як ці санкції на нас вплинуть, крім того, що буде дискусією всередині країни.
Головна, з точки зору української політики, подія дня – це візит канцлера Німеччини Ангели Меркель до України. Що Ви очікуєте від цієї зустрічі, за якими питаннями, на Вашу думку, може бути найбільше просування?
– Для нас надзвичайно важливо те, що канцлер Німеччини приїхала до України. Це демонстрація підтримки України з тими повідомленнями, з тими напрямками, які її цікавлять. Ми бачимо, що це є непідробний інтерес до того, як розвивається Україна, незважаючи на агресію Російської Федерації.
Пані канцлер дуже цікавлять питання того, як розвивається децентралізація, чи є готовність далі допомагати Україні з експертною підтримкою, фінансовою підтримкою для того, щоб децентралізація далі успішно впроваджувалася. Так само далі йдеться про співпрацю, розбудову воду енергоефективності, можливості розширення і підвищення економічної взаємодії між країнами, тому що наприкінці листопада буде відбуватися великий економічний форум, який відвідає прем’єр України Володимир Гройсман.
А з точки зору безпекової, для нас важливою є налаштованість пані Меркель далі активно добиватися того, щоб була відновлена територіальна цілісність, незалежність і повний суверенітет України на всій території. Це і через "нормандський формат", і через спільну роботу, яка проводжується щодо можливості заснування міжнародної миротворчої місії Організації Об’єднаних Націй, яка могла би бути розміщена на теренах окупованої частини України для того, щоб забезпечити мирний процес і для того, щоб ми остаточно могли виконати Мінські домовленості.
Чи означає приїзд Ангели Меркель до Києва, що вона хоче просунути і активізувати мінський процес?
– Пані Меркель всією своєю діяльністю демонструє дуже серйозне лідерство і відповідальність щодо того, як цивілізований вільний світ допомагає і береться допомагати Україні звільнити своєї території, відновити свою територіальну цілісність. Ми будемо щодня використовувати будь-які політичні і дипломатичні можливості для того, щоб наблизитися до відновлення мирного життя через дипломатичну перемогу України. Пані Меркель прийняла дуже виважене політичне рішення, і я думаю, що їй ще багато вдасться зробити.
Ми тепер в очікуванні того, як зміниться політична палітра в Німеччині. Чимало експертів висловлюють думку, що суттєво нічого не зміниться щодо України.
– Політична палітра в Німеччині вже змінилася під час останніх виборів до Бундестагу, і ми це усвідомлюємо. Ми пам'ятаємо, як тяжко формувалися коаліція, скільки різних варіацій. І це звичайно означає, що вже зараз потрібно працювати з усіма політичними силами До речі, я рада тому факту, що протягом цього року вже досить велика кількість різних делегацій депутатів Бундестагу, нових депутатів, які ніколи до цього часу не займалися Україною, які ніколи не цікавилася цією частиною Європи, приїздять до України не тільки до Києва чи не тільки до великих міст, а їдуть на Схід.
Чи вбачаєте Ви перспективу зрушень у цих болючих безпекових питаннях для нас? Це і миротворчий контингент, і безпека в Азовському морі, і протидія діям Росії щодо блокування руху суден. Чи можна це вирішити?
– Всі відповіді на ці питання лежать виключно в Кремлі, і, як на мене, добитися результату, щоб він почав діяти відповідно до правил міжнародних або змінив свою свою політику, можна тільки за рахунок об'єднання зусиль з цивілізованим світом і тільки за рахунок посилення санкцій на Російську федерацію. А без єдності і серйозного спротиву діям Російської Федерації з боку світу буде складно досягти кардинальних змін у поведінці Росії.
У цьому контексті виникає запитання з приводу заяви Олександра Лукашенка президента Білорусі, який запропонував долучити до Мінського процесу США. Як Ви ставитеся до такої зміни формату, якби це можна було б зробити?
– Сполучені Штати вже насправді є залучені в цей процес перемовин. Там є окремий представник Сполучених Штатів Курт Волкер, який активно бере участь в окремому треку такої взаємодії між Сполученими Штатами і Російською Федерацією з приводу того, в який спосіб можна досягти вирішення цього питання. Говорити, що Сполучені Штати не є присутні – складно. Для того, щоб змінити формат Норманської четвірки є і пропозиції включити і Європейський союз. Це давно обговорюється. Але для цього необхідна згода Російської Федерації.
Юлія Тимошенко заявила про початок формування так званого воєнного кабінету. Вона розкритикували воєнну доктрину Порошенка, оскільки в ній прописана сумісність зі стандартами НАТО. Якою мірою взагалі може змінюватись євроатлантичний курс України в залежності від зміни політичної ситуації?
– Це досить дивно чути від політика, який розвісив всюди білборди по всій країні з підтримку курсу на ЄС та НАТО, що повна сумісність з країнами членами Альянсу відповідно у військовій сфері є якоюсь утопією для такого політика.
Тому мені здається, що це свідчить якраз, можливо, нещирість намірів ввезти в Україну до Північноатлантичного Альянсу. Те, що ми робимо сьогодні і те, що сьогодні закладено у військовій доктрині, те, що закладено в оборонному бюлетені, те, що ми зараз закладаємо в річні національні програми під егідою комісії Україна-НАТО. Всі ці наші плани співвідносяться з тим, щоби досягти повної сумісності з країнами-членами Альянсу.
Наскільки відсотків зараз досягнута сумісність?
– Треба подивитися, де ми зараз знаходимося, тому що кожного дня якась додаткова робота проводиться Міністерством оборони. Є закриті і відкриті стандарти НАТО. Я сподіваюсь, що те, що ми намітили до 20го року, ми його реалізуємо.
Треба реалізувати той системний серйозний закон "Про національну безпеку", який був прийнятий Верховною Радою у червні, тому що він передбачає розробку кількох додаткових документів, які якраз і забезпечуватимуть цивільний контроль над військовою організацією держави, цивільний контроль, цивільний нагляд за сектором безпеки і оборони.
Ми мусимо розуміти, що сумісність з країнами НАТО полягає не тільки у військовій безпековій сфері. Євроатлантична інтеграція – це програма реформ, яка великою мірою співпадає з нашою роботою по європейській інтеграції. Це ті стандарти врядування, ті стандарти забезпечення прав і свобод людей, демократичного врядування, вільної ринкової економіки, які і формують тло, для того, щоб збройні сили в тій чи іншій країні відповідали всім тим стандартам, які характерні для країн Альянсу.
Чим цьогорічна національна програма співпраці України з НАТО відрізняється від попередніх?
– З 2008 року Річна національна програма формувалася як співпраця окремих міністерств і відомств України з різними інституціями, різними агенціями НАТО. Кілька тижнів тому президент України підписав указ про те, що з 2019 року ми матимемо абсолютно новий підхід до формування РНП, який насправді буде аналогічний тому, як формувалися річні плани щодо виконання плану дій щодо членства в різних країнах, які були кандидатами на членство в Альянсі.
Це повна скоординована програма реформ, яка на 70% буде складатися з програм реформ в секторі безпеки і оборони, але охоплюватиме точно так само всі інші галузі, які забезпечують наш рух до такого демократичного стандарту, яким послуговуються країни-члени Альянсу.
Прослухати повну версію розмови.
На фото - Іванна Климпуш-Цинцадзе
У Києві сьогодні, 1 листопада, починається міжнародний ярмарок Photo Kyiv Fair 2018, який об`єднає світових фотографів. Про це в ефірі радіо "Культура" розповіли гості студії Наталія Ступницька, директорка Photo Kyiv Fair 2018 | 2nd edition з PR та коммунікацій та Аліна Сандуляк, кураторка школи фотографії Bird In Flight, кураторка виставки Bird in Flight Prize.
Photo Kyiv Fair 2018 триватиме з 1 по 4 листопада, можна подивитися «те, як фотографія говорить про світ», зауважили гості студії. У рамках ярмарки сьогодні о 18.00, в Chicago Central House, відбудеться Public Talk Бориса Михайлова - класика української фотографії та Йорга Бадера - директора Женевського фотографічного центру.
"В нас представлено 19 інституцій саме як учасників, серед них є галереї, фонд Української культурної дипломатії, фонд Ізоляція. Ми дуже пишаємося тим, що цього року в Київ завітали 3 світові галереї: Барселонська, Караван (з цікавими знімками Параджанова у кадрі Юрія Мечетова, який знімав його життя), Естонська. Крім того, на 2500 квадратних метрах будуть представлені 500 робіт", - розповіли гості студії.
Організатори вважають, що Public Talk стане визначною подією, оскільки Борис Михайлов та Йорг Бадер вперше публічно та з різних сторін будуть говорити про соціальну роль фотографії та важливість її дослідження.
На Photo Kyiv Fair можна буде побачити роботи Масао Ямамото, Ірис Ківісалу, Білла Брандта та інших.
Детальніше прослухати можете за посиланням
Відбувся вже четвертий літературно-мистецький фестиваль "Запорізька книжкова толока". Упродовж трьох днів у місті діяв книжковий ярмарок, де відбувалися майстер-класи, дискусії на актуальні теми, творчі зустрічі з письменниками, виставки, покази документальних фільмів, художні та фотоекспозиції, виступи музичних колективів.
Однією з ключових тем цьогорічної Книжкової толоки - тема сильних духом людей – їхньої незламності, боротьби за незалежність і людську гідність. Це важливо в кількох контекстах - 100-річчя проголошення Незалежності України, боротьби ОУН-УПА, політичних в'язнів ГУЛАГу та Кремля, анексії Криму та захоплення східних областей України, інтеграція бійців у мирне життя і "переселенців" у нові громади.
Про Запорізьку книжкову толоку розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" письменник і видавець Антон Санченко.
Антон Санченко: перше питання, яке ставлять видавці на таких заходах - торгівля, вона була досить жвава. Цікаво ще й те, що наші фестивалі почали гастролювати. Команда, яка створила Запорізьку книжкову толоку, 14-15 квітня цього року у Маріуполі проводила подібний захід. То була перша спроба масштабної книжкової події в прифронтовому місті, де дуже мало книгарень. Потім "Книжкова толока" відкрилася у Слов’янську.
Насправді це все придумали у Міжнародній літературній корпорації Meridian Czernowitz – проекті чернівецької обласної громадської організації "Культурний капітал". Вони почали мандрувати Україною зі своїми проектами і кожен наступний рік проводять їх у іншому місті.
Переглянути повну версію розмови у Фейсбук.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні.Вдень" з 13.00 до 15.00!
Сьогодні презентують соціологічне дослідження присвячене ставленню до розповсюдження в інформаційному просторі тез російської пропаганди і меседжі української влади.
В ефірі Українського радіо керівник Центру досліджень проблем Російської федерації Національного інституту стратегічних досліджень Петро Бурковський проаналізував результати досліження.
Розкажіть як це дослідження проводилося, які основні питання були?
Петро Бурковський: Було порівняння як українські громадяни ставляться до російської пропаганди, які поширюються, зокрема, і українськими ЗМІ, відомими політичними силами такі, як Опозиційний блок, За Життя, окремими політиками.
Результати виявилися дуже цікаві, але презентація їх сказати не можу.
Яка реакція була у людей коли їм ставлять такі питання? Бо багато хто боїться, адже не знаю з якою метою проводиться таке дослідження.
Петро Бурковський: Опитування проводив Київський міжнародний інститут соціології, воно було цілком прозоре: громадянам казали хто проводить дослідження і з якою метою. Застосовувалося твердження,яке люди чують щодня від політиків чи читають на шпальтах друкованих видань. Пропонувалося вибрати вислів який вони поділяють. Звісно, дослідження показало, що багато людей ухиляється від питання.
Чи навчилися люди відсіювати пропагандистську інформацію?
Петро Бурковський: Люди схильні вірити у вислови, які близькі їх переконанням. Власне, це дослідження і було спрямоване щоб подивитися, які твердження люди схильні поділяти. А якщо говорити про те, що люди не можуть сприймати критичну інформацію, то зверніть увагу як навчать у школах, в університетах. Мається на увазі не розрізняти пропаганду, просто критично думати. Все базується на відчитуванні інформації, примушують до механічного запам'ятовування. Це механізм пропаганди: механічне повторення. Методи пропаганди доволі прості, але вони дієві оскільки освітня система замість того, щоб навчати - привчають людей не думати.
Прослухати повну версію програми
Слухайте програму "Сьогодні.Зранку" з 8.00 до 10.00!
Акцизи на сигарети будуть зростати. Як це вплине кількість курців і ринок, прокоментував в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" керівник Центру контролю над тютюном ГО "Життя" Андрій Скіпальський.
Андрій Скіпальський: зі зростанням цін на сигарети зменшується доступність і поширеність куріння. Ми не говоримо про зменшення кількості курців, все одно вони помирають раніше тих, хто не курить. Ми говоримо про зменшення поширеності куріння і зменшення доступності сигарет для дітей, оскільки початок куріння дуже важливий і цінова доступність є фактором доступності початку куріння.
Свого часу ми проводили антитютюнову акцію, щоб привернути увагу до привабливості і реклами тютюну в кіосках і пунктах продажу. Існує ідея на рівні законопроектів прибрати з точок продажу з вітрин пачки з сигаретами, які є формою реклами, вона в Україні заборонена. Корпорації використовують дірки в законах, щоб виставляти пачки, підсвічувати їх, робити рекламу у такий спосіб. На жаль, з 2016 року законопроект лежить без розгляду, його включили у порядок денний в непрохідну частину, проти нього чиниться величезний спротив, тому що асоціації власників кіосків виступили проти, все-таки для держави економічна доцільність стоїть вище пріоритетів громадського здоров'я поки що.
Парламент не спроможний прийняти жодної антитютюнової ініціативи за чотири роки, жоден законопроект не був включений до розгляду, депутати не набралися сміливості протистояти тютюновим корпораціям.
Послухати повну версію програми.
Сулухайте програму "Сьогодні.Зранку" з 8.00 до 10.00!