Результат пошуку: Життя в ефірі
Бієналє довіри відбувся минулих вихідних у Львові. Під час нього зібралися навколо круглого стола дослідників, підприємців, управлінців, освітян, активістів, котрі зацікавлені в тому, щоб наша держава розвивалася за цивілізаційними законами і нарешті стала повноцінним членом сім'ї європейських народів. Зрештою, кажуть, що недовіра це саме те, що заважає нам з постійного історичного кола.
В ефірі Укаїнського радіо експерт з довготермінових стратегій Євген Глібовицький розказав про цю подію.
Хто ініціював захід і поставив питання довіри, як наріжного каменя нашого існування, сьогодні?
Євген Глібовицький: Питання поставило життя. Без довіри дуже важко рухатися вперед. Бо брак довіри накладає на податок дії, яку ми робимо в житті. Довіра лежить в основі багатьох матеріальних речей. Довіра є шляхом до щастя. Брак довіри формує атмосферу підозри і вимагає від нас постійно бути в мобілізованому стані, чекаючи на атаку. Наявний приклад - російська держава, суспільство основане на недовірі. Якщо описувати перехід, який здійснює Україна, що називають цивілізаційним переходом, це тривалий перехід. Він триває десятиліттями. Такий перехід чітко видно у побутових історія. Згадайте, як на початку 90-х виглядали магазини: ми мали товар, продавця, покупця і прилавком між ними. Якщо ми хочемо щоб купити, то продавець має нам подати. Ми зараз переходимо в моделі, де покупець кладе собі що хоче і потім на касі розраховується. Через якийсь час ми прийдемо до того, що каси стануть автоматизованими і касирів не буде. Теж саме з потягами у звичайному потязі у перед входом показуєте свій квиток, то в інтерсіті ви сідаєте на своє місце і тоді, коли потяг рухає, стюард перевіряє ваш квиток.
Подію ініціювали частина львівських інтелектуалів і кілька представників суспільних трансформацій. В процесі зустрічей і конференцій подумали те, що було б непогано заснувати захід, де можна такі питання обговорювати.
Чому недовіра стала такою домінантною у суспільстві? Чому ми не сподіваючись, що ми зробимо комусь біду, чекаємо цього від іншого?
Євген Глібовицький: Я думаю, ми дуже недооцінюємо наскільки ми травмованим суспільством. Ми в 20 столітті пережили кілька катастроф протягом тривалого часу. Вони були різні, в різних поколіннях. Я би сказав, ми є нащадками тих, хто не довіряв; ті, хто довіряли не вижили. Тому базова недовіра присутня і здається багатьом людям раціональною.
Послухати повну версію програми
Слухайте програму "Сьогодні.Вдень" з 13.00 до 15.00!
Громадські та правозахисні організації закликають Верховну Раду України проголосувати за належне фінансування для Національної суспільної телерадіокомпанії України.
Про це йдеться у заяві на сайті Реанімаційного Пакета Реформ – коаліції громадських організацій та експертів України, які об’єдналися заради просування реформ в Україні.
Повний текст заяви:
"17 січня 2017 року Україна, вперше за 26 років своєї історії, спромоглася на рішучий крок, перетворивши 31 компанію державного телевізійного та радіомовлення в Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ). Це було не лише виконанням взятих на себе у 2003-2005 роках зобов’язань перед Радою Європи, але і гарантування Україною дотримання свободи слова. Створення Суспільного мовлення – такий же елемент демократії, як незалежне судочинство, вільні вибори, підзвітність державних інституцій платникам податків.
Умови, в яких створюється Суспільне мовлення, – надзвичайно складні. Жахливий стан приміщень, морально і фізично застаріла техніка, величезні борги (спадок уряду Миколи Азарова), мізерні зарплати співробітників, значна амортизація основних фондів, що подекуди доходить до 100%, втрата пільг щодо оренди приміщень та мораторій на реалізацію основних фондів.
Незважаючи на всі ці труднощі, за перші півтора року свого існування, НСТУ продемонструвала рішучість до втілення реформи у життя. Була запроваджена нова система управління, проведено різке скорочення штату, а решті працівників підвищено оклади, усунені тіньові схеми, уніфікована і змінена сітка мовлення та принципи роботи Суспільного, створена Редакційна рада, розроблена політика забезпечення прав національних меншин, проводиться робота щодо обліку масивів програм та оформлення авторських прав на них. Компанія перейшла на закупівлю товарів і послуг через систему ProZorro, демонструючи свою відкритість. І нарешті, у 2018 році було вперше замовлено незалежний аудит компанії за неповний рік роботи.
Всі ці заходи впроваджуються при жорсткому недофінансуванні Суспільного мовлення, яке станом на жовтень 2018 року поставило найбільший медіа-холдинг країни (НСТУ включає в себе 28 радіостанцій та 28 телеканалів, у тому числі загальнонаціональні та регіонально канали мовлення, що покривають окуповані території, зокрема Радіо "Голос Донбасу", телеканал "UA: ДОНБАС", Радіо "Пульс" та телеканал "UA: КРИМ") на межу банкрутства. Концерн РРТ уже вимкнув аналогове телевізійне мовлення за борг в суму понад 80 млн грн.
Ухвалюючи бюджет на 2018 рік, Верховна Рада України спочатку пішла на свідомий крок заниження суми з 1,5 млрд грн до 990 млн, а потім додатково, поправками комітету, зменшила суму під час голосування в другому читанні ще на 200 млн, виділивши Суспільному лише 50% від передбаченої законом “Про Суспільне телебачення і радіомовлення” суми, що є прямим порушенням закону. Ця сума виявилася найменшою в Європі, навіть у порівнянні з бюджетами таких країн як Болгарія, Румунія та Грузія.
Виділена сума фінансування виявилася катастрофічною, адже вона не лише не дає виробляти будь-який новий, якісний контент, а навіть не покриває фактичних обов’язкових витрат — трансляцію в аналоговому і цифровому мовленні, податки, оплату праці, закупівлю послуг.
З моменту створення Суспільне мовлення також зазнає системних публічних атак і тиску з метою дискредитації як обраного правління, так і самої ідеї незалежних мовників. Тільки в 2018 році відбулась низка фейкових протестів і зрежисованих у соціальних мережах скандалів, у зв’язку з конфліктом приналежної до родини члена бюджетного комітету парламенту, народного депутата Андрія Деркача ТРК "ЕРА", яка продовжує мовити в ранковому ефірі Суспільного через судове забезпечення низки позовів.
В той же час Суспільне мовлення відіграє надважливу роль під час виборів, допомагаючи виборцям зрозуміти та почути кандидатів та їхні програми, незалежно від поточної конфігурації влада-опозиція. Аналітичні програми та дебати мали б з’явитися в ефірі каналів Суспільного мовлення уже за місяць, проте через недофінансування при вартості одного випуску програми від $ 7 до 10 тис. можливість появи таких важливих для суспільства перед виборами програм – під загрозою.
Проектом державного бюджету на 2019 рік на фінансування Суспільного передбачена сума 1,8 млрд грн. Проте народними депутатами Антоном Яценком та Віктором Бондаром уже зареєстрована поправка, яка пропонує забрати з цієї суми 1,04 млрд грн., тобто урізати фінансування Суспільного на 66%.
Такі дії є прямим замахом не лише на незалежну редакційну політику Суспільного мовлення, але і на його існування. Міжнародні зобов’язання України полягають не у формальній, "для галочки", зміні вивіски, а саме в забезпеченні належного і ефективного існування мовника, зокрема відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи R (96) 10, R (99) 15, CM/REC (2007) 3, REC (2007) 2, 1878 (2009) CM/REC (2012) 1 та Резолюції ПАРЄ 1466 (2005), 2179 (2017). Зобов’язання щодо створення ефективної системи Суспільного мовлення є також зобов’язанням Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС (Додаток 37, стаття 397).
Успішне втілення цієї реформи – один з важливих елементів розвитку демократії і стабільності в країні, у той час як атаки і тиск ведуть державу в бік авторитаризму та нестабільності, чим широко користується Російська федерація.
Враховуючи вищезазначене, громадські та правозахисні організації закликають Верховну Раду України проявити державницький підхід та здатність до ухвалення серйозних і прогресивних рішень, що закладають фундамент України на десятиліття. Зокрема, в обсязі, передбаченому Законом України "Про суспільне телебачення і радіомовлення", забезпечити фінансування НСТУ, що дозволить Суспільному мовленню гарантувати максимальне неупереджене, збалансоване та якісне висвітлення суспільно-політичних подій, в цілому, та передвиборчої кампанії та участі кандидатів на президентських та парламентських виборах, зокрема".
Реанімаційний Пакет Реформ
Центр демократії та верховенства права
ГО "Інститут масової інформації"
ГО "Інститут розвитку регіональної преси"
ГО "Детектор медіа"
ГО "Платформа прав людини"
Фундація "Суспільність"
ГО "нтерньюз-Україна"
"Громадське телебачення"
Україна разом з усім світом відзначила всесвітній день зору. Що робити, аби нація не осліпла, розповіла в ефірі Українського радіо головний офтальмолог країни Оксана Вітовська.
Оксана Вітовська нагадала, що Всесвітній день зору був започаткований ВООЗ для того, щоб нагадати людям про те, що потрібно потурбуватися про здоров'я своїх очей.
Оксана Вітовська: в Україні імплементовані всі світові досягнення в офтальмології, наші фахівці знаходяться майже на тому ж рівні, що і міжнародні фахівці. Я з гордістю можу сказати, що Україна представлена в офтальмології на високому, достойному рівні.
Треба змінювати ставлення пацієнтів до свого здоров'я, ми повинні подумати, як забезпечити доступність до офтальмологічної допомоги. Тут більше питання не до офтальмологів, а сімейних лікарів. Вони повинні пам'ятати, що потрібно хоча б вимірювати внутрішньооковий тиск, оглядати сітківку і зоровий нерв, адже сьогодні в Україні основними причинами сліпоти є глаукома і ураження сітківки ока. Якщо хворобу вчасно діагностувати, їй можна запобігти. Ми не можемо повністю вилікувати такі хвороби, але зробити так, щоб людина до кінця життя могла себе обслуговувати і не втратила якість життя, - у наших силах.
Травму очей дуже легко отримати на роботі, працюючи з металом, деревиною, з болгаркою, або вдома чи на городі, тому очі необхідно захищати. Використовуйте будь-які окуляри, аби захистити очі, це здається дрібницею, але допоможе зберегти не тільки зір, а й очі.
Ми живемо у час, коли в офтальмології використовуються віртуальні гаджети для діагностики захворювань, впроваджуються у клінічну практику для лікування. Уже розробляються ретинальні імпланти, це по суті, біонічне око, вони допомагають повернути зір людям, у яких були спадкові ураження сітківки і вони з дитинства не бачили. Тому, те що сьогодні неможливо, вже завтра стане реальністю.
Переглянути на сторінці Українського радіо у Фейсбук.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
.jpg)
Фільм, знятий за повістю Кузьми Скрябіна "Місто, де не ходять гроші", вийшов у прокат 13 вересня.
Головна героїня фільму (Аліса) переживає тяжкий період свого життя – вона втратила роботу і кохану людину, вона повністю розчарувалася у житті. Вдома вона знаходить квиток на потяг, вона не знає звідки він взявся, куди можна доїхати. Аліса вирішує сісти на цей потяг і потрапляє у дивний світ – закриту територію, де діюсь свої закони і не ходять гроші.
Про створення фільма розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" режисерка кінострічки Ганка Третяк.
Як глядачі зустрічають фільм, над яким ви працювали 5,5 років?
Ганка Третяк: у фільма було два етапи створення. Перший етап розпочався 2013 року, ми почали готуватися разом із Кузьмою до роботи над фільмом, він мав стати саундпродюсером стрічки та зіграти невеличку роль. Потім почався Євромайдан, війна, пізніше не стало Кузьми...Лише у 2016 році ми почали зйомки фільму, у 2018 році фільм вийшов в прокат. У фільмі є слова автора, їх читає Кузьма, ми записали їх раніше. Планувалося дуже багато чого, але залишилися тільки його слова.
З предпрем'єрними показами ми об'їхали 9 міст, була дуже цікава реакція на фільм в різних частинах України.
У цьому фільмі дуже багато Кузьми, він передає його погляд на теми свободи, як відбувається маніпуляція свободою. Цей фільм змушує думати, як сказав один з наших акторів Ігор Цішкевич, ви цей фільм сприймаєте крізь себе, якщо ви знаєте, що таке жити в закритій зоні, з якої ти не можеш вибратися, як було в колишньому СРСР.
Ви давній прихильник Кузьми?
Ганка Третяк: Фагот колись познайомив мене з Кузьмою. Коли я прочитала його повість "Місто, в якому не ходять гроші", я йому зателефонувала і сказала, що його твір дуже кінематографічний і що хочу його знімати. Практично з першої нашої зустрічі ми почали працювати над фільмом.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
.jpg)
10 років тому відповідно до указу президента було заопчатковано відзначення дня усиновлення у свято християнських святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Згідно з конвенцією ООН пр оправа людини і іншими міжнародними, національними законодавчими нормами, усиновлення визнано пріорітетною та найбільш захищеною формою влаштування та виховання дитини у разі втрати батьків чи залишеною її без батьківського піклування.
Сьогодні, 28 вересня, по всіх регіонах України пройде акція "Усиновлення - це любов на все життя". Старт акції у Києві о 14 годині на Софіївській площі; її організатори Міністерство соціальної політики України та представники різних громадських організацій. Захід відбудеться з метою привернення уваги влаштування та виховання дитини в сім'ях громадян України дітей сиріт або позбавлених батьківського піклування у флешмобі будуть брати участь діти, які перебувають у дитячих закладах.
В ефірі Українського радіо про юридичні і психологічні аспекти говоримо з Уповноваженим Президента України з прав дитини Микола Кулеба та адвокатом Василем Мірошниченком.
На фото: Василь Мірошниченко
Що змінилося у законодавстві? Чи стало легше всиновити дитину?
Василь Мірошниченко: Є постанова Кабінету міністрів від 8 жовтня 2008 року і внесено цілий ряд змін, зокрема останні у 2016 року. Ці зміни визначають порядок усинивлення, вимоги, у тому числі і до осіб, які не мають сім'ї, і до іноземців. Є вимоги щодо здоров'я усиновлювачів. З власного досвіду можу сказати, що в Україні є специфіка усиновлення, у порівнянні з іншими країнами, і загалом, є певний алгоритм цього процесу.
Останні дані статистики показують, що українці всиновлють більше. З чим це пов'язано?
Микола Кулеба: Насправді, українці, яких сьогодні 1700 сімей, стоять в черзі щоб всиновити дитину. 90% з них хочуть дитину до 3 років і здорову. Це пов'язано з тим, що потенційні батьки хочуть насолодитися вихованням дитини з малечку; з маленькою дитиною легше будувати стосунки. Не варто думати, що іноземці хочуть усиновити тільки дитину інваліда або дорослу. Законодавство забороняє іноземцю всиновлювати дитину віком до 5 років. А зараз дуже складно знайти здорову дитину до 10 років, яку б не всиновили. Але якщо ми говоримо про дітей більш старшого віку і дітей-інвалідів, то українців і інтоземців недостатня кількість.
Послухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.00!
Україною прокотилася хвиля нападів на громадських активістів та журналістів. В ефірі Українського радіо у програмі "Активізація" голова правління ГО Центр інформації про права людини Тетяна Печончик пояснила, чому зростає кількість нападів на активістів.
Тетяна Печончик вважає, що причинами зростання кількості нападів на активістів є зростання громадської свідомості українців, наближення виборів та безкарність за напади на активістів. За її словами, дуже багато людей активно долучаються до боротьби з беззаконням, але спротив тих, хто сидить у корупційному болоті, також наростає.
Тетяна Печончик: ми документуємо і фіксуємо випадки нападів на громадських активістів з часів Євромайдану. Зараз відбувається загострення ситуації, я думаю, що є декільки причин зростання кількості нападів на активістів. Перша причина у тому, що після Євромайдану люди стали більш активно відстоювати свої права, нині відбувається процес децентралізації, подолання корупції, дуже багато людей активно включаються у ці процеси, - вони критикують владу, вимагають прозорості коштів, виступають проти "договірняків" на місцевому рівні. Спротив тих людей, які звикли сидіти у корупційному болоті також наростає. Друга причина - наближаються вибори і, очевидно, у цей період відбуватиметься загострення впливу на місцевому рівні, на мажоритарних округах. Ще одна причина - це безкарність таких нападів, - напади на громадських активістів ефективно не розслідуються, нападників, орагнізаторів та замовників не притягають до відповідальності, відповідно, у них розв'язані руки, вони знають, що за нові напади їм нічого не буде.
За останні 4,5 роки ми зафіксували понад сто різноманітних нападів, серед них і декілька вбивств, побиття, пошкодження техніки, підпали майна активістів. Якщо подивитися на весь цей масив випадків, найчастіше потерпають антикорупційні активісти, екологи, або ті, хто бореться проти незаконної вирубки лісів, парків; представники ЛГБТ і феміністичних рухів потерпають від гомофобного насильства. У 2015 році також була хвиля нападів на офіси волонтерів, на щастя вона закінчилася. Також тривають напади на правозахисників, на тих, хто захищає ромську спільноту, виступає за права разних меншин. Звичайно, це також група проукраїнських активістів у південно-східному регіоні, які дуже часто викривають різні схеми, маніпуляції та махінації на місцевому рівні.
Деякі люди перестають займатися громадською діяльністю, дехто з активістів виїхали за кордон, побоюючись за своє життя, але все-таки більшість продовжує цю справу, активних громадян не спиняють напади та залякування. Це дуже важливо.
Якщо говорити про розслідування, ми бачимо тенденцію, що правоохоронним органам дуже допомагає розслідувати справи нападів на активістів медійна увага. Якщо інформація про напад на активістів потрапляє на центральні телеканали, поліція та прокуратура одразу починають "ворушитися". На жаль, випадки, які не набувають розголосу, практично не розслідуються, активісти залишаються сам на сам зі своїми проблемами, коли дуже часто місцева влада діє разом з криміналітетом, бізнес-колами, вони фактично самотужки протистоять цьому.
Прослухати повну версію розмови.
Київський райсуд Полтави виправдав Дмитра Трихну, якого суддя Лариса Гольник звинувачувала у намірі дати їй п′ять тисяч доларів хабара за закриття справи проти міського голови Олександра Мамая. В ефірі "Українського радіо" в програмі "Сьогодні. Вдень" суддя Октябрського райсуду Полтави Лариса Гольник.
Кожного дня ми обговорюємо речі, які стосуються корупційних схем. І тут, коли ми бачимо, що заяву про хабар сприймають як провокацію і виправдовують зовсім інших людей, це також ланка антиреформаторських дій?
Лариса Гольник: Я з Вами тут погоджуюсь. Цей вирок - це виклик людям, які мене підтримували. Як на мене, вировком сказано: приходьте до судді, домовляйтеся і вам за це нічого не буде. Вся країна бачила на відео, як зі мною розмовляв екс-міський голова Мамай. Зі мною обговорювали, які рішення вигідні для судді. Суд сказав, що цих відео-доказів ніби-то не існує. Ніби-то, вони зібрані з порушенням вимог закону, що немає рішення Апеляційного суду. Я ж прекрасно знаю, що в рамках кримінальної справи було надано дозвіл на аудіо- та відео-фіксацію всіх цих зустрічей. Потім прокурорам було видано постанову про контроль за вчиненим злочином. Свідченням того, що я не здійснюю провокацію було вже те, що я заявила про це в правоохоронні органи. Але, мало того, що суддя сказав, що ццих доказів немає, він сказав, що моїм показанням він не може вірити. Натомість, він заявив, що представника міського голови і голови суду - він їм довіряє.
Мене цікавить, як можна було перевернути судову справу з ніг на голову висловлюваннями про недовіру відео або фразами, що голос схожий на голос іншої людини, або, що людина в кадрі схожа на іншу людину? Чи самі правники несли оцю бацилу розпаду законної судової справи і тепер ми не можемо знайти винних у цій ситуації? І сама судова справа від цього страждає?
Лариса Гольник: Я, перебуваючи у справі Дмитра Трихни у ролі потерпілою, я дивувался, коли адвокат виходив за межі етики своїми маніпуляціями і образами. Мене дивувало, невже суддя може цьому повірити і як можна піддавати правдиві речі сумніву? Це девальвація слів. Коли ми чуємо, що високопосадовці кажуть гарні слова, але вони не підкріплюються справами і ми починаємо вірити тим словам, бо вони розходяться. Саме ота поведінка, рішення державноих органів показує, що держава сприймає корупцію, як нормальну справу. Суддя вийшов за межі своїх повноважень, давши оцінку мені, як судді. Він написав, що на його переконання, суддя не має повідомляти правоохоронні органи фіксувати самостійно факт злочину і допомагати фіксувати правоохоронним органам.
Мамая все-таки усунули з посади міського голови. Але це ж пов'язано не тільки з Вашою справою? Там була сукупність різних причин?
Лариса Гольник: Наскільки я зрозуміла, самі депутати Полтавської міської ради усунули його від повноважень голови. Перш за все, йому закидали систематичне порушення законів і Конституції України. Чого вартий його вислів: "Я завжди буду порушувати закон, якщо мені за це нічого не буде".
Справа стосовно Мамая щодо підкупу мене як судді, наразі знаходиться в Спеціальзованій антикорупційній прокуратурі. Там додатково збиралися докази Антикорупціним бюро. Детективи НАБУ зібрали додаткові докази, що Мамай виступив саме, як організатор цього злочину. Але, на даний час, справа знаходить в Антикорупційній прокуратурі.
Ви повернулися з брифінгу, на якому обговорювали порушення прав. Тобто, виходить, що Ви не одна, хто опинився в такій ситуації?
Лариса Гольник: Викривачами виступають ті люди, які були змушені звернутися до якогось посадовця і в них вимагали хабар. І це може бути викривач не тільки корупції, а й іншої суспільно-важливої інформації. це також стосується і журналістів-розслідувачів і громадських активістів.
Зараз почастішали напади на журналістів і громадських активістів?
Лариса Гольник: Так, я відчула на собі тиск у суді. Я навіть була піддана дисциплінарному стягненню, попри те, що я з цим не погоджувалася. Проти викривачів порушуються кримінальні справи. Мене теж намагалися провокувати на якісь вчинки, сподіваючись, що я щось неадекватно зроблю. Так відбулося з Віталієм Шабуніним, якого, фактично, спровокували. Потім на них позиваються. Ті, кого викривають, мають фінансові ресуурси і зв'язки, таким чином, вони переслідують викривачів. Окрім того, ми бачимо замовні статті, шквал кампанів проти певних людей. Згадаємо Романа Маселка, який виступав адвокатом у справах Майдану. Він захищав мене. Але йому закидали, що він підтримує суддів-викривачів. Люди, які стають на шлях викриття злочинів, вони піддаються тиску, їхнє життя може бути під загрозою. Наш негативний досвд може експортуватися в інші країни.Нам потрібно, щоб слова не розходилися із справами. Якщо закон не відповідає міжнародним стандартам, його не потрібно приймати. А от закон про захист викривачів навіть не виноситься на обговорення, бо в ньому не зацікавлені.
Чи можете Ви підтвердити що судова система буксує навіть у питанні, коли подолати корупцію у судах дуже важко? І це стосується реформ в країні, коли ми знаходимося на стадії, як ремонт в квартирі: коли перегородки вже знесені і винесно сміття. І от тоді в людей, як правило, не вистачає сил стежити за ситуацією. І настає розчарування, бо, як правило, закінчуються кошти і фізичні сили, а треба ж робити нове житло. І тут стара система піднімає голову і намагається все звести нанівець. Чи погоджуєтесь Ви з цією тезою?
Лариса Гольник: Звичайно, тут виникають відчуття зневіри і виснаження. Все це потребує зусиль. справа щодо Трихни тривала понад 3 роки. Це надзвичайно виснажливо. Але, я розумію, як важливо не зупинятися і як важливо відстоювати свою позицію. Бо я знаю, що я вчинила правильно і по закону. І не повинні такі люди переслідуватись.
Чому те, що робиться по совісті і чесно натикається на спротив?
Лариса Гольник: У справі Трихни, коли свідками виступав Мамай, голова Октябрського суду, який, хоч і покараний, але слабенько, вони постійно зухвало і цинічно показували свою впевненість в тому, що зло, яке не карається - тільки збільшується. Тільки шляхом об'єднання громадян і підтримки один одного ми можемо міняти систему.
Чи будете Ви оскаржувати рішення суду?
Лариса Гольник: Безумовно, я планую оскаржувати. Я вважаю, що рішення прийнято не правильно. Сподіваюсь, прокуратура внесе також свою апеляцію. Іншого шляху немає.
Чи маєте Ви достатню підтримку активістів в Полтаві і не тільки, щоб не зупинятися на цій дорозі?
Лариса Гольник: Однодумці є. Мені не соромно йти містом, мене багато людей впізнає, тисне мені руку. Мені не соромно дивитися їм в очі. Навпаки, мене це надихає і я розумію, що іншого шляху у нас немає.
Чи Ваші колеги Вас підтримують?
Лариса Гольник: Є різні позиції. Серед колег це була, переважно, вичікуюча позиція. Але, я думаю, що вони, всеодно, колись пошкодують про це своє рішення.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
У Будинок звукозапису Українського радіо розпочинає свій концертний сезон Симфонічний оркестр Українського радіо. Спеціально для цього концерту до Києва із США прилетів піаніст Володимир Зайцев. Він народився і виріс у Києві, навчався у Житомирському музичному училищі імені Косенка, але вже багато років живе в Америці.
Про новий сезон оркестру розповіли в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" головний диригент оркестру Володимир Шейко та піаніст Володимир Зайцев.
Як відбулася перша репетиція?
на фото: Володимир Зайцев
Володимир Зайцев: я дуже задоволений, сподіваюсь, мною хоч трошки також задоволені ваші прекрасні музиканти.
Як виникла ідея співпраці з Симфонічним оркестром Українського радіо?
на фото: Володимир Шейко
Володимир Шейко: я вже не пам'ятаю коли, але наше знайомство зініціював Володимир, адже він дуже комунікативна, щира, відверта людина, ми одразу стали друзями, з'явилося бажання щось створити, у нашому контексті - пограти, оскільки Володимир один з класних фахівців в Америці по напрямку Гершвіна, він і запропонував зіграти проект Гершвіна. Проект ми виношували досить дового, відкладали з року в рік, але дочекалися 120-річчя Джорджа Гершвіна, зірки зійшлися, що ми нарешті втілили в життя цей проект.
Що вам дає українська публіка?
Володимир Зайцев: для мене це сентиментально-ностальгічний досвід. Я грав у трьох містах - з Тернопільским та Хмельницьким оркестрами а також у рідному Житомирі, куди мрію повертатися знову і знову.
Які солісти виступатимуть у коцерті і що виконуватимуть?
Володимир Шейко: оперу Джорджа Гершвіна Поргі та Бесс виконуватимуть солісти Національної опери України. В образі Поргі - Тарас Штонда, Бессі - Ксенія Бахрітдінова, Тамара Калінкіна буде у двох образах - Клари і Сирини. На жаль, мало часу, адже опера дуже масштабна, багато персонажів, цікаві події. Ми хотіли б, щоб люди згадали і відчули атмосферу Гершвіна.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Скоро новообрані члени Центральної виборчої комісії зустрінуться на своєму першому засіданні та приймуть присягу. Після вирішення усіх формальностей, комісія обере собі голову та керуючий склад.
Про досвід роботи в ЦВК розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" член Центральної виборчої комісії з 2004 року, заступник голови з 2007 по 2018 роки Андрій Магера.
З яким настроєм ви йдете з ЦВК?
Андрій Магера: коли мене запитують, чи хотів би я залишитися працювати у ЦВК, відверто скажу - так. Але ж не буває вічної посади і роботи, приходить час, коли сторінка життя має перевернутися.
Досвід, отриманий за 14 років роботи у ЦВК, це впевненість у тому, що Україна розвивається у правовому полі чи ми і далі топчемося на місці?
Андрій Магера: досвід підказує мені про те, що на початку формування самої комісії треба дотримуватися правил, самей цей чинник у майбутньому впливатиме наскільки ЦВК матиме суспільну довіру. На сьогоднішній день призначено 14 членів ЦВК практично з нуля, вони фактично мають нейтральне ставлення з боку суспільства, вони себе ще повинні проявити, дуже важдливо, щоб суспільство оцінило позитивні кроки наступників у разі, якщо вони прийматимуть законні та справедливі рішення, їх треба підтримати. Я хотів би, щоб вони вчилися на наших помилках, а не на своїх власних.
Кажуть, що жодна політична сила в Україні не може змиритися з поразкою. Ми пройшли той шлях, коли політики можуть потиснути один одному руки, цивілізовано передати владу, як це робиться в країнах зрілої демократії?
Андрій Магера: певною мірою це залежить від рівня політичної і правової культури учасників виборів, адже не секрет, що більшість зловживань, які відбуваються на виборчих дільницях - це продукт творчості виборчих штабів кандидатів політичних партій. Цього не вигадують виборці або громадьскі організації...тому важливо те, щоб політики мали рівень правової культури, розуміли, що не можна втручатися у перебіг виборчого процесу у протиправний спосіб, не можна спотворювати результатти народного волевиявлення, разом з тим, якщо окремий кандидат чи партія програли, якщо не змогли завоювати довіру виборців, потрібно знайти всобі силу і мужність визнати свою поразку. Але цього, на жаль, у нас немає, але ми до цього дійдемо, адже Україна - країна молодої демократії, не можна говорити, що процеси незворотні. Потрібна пильна увага громадян, громадських організацій та інших поважних інституцій, які безпосередньо відповідають за проведення виборів в Україні з тим, щоб процеси розвитку нашої країни розвивалися й надалі.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
В ООН склали рейтинг країн за Індексом людського розвитку. Перші три місця рейтингу займають Норвегія, Швейцарія та Австралія. У першу десятку також увійшли Ірландія, Німеччина, Ісландія, Гонконг, Швеція, Сінгапур та Нідерланди. У минулорічній доповіді ООН Україна посідала 84 місце з індексом людського розвитку, цього року Україна на 88 місці.
Чму падає Індекс людського розвитку в Україні, прокоментувала в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Анна Герасименко.
Як сприймати Індекс людського розвитку, чому за рік ми скотилися у рейтнигу на 4 позиції?
Анна Герасименко: Індекс людського розвитку - це інтегральний показник, який використовує різноманітні показники - тривалість життя, рівень життя, рівень освіти, соціально-економічна рівність, гендерна рівність. За допомогою статистичних процедур ці показники приводять до спільного знаменника, який дозволяє порівнювати становище у різних країнах. Сам по собі цей індекс ні про що не говорить, він має сенс лише у порівнянні з іншими країнами, коли прослідковується динаміка змін. Коли ми говоримо про зміни, тут важливо аналізувати не лише рейтингову позицію, а й значення індексу, яке поступово зростає, тобти нічого критичного не відбувається. Але факт, що рейтинг України поступово знижується стосовно інших країн, говорить нам про те, що в інших країнах суспільний прогрес відбувається набагато швидше.
Наша хронічна проблема - це рівень добробуту. На жаль, показники рівня добробуту населення в Україні набагато нижчі, ніж в країнах колишнього Радянського Союзу. Починаючи з 2014 року ситуація в цьому плані тільки погіршується, оскільки тривають військові дії, уповільнюється економічний розвиток України, все це впливає на рівень національного доходу, рівень ВВП. За рахунок цього показник Індексу людського розвитку зменшується.
Наскільки можна довіряти такому рейтингу, взагалі рейтингам, які роблять міжнародні організації, коли вони спираються тільки на офіційні показники?
Анна Герасименко: цифри, які використовуються для обчислення національного доходу, не зовсім точні, вони не відображають справжньої ситуації, оскільки значна частина нашої економіки перебуває в тіні. Ми розуміємо, що у країн, які очолюють цей рейтинг, зовсім інша ситуація, адже там не існує такого поняття, як масштабна тіньова економіка.
Щоб зрозуміти загальну ситуацію, потрібно аналізувати показники за кожним конретним аспектом, адже всі ці індекси створюють узагальнюючу картинку, яка з одного боку нівелює досягнення, а з іншого, підтягує прогалини у політиці, які можуть бути. Якщо ми говорими про порівнянн економічного розвитку, тут варто звернути увагу на такі показники, як ВВП, рівень доходів населення, рівень бідності. Якщо ми оцінюємо саме якість життя, показник тривалості життя і народження - це найкращий показник, який характеризує за інтегральною оцінкою якість життя та населення в Україні.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
Репродуктивна медицина в Україні. Що треба знати про штучне запліднення? Про особливості штучного запліднення розповіли в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" генетик, завідувач генетичною лабораторією клініки "Надія" Дмитро Микитенко та ембріолог Павло Мазур.
Наскільки проблема безпліддя актуальна для України?
на фото: Дмитро Микитенко
Дмитро Микитенко: Україна у цьому питанні знаходиться в тренді світових тенденцій, у нас спостерігається поступовий приріст безпліддя, нажаль. Головною проблемою України у цьому питанні залишається відстутність офіційної і об'єктивної статистики. Не всі звертаються за медичною допомогою з тих подружніх пар, які мають цю проблему. Також не всі заклади охорони здоров'я звітують про цю статистику. Якщо взяти останні офіційні дані стосовно поширеності безпліддя, за 2016 рік було зафіксовано близько 50 тисяч випадків, якщо перерахувати ці дані на чисельність населення - то цифра становить 0,12 - 0,15 %. Хоча фахівці з репродуктивної медицини стверджують, що реальна питома вага безплідності - 15-20 %, тобто кожна 5-6 подружня пара.
Чому поширюється безпліддя?
Дмитро Микитенко: якщо взяти всі чинники, які впливають на формування здоров'я людини, то саме медичний чинник - це виключно 10 %.
Ще 20 % - це біологічні фактори - спадковість. Якість медичної допомоги зростає, зростають можливості збереження життя новонародженим дітям, можливості збереження неперспективних вагітностей, зберігаючи життя таким дітям, ми розуміємо, що життя таких дітей вже чимось спровоковане, через якийсь час ці діти прийдуть до нас з іншими проблемами. Зберігаючи життя, ми повинні розуміти, в чомусь ми йдемо проти природи.
Інші 20 % - стан довкілля - це забрудення води, повітря. Багато чинників довкілля ми змінити не можемо, нажаль, погіршення екологічної ситуації характерне для всього світу.
Ще 50 % - основне, від чого залежить здоров'я любини - це стиль її життя. Це особливості харчування, малорухливий спосіб життя, запущені хронічні захворювання, самолікування...у сукупності ці фактори дають ті тенденції, які ми бачимо - це не тільки погіршення репродуктивного здоров'я, а й погіршення громадського здоров'я.
У 2017 році на світ з'явилася дівчинка після пронуклеарного переносу, поясніть, що це за метод?
на фото: Павло Мазур
Павло Мазур: суть методу полягає в тому, що пацієнтці було проведено перенесення ії та чоловіка ядер в донорську яйцеклітину, що в свою чергу була позбавлена ядра. В результаті була отримана яйцеклітина, що мала генетичний набір ядерної ДНК від матері, батька а також від донора. Йдеться про білкові гени людини, яких в організмі людини близько 20 тисяч. Всі гени, які визначають спадковість - гени ядра - від батька і матері. Гени мітохондрії взяті з цитоплазми донора, вони відповідають за енергозабезпечення клітини.
Чому такий спосіб вийшов саме в Україні?
Дмитро Микитенко: це наявність амбітної команди, лояльність керівництва, фінансування і, найважливіше, законодавство, яке дозволяє це зробити. У нас ця сфера незарегульована, як в інших країнах, тому це забезпечує нам можливість розвитку, це дозволяє Україні знаходитися в тренді світових тенденцій стосовно генетики и репродуктивної медицини. Репродуктивні технології, які ми впровадили, ще не використовувалися в історії людства.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Надання Україні автокефалії. Що може цьому завадити, розповіли в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Віктор Єленський та священик, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості Отець Георгій Коваленко.
Чи намітився розкол між Москвою і Константинополем?
на фото: Віктор Єленський
Віктор Єленський: Московський патріархат впродовж 20 століття зробив до 15 демаршів по відношенню до Константинопольського патріархату, дуже часто в центрі цих демаршів було українське питання. Одне з них пов'язане з намаганням Сталіна у 1948 році створити нову конструкцію православ'я, тоді і почалися атаки на Константинопольський патріархат. Нам потрібно знати, що Україні належить мати незалежну православну церкву, що дух святий не тільки у Кремлі, де Московський патріарх. Православна церква в Україні є зрілою і згідно з усіма канонами і церквоними правилами, їй належить автокефалія.
на фото: Георгій Коваленко
Георгій Коваленко: всі заяви Москви - це емоціна реакція на процеси, які вже не зупинити. Сподіваюся, що слідом за емоціями будуть не вимоги щось зупинити, а бажання бути учасниками процесу. Якщо ти хочеш, щоб твою точку зору сприймали, потрібно вести діалог, а його вже не відбувається декілька років, в тому числі у відмові московського патріарха брати участь у Всеправославному соборі.
Процес надання Україні автокефалії має ще й політичний відтінок, як шлях до консолідації нації у розбудові держави. Можна припустити, що в цьому напрямку прогресу України якрах Москва в гібридній війні не очікувала?
Віктор Єленський: зусилля, які здійснює Росія, її дипломатія, спецслужби, нечувані для того, щоб зупинити визнання автокефалії для України. Ми знаємо про висилку двох росйських дипломатів з Греції, які намагалися підкупити грецьких митрополитів, хакерів, пов'язаних з російським урядом, які намагалися зламати поштові скриньки митрополитів, які займаються українським питанням, голову комітету Держдуми Росії, який їздить Європою і закликає зупинити український сценарій. Ми також знаємо про знижку на мільярд доларів, яку раптово Росія надала Туреччині за вже спожитий газ.
У Москві назвали крок про призначення і приїзд екзархів до Києві "віроломним і підлим". Які повноваження матимуть екзархи, які прибули до Києва, аби допомогти завершити процес надання автокефалії Православній церкві в Україні?
Георгій Коваленко: у традиціях російської та грецької церков слово екзарх має різні значення. У російській традиції - це керівник певної церковної території. У Греції екзарх - це посланець, людина, яка незалежно від свого сану, є представником Вселенського патріарха.
Віктор Єленський: екзархи повинні вимостити дорогу до автокефалії України. У них є повноваження для того, щоб вести перемовини з українськими ієрархами, з тими, хто просив Константинополь про автокефалію. Нема процедури надання автокефалії, яка була б жорстко зафіксована у канонічному праві, але є прецеденти, канони, через які не можуть перескочити константинопольські ієрархи, вони хочуть, щоб все це відбувалося відповідно до тих канонів, які писали їх великі попередники, йдуть крок за кроком.
Що потрібно буде зробити після отримання автокефалії?
Георгій Коваленко: Томос - це інструмент, він не принесе царства Божого, але ми потребуємо змін у церковній сфері. Автокефалія УПЦ - це шанс позбавити церковне життя тоталітраних, імперських нашарувань, які сьогодні заважають нам будувати нашу церкву відповідно до Євангеліє і української культури.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Президент Петро Порошенко продовжив на один місяць із жовтня до грудня термін проведення чергового призову громадян України на строкову військову службу.
Чому Президент вже двічі за рік змінив строки призову, розповів в ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Вдень" полковник запасу Святослав Стеценко.
Чому влада йде на такий крок, адже молодь не дуже охоче йде служити до армії?
Святослав Стеценко: оскільки молодь не прагне йти на строкову службу в армію, оскільки військкомати за два місяці не встигають виконати план призову, термін призову продовжують ще на місяць. Хочу додати, що це проблема комплексна, це проблема ЗСУ, а не військкоматів. Вочевидь, є дві основні причини, перша - немає позитивної мотивації для строкової військової служби, адже людина півтора року свого життя віддає Україні, що вона натомість отримує? Чи отримує вона якісь переваги перед тими, хто не служив? Ні. І друга причина в тому, нажаль, дуже часто військовослужбовці строкової служби не отримують достатньої військової підготовки, натомість, залучаються до господарських робіт і обслуговування військових містечок. Це є демотивуючим чинником.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
.png)
Чи можливо перевірити фінансову спроможність страхової компанії? Які супутні продукти пропонують страховики? Наскільки вони корисні?
Про це в ефірі Українського радіо у програмі "Safe" розповіла генеральна директорка Української федерації убезпечення Галина Третякова.
Водії зобов’язані страхуватися і купувати "автоцивілку". Що це за вид страхування?
Галина Третякова: Я б хотіла зупинитися на європейській практиці, де обов’язково страхують виключно відповідальність. Це означає, якщо ви сіли за кермо автівки, то ви вступили у правовідносини з дорогами та іншими водіями. Є закон про дороги, правила дорожнього руху. Відповідно, ви знаходитеся у правовідносинах і можете їх порушити або бути необережними. Європейська юриспруденція дійшла до того, що у таких правовідносинах є презумпція вини – якщо ти шкоду наніс, то ця шкода має компенсуватися у повному обсязі.
Базовий приклад – невелике ДТП, коли хтось когось стукнув. Відповідальність водія, який винен, буде покриватися за рахунок страхової компанії.
Галина Третякова: Україна імплементується у європейську спільноту, наші автівки частіше їздять за кордон і до нас в’їжджають іноземні громадяни на своїх автівках. І хтось з іноземних громадян може нанести шкоду українцю або навпаки. Для цього існує система зеленої картки. Коли страховики з різних країн покривають відповідальність своїх громадян. Це таке саме страхування, але воно вже носить міжнародний характер.
Що ще можна страхувати?
Галина Третякова: Всі види страхування поділяються на три великі групи: особисте страхування (захист від нещасного випадку на виробництві, втрата життя годувальника у домогосподарстві, інвалідність, медичні витрати, пенсійне страхування, накопичувальне страхування для дитини на навчання у вищих закладах). Страхування відповідальності є не лише водія. Наприклад, ви живете у великому багатоквартирному будинку і заливаєте сусіда, який живе знизу. Це ваша відповідальність перед сусідом і вона має матеріальні витрати. Або, наприклад, ваша дитина розбила комусь вікно м’ячем. Ви відповідаєте за нанесення такої шкоди. Третій великий клас страхування – це страхування майна. Є ще страхування людей, які виїжджають за кордон, – assistance (допомога за кордоном). Можете купувати собі витрати на нещасний випадок, гострі хвороби. Особливо, якщо це стосується Америки, Австралії – це достатньо дорого. Коли людина втрачає свідомість і її забирають ( у нас були випадки, коли гелікоптером в Австрії з вершини гори забирали людину, яка каталася і втратила свідомість). Це дуже дорого. Якщо ви не багатій, то треба страхування. Також розповсюджується на юридичні витрати (якщо ви втратили паспорт). А ще, є такі ризики: затримка рейсу, втрата багажу. І на оці витрати ви зможете отримати відшкодування. Але ще у нас банкрутства туристичних компаній. Клієнт може купити додаткове покриття у разі, якщо щось трапляється з туристичною фірмою.
Це та історія, коли люди по декілька дній чекали у аеропортах. Одна з резонансних новин цього літа.
Галина Третякова: Це діє дуже швидко. Компанія вступає у права, якщо людина не отримує послугу протягом 24 годин, вони допомагають вам з готелем, якщо немає можливості повернутися назад або шукають якийсь варіант повернення (наприклад, квиток). От така допомога дуже актуальна.
Чи можна у працедавця вимагати медичне страхування?
Галина Третякова: Це додаткові пільги, які дає роботодавець. Я б рекомендувала або з Профспілкою, або з об’єднаним трудовим колективом поговорити з роботодавцем. Такої обов’язкової вимоги поки немає.
Ми говорили, що страхування – це історія про управління ризиками. Поясніть цю думку.
Галина Третякова: Страхування – це і є фондування. Воно вирівнює доходи домогосподарств, коли трапляється страховий випадок. І у такий спосіб домогосподарство може розрахувати, що у мене "от такий дохід" і сплески будуть перекриті. І це не призводить до банкрутства домогосподарства.
Прослухати повну версію розмови.
Уроки фінансової грамотності на Українському радіо. Разом з фахівцями навчаємо, як правильно зберігати і примножувати гроші. Слухайте щосуботи о 16:20!
Початок "червоного терору". У цей день більшовики, що прийшли до влади, розпочали репресивну політику, яка забрала життя понад мільйона осіб.
Про події, які відбувалися в Україні сто років тому, розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" кандидат історичних наук Геннадій Єфименко.
Сучасна Росія і Росія сто років тому, яка почала "червоний терор", а дехто казав і про "білий терор", хоч він не декларувався на офіціному рівні, чи відрізняються вони чимось принципово?
Геннадій Єфименко: "білий терор" - це була фактично громадянська війна в Росії, він не був чітко окресленим в офіційних документах чи законодавчих актах. "Червоний терор", який було узаконено для "боротьби з контрреволюцією". Більшовики так довго не могли його узаконити, тому що вони прийшли до влади на гаслах демократизації, народності, 26 жовтня 1917 року було навіть відмінено смертну кару. А потім прийшов "червоний терор", почалася ідеологічна обробка, 5 вересня 2018 року його узаконила Рада народних комісарів. Це була державна політика, яка перетворилася з терора за необхідністю на превентивний терор, терор голодом. Більшовицькі організації були видумані, вони шукали осередки можливого супротиву і знищували їх, вбивали українців спочатку тисячами а потім і мільйонами.
Нагадаємо, на території України "червоний терор" розпочався у січні 1918 року із вторгненням більшовицьких загонів Муравйова, який під час і після штурму Києва влаштував у Києві різанину. За різними підрахунками жертвами різанини стали від 2 до 3 тисяч осіб. З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження в Україні Радянської влади.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!