Результат пошуку: Життя в ефірі
Екологічна катастрофа в Криму: окупанти закрили завод "Титан". Через спеку і відсутність води вміст кислотонакопичувачів титанового виробництва почав випаровуватися, що призвело до токсичних викидів у повітря.
через спеку і відсутність опадів вміст кислотонакопичувачів титанового виробництва почав випаровуватися, що призвело Більше читайте тут: https://gordonua.com/ukr/news/localnews/-prichinoju-zabrudnennja-atmosferi-v-armjansku-stali-viparovuvannja-z-kislonakopitalja-titanovogo-zavodu-okupatsijni-vladi-328944.html
Про катастрофу розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Ввечері" заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Юрій Гримчак.
Чи було зафіксовано перевищення норм шкідливих речовин, наскільки вони небезпечні?
Юрій Гримчак: по всій території Криму відчувається нестача води. На підприємстві є шламонакопичувач, де зберігається сірчана кислота, яка використовується для виготовлення титану, вода є розчинником кислоти, в результаті чого вона зберігалася в неконцентрованому вигляді. У зв'язку з тим, що вода з континентальної України не надходить, ці системи зберігання пересохли, у повітря почали підніматися кислотні пари. Мешканці Армянська почали повідомляти, що вже не можуть виходити на вулицю через отруєне повітря.
Що робиться для того, щоб усунути забруднення на Херсонщині?
Юрій Гримчак: поки що загрози для здоров'я і життя мешканців Херсощини немає, хоча у повітрі зафіксовано перевищення норм шкідливих речовин. Ми відслідковуємо цю ситуацію.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Ввечері" по буднях з 17.40 до 20.00!
Дональд Трамп застерігає Росію і Іран від наступу у сирійській провінції Ідліб. Чи будуть США захищати сирійських повстанців, розповів в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Володимир Кушніренко.
Російські літаки відновили повітряні удари по провінції Ідліб. Чи означає це, що буде пряме зіткнення військових Росії і США?
Володимир Кушніренко: ми часто чуємо про заяви США чи Росії, але країни продовжуть діяти, як і раніше. Існує певний декларативний вимір заяв і погроз, але є й інший, коли відбуваються реальні переговори. Ситуація дійсно непроста. По-перше, існує думка Європи, яку висловив міністр закородонних справ Франції, що фактично Башар Асад виграв війну. Для майбутнього Сирії будь-які зовнішні фактори потребують своїх сателітів, агентів впливу, щоб визначати майбутнє регіону. Якщо буде військова операція і знесуть залишки опонентів Асада, на порядку денному буде однотипний варіант розвитку подій, адже багато опозиційних сил перейшли на його бік. По-друге, існують принципи міжнародного права, які торкаються захисту життя людини, тому є США і Європа, які будуть реагувати, хоч і декларативно.
Росія анонсувала масштабні військові навчання у Середземному морі. Як це тлумачити на тлі загострення ситуації у Сирії?
Володимир Кушніренко: це демонстрація сили, своїх позицій, певна символічна підтримка Асада. Можна сказати, що вже почався певний переговорний процес щодо майбутнього Сирії і конкретно щодо вирішення Ідлібської кризи.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
"Війна війною, а бізнес за розкладом." Росія більше за інших інвестує в українську економіку. За січень - червень цього року в Україну надійшло близько мільярда 300 мільйонів доларів інвестицій, 436 мільйонів доларів з цієї суми надійшли від інвесторів з Росії, що становить близько 35% від загального обсягу.
Ситуацію коментував в ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Зранку" економіст Сергій Фурса.
Аналітик IСU Михайло Демків пояснив так зване лідерство Росії діяльністю російських банків. З одного боку Росія - країна, яка найбільше інвестує в Україну, а з іншого боку, це не зовсім можна назвати інвестуванням, бо йдеться про декапіталізацію банків.
Сергій Фурса: Дійсно, не можна назвати Росію найбільшим інвестором в економіку України. Воно на папері так може виглядати.
Пан Демків абсолютно правий, це технічна річ. Насправді ситуація така, що Україна майже взяла в заручники російські банки. Що відбувається? Є ці кредити від материнських банків українських банків з російським капіталом, вони їх не можуть повертати, бо є санкції. Оскільки не можуть виводити гроші, вони не можуть довести свої банки до банкрутства, тому вони переписують всі кредити як вкладений капітал. Технічно по паперах це проходить як інвестиція, а де-факто жодних інвестицій немає.
Чи не вигідно було б Україні просто прийняти закон, наприклад, про експропріацію російських банків, націоналізацію, заблокувати всі кошти банків, які мають материнські структури в Росії? Чи це незаконно?
Сергій Фурса: У цих банків є зобов'язання. Якщо бажаєте по них платити, то націоналізуйте. Вони не можуть просто так їх закрити, не можуть їх збанкротувати, бо вони великі системні банки, які працюють в Європі і по всьому світу, вони просто не можуть собі цього дозволити. Якщо російські банки націоналізуємо, то всі їх зобов'язання по депозитах чи перед материнськими банками будуть залишатися на платниках податків з України. Також у разі націоналізації російських банків, вони подадуть до суду, виграють його в Європі, і треба буде їм потім сплачувати.
Яким чином ми можемо бачити і відчути, що санкції ЄС, США і України певним чином упливають на економіку Росії?
Сергій Фурса: Те, що стосується російських банків і їх діяльності в Україні, то тут впливають українські санкції, жодним чином світові санкції тут не впливають. Щодо пенсійної реформи в Росії, то пенсійний вік у Росії не змінювався з 1928 року, коли була запроваджена пенсійна система. Так чи інакше зміна пенсійного віку в Росії була неминучою, бо тривалість життя з цього часу трошки збільшилася. Ті санкці, які зараз діють, вони спрямовані перш за все на стримання розвитку Російської Федерації, вони не дають інвестувати в технологічні сектори, але вони не спричиняють якогось поточного економічного занепаду.
Чи потрібно розривати торговельні стосунки з Росією?
Сергій Фурса: Держава не може заборонити своїм підприємцям здійснювати торговельні операції з підприємцями з інших країн. Заборонять робити це з Росією, вони робитимуть це з Білоруссю, тобто результат буде той самий. Тут лише громадяни можуть вирішувати. Якщо вони бажають бойкотувати, зустрічають продукцію з Росії, то вони можуть її бойкотувати і таким чином впливати.
Ми дуже суттєво втратили російські ринки, але не тому, що ми так вирішили. Росія розпочала торговельну війну, просто закрила свої ринки для наших товарів. А щодо того імпорту, який залишається, то це переважно енергетичний імпорт, ми залежимо від поставок нафти, вугілля. Наша війна з Росією - це, перш за все, протистояння економік. Нам варто робити все те, що не впливає на українську економіку більше, ніж на російську економіку. Якщо ми будемо щось обрубувати те, що для нас важливо, нам буде гірше від цього.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
Нова українська школа. Близько півмільйона першокласників цього року йдуть до школи. Проблеми та успіхи нової реформи.
В ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Зранку" свою думку про реформування середньої освіти висловила старший науковий співробітник Інституту математики НАН України, членкиня ГО "ТРОН (точка росту освіти і науки)" Ірина Єгорченко.
Що Вас найбільше тішить і з чим можуть бути кардинальні проблеми під час реформування?
Ірина Єгорченко: Мені дуже подобаються декларовані принципи ставлення до дітей, індивідуалізація навчання, припинення муштри. Я дуже сподіваюсь, що дітей не будуть примушувати відступати певну кількість клітинок, оформлювати задачі якимось дуже дивними методами, бо це абсолютно нікому не потрібно. Але це все залежить індивідуально від учителів. Я підозрюю, що багато вчителів будуть продовжувати це робити.
Що мене не тішить, то це кількість дітей в класі. Це дійсно була б нова українська школа, індивідуальні завдання і т. д., якби була можливість якимось чином зробити так, щоб у класі було не більше 20 дітей. І групова робота, і всі ці прекрасні форми роботи дуже ускладнені, коли у класі 35 учнів.
Наскільки нова реформа розв'яже найкардинальнішу проблему української школи? Школа випускає дітей, які не готові до дорослого життя, не готові до якоїсь професійної діяльності. Діти отримують величезну кількість абсолютно непотрібних знань, які ніколи не будуть потрібні, вони навчаються за методиками, які зовсім не потрібні. Так це чи ні?
Ірина Єгорченко: Це правда. Діти дійсно не готові до дорослого життя. Готові якоюсь мірою. Щодо знань, то більшість дітей ніяких знань насправді не отримує. Вони мирно списують, вони отримують таку кваліфікацію викручуватись, емітувати якусь діяльність, тобто знань насправді там ніяких немає. Ні потрібних, ні непотрібних. У вищій школі вони теж нічого особливого не отримують, продовжують у тому ж стилі - списувати, давати роздруковані з інтернету реферати. Потім їх прилаштовують батьки на якесь тепле місце, але, очевидно, що теплих місць усім не вистачить. Я навіть бачу таких прилаштованих дітей у Міністерстві освіти, і це жахливі абсолютно речі. Більша частина дітей йде на якусь некваліфіковану роботу за невеликі гроші. І нічого хорошого з цього немає ні суспільству, ні цим дітям. Є частина дуже цілеспрямованих дітей, які дійсно хочуть добитися самі, вони навіть використовують навички викручування і списування.
Так було завжди. Були діти, які хотіли вчитися, і були діти, які не хотіли вчитися. З появою ЗНО ситуація трішки змінилася. Там і не спишеш, і не заплатиш. Як Ви ставитесь до нової української школи, якщо говорити про організацію класу, мультимідійність, динамічність?
Ірина Єгорченко: Починати треба з першого класу, але є дуже багато речей, які можна впроваджувати в усіх інших класах. Щодо першого класу, то ідеї дуже чудові, але проблема у великій кількості дітей в класі. Ідеї можна реалізувати за іншої кількості дітей. Групова робота, пересування парт дуже ускладнені, коли в класі 35 дітей, навіть з точки зору фізичної безпеки цих дітей. Діти мають мати можливість швидко вибігти з класу у випадку небезпеки.
Ще одна дуже велика проблема (не пов'язана з реформою) - мотивованість педагогів. Ті, хто не поступив до інших вузів, йдуть у педагоги.
Ірина Єгорченко: Потрібно зменшити кількість паперів, від яких втікають учителі. Одним із бонусів приватних шкіл є те, що вони наймають спеціальних людей, які займаються паперами (пишуть різні плани, які потім показують у районо), ці люди не вчать дітей. Можливо, потрібно зменшити цей моральний тиск на вчителів. Дуже погано, що створюються умови, які вони не можуть виконати. Це дуже моральний тиск. Для чесної кваліфікованої людини це дуже некомфортна ситуація.
Щодо поганої підготовки вчителів. Потрібно радикально змінювати навчання в університетах. Університети повинні розуміти, що до них прийшли діти без середньої освіти практично, і просто займатися корегуванням цієї середньої освіти. Незважаючи на автономію, у них є всякі обов'язкові предмети, а до них прийшли діти, які часто не можуть сприймати текст. Тому потрібно змінювати навчальний процес і хоча б спробувати дати цим дітям середню освіту.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
Закінчилося літо і чудова пора канікул. Літній період відпочинку та розваг змінюється божевільним ритмом навчального процесу.
Чи завжди є стресом похід дитини до школи після канікул, розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Ранковий формат" практичний психолог, викладач кафедри педагогіки і психології Києво-Могилянської академії Людмила Копишинська.
Стресом для нас є будь-яка перехідна ситуація. Чи це в першу школу, чи середню школу, чи в навчальний заклад, чи в новий трудовий колектив. Завжди відбувається зміна звичних умов життя і змінюється предмет діяльності. Це завжди для нас стрес. Якщо ми приділяємо дитині увагу і займаємося тим, що дитині цікаво, дитина з більшою готовністю буде йти на контакт і буде разом з вами, батьками, дорослими людьми, займатися тим, про що вона раніше не думала, і тим, що для нас, батьків, важливо. Тому сьогодні до обіду має бути прогулянка, сімейна така діяльність, а вже друга половина дня має пройти як такий спокійний відпочинок, підготовка до завтрашнього дня.
А на кому більше відповідальності - на вчителях чи на батьках у цьому процесі адаптації?
Я б сказала як психолог відповідальність 50 на 50 фактично. Але головна все-таки відповідальність лежить на батьках. Ми забуваємо про те, що школа все-таки навчальний заклад. І якщо дитина приходить в систему цінностей, яка не відповідає тому, що вчитель говорить або вчитель, його дії стають предметом обговорення, в якому бере участь і дитина сама, то всі виховні впливи, всі намагання вчителя долучити дитину до того, що відбувається в класі, вони будуть натрапляти на такий глухий бар’єр. Тому якщо ми хочемо щастя нашій дитині, ми розуміємо, що це щастя не обмежується виключно нашою квартирою, і ми перекидаємо місточки своїм ставленням, своїми спогадами яскравими про школу не на те, як там було важко, а наскільки там було цікаво. Будуємо цей місточок для наших дітей. Ми готуємо дитину до того, що там будуть різні діти. Ми, батьки, маємо встановити такої якості контакт з дитиною, дати дитині можливість говорити про свої переживання, що її хвилює, ділитися своїми думками стосовно того, що відбувається з нею поза межами сім'ї, для того, щоб ми в сім'ї про це поговорили і допомогли дитині вибудувати стратегію поведінки у якісь незвичні ситуації.
Прослухати повну версію розмови
У Мінрегіонбуді мають намір змінити вимоги до розміру вікон залежно від світлокліматичних особливостей. Згідно з проектом, планується розділити територію України на чотири світлокліматичні зони замість двох.
В ефірі Українського радіо у рубриці "Власний інтерес" програми "Ранковий формат" віце-президент Київської організації Національної спілки архітекторів України, дійсний член Українського комітету ICOMOS Георгій Духовичний розповів про намір змінити вимоги до розміру вікон.
Для чого потрібні ці зміни?
Георгій Духовичний: професійну спільноту дуже непокоїть діяльність Мінрегіону стосовно лихоманки зміни норм в останній час. Тому ми задаємося головним питанням: кому це вигідно і що ми отримаємо в результаті? Останні зміни будівельних норм суттєво змінили в негативному напрямку всі недобудови на тириторії міста. Наприклад, попередні норми передбачали відстань від територій дитячих закладів до житлових будинків не менше 10 метрів. Це мало досить суттєвий сенс. Нині норми передбачають 12 метрів між вікнами житлового будинку і дитячого закладу, але за нормами пожежної безпеки мінімальна відстань - 15 метрів.
З якою метою це відбувається?
Георгій Духовичний: це робиться для того, щоб підготувати мешканців до того, що тепер щільніше забудовуватимуть територію. Нас готують до змін норм природного освітлення, які свого часу були розроблені в СРСР та називалися СНиП "Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования". Вони розраховувалися по кліматичних зонах, але це був відсоток площі вікон по відношенню до площі підлоги. Сьогодні, очевидно, нас готують до того, щоб не змінюючи санітарних норм України стосовно природнього освітлення, компенсувати його нестачу за рахунок збільшення площі світлових прорізів, тим самим будинки знаходитимуться ще ближче один від одного. Нас це дуже непокоїть, я вбачаю в цьому порушення Конституції, тому що у ній сказано, що "будь-які дії, які погіршують рівень життя громадян, неприпустимі".
Прослухати повну версію розмови.
Кабінет міністрів України прийняв рішення схвалити розроблений Міністерством соціальної політики проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання додаткових гарантій, пов’язаних з поєднанням сімейних і трудових обов’язків". Згідно з якими, зокрема, на батька поширюється право на встановлення за його бажанням в обов’язковому порядку режиму роботи на умовах неповного робочого часу, на скорочену тривалість робочого часу за рахунок роботодавця.
В ефірі Українського радіо у рубриці "Особистий вибір" програми "Ранковий формат" зміни до законодавства прокоментував голова громадської організації "Об’єднання Батьків–одинаків України" Олександр Мазур.
Які нині існують проблеми у батьків-чоловіків з роботодавцями?
Олександр Мазур: я вітаю будь-які зміни у законодавстві, які направлені на підтримку батьків і матерів, які самотужки виховують дітей, але справа у тому, що зміни у законодавстві не аварті паперу, на якому вони надруковані, якщо немає механізмів реалізації цих законів. Якщо люди не знають куди звернутися для захисту своїх прав. Якщо роботодавець знає, що не буде нести покаранння за невиконання цих норм закону.
Якщо виникають проблеми, є куди звертатися батькам-одинакам?
Олександр Мазур: ці питання до чиновників - до міністра соціальної політики, чи є у нас структура, до якої можуть звернутися люди, чи знають про ці структури прості люди, над якими дуже часто знущаються роботодавці, розуміючи, що не будуть нести відповідальність.
Якщо буде створено такий механізм, наскільки простішим стане життя батьків-одинаків?
Олександр Мазур: звичайно, буде легше, і я дякую тим роботодавцям, які йдуть назустріч таким батькам, розуміючи, що потрібно забрати дитину з дитячого садочка, діти часто хворіють, їм нема на кого розраховувати.
Прослухати повну версію розмови.
Нові призначення до Верховного Суду: 2 до 1, проти двох суддів заперечувала Громадська рада доброчесності, одну суддю - підтримала.
В ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Ввечері" нові призначення до Верховного Суду прокоментував член Громадської ради доброчесності Михайло Жернаков.
Двоє судів, призначених до Верховного Суду, Валентина Симоненко і Сергій Слинько отримали негативні висновки від Громадської ради доброчесності. Що вплинуло на рішення Президента?
Михайло Жернаков: По-перше, це шок. Ніхто з нас, можливо, за невеликим виключенням, не думали, що таке можливе, що Президент таки призначить фактично російську агентку Симоненко суддею Верховного Суду. В 2015 році (є документи) вона в окупованому Севастополі, звернувшись особисто до влади окупантів, написавши письмову заяву, отримала індивідуальний податковий номер суб'єкта оподаткування Російської Федерації. Уявімо людина звертається, але не просто людина, а на той час голова Ради суддів України звертається і отримує індивідуальний податковий номер Росії. Для чого? Це ще питання. Можливо, для працевлаштування в органах влади Російської Федерації, ми цього не знаємо. Одна з причин цього може бути така.
На якійсь із прес-конференції Симоненко пояснювала чому вона має податковий номер Російської Федерації.
Михайло Жернаков: Вона пояснювала це так, що це відбулося поза її волею, але вона вказала номер паспорта громадянки України, який виданий в 2015 році. Навіть якщо уявити, що це можливо, хоча російське законодавство передбачає, що особа має особисто звернутися до органів влади з письмовою заявою про отримання цього номера. Тобто пані Симоненко визнала окупаційну владу у Севастополі. До того вона заявляла, що її рідна сестра працює на окупаційну владу в Криму. Симоненко заявила, що "їх розділили політики". Симоненко зробила низку порушень. Не дивлячись на це все, Вища кваліфікаційна комісія суддів її пропустила, Вища рада правосуддя її пропустила. Президент зволікав. Президент як гарант Конституції дійсно забезпечує дотримання Конституції. Але поки всі у відпустках, думали, що ніхто не помітить і тишком нишком призначать цих суддів.
Про пана Слинько теж можна довго розповідати, починаючи з того, що він упустив Пукача.
Виходить так, що із судовою реформою щось не так, якщо призначаються такі особи.
Верховний Суд має стати взірцем доброчесності, адже передували формуванню цього Верховного Суду дуже великий конкурс, дуже тривала процедура. І саме для цього і було створено Громадську раду доброчесності. Так відбувається, що періодично саме її висновки влада чомусь вирішує ігнорувати.
Михайло Жернаков: Це можна легко пояснити. Люди чи судді роками, десятиліттями виконували вказівки політичної влади. І владі це дуже зручно. Тому влада їх не контролює. Президент не мав іншого вибору, якщо сказала Вища рада правосуддя йому призначити, то він не мав іншого вибору.
Робиться все так, як вигідно політичній владі.
Призначені ті, хто вигідний політичній владі. На жаль, доводиться констатувати, що судова реформа фактично провалилася. І винуватцем зрозуміло хто є, хто вносив зміни до Конституції, хто є автором цієї реформи, і фактично хто впроваджував її у життя. На жаль, це так. І тепер наша остання надія - створення Вищого антикорупційного суду.
Прослухати повну версію розмови.
ВІЛ-інфекція вже давно вийшла із переліку смертельних хвороб. Майже 43% жінок дізнають про свій ВІЛ-статус лише під час обстеження щодо вагітності.
Жінки з ВІЛ, скільки їх і наскільки вони обізнані про те як жити з ВІЛ? Про це розповіла в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" членкиня правління БО "Позитивні жінки" Ганна Арябінська.
На фото: Ганна Арябінська.
ООН назвала шість найпоширеніших причин смертності жінок віком від 30 до 49 років. Ці дані було оприлюднено в 2018 році. В усьому світі головною причиною смерті жінок у цьому віці є ВІЛ-інфекція. На другому місці ішемічна хвороба серця, на третьому - проблеми із вагітністю і пологами, на четвертому — інсульт, на п'ятому — рак грудей, а на шостому — туберкульоз. На скільки, пані Ганно, в Україні жінки обізнані про те, як жити з ВІЛ, як уберегтися?
Ганна Арябінська: В Україні існує проблема з обізнаністю жіночої частини населення про ВІЛ-інфекцію. На першому місці ми можемо запевнити, що жінки просто не знають і бояться цього діагнозу, бо вважають, що це смертельна хвороба. Але ВІЛ-інфекція вже давно вийшла із переліку смертельних хвороб. Є ліки. Це просто хронічне захворювання. Якщо жінка прийматиме ліки, вона матиме повноцінне життя, народжуватиме здорових дітей і не буде мати загрози своєму і психічному, і фізичному здоров'ю. Така ситуація складається в Україні, що майже 43% дізнають про свій ВІЛ-статус лише під час обстеження щодо вагітності. Тобто зарання жінки не ходять, не тестуються. І кожна з жінок хвилюється, боїться, що на неї будуть вішати якісь ярлики, якщо вона просто піде і протестується на ВІЛ.
В Україні існує і чи потрібне гендерно орієнтоване надання медичних послуг і доступ до них жінок? Чи просто не потрібно розділяти тут за статтю?
Ганна Арябінська: Я особисто вважаю, що обов'язково потрібно. Наша організація саме лобіює ці поняття. Тому що фемінізація епідемії зараз просто на лице. Особливі послуги, які потрібні жінкам, тобто і гінекологічні, і психологічні, бо жінка завжди знаходиться в такому тривожному психологічному стані. Вона весь час переживає за себе, за дітей, за чоловіка і на її психіку таке дуже велике навантаження. Було б дуже важливо, якби на первинній медичній ланці працювали соціальні працівники, або надавався соціальний супровід. Жінки, дізнавшись про свій статус, знаходячись в такому складному психічному стані, отримали першочергову підтримку і не втрачали б ми цих жінок.
В чому в Україні найбільше виявляється дискримінація ВІЛ-позитивних жінок?
Ганна Арябінська: Найбільше дискримінація - це в плані звичайно насильства в медичній і побутовій сфері, коли дізнаються жінки про свій ВІЛ-статус, то різко зростає насильницьке ставлення в медичній сфері. Наприклад, до виявлення ВІЛ лише 3% жінок зазнавали дискримінації і насильства в медичній сфері, а після поставленого діагнозу, майже 50%. Така ж сама ситуація з близьким оточенням жінок. Якщо до виявлення захворювання — це лише 10%, то після виявлення такого діагнозу — 25,8%. Дуже велика різниця між тим як ставляться до жінок до діагнозу, і після. Серйозна проблема із побутовим насиллям. Багато наша організація прикладає зусиль, щоб побороти таку ситуацію та надає правовий захист жінкам, які зазнали насильства.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
.jpg)
Якби договір про дружбу з РФ було пролонговано, то це, звичайно, виглядало б достатньо ганебною ситуацією.
Президент Петро Порошенко доручив МЗС України готуватися до розриву базового договору про дружбу з РФ. Цю ініціативу Глави держави в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" прокоментував кандидат політичних наук, викладач кафедри політичних наук Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Петро Олещук.
На фото: Петро Олещук.
Маємо до кінця вересня оголосити про своє рішення, а інакше дія договору автоматично триватиме ще 10 років з квітня 2019 року.
Петро Олещук: Це в принципі логічно в цьому випадки. Справді, якби договір було пролонговано, то це, звичайно, виглядало б достатньо ганебною ситуацією. Загалом нам треба зрозуміти одну просту річ. Російська Федерація після 2014 року поставила себе в ситуацію протиставлення системі міжнародного права і загалом системі міжнародних відносин, яка складалася раніше. Позиція Росії наступна, що ця система в принципі застаріла і вона хоче будувати на її місці нову систему. Треба достатньо обережно ставитися до будь-яких домовленостей, які є з Росією і особливо на них не розраховувати. З іншого боку, ми повинні розуміти, що коли ми так само виходимо із системи міжнародних відносин та міжнародного права, то ми начебто підіграємо російські політиці, яка спрямована саме на руйнацію світового порядку та системи. Всі ці рішення повинні ухвалюватися достатньо виважено та не можуть ухвалюватися з політичною доцільністю, наприклад, виборів, або політичного позиціювання, тому що мова насправді йде про ті моменти, які будуть справляти вплив на українське життя та політику.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Події в інформаційному просторі України. Перерозподіл власності та впливів в українських ЗМІ напередодні виборів.
В ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Ввечері" події, що розгортаються навколо телеканалу 112, коментувала Голова ГО "Детектор медіа" Наталя Лігачова.
В Україні зовсім скоро відбуватимуться вибори. Наскільки це відчутно в медіасередовищі?
Наталя Лігачова: Це безумовно відчутно. Ми спостерігаємо зараз за зміною конфігурації у мовленні деяких телеканалів. У всіх на устах зараз канал 112, який демонструє найбільші такі зсуви у редакційній політиці, розриваючи в односторонньому порядку співпрацю з Радіо "Свобода", з якою вони робили дуже фахові і гарні програми, які мали високий рейтинг, розриваючи деякі домовленості з експертами, які вели авторські програми. А замість цього ми бачимо таке дуже активне і масштабне просування Віктора Медведчука в ефірі цього телеканалу, а також партії "За життя" Вадима Рабиновича, і до нього приєднався зараз ще й Нестор Шуфрич.
Тобто зміна власника. Ми будемо говорити про те, наскільки можна довіряти цій інформації, яка є в ЗМІ, відповідно зміна менеджменту каналу, а за цим, як наслідок, зміна всієї інформаційної політики каналу.
Наталя Лігачова: Ми не можемо напевно говорити про зміну власника, бо офіційних доказів цього немає. Телеканал спростовує. Проект "Схеми" Радіо "Свобода" показав досить наглядно, що той менеджмент, який прийшов, пов'язаний з Медведчуком, і що та людина з Німеччини, яка начебто стала власником телеканалу, вона навряд чи має такі кошти, щоб утримувати цей телеканал.
Скоріше за все - це підставна фігура.
Наталя Лігачова: Так, скоріше за все - це підставна фігура. Але ми не розуміємо, чи сталася продаж і купівля каналу, чи все ж це така своєрідна здача в аренду Віктору Медведчуку справжніми власниками, яких ми теж не знаємо. Це проблема непрозорості медіавласності, при тому, що діє вже закон про прозорість медіавласності, але все одно можна обійти через підставних фігур.
Три роки тому був ухвалений закон, нібито щось мало змінитися. У парламенті є зареєстровані зміни до цього закону. Що каже досвід демократичних країн, наскільки це можливо і що потрібно зробити, аби ми мали повну інформацію про власників каналів?
Наталя Лігачова: У всьому світі це питання не до кінця вирішене, бо можна сховати в офшорах усе. І ця проблема характерна для багатьох країн. Але є досвід. У нас, по-перше, закон про медіавласність вийшов компромісним. Там немає головного - відповідальності. Там є відповідальність за несвоєчасну подачу документів, але немає відповідальності за те, що ти можеш збрехати. І на цьому можна грати. Не прописані такі схеми, коли ставлять когось як підставну фігуру, і не можна зрозуміти, а хто ж все таки справжній власник. Я вважаю, що треба вносити зміни і до цього законодавства, і треба виписувати законопрект, приймати закон про фінансову прозорість, про те, хто саме фінансує. Подібний закон є у Грузії, і він дуже непогано там діє, за відгуками грузинських колег.
Вибори наближатимуться, а це означатиме активізацію і політичних сил, і медіа, частина яких контролюються олігархами. Чи можливі тут сюрпризи?
Наталя Лігачова: Сюрпризи навряд чи можуть бути у зміні власників великих телеканалів, вони залишаться тими самими. Дуже багато сюрпризів я чекаю від того, на кого поставлять власники телеканалів, кого вони будуть просувати. Напередодні виборів спостерігаємо карколомні зміни в редакційній політиці ЗМІ.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Ввечері" по буднях з 17.40 до 20.00!
Конкурс на посади суддів Антикорупційного суду оголосили 2 серпня. Заявки почали приймати з 8 серпня. Останній день подачі - 14 вересня. За три тижні до завершення подання заяв на посади суддів Антикорупційного суду заяви подали лише шість кандидатів.
В ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Вдень" процес створення Антикорупційного суду коментував член Громадської ради доброчесності Віталій Титич.
Чому так мало людей хочуть стати суддями Антикорупційного суду? Бояться чи це свідома кампанія затягування створення цього органу?
Віталій Титич: На мою думку, є дві причини. Вони різних умовних груп освіти, які могли би бути чи хотіли бути. Перша група - це діючі судді. І причина тут та, яка найчастіше називається в ЗМІ. Очевидно, що до цих осіб під час конкурсу буде підвищена увага. А минуле українських суддів, як підказує досвід Громадської ради доброчесності, доволі туманне. Більшість із них хотіли би приховати певні обставини, зокрема, в частині набуття статків та невідповідності рівню життя і рівню доходів. Другий аспект - чому на конкурс не пішли ті, на яких так розраховувало суспільство.
Конкурс проводить Вища кваліфікаційна комісія суддів. Вона проводить, як показав конкурс до Верховного суду, абсолютно свавільно, абсолютно незрозуміло як і за якими критеріями відбирає. Тому для більшості кандидатів, на яких могли розраховувати в громадянському суспільстві, перспектива доволі ясна - у тих умовах законодавства, що існує, в них немає жодного шансу потрапити до цього суду. Ця процедура вимагатиме витрат фізичних, часових, іноді навіть грошових (їздити в Київ упродовж року), дуже важка психологічно. Тому реальні кандидати, кого суспільство хотіло би бачити в цьому суді, вони не мають не те, що гарантії, а уявлення, що їхні зусилля не будуть витрачені марно.
Ви нам нагадуєте про вислів, що конкурс на посади суддів Антикорупційного суду нагадує чорний ящик.
Віталій Титич: Саме так. Станом на сьогодні, незважаючи на численні експертні висновки, це вже питання доволі серйозні. Є численні аналітичні висновки експертів щодо результатів конкурсів. І всі вони зводяться до того, що незрозуміло яким чином перемогли одні кандидати, а інші кандидати не були обрані. Станом на сьогодні немає жодних пояснень з боку ВККС немає.
Процес створення Антикорупційного суду затягнувся, є спроби взагалі його звести нанівець. Але Антикорупційний суд буде створено?
Віталій Титич: Питання не в створені якоїсь інституції, яка буде називатись Антикорупційним судом. Мета - запровадження правосуддя в частині розслідування і притягнення відповідальності за вчинення тяжких корупційних злочинів найвищими посадовими особами. Це було б ключовим завданням.
Зараз розпочнеться новий політичний сезон, доволі гарячий, який передуватиме президентським виборам. Чи сподіваєтесь Ви, що цей сезон активізує процес створення Антикорупційного суду?
Віталій Титич: Ні, думаю, що новий політичний сезон відволіче увагу від створення Антикорупційного суду. Антикорупційна тема буде темою маніпуляцій №1 усіх кандидатів усіх мастей. Активізувати можуть тільки такі фактори: наша влада розуміє дві речі - це, умовно кажучи, майдани, і фінансовий тиск і погрози міжнародної спільноти. І тому якраз проблема фінансова, на мою думку, може зараз змусити владу на якісь компроміси з громадянським суспільством без проведення нами ще одного майдану. Ситуація доволі тривожна. МВФ не розглядає зараз можливості кредитування. Є інформація про випуск векселів - це дуже хороший і цікавий хід міжнародної спільноти.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Вдень" по буднях з 13.00 до 15.00!
Соціологічний зріз українського суспільства через більш ніж чотири роки після початку війни з Росією. Фахівці вважають, що рівень патріотизму і вміння цінувати українську державність не зменшується, а навпаки, постійно збільшується кількість тих, хто говорить українською мовою, вчить її, хоче дивитися і слухати українське.
Які чинники впливають на формування патріотичного світогляду, проаналізував в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" доктор соціологічних наук Олександр Стегній.
Треба зазначити, що в період, коли почалася війна, а вона йде вже чотири роки, частина людей, мабуть, зрозуміла, що це їхня країна і треба боронити свою землю. І для людей, які вибрали Україну, дійсно вони відчувають, що це своє і його треба боронити. Але ще є питання наповнення, що вони мають під словом "патріотизм". Взагалі соціальне життя строкате, але сама по собі цифра, динаміка, вона такою є і це доволі приємно.
Ця цифра у 60% й інші дані стосовно, зокрема, громадянської активності навіть під час останнього Майдану говорили, що пасіонаріїв все одно не більше 20%. І дійсно дані соцопитувань це підтвердили. В Україні на сьогодні є 20% людей, які є членами різних громадських організацій. Чи йде збільшення цієї цифри?
Дійсно, якась мінімальна динаміка позитивна є, але ви знаєте і треба бути відвертим, що є таке поняття як похибка. І коли динаміка даю плюс 3-4%, а вибірка є невеликою, то ми кажемо, що це є в межах похибки. У нас була дискусія, яка частка населення має бути такою, щоб відбувалося щось Україні. У цих 60% людей надія жевріє на зміни. Її треба берегти і не казати, що я не люблю цю країну, бо президент не такий. А ви не любіть президента, любіть свою Україну і тоді щось буде інакше.
А як бути з тією статистикою, що багато хто вважає себе патріотом, але водночас вважає, що країна йде не туди. Це якийсь парадокс?
Тут парадоксу немає. Ці 60% до сьогоднішнього дня говорять, що шанси ще є змінити країну. Чому країна йде не туди? Бо банальна річ - вже втомилися. Є криза правової держави. Судова система дуже сильно гальмуі це дуже впливає на громадську думку як на соціальний інститут.
Прослухати повну версію розмови
Поки первинна сімейна амбулаторна служба не візьме тягар відвідування хронічно хворих на себе, служба екстреної медичної допомоги буде максимально навантажена.
Екстрена і невідкладна допомога у Києві з 1 вересня запрацює у новому і якіснішому форматі. Про це повідомляє прес-служба КМДА. Щоб викликати допомогу треба буде набрати єдиний і добре відомий всім номер 103. Екстрена і невідкладна допомога: які зміни чекають українців з 1 вересня? Про це говорив в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Зранку" голова Громадської ради Міністерства охорони здоров’я України 2015 – 2017 років, асистент кафедри соціальної медицини Національного медичного університету ім. Богомольця Максим Іонов.
На фото: Максим Іонов.
Розкажуть про зміни, які відбудуться із першого вересня. Потрібно телефонувати на 103 і вже диспетчер визначає, яку бригаду відправляти?
Максим Іонов: Я теж чув про такі зміни, але це стосується міста Києва, тому що не у всіх містах України є відкладна медична допомога. До речі, Київ одне із небагатьох міст, де було поєднання цих служб. Але десь приблизно 25-30 років тому назад невідкладна медична допомога була в структурі системи швидкої медичної допомоги. Колись всі виклики приймалися через центральну диспетчерську, а потім визначалися хто поїде, або невідкладна, або швидка допомога. Зараз ми вже пройшли шлях багатьох змін, реформ і, чесно кажучи, не знаю: чи дійсно буде це зручніше, тому що, на мій погляд, це приречено. Адже поки первинна сімейна амбулаторна служба не візьме тягар відвідування хронічно хворих на себе, служба екстреної медичної допомоги буде максимально навантажена. Станом на сьогодні в Центрі екстреної медичної допомоги міста Києва, де я пропрацював 13 років, майже 60% викликів непрофільні, тобто це не ті виклики, на які має виїжджати екстрена медична допомога. Проблема не так медична як соціальна. У людини не залишалося вибору як телефонувати на номер 103.
Що важливо знати слухачам в рамках цих змін? Що зміниться з 1 вересня? Що варто пам'ятати і на що зважати?
Максим Іонов: Прийняття виклику на 103 диспетчером — це персональна відповідальність цієї людини, яка приймає рішення: чи викликати бригаду екстреної допомоги, або передавати на невідкладну. Тому я не думаю, що людина, яка приймає виклик, зніме із себе відповідальність і буде на свій власний розсуд приймати рішення: куди поїде бригада, а куди не поїде. Тому мають бути певні відпрацьовані алгоритми, які дозволять диференціювати, як правильно у тій чи іншій ситуації поводитися. Має бути доступним консультаційний номер телефону, куди можна перенаправити людину у випадку, коли виклик диференціювався як не екстрений. Це перше. А по-друге і головне, у громадян ніхто не забрав право звертатися на 103. Якщо людина відчуває загрозу своєму життя та здоров'ю, або родичів, то, безперечно, треба телефонувати на 103.
Прослухати повну версію розмови.
Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!
Про те, як українські ЗМІ допомагають подолати корупцію, прокоментували в ефірі Українського радіо у програмі "Під прицілом" журналіст програми антикорупційних розслідувань 'Наші гроші з Денисом Бігусом" Аліса Юрченко та журналіст "Центру розслідувань України" Ілля Лукаш.
Чи можна всерйоз журналістику в Україні називати четвертою владою?
На фото: Аліса Юрченко
Аліса Юрченко: Останніми роками у нас дуже потужно розвивається проекти журналістських розслідування. Звичайно не на 100% вони впливають на те, що відбувається у сфері державного управління і державних фінансів, але все-таки впливають. Ми бачимо за результатами нашої програми розірвані тендери, повернуті гроші, звільнених чиновників. Звісно, це не один рік роботи довести кримінальне провадження до вироку. Але ми бачимо результат. Можливо, він був більш ефективним після Революції гідності. Зараз вже посадовці звикли до своїх крісел і недостатньо швидко реагують і переживають через журналістські розслідування, але, на щастя, ефект є.
Чи виконує вона свою функцію запобіжника від узурпації влади?
На фото: Ілля Лукаш
Ілля Лукаш: У програмі "ЦРУ" наш фокус полягає, на відміну від інших програм, які знімають про прем'єр-міністра, про депутатів, ми більше фокусуємося на історіях, через які страждають дуже маленькі люди в селах, містах тощо. І коли дивишся, як впливають розслідування наших колег на Заході, коли журналісти елементарно приходять у правоохоронні органи і змінюється ситуація. І коли ми бачимо ситуацію на нижньому рівні, то бачимо тотальне нехтування й ігнорування, на жаль. Коли люди кажуть, що ви приїхали, будете нас знімати, а чим це допоможе? І мені прикро казати, що я не прокурор, не знаю, хто тут правий хто винний і навіть, за якою статтею можна засудити чиновника чи якусь людину, яка робить щось погане. Але я не можу цього зробити. Тобто така парадоксальна ситуація.
Як ви ставитеся до ініціативи регламентного комітету Верховної Ради про обмеження простору пересування журналістів у парламенті і щодо заборони знімати, фотографувати депутатів без їхньої згоди?
Ілля Лукаш: Якщо хоча б частково ця частина буде прийнята, вони просто дуже помиляються, якщо думають, що це проковтнемо ми або наші західні партнери. Якщо якимось чином будуть це обмежувати, то, повірте, ми приготуємо не один неприємний сюрприз для нардепів. Мені ця корочка акредитації без вільного пересування у Верховній Раді взагалі не потрібна.
Де межа в роботі журналіста? Як визначити, яку інформацію можна оприлюднювати з життя політика, а яку вже занадто?
Аліса Юрченко: Звісно, є межа і ми дуже від багатьох тем відмовляємося. У нас буває таке, що журналіст два, три, чотири тижні перевіряє інформацію, але потім це не виходить в ефір, бо, наприклад, нам не вистачає якоїсь ключової думки для того, щоб точно сказати, що цей чиновник вкрав гроші. Тобто матеріал не йде в ефір, якщо ми не можемо це довести. Тому, звісно, межі є, але потрібно пам'ятати, у високопосадовців право на приватне життя більше обмежене, ніж у звичайної людини. Тобто журналісти можуть цікавитися більшою кількістю інформації стосовно посадовців.
Прослухати повну версію розмови.