Пандемії, війни на Марсі та… існування Росії

Пандемії, війни на Марсі та… існування Росії

Макс Кідрук презентував новий роман "Колонія" в ефірі Українського радіо. Це перша книга з фантастичного циклу "Нові Темні Віки" про світ ХХІІ століття. Це історія про те, що людина, попри технологічний прогрес, збільшення тривалості життя та навіть перетворення на двопланетний вид, не змінюється. Макс Кідрук розповів Роману Коляді про ймовірність нових пандемій та екологічних катастроф на Землі, про можливість вирощування сільськогосподарської продукції на "Червоній планеті" та потенційний конфлікт між Землею та Марсом у майбутньому.

0:00 0:00
10
1x

Чому в романі у ХХІІ столітті все ще досі існує Росія?

– Я усвідомлюю, наскільки це дражлива тема. Я не бачу підстав для зникнення Росії та росіян, як народу, в осяжному майбутньому. Ми не вони, ми не вчинятимемо геноциду, ми не будемо їх винищувати. Коли ми навіть виб'ємо їх за межі наших кордонів, вони нікуди не зникнуть. По завершенню війни Росія нікуди не подінеться. Ми будемо змушені мати справу з росіянами впродовж десятиліть.  

Якби ми зустрілися з тобою в студії за 100 років, то про що б говорили? Ми б говорили з Кідруком в ХХІІ столітті про сільське господарство на Марсі. Які ж грунти придатні на Марсі і чи такі існують?

– Марсіанський ґрунт придатний для вирощування земних рослин. Але в ньому є багато перхлоратів. Значне їх накопичення в організмі призводить до поганих наслідків, співмірних із тривалим курінням. В марсіанських ґрунтах також немає добрив. Люди там, на Марсі, повинні брати десь добрива (азотовмісні речовини вносять у ґрунт, щоби підвищити врожайність. Важливим джерелом азотних речовин є гній, сеча тварин, торф, пташиний послід, зелене добриво, компости, відходи сільського господарства, м'ясо-рибної промисловості-ред). На Марсі немає азоту в атмосфері. Там є лише його нікчемні залишки. Видобувати азот можна з певних мінералів. Але потім цей азот треба якось звідти вилучити. Це ціла проблема. 

На Марсі є колонії різних держав. Є також змішана. 

– Мені треба було максимально реалістично змалювати картину середини ХХІІ століття. І я подумав, а що українці можуть робити на Марсі і як впливати на всі процеси, що там відбуваються, не перебуваючи при цьому при владі? На Марсі в книзі існує цілий підрозділ, який збирає екскременти. Цей підрозділ є дуже важливим. Бо від його роботи залежить ефективність забезпечення добривами на Марсі. Для чого ці екскременти збирати? Щоби їх потім перетворити на добрива для рослин. Бо як зробити так, щоби рослини росли? Це серйозна інженерна проблема. І тут виникає конфлікт між тими молодими людьми, хто збирає ці екскременти і тими, чиї батьки займаються атомною енергетикою. Це є підставою знущань над українцями. 

На фото: Роман Коляда та Макс Кідрук

Яке покоління народжених на Марсі могло б отримати різноманітний раціон?    

– Там все прораховане. Вже перше покоління, народжене на Марсі, має цілком нормальний раціон. За винятком справжнього органічного м'яса. Події починаються у 2141 році. Колонія налічує 5 поселень, де мешкає 120 тисяч людей.  

Яким буде життя на Землі, коли буде колонізовано Марс? Які можливі екологічні катастрофи найближчих 100 років? 

– Ця книга наполовину також і про Землю. Екологічні проблеми – це саме та історія, з якої все і почалося. Коли я почав дізнаватися, якими насправді можуть бути наслідки глобального потепління, я зрозумів, що хочу написати про це щось велике і ґрунтовне. Я описую можливість метангідратного вибуху: вибухоподібного вивільнення метану, затиснутого крижаною кіркою на дні Північного Льодовитого океану. Цей процес триває вже зараз. Метан зараз вивільняється. А він є ще страшнішим парниковим газом, аніж СО2. Його буде багато в атмосфері і він пришвидшить глобальне потепління. А потепління спричинить ще більше вивільнення метану. І все це може запустити неконтрольований процес, який підсилить сам себе. І це буде дуже недобре. Метангідратний вибух вже був в історії людства. Найбільше вимирання на нашій планеті було спричинене саме ним. Тоді 90% видів тварин на суші вимерло і 70% у воді. Принаймні є така версія, що однією із причин міг бути саме цей вибух. Це була така швидка і миттєва зміна клімату, що мало хто пристосувався до цього і загинув. Моя задача, як письменника-фантаста, намалювати найгірший з можливих варіантів. Ось дивіться, що може бути. І це реально. Давайте поговоримо, а що ми можемо зробити, щоби цього не сталося.   

Чи засмучують тебе аналогії із відомими письменниками?

– Залежить все від автора. Мені дошкуляло постійне порівняння зі Стівеном Кінгом. Якби мене порівнювали із Майклом Крайтоном або Девідом Мітчелом… Останнім часом проводять аналогії "Темних віків" із "Піснею льоду і полум'я" Джорджа Мартіна. І це тішить.

У книзі є Рада 19, яка керує Марсом. Чому їх саме стільки? Це запитання тісно пов'язане із сакральним початком презентації на Українському радіо книги Кідрука "Колонія", яку ми розпочали о 19 годині і 19 хвилин.    

– Це виконавчий орган на Марсі. Його формують переважно представники НАСА, європейських космічних агенцій, а також ті корпорації, хто найбільше вкладається у розбудову колонії. Я описую три етапи її еволюції: спочатку там було 5 членів, потім 11 і 19. Їх було 18. А 19 став голова ради. Має бути обов'язково число непарне. Бо важливою є більшість голосів при голосуванні. Я обирав певні галузі, які будуть на ті часи розвинутими за 80 років колонізації на Марсі. І які потребували якогось регулювання з боку контролю як тих, хто мешкає там, так і землян. 

Вже сьогодні люди звикли їсти антибіотики з приводу і без. Я впевнений, що це загрожує нам новими епідеміями. Якими?

– Я описую світ, який лише от-от оговтується після однієї з найбльш спустошливих пандемій. Це Клодис. Клостридіум є однією із бактерій, яка живе в усіх нас. Їй не дають розмножуватися присутність корисних бактерій та імунітет. Через надмірне вживання антибіотиків ця бактерія вже може протистояти найрізноманітнішим їхнім видам. Також вона навчилася неконтрольовано виробляти токсини. Вона почала бунтувати. У людей почався ентероколіт, діарея, втрата за лічені години літрів води, і, як результат, почали репати м'язи. Мораль цієї історії – це те, що нас чекає. Пандемії коронавірусів далі будуть повторюватися. Вони не останні в нашому житті, на жаль. Ми перебрали їх від тварин, бо ми далі цілеспрямовано виганяємо тварин із їхніх ареалів проживання, вони переселяються до інших тварин, які не еволюціонували поруч, нахапалися від них вірусів, які мутують і переходять на людину. Це і далі триватиме. Але я описую в романі пандемію трохи іншого штибу, яку спричинили ми самі через неконтрольоване та надмірне споживання і використання антибіотиків. Але це цілком реальний прогноз.

  

Рано чи пізно між Марсом і Землею може виникнути конфлікт. Це дійсно станеться?                             

– Так. Це найважливіший із конфліктів. Ми колонізували Марс. Минуло років 40. Починають народжуватися там діти. І колонія повинна ставати з цього моменту автономною. Чому? Людська істота, яка виросла на Марсі, майже не зможе нормально існувати на Землі. Бо вище гравітація, матиме слабше серце та кровоносну систему, крихкі кістки, і вона не буде адаптована до навали мікробів. Ми боремося тут на Землі щодня з ними і наш імунітет до цього готовий. Марс буде найстерильнішим середовищем, в якому існувала людина за весь час своєї еволюції. Ці діти змушені будуть залишатися на Марсі назавжди. А із Землі будуть продовжувати прилітати колоністи. Вони будуть кращими і розумнішими. Вони будуть ідеальними. Народжені на Марсі, а їх буде дуже багато, вимагатимуть політичних прав. Вони не зможуть, як земляни, полетіти назад на Землю. Вони відчуватимуть, що їх просто утискають. І це великий конфлікт, на якому будується вся перша частина. Люди на Марсі бунтують, а земляни повинні їх стримувати. Бо розуміють, що це Марс. Бо якщо ти вийдеш за межі житлового модуля, то помреш. Якщо у читатів виникає момент такого нерозуміння, на чий бік ставати в тій чи іншій ситуації, то це найбільша для мене похвала, як для автора. Тому що я хотів зробити саме це: коли не знаєш, хто з них має рацію. Конфлікт є і його треба розв'язувати.   

Що Ви відчували за 50 сторінок до завершення книги? (це і наступні вже запитання від слухачів)                

– В той момент, коли ти закінчуєш книгу, ти заледве її не ненавидиш. Щоб ви зрозуміли, що я відчуваю, візьміть і прочитайте її 40 разів. Це риса, яка притаманна будь-якому успішному авторові: ти мусиш будувати цей світ, текст, будувати увесь каркас на самому початку. Ти мусиш дотримуватися того плану, який намітив собі. В мене є цей план. Я розумію, до чого веду цю історію. І я намагаюся його дотримуватися.

Що автор в своєму романі вважає нездійсненним у майбутньому через технічну неспроможність?         

– Копіювання організмів. Це прикольна тема. Я підводжу начебто наукове серйозне підґрунтя. Для неспеціалістів там не підкопатися. Але це неможливо зробити. Я прочитав книгу із квантової біології. Створити точну копію за допомогою нанотехнологій певного організму неможливо в принципі саме через квантові ефекти, які проявляються навіть на біологічному рівні. Я це гарно розмиваю. Тому є відчуття можливості це зробити.

Коли люди полетять на Марс, Макс поголить голову (поголену голову має один із героїв книги)?

– Якщо доживу, то так. Я би поголив, але боюся, що я можу до цього не дожити. Це не так все просто, як здається. 

На одній із попередніх презентацій ти казав, що твої книги можуть стати вікном у Європу…                                            

– Це було трохи зарозуміло із мого боку говорити про якусь книгу, як вікно у Європу. Це була дурниця. Я не можу сказати те саме щодо "Колонії". Ми докладаємо до цього чимало зусиль. Багато чого залежить не від мене. Це складно навіть попри інтерес сьогодні до української культури. 

Майкл Крайтон почитав "Бота", Стівен Кінг прочитав "Доки світло не згасне назавжди", Джордж Мартін прочитав "Колонію". Що ці троє могли написати у відгуках?

– Крайтон мертвий, і я сподіваюся, що він не перевертається в могилі, прочитавши "Бота". Кінг добряк. Він би похвалив і сказав, що я класний пацан. Мартін… Не знаю… Це той відгук, який я чекав би найбільш прискіпливо. Але яким би він був, мені навіть складно уявити. Він пише, читав свого часу курси про драматургію та письмо, він не робить це інтуїтивно, він пише, тому що знає, як це зробити правильно. Він би сказав, що тобі, хлопче, треба знати своє місце.  

Якби "Колонію" екранізували, то яких акторів Ви бачите в головних ролях? 

– Мене хтось тегнув з фото нового президента Чехії. Петер Павел. Ось це Горан. Це той типаж, який підходить на 100%. Лише трохи більша борода. 

На які наукові перебільшення ти свідомо пішов заради розвитку сюжету?

– Перебільшень не було. Цей світ більше схожий на 2040, а на 2140. Але я робив це свідомо. Тому що ми помилково сприймаємо прогрес, як щось експоненційне. Прогрес не має закону, який говорить про те, що він має постійно пришвидшуватися. 

Яку наступну планету будете колонізувати?

– Не скажу. В наступній частині буде присутній Місяць, а також іще одна локація, яку я зараз не називатиму. Але це буде далеко поза межами Сонячної системи. 

Чи зможе цей роман наштовхнути українців працювати у сфері космосу. І чи можуть таким чином досягнути реальної колонізації на Марсі?

– Я сподіваюся. Ми заснували з дружиною власне видавництво "Бородатий Тамарин". Ця книжка вийшла вже там. Ми анонсували цілу серію, де публікуватимемо тексти про космос. Ці тексти вже можуть виплекати і виховати покоління українців, які не просто мріятимуть, а робитимуть все для того, щоби Україна стала повноцінною космічною державою. 

Чи виникне на Марсі нова релігія?

– Я атеїст. Але значення релігії точно змаліє. Я не очікую появу якихось кардинальних релігій поза тими, що вже існують. 

Буде тур Україною?

– Так. Попри війну ми його готуємо. Перша презентація має бути в Києві 25 березня. Стежте за анонсами, де саме вона відбудеться. 

Фото: Українське радіо