Сергій Клімов. Фото: Олександр Зубко, reston.ua
— Розкажіть, будь ласка, про роботу над фільмом.
Це мультимедійний проєкт. Спочатку команда Ukrainer знімала його самостійно, а минулого року ми почали працювати разом над книгою "Нерозказана історія українського виноробства". І впродовж цього і минулого років, коли ми їздили виноробнями України, паралельно знімали ще відеоформат. Тож, напевно, визначити нашу роботу можна, як мультимедійний серіал про різні виноробні регіони України. Зараз буде розповідь про Поділля, а згодом це буде Наддніпрянщина і Галичина. Також у Ukrainer вже є кілька серій про Причорномор'я та Закарпаття. В цілому проєкт присвячений українському вину і виходу книжки у вересні.
— Чи означає ця кількість серій і кількість часу, витраченого на проєкт, що виноробство і Україна – це дуже давня історія?
Дуже давня! Це тисячі років історії, яка, на жаль, була втрачена. І сьогодні ми дуже хочемо її повернути. Це одна з моїх, в тому числі, задач – "підсвічувати" оцю втрачену традицію. Я перед цим працював над пошуком історичних джерел. Книга буде розкривати багато сторінок історії – і давньої, і сучасної. Вона покаже людей, які стояли за українським виноробством, які допомагали його розвивати, які роблять це нині – винороби, експерти, бізнесмени. Тобто я хочу показати цілу екосистему, яка, на жаль, поки що не має гідної підтримки. Адже Україна має просто дивовижні теруари (теруар – сукупність природних факторів конкретної місцевості: склад ґрунту, кількість вітрів, сонця – ред.)
— Коли я була в підлітковому віці, побутувала думка, що українське вино – не найкращої якості, це щось другосортне. Чому так трапилося, чи були підстави так думати, чи змінюється ситуація?
Так трапилося через прихід Радянського Союзу. До цього ситуація була зовсім іншою. Всі регіони України були виноробними. Виноробство дуже активно розвивалося, виноробні отримували дуже багато міжнародних нагород і визнання. З приходом Радянського Союзу приватна власність була знищена. Також було важливо робити кількість, а не якість. Напевно, для того, щоб люди менше помічали ті жахливі події, які відбувалися навколо. Все це зумовило те, що вина, вироблені в Радянському Союзі – це в 95 відсотках були кріплені та напівсолодкі вина, які швидко "б'ють" в голову, відповідно, ні про що не треба думати. Звісно, серед всього цього були деякі "перлини" і в Криму, і в Закарпатті, і в Причорномор'ї. Це були дуже цікаві продукти – сухі вина з відмінними сортовими характеристиками. І, звісно ж, вони теж заклади певний фундамент того, що є сьогодні. А сьогодні українське виноробство дуже активно розвивається. Воно активно імплементує світові знання, ми дуже швидко впроваджуємо якісь нові тенденції, які тільки-но з'являються. Наприклад, кілька років тому в світі стали популярними Pet-Nat (вино виноградне, виготовлене шляхом зброджування свіжовижатого виноградного соку – ред.), і в Україні вже теж є Pet-Nat. В нас теж є відмінні популярні місцеві сорти винограду. Тому шанси на те, щоб ми посіли своє гідне місце на виноробній карті світу, величезні.
— Ви згадали різні виноробні регіони України. А чи вирощували вино в Центральній Україні та на Сході України?
Звісно, вирощували виноград і робили вино! Ще за часів Козаччини робили багато і вина, і дистилятів на основі вина. Вся Україна була виноробною, зокрема, і Харківська, і Донецька області – всі були в виноградниках. На жаль, пам'ять в людей дуже коротка. І, змінившись, одне покоління вже не пам'ятає, що було у попередніх. Воно може чути якісь відголоски старих історій, втрачаючи свою історію. Сьогодні в різних куточках України є люди, які відновлюють наші виноробні традиції. Можливо, все йде поки що повільно, але головне те, що процес відновлюється.
— Документальний фільм називається "Вино Поділля". Поділля, як на мене, досить прохолодний регіон. Яким було саме вино Поділля?
На Поділлі колись виділяли район – тепле Поділля (ближче до Заліщиків). Це – край білих, насичених, ігристих вин. У ті часи там росло багато міжнародних сортів, таких як Рислінг – він був найпоширенішим, Трамінер, а також багато французьких, угорських сортів. Багато в той час там працювало експертів-консультантів із Німеччини та Італії. Це були колоністи, які приїжджали і селилися в Україні від Причорномор'я до Галичини. Були, і досі залишаються, цілі села з німецькими назвами. Наприклад, Грослібенталь в Одеській області, або Вайнберґен на Галичині. Колоністи зробили дуже великий вклад в українське виноробство і приносили з собою нові знання, які згодом українці на місцях впроваджували і розвивали.