Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Ми зовсім на іншому етапі розвитку і розуміємо, що між Україною та Польщею є рівне братерство
Яно, розкажи, будь ласка, про реліз "BRACIA". Як і коли ти познайомилася із польським артистом?
Ми познайомилися на спеціальній сесії, яка була призначена для українських і польських артистів. Ми планували кілька колаборацій, але на одну з цих зустрічей не зміг приїхати артист, з яким була попередня домовленість. Тоді менеджер написав PRZYŁU і попросив виручити. А той настільки закоханий у творчість, що три години їхав з Варшави до Ґданська, точно не знаючи, до кого він вирушив і навіщо. Потім ми сіли – і за пів дня написали пісню. Мелодія, слова, ідея заспівати про братерство України та Польщі – це все належить PRZYŁU. Я просто стояла з відкритим ротом і розуміла, що це ідеальна колаборація.
Також нещодавно вийшов кліп на цю пісню.
Так, ми зняли його разом із PRZYŁU, причому пісня вже була як рік написана. Але її сенси, те, про що ми співаємо, будуть актуальними завжди.
Що вам потрібно було передати самим відео ?
Це дуже просте відео насправді. Ми просто виконуємо разом пісню, але в цьому відео я як українка і він як поляк стоїмо пліч-о-пліч, спина до спини.
Яно, пісня "BRACIA" є міжнародним релізом, як її зустріли ваші шанувальники в Україні та у Польщі, що вони пишуть в коментарях?
Та супертепло зустріли, дякують. І я дякую навзаєм за те, що люди слухають цю композицію. "BRACIA" – пісня, про яку я не люблю багато розповідати, вкладати якісь свої сенси. Я хочу, щоб людина сама слухала і через себе її фільтрувала.
Тема братерства свого часу скомпрометована радянською, російською пропагандою, коли створювався образ старшого брата…
Це так, але у пісні "BRACIA" абсолютно інший контекст. По-перше, приспів зійшов з вуст самого PRZYŁU, по-друге, коли ми говоримо про братерство, не йдеться про те, що хтось є старшим братом, мається на увазі рівність. Перед Богом усі ми – діти. І людина до людини дійсно мала б відчувати братські почуття. Те, що байстрюк зі сходу виявився якимсь просто породженням пекла, це вже інше питання. Але ми зовсім на іншому етапі розвитку і розуміємо, що між Україною та Польщею є рівне братерство чи товариськість, називайте це, як хочете. Важливо, що у нашій пісні пролунала вдячність полякам за допомогу з моїх вуст – українки, а PRZYŁU озвучив слова підтримки від імені поляків. Я хотіла, щоб саме так і було.
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Власний лейбл для мене – це можливість дати молодим музикантам, які створюють чесну музику, всі необхідні інструменти для розвитку
Росіяни окупували українську культуру, в цій пастці наша країна перебуває досі…
Так, багатьом артистам до повномасштабного вторгнення здавалося, що великий шоубізнес там – в Росії. А тепер ми розуміємо, що великий шоубізнес можна будувати й тут. Але не варто цуратися розвитку, слід поширювати українську музику в Європі, США для того, щоб ми були представлені на міжнародній арені не тільки в межах політики, а й в культурному плані теж.
Як ти ставишся до того, що навіть під час війни багато людей продовжують використовувати російську мову?
Мені це дуже болить. Нещодавно приїхав мій друг, ми гуляли Києвом, були на Пейзажній алеї – такого концентрату російської мови я давно не чула в столиці. Я адепт лагідної українізації, але ж скільки можна?! Втім, хочу сказати, що це тільки було почуто на Пейзажці, бо на вулиці Рейдерській, де зараз збирається найпрогресивніша молодь, було любо послухати.
Яно, ти за українське борешся не тільки в Україні та Європі, а ще й в американському музичному виші Берклі. Ти помітила, що його засновника вказали як російського музиканта, хоча родом він з Харкова?
До речі, ми перевірили на сайті, там вже виправили інформацію. Цікаво, чи передрукують книжку, в чому я дуже сумніваюсь. Якщо зміни внесуть і туди, це буде величезна перемога. Бо коли до Центральної бібліотеки головного корпусу Берклі приходять нові студенти, вони відкривають книжку про заснування вишу, де на перших сторінках пишеться, що музичний коледж був спочатку названий на честь Йосипа Шиллінгера – російського композитора.
Це нікуди не годиться! Дивіться, Йосип Шиллінгер був євреєм, який народився в Україні. Він дійсно викладав у Петербурзі, але потім втік з Росії й більше жодних зв'язків не мав з цією країною. То чому в Берклі пишуть, що це російський композитор?
Відео
Яно, розкажи, будь ласка, про свій лейбл Nova Music. Яку мету ви перед собою ставите і які проєкти зараз в роботі?
Nova, якщо розшифровувати значення самого слова, то це "зірка", "народжена зірка" і це також латинське слово, яке означає "початок". Для мене це можливість дати всі необхідні інструменти для розвитку молодим музикантам, які створюють чесну музику, пишуть слова від душі, які не мислять категоріями "як би так зробити, щоб воно вистрелило", а вони пишуть – і пісні вистрелюють, бо люди зараз хочуть чути в музиці чесність. Пройшовши уже якийсь шлях, я обросла цими інструментами, певною кількістю професіоналів, якими можу поділитися. Тож, зустрівши Віталію, я зрозуміла, що здатна щось цій людині запропонувати, щось дати. Наразі у нас вийшов вже перший реліз – пісня "Такі дорослі". Далі буде ще про маму… Для мене Віталія – це людина величезного розміру серця, яка одночасно і мультиінструменталістка і мультизадачниця, яка може і своє видавництво робити і паралельно писати глибоку за сенсом лірику. Коротше, хочу, щоб ви просто самі почули її та зрозуміли, про що наш лейбл.
Отже, до нашої розмови долучається Віталія! Ми тебе знаємо, як зірку TikTok, чиї відео набирають мільйони переглядів, як ведучу співочих нових. Як ти стала першою артисткою лейбла Nova Music?
На початку повномасштабного вторгнення я написала пісню "Чом тобі, враже, не спиться". Я думаю, що саме з неї все почалося, бо незабаром після появи цієї композиції написала Яна. Вона мені потім розповідала, що цю пісню їй кинув друг і запитав, чому її створила не Jerry Heil.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Віталіє, в тебе є пісня, яка називається "Такі дорослі", на неї навіть вийшло відео. Розкажи, будь ласка, про цю композицію.
Загалом все почалось з того, що моя мама, вона піаністка, якось сказала, що не може знайти жодної хорошої пісні для своїх випускників, а вона організовує свята і таке інше. Я, якщо чесно, не думала, що буду писати щось схоже, бо я вже давно закінчила школу, але був якийсь такий ностальгійний травень, я згадала шкільні будні й те, як після кожного завершення навчального року бабуся у нас із братом питала: "І коли ви встигли стати такими дорослими?" Чомусь я подумала, що це точно має бути мотивом пісні. І написала таку композицію, яка про всіх сучасних випускників, про те, як вони сумують за zoom-уроками, як підтримували одне одного у сховищах під час повітряних тривог, про страх перед новим етапом дорослішання. Пісня неочікувано для мене потрапила на дуже багато шкільних подвір'їв.
Яно, у своїх виступах здебільшого ти працюєш "під мінус", а чи немає у тебе мрії вийти з повним складом гурту?
Так, я над цим працюю. До того ж я виступаю не те щоб повністю "під мінус", нещодавно на концерті в Києві був, наприклад, супровід фортепіано, я сама собі акомпаную. Я задовольнялася таким міні форматом довгий час, і ось зараз розумію, що все – час щось змінювати. Мені вже хочеться чогось більш масштабного. Тому я домовилася із сесійними музикантами. Хочеться, щоб це був нестандартний склад бенду, бо іще до повномасштабного вторгнення я грала зі складом, де була гітара, ударні… Це не зовсім мій формат. Та музика, яку я далі хочу робити, вона трошки ширша за звичний поп і туди потрібні відповідні інструменти. Це буду я з луп-станцією і гітара з якимось квакером або чимось особливим. Можливо, арфу покличу. Я зараз в роздумах, мріях, побачите, це буде щось інше.
Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
