Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Я раджу кожному прислухатися до себе, бо це правильний і справедливий шлях
Ти став автором першої української рок-біографії — видав книгу "Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і "Брати Гадюкіни". Чому ти написав книгу про "Братів Гадюкіних", а не про гурт "Мертвий Півень", солістом якого ти є?
Я почав працювати над цією книгою доволі давно. Тоді я ще навіть і не думав, що "Мертвий Півень" воскресне (це відбулося лише минулого року), а ідею з Гадюкіними я придумав у 2017 чи 2018 році й саме тоді почав компілювати та складати матеріал. Я вважаю, що про "Півнів" має писати хтось інший, тому що там я працюю над музикою та піснями, тому в гурті я більше думаю про творчість, ніж про книжки. Скажу, що свого часу така робота починалася в Юрія Андруховича, він почав писати книгу про "Мертвого Півня", але, на жаль, цю роботу він не закінчив. Було б круто, якби він колись повернувся до цієї ідеї.
Як ти визначався з жанром і форматом книги? Чи одразу ти мав чіткий план і уявлення про те, якою має бути ця книга?
На початку у мене була така прикольна теза, що ця книга напише себе сама. Не знаю, чому я так вирішив, але приблизно все так і відбувалося, тому я писав її розділами згідно з життєписом Кузі та діяльності "Братів Гадюкіних". Потім дотичні до гурту люди дзвонили мені й додавали інформацію. Спершу я взагалі планував зробити книгу спогадів, але коли зрозумів, наскільки це карколомна історія, вирішив, що цього замало для того, щоб висвітлити предмет цієї книги. Тому вирішив робити біографію і це виявилося найкращим рішенням, тому що це дуже цікаво, зворушливо, сумно, весело, страшно, боляче, але по-чесному.
Твоя робота — це не просто книга для читання, вона також містить фото та інтерактивний складник. Розкажи про цю ініціативу.
Це дуже крута і сучасна ініціатива "Нашого формату", тому що ти читаєш про будь-який альбом "Братів Гадюкіних", одразу береш телефон і паралельно його слухаєш. Позаяк це ґрунтовне дослідження та аналіз, удвічі цікавіше слухати пісню і бачити "звідки ростуть ноги": хто надихнув на її створення, про кого вона і що в ній приховано. В книзі присутні інтерактив і мультимедійність, у якій ми заховали не лише музику, а й багато відеокліпів гурту "Брати Гадюкіни". До речі, це одні з перших українських музикантів, які почали робити музичні кліпи на свої пісні. Книга також містить неоприлюднені раніше відео із записів альбомів, а також посилання на ретро української музики.
Часто такий жанр мемуарів викликає хвилю критики та образ. Як ти думаєш, чи образиться хтось після прочитання цієї книги?
Я теж про це думаю. Книга ще не надійшла до книгарень, але ймовірно, що може бути й таке, тому в передмові я попросив вибачення за можливі неточності, адже я працюю з "живим" матеріалом і справжніми іменами. Це справжнє історичне дослідження на тлі епохи. Я намагався нічого не вигадувати, але люди, які переказували мені якісь історії, теоретично десь могли припуститися помилки. Всі ці нюанси я готовий врахувати в наступних перевиданнях і внести якісь правки. От навіть Іван Малкович мені зателефонував і вніс кілька правок по "Червоній Руті" (в журі був дещо інший склад) і ми це змінимо. Це нормально, адже насамперед це історична книга і можуть бути припустимі якісь неточності.
Я виріс на життєвому кредо Сергія Кузьмінського — ставитись до життя трохи легше
Юрію, ти працював над книгою 6 років. Чи було щось таке, що тебе вразило чи здивувало, коли ти торкнувся історії "Братів Гадюкіних"?
Вся ця книга побудована на епічних історіях. Напевно, найбільш кульмінаційний період у творчості цього гурту — це їхні божевільні гастролі на початку 90-х, тому що вони були першими українськими рок-зірками. Вони збирали стадіони тоді, коли їх ще ніхто не збирав. Там були історії викидання телевізорів з готелів, історії з фанатками, які добряче переслідували гурт, з алкоголем. Також була прикольна історія появи назви пісні "Всьо чотко" — Кузя разом з Ігорем Мельничуком були на якійсь вакації в Карпатах, це був курс медінституту, який відпочивав на практиці. Ввечері вони сиділи в амбулаторії, як раптом на друзки розлетілося скло і в кімнату залетів хлопець, піднявся, обтрусився і сказав: "Чуваки, всьо чотко!", а потім виліз назад у розбите вікно, в яке він влетів. І вже наступного дня Кузя показав усім пісню "Всьо чотко".
А чи була якась історія, про яку ти хотів написати, але вона не увійшла до цієї книги?
Книга вийшла у доволі скороченому вигляді. Видавець мені казав, що я її напрацював приблизно на 900 сторінок. Це суттєво підвищило б її ціну, а ми прагнемо доступності для читача. І редактор почав свою "криваву справу" — скорочувати мої розділи. Ми це зробили доволі органічно, але вже потім я з'ясував, що зникла одна прикольна історія, яку мені розповів Паша Крахмальов. Коли він лише прийшов у групу, то був сором’язливим і постійно все перепитував. Одного разу вони їхали на велелюдний концерт і Паша підійшов до Кузі і запитав: "А що мені з собою треба взяти? Клавіші, може якісь ще кабелі, апаратуру?", а Кузя каже: "Обов'язково візьми з собою стійку під клавіші". Для розуміння — стійка під клавіші є дуже громіздким предметом, який не поміщається ні в поїзд, ні на верхню поличку, вона постійно падає, це таке собі одоробло. Фішка в тому, що музиканти ніколи з собою цих стійок не возять, тому що вони зазвичай прописані в райдері і є на локації. Уявіть собі картину: Паша в одній руці несе клавіші, а в другій сумку та стійку, яка постійно випадає з рук і не залазить в поїзд. І він всю дорогу вовтузився з тією стійкою, а Кузя з цього реготав. Ця історія потрапила під скорочення в книзі.
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Наскрізна тема в усій творчості Сергія Кузьмінського — що б не сталося, треба бути чесним із собою і робити те, що тобі подобається
Чи перейняв ти під час роботи над книгою якісь риси чи погляди на життя від Кузі? Ти ж теж рокер і теж співаєш у легендарному гурті.
По суті я виріс на його життєвому кредо — ставитись до життя трохи легше. Чому воно всьо чотко, бо це наскрізна тема в усій його творчості — що б не сталося, треба бути чесним із собою і робити те, що тобі подобається. І це, до речі, одна з відповідей, чому він свого часу розпустив гурт. Скажімо, на певному етапі йому це просто перестало бути цікавим, тому що він захотів займатись електронною музикою. Він чесно сказав своїм хлопцям і фанатам, що тепер хоче бути трансовим діджеєм. І він знайшов свою аудиторію, тому що був чесним із собою. Я це проектую не лише на себе, а й кожному раджу прислухатися до себе, бо це правильний і справедливий шлях.
Раніше ідеологією рокерів були секс, наркотики та рок-н-рол, якою вона є зараз? Що з цього списку випало, а що залишилось?
Наскільки я розумію, drugs зараз не настільки актуальний, як у 90-х, тому що у мене склалося враження, що набагато більше людей з андеграунду були дотичні до цього. Мабуть, я б додав собі спорт, тому що більше людей стали дбати про власне здоров'я і рок-н-рол став більш продуманим і доступним кожному. Його тепер можна записувати в телефоні на галявині чи будь-де.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.