Нова влада Сирії не матиме жодних симпатій до Росії ― Ліхачов

Нова влада Сирії не матиме жодних симпатій до Росії ― Ліхачов

Нова влада Сирії, на відміну від багатьох інших держав цього регіону, не матиме жодних симпатій до Росії. А отже, Сирія є природним союзником України в глобальному контексті. Це констатує в ефірі Радіо Культура член Експертної ради Центру громадянських свобод В'ячеслав Ліхачов. І додає: "Сирія як ключовий гравець Близького Сходу ― якщо відбудова країни після громадянської війни буде швидкою та успішною ― може бути фактором посилення України, за умови, що ми докладемо значних зусиль для розбудови цих стосунків". Водночас після падіння у Сирії режиму Башара Асада ті, хто покладається на РФ, зрозуміли, що від Росії очікувати підтримки не варто.

0:00 0:00
10
1x

Сирійські повстанці на площі Саадалла аль-Джабірі, Алеппо, Сирія, 30 листопада 2024 року. Фото: REUTERS/Mahmoud Hasano

 

 "Можна очікувати внутрішніх конфліктів та суперечок у коаліції переможців"

Влада у Сирії повалена. Як буде розвиватися країна далі, культурно і політично?

Важко передбачити перебіг подій. Ще два тижні тому ніхто б не сказав, що режим Асада впаде за десять днів. Тому зараз робити прогнози ― невдячна справа. Можна стверджувати, що у режиму не залишилось суттєвої підтримки, влада перейшла до опозиції та повстанців. Але як розвиватимуться внутрішні стосунки в таборі переможців ― говорити ще рано. Адже вони були консолідовані наявністю спільного ворога, а зараз прийде час ділити владу та ресурси. І може виявитися, що ця опозиція Асаду є дуже неоднорідною, тому складно буде знайти баланс поміж різними силами. Від цього залежить, як швидко закінчиться громадянська війна. Зараз вона триває, бо крім опозиції, що повалила режим Асада, є кілька інших акторів. Турецькі угруповання на півночі продовжують бойові дії про Курдської автономії, котра займає близько 25% території Сирії, і не підпорядковуються Дамаску. Курдська автономія перебуває у союзі з американськими силами, що дислоковані у Сирії та в останню добу посилили удари по позиціях бойовиків Ісламської держави. Крім того, на території Сирії залишаються бази РФ, і не зрозуміло, наскільки спокійно буде виведено російський контингент і чи не спробують бойовики-ісламісти помститися за всі ті злочини, що їх російська армія коїла протягом майже 10 років. До того ж є ізраїльський фактор, є фактор різних конфесійних та етнічних меншин. Треба згадати, що Дамаска досягли першими не основні сили повстанців "Хаят Тахрір аш-Шам", які просувалися з півночі від Алеппо, а першими в Дамаск увійшли угруповання з півдня, специфічна меншина, відгалуження в ісламі, вони проживають на західному півдні Сирії. Тобто ― ми говоримо про кілька зацікавлених внутрішніх гравців та значну кількість зовнішніх гравців, які намагаються посилити свої власні позиції у Сирії. Від того, наскільки швидко буде знайдемо баланс між цими силами, залежить завершення бойових дій і початок розбудови, як ми сподіваємось, нової демократичної Сирії. Ісламісти, що формально очолили спротив і захопили владу, намагаються демонструвати певну поміркованість. Лідер повстанців Абу Мохаммед аль-Джулані зробив кілька заяв і дав інтерв’ю, зокрема, для західних ЗМІ, де декларував певну толерантність, мовляв, сила сирійського народу в його розмаїтті, що доволі несподівано для ісламіста. Він зазначив, що не має наміру тиснути на релігійні меншини. Але варто усвідомлювати, що під парасолькою "Хаят Тахрір аш-Шам" були об’єднані дуже різні організації, зокрема й радикальні. Тому можна очікувати якихось внутрішніх конфліктів та суперечок у коаліції переможців. Відтак ще зарано з полегшенням констатувати, що Сирія повертається на мирний шлях розвитку.

Ті, хто покладається на РФ, зрозуміли, що від Росії підтримки очікувати не варто

Щодо взаємодії у трикутнику Росія-Сирія-Україна ― які тут варіанти розвитку подій?

Стосовно сил, які Росія може задіяти додатково на українському фронті, вивівши контингент із Сирії та посиливши свої угруповання в Україні, то про щось реальне тут не йдеться. На перебіг бойових дій евакуація російського контингенту із Сирії не вплине. А щодо політичних наслідків, то для Росії це безумовно значний удар, втрата дружнього режиму. І це не тільки реальна втрата важливих логістичних шляхів постачання, зокрема до африканських країн, де Росія протягом останніх років посилила присутність завдяки використанню військово-морських та повітряних баз у Сирії. Йдеться також про значну символічну втрату: Росія виявилася не здатною і не демонструвала жодної інтенції спробувати підтримати режим Асада у важку хвилину. Усе це уважно спостерігають ті, хто покладається на РФ та її допомогу, відтак вони зрозуміли, що від Росії насправді підтримки очікувати не варто. Крім того, на Близькому Сході зневажають слабкість і поважають силу. У 2015 році, коли Росія втрутилась у громадянську війну в Сирії, це було важливим кроком повернення РФ у Близькосхідний регіон і взагалі у міжнародну політику. Росія тоді змусила західні країни рахуватися з собою, адже після агресії проти України у 2014 році ці країни майже бойкотували Росію. Тобто втручання у громадянську війну в Сирії було для Росії іміджевим кроком задля розбудови міжнародного образу значної потуги, яка змушує із собою рахуватися. І зараз, за 10 днів, увесь цей імідж було зруйновано. Безперечно, це значно послаблює Росію. Крім того, на російську спроможність підтримувати темпи та обсяги натиску на Україну може вплинути послаблення Ірану, який надає РФ чималу технічну допомогу в останні роки. Зараз Іран змушений зализувати рани, він відчуває брак ресурсів навіть для підтримки власних сил та дружніх режимів, тож можна очікувати зменшення обсягів допомоги Росії з боку Ірану. Для України це, звісно, позитивні наслідки.

В'ячеслав Ліхачов. Фото: facebook/ Center for Civil Liberties / Центр громадянських свобод

Сирія є природним союзником України в глобальному контексті

Чим може бути потенційно цікавою для України Сирія, у різних аспектах?

Сирія ― важлива країна Близького Сходу та Середземномор’я. Якщо вона за нової влади буде органічно вписана у систему міжнародних економічних зв’язків, то це дасть можливість значно пришвидшити розвідку та видобуток нафти і газу зі східного Середземномор’я, що може послабити важелі впливу Росії на енергетичному ринку Південно-Східної Європи, а це для нас важливо. Для нас важливою є стабілізація ситуації на Близькому Сході, яка б дала змогу розбудовувати логістичні торговельні ланцюжки від Індії через арабські країни до Середземномор’я та Європи, що стало б альтернативою китайським проєктам нового "Шовкового шляху" і сприяло б розбудові нового міжнародного економічного контексту. Він буде позитивно впливати на європейський добробут, зменшувати залежність від російських енергоресурсів та вплив Китаю на політичну ситуацію на Близькому Сході та у Південно-Східній Європі. Це було б великим плюсом у стратегічній перспективі України.

Що стосується культурних зв’язків, то Україна безперечно зацікавлена у розбудові добросусідських відносин з іншими країнами. Ми бачимо, як часом важко, але й продуктивно розвиваються стосунки України з Туреччиною, котра допомагає нам у веденні бойових дій, у звільненні військовополонених. А Сирія як ключовий гравець Близького Сходу ― якщо відбудова країни після громадянської війни буде швидкою та успішною ― може бути фактором посилення України, за умови, що ми докладемо значних зусиль для розбудови цих стосунків. Але контекст для цього є дуже сприятливим, тому що нова влада Сирії, на відміну від багатьох країн регіону, не матиме жодних симпатій до Росії. А отже, Сирія є природним союзником України в глобальному контексті.

Режим Асада ― останній із режимів прорадянських арабських соціалістичних революцій

Як падіння режиму Башара Асада вписується в історичний контекст арабських революцій?

Режим Асада ― останній із режимів прорадянських арабських соціалістичних революцій, що сформувались у 1960-70-х роках в багатьох арабських країнах, від Лівії до Іраку. Значна частина цих режимів проіснувала до початку хвилі революцій арабської весни, коли було повалено режими Каддафі та Хусейна. А режим Асада залишався успадкованим від батька, з гарними стосунками з Росією, певним сентиментом щодо СРСР, він був останнім рудиментом холодної війни. З одного боку, падіння Асада було логічним і прогнозованим, а з другого ― завдяки прямій інтервенції Росії та підтримці інших диктаторських режимів, насамперед Ірану, режим Асада тримався до останнього моменту. І зараз бачимо закінчення епохи і нову сторінку, яка не має спадщини щодо історії співпраці арабських антизахідних режимів з Радянським Союзом та арабської військової диктатури. Тобто зараз є певна можливість залишити в минулому цей важкий спадок, який не був для регіону конструктивним. Добре, що цю сторінку перегорнуто.

"Релігійна ідентичність дуже строката ― мусульмани всі різні"

Чи можна, на вашу думку, відновити у Сирії культурні цінності, зруйновані за ці криваві роки?

З ідентичністю у Сирії важка ситуація, як і в багатьох близькосхідних країнах, що виникли після знищення Османської імперії внаслідок Першої світової війни. Тому що кордони цих держав було окреслено зовні, у випадку із Сирією ― за домовленістю французів та британців. На території цих держав співіснували дуже різні етнічні та релігійні групи, які не мали міцної спільної національної ідентичності, а були поділені на великі родини, клани, що перебували у різних відносинах між собою. Значну роль відігравала релігійна ідентичність, яка теж у регіоні дуже строката ― вони там усі різні мусульмани. І міжмусульманська боротьба була і залишається важливим фактором. На сирійську національну ідентичність, яку намагалася сформувати арабська соціалістична партія "Відродження", громадянська війна завдала значного удару. Релігія почала відігравати більш важливу роль, ніж за часів Афеза Асада, який був світським диктатором. І сьогодні країна дуже поділена по лініях походження, що й визначає лояльність та належність до того чи іншого табору. І новій владі доведеться докласти значних зусиль, щоб усе це зшити та консолідувати.