Фото: Суспільне
Останнім часом все частіше доводиться чути розмови про ймовірність розгортання в Україні європейських військовослужбовців. Прем’єр Великої Британії представить президенту США план розгортання в Україні 30 тисяч військових. Очікується, що під час зустрічі у Вашингтоні наступного тижня Кір Стармер розповість, як європейські війська можуть забезпечити дотримання будь-якої угоди про припинення вогню, укладеної за посередництва Трампа. Чи можна сказати, що на тлі політики США Європа прокинулася? Чи вона, як і раніше, прокидається мляво? Чи зрозуміли європейці свою відповідальність в питанні забезпечення миру та безпеки на континенті?
Думаю, що зрозуміли, але не всі. Прем’єр Великої Британії Кір Стармер нещодавно заявив про те, що буде розгорнуто британські війська в Україні. Це питання обговорювалося на зустрічі в Парижі 17 лютого, де зібралася частина лідерів європейських держав, здебільшого країн Західної Європи. Але серед них немає єдиної позиції щодо необхідності розміщення іноземних військ в Україні. Окрім Британії цю ідею підтримує Франція. Макрон ще рік тому говорив про можливість розміщення французьких військ в Україні. Все це звучить дуже гарно, але якщо підійти до деталей, то в Британії недостатньо спроможностей для того, щоб це зробити. Загальна кількість повноцінної бойової армії Великої Британії складає 73 тисячі людей. Аналітичний центр при міністерстві оборони Британії порахував, що потрібна, як мінімум, одна бригада з повноцінним ППО і залученням Королівських повітряних сил. Головне питання полягає в тому, наскільки європейці готові підтримати цю ініціативу Стармера.
Чому на цю зустріч не покликали Словенію, Словаччину, Румунію, Чехію – країни Східної Європи? Адже навіть в цьому відчувався якийсь розкол чи градація.
Питання залишається, чому там не було країн Східної Європи. Вони б там однозначно сказали, що питання розміщення військ мало бути вирішене ще в 2022 році.
Чому підсилення східного фронту не очевидне для Західної Європи?
Та ж Польща не підтримала ініціативу Стармера. Прем'єр міністр Польщі Дональд Туск сказав, що він проти цього рішення. Європейські лідери ще не до кінця зрозуміли, що європейська безпека може бути не лише без Росії, але й без США, що рано чи пізно США можуть сказати, що вони виводять свої війська з Європи. Якийсь мінімум може залишитися, але американські зобов'язання щодо європейської безпеки будуть призупинені. І лише європейські країни і Канада будуть відповідати за трансатлантичну єдність в НАТО. Відтак, потрібно, щоб всі країни були на одному боці, щоб всі розуміли, що Росія для них є прямою загрозою. І що один з єдино можливих варіантів зміцнити Україну і дати якісь конкретні гарантії безпеки – це надіслати війська в Україну.
Чи існують якісь об'єктивні розрахунки щодо кількості ймовірного миротворчого контингенту?
Якихось конкретних цифр немає, але вони в будь-якому разі будуть виходити з того, що загальна кількість російських військ, які перебувають в повномасштабному вторгненні в Україну – 600 тисяч, з них 230 російських військових знаходяться на території окупованих Донецької та Луганської областей. Тому мова йде про десятки тисяч військових. Плюс до того треба розуміти, що недостатньо знайти цих військових, потрібно все це юридично прописати, тому що вони не будуть мати статусу миротворців. Миротворці перебувають в нейтральному статусі, і вони не підтримують жодну зі сторін військового конфлікту. Але зрозуміло, що в даній ситуації все не так, і Захід підтримує Україну.
І для того, щоб обійти оці юридичні норми в ООН і в НАТО, буде вигадано якийсь новий статус для цих військових, які будуть перебувати в Україні. Також я хотів би нагадати, що незначна кількість британських військових є в Україні. Це військові при посольстві Великої Британії в Україні, плюс певна частина медичного персоналу. І за великим рахунком, у британських військових є вже досвід тренування наших військових під час повномасштабного вторгнення.
Це операція Interflex, до якої долучені інші країни (програма підготовки українських військових за стандартами Королівських збройних сил Великої Британії, організована Сполученим Королівством спільно з країнами-учасницями Об'єднаного експедиційного корпусу та іншими союзниками – ред.). Тому питання полягає в тому, яким чином юридично це прописати і де знайти відповідну кількість військових. Також треба розуміти, що мова йде не лише про лінію фронту на землі, але й про Чорне море. Збройні сили України за ці три роки перетворили флот Російської Федерації на підводний флот, і тому, можливо, буде так само погоджено певну демілітаризацію окупованого Криму. Але поки що це дуже гіпотетичні розмови.
Чи можуть країни Східної Європи, такі як Словаччина, Словенія, Румунія та Чехія, яких не запросили на цю зустріч у Макрона, створити свій альянс для якихось військ, які б вони змогли направити для підтримки української безпеки? Хто ще, окрім Європи і Канади, може створити такий контингент?
Такі союзи вже є. Я хотів би згадати ту ж саму Бухарестку дев'ятку. Це 9 країн Східної Європи – Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина та Чехія. Плюс є формат того ж Веймарського трикутника. Це неформальне міжнародне об'єднання Німеччини, Польщі та Франції.
Але я зараз не про політичні союзи, а про те, чи могли б бути створені якісь ситуативні альянси для того, щоб зібрати контингент для допомоги Україні?
До цих союзів може додатися безпекова компонента. Я міг би згадати об'єднання експедиційних сил JEF, створене у 2015 році Сполученим Королівством та північноєвропейськими союзниками, серед яких Данія, Фінляндія, Естонія, Ісландія, Латвія, Нідерланди, Швеція та Норвегія. Вони могли б подумати над тим, щоб забезпечити спільний військовий контингент для України.
Єгор Брайлян. Фото особиста сторінка facebook
Але згідно з цим англо-французьким планом, в українських містах, портах і інших об'єктах критичної інфраструктури, які розташовані далеко від нинішньої лінії фронту, якраз і мають бути розміщені оці військовослужбовці від європейських країн. А навіщо тоді заводити в країну цей миротворчий контингент, якщо вони не будуть на лінії фронту? Яка тоді їхня місія?
В першу чергу, це моніторинг того, яким чином Росія веде війну проти України. В будь-якому разі вони будуть в тісній комунікації з силами оборони України. Ми самі бачимо, що Росія здійснює ракетні атаки, атаки шахедами по всій території України. Тому основна місія буде полягати, насамперед, в моніторингу, як ведуться бойові дії, і наскільки часто Росія здійснює атаки. Тобто в них не буде місії, яка полягатиме в тому, щоб прямо допомагати українським військовим на полі бою. Плюс це може бути тренування, і українських військових будуть тренувати військові країн НАТО вже на території Україні, а не лише за кордоном.
Це все більше і більше примушує сумніватися в тому, що вони будуть тренувати наших військових. Тому що все частіше у медіапросторі звучить фраза про те, що досвідченішої армії на європейському континенті, аніж українська, наразі не існує. Чи не помінялися ми вже ролями, але живемо ще в старих парадигмах?
ЗСУ є однією з найбільш боєздатних армій, але актуальним залишається питання панування новітньої техніки. Йдеться про впровадження різних стандартів НАТО тощо, отже військовим є, чого вчитися. Але однозначно ми маємо вчити вже європейських військових, як вести сучасну війну.
Німеччина, Іспанія та Італія виступають проти розгортання миротворчої місії, країни Східної Європи практично образилися, що їх не запросили до обговорення цього питання. На вашу думку, з військовослужбовців яких країн ще може бути створений миротворчий контингент, окрім конкретної заяви британців?
Це країни Північної Європи, такі як Данія, Швеція, Фінляндія, Норвегія. У Ісландії немає армії, хоча вони в НАТО. Так само це країни Балтії, Нідерланди. І я думаю, що тут, скоріше за все, питання буде полягати в тому, наскільки європейські політики будуть здатні щось робити без оглядки на Вашингтон. Тривалий час Європа жила комфортно через американську парасольку безпеки, а тапер їм настав час брати долю в свої руки.
Читаючи матеріали екстреного безпекового саміту лідерів Європи, чи зрозуміли ви з цих матеріалів, що європейські лідери дозріли до того, що потрібно нарощувати обсяги власного військово-промислового комплексу і збільшувати видатки на оборону та захист України?
Вони дозрівають. Це тривалий час, і не можна сказати, що він вже довершений. 5% витрат на оборону у випадку, наприклад, Естонії та Італії – це дві великі різниці. Тут питання полягає в тому, наскільки європейські держави готові адресно, по найбільш основним потребам витрачати гроші. Не просто відзвітувати, щоб вони витрачають 5%. Питання в тому, наскільки ефективно витрачаються ці гроші.
Зараз в соціальних мережах багато хто поширює допис народної депутатки Олександри Устінової про те, що США не зупиняли продаж зброї України. Наскільки це вкладається в контекст розмов про нашу сьогоднішню безпеку і її гарантії європейськими партнерами?
Ми надалі отримуємо ту безпекову допомогу, яку було погоджено ще адміністрацією Байдена. І тут треба нагадати, що, за великим рахунком, ми отримуємо ту американську допомогу, яку Пентагон закупив у приватних компаніях США. Тому можуть бути якісь приватні оборонні компанії, які в обхід Пентагону продають нам зброю. Але я тут не бачу ніякої зради. Допомога продовжується, і питання полягає в тому, наскільки ми зможемо далі просто працювати, скоріше, в форматах малих альянсів, про що я зазначав раніше. Тому що питання НАТО поки що для України стоїть на паузі.
