Ілюстративне фото: Комунальники продовжують планові ремонти мереж водопостачання. Запорізька міська рада
В медіа поширюється неприємна для споживачів новина про те, що деякі водопостачальні підприємства України розглядають ймовірність переходу на погодинні графіки постачання води. Адже з початку війни підприємства водопостачання накопичили 26 млрд грн боргів. Наскільки, на вашу думку, ймовірний такий сценарій, і чи є для нього об'єктивні причини?
Питання щодо запровадження погодинних графіків вже озвучувалося понад рік тому. Борги підприємств водопостачання продовжують накопичуватися. Тарифи не змінюються. У підприємств відсутні ресурси для того, щоб забезпечити якісне надання послуг водопостачання та водовідведення. Якщо ситуація не зміниться, не зміняться причини, які спричинили цю ситуацію, наступним кроком може бути таке непопулярне рішення, як перехід на погодинні графіки послуг водопостачання в окремих містах та окремих регіонах.
Як накопичилася сума боргу в 26 млрд грн?
Це не сума заборгованості, це сума недофінансування галузі. Для того, що повноцінно функціонувати, галузь повинна мати певний ресурс, за рахунок якого вона підтримає свої мережі хоча б на мінімальному рівні забезпечення населення якісною питною водою. І при цьому зможе здійснювати заходи з оновлення та реконструкції мереж. Політика держави полягає в тому, що ми, з одного боку, не змінюємо тарифи, а з іншого боку, ми запроваджуємо більш жорсткі вимоги до питної води. Якщо кілька років тому показників щодо якості питної води було 19, то нині у нас вже близько 100 показників, за якими повинна контролюватися якість води.
Для цього повинні бути лабораторії, для цього повинно бути обладнання, для цього повинні бути ресурси, аби приводити цю воду до такого стану, який передбачений нормативами. Але проблема полягає в тому, що з 2022 року для побутових споживачів тарифи на послугу водопостачання та водовідведення не змінювалися. Електрична енергія зросла в кілька разів. А вона складає близько 30% послуги водопостачання та водовідведення. Змінювалася заробітна плата. Змінювалася вартість паливно-мастильних матеріалів у зв'язку зі зміною логістики та руйнуванням окремих об'єктів. Змінювалася можливість виробництва запасних частин чи обладнання, яке потрібне для діяльності галузі. Тобто всі складові тарифи ростуть, а сам тариф на сьогоднішній день залишається на рівні 70% від економічно обґрунтованого.
Чому тариф залишається незмінним?
Це довга історія. Не змінюється тому, що у нас ухвалене вольове рішення не змінювати тарифи тим підприємствам, які є ліцензіатами НКРЕКП. Це левова частка всіх підприємств водопостачання по обсягах виробництва. На сьогодні у нас є ліцензіати НКРЕКП, великі потужні підприємства, і є ліцензіати обласних адміністрацій, для яких тарифи встановлюють власне обласні адміністрації. В деяких містах і населених пунктах тарифи активно змінюються. Тому що орган місцевого самоврядування розуміє, що немає іншого шляху. Тарифи для ліцензіатів НКРЕКП то ухвалювалися, то скасовувалися. На сьогоднішній день вони підняли тарифи тільки для непобутових споживачів.
І виникає цікава ситуація. Держава, яка регулює встановлення тарифів, не змінює тарифи. Таким чином підприємство повинно надавати послуги водопостачання і водовідведення побутовим споживачам, але ресурсу у нього для цього немає. І тому воно змушене виживати за рахунок того, що вони отримують підтримку з місцевих бюджетів. Але враховуючи, що в умовах війни обмежені ресурси місцевих бюджетів, відповідно у підприємства немає можливості для того щоб забезпечити повноцінне функціонування 24/7 підприємств водопостачання. Тому окремі підприємства змушені вдаватися до таких непопулярних кроків, як погодинне постачання води.
.jpg)
Олег Гарник. Фото з відкритих джерел
Де вже запровадили таке погодинне постачання води?
Така ініціатива була в Рівному на початку квітня. Вони попередили побутових споживачів про те, що, враховуючи критичну ситуацію, вони не можуть забезпечити цілодобове постачання води. Через це з квітня буде введений погодинний графік. Але там були скликані термінові аварійні наради і було досягнуто компромісу за рахунок певних заходів. Те, що графік погодинний не буде введений, було анонсовано тільки на квітень. Для того, щоб попередньо спробувати врегулювати ситуацію. Але найбільша проблема полягає в тому, що у підприємств немає грошей. Якщо місто немає можливості їх дати, якщо держава також не дає кошти, якщо тарифи заблоковані, то іншого варіанту у них немає. Адже побутові споживачі – це їхній основний дохід.
Тому ця ситуація буде повторюватися і в самому Рівному, і в інших містах. Колись в Рівному також була погодинна подача води, але вони вирівняли графік, почали оновлювати ресурси і забезпечили цілодобове постачання води. Але зараз місто знову повертаються до погодинної подачі, як було в кінці 90-х. Наші підприємства не мають на меті обмежити постачання води. У них немає такої цілі. У них є ціль надавати послуги, розвиватися, заробляти гроші, оновлювати виробництво. Але якщо немає ресурсу, якщо політика держави не спрямована на розвиток підприємств водопостачання, іншого виходу у підприємств немає.
Свого часу у нас вже була програма "Питна вода України". За рахунок коштів державного бюджету для того, щоб було питне водопостачання Мінрегіон на той момент проводив відбір, органи місцевого самоврядування фінансували і співфінансували спільно з місцевим бюджетом від 25% проєктів. Протягом півроку були реалізовані проекти, і за рахунок цього забезпечувалося більш стабільне водопостачання більш якісною водою. Але якщо держава не допомагає, коли органи місцевого самоврядування позбавлені ресурсів, коли кошти, отримані від населення не дають можливості залишатися бодай на поточному рівні, а тільки накопичують заборгованість, то в такій ситуації перспективи не найкращі. У підприємств водовідведення і водопостачання на сьогодні кредиторська заборгованість становить 22 млрд грн. З них 11 млрд – це електрична енергія. 2 млрд грн – це податки.
Такої ситуації до повномасштабного вторгнення і до зупинки тарифів не було. Заборгованість могла бути 1 млрд, і це вже було багато. Півтора мільярди – це вже край. Не було заборгованості й по податках. Зараз підприємства з водопостачання потрапляють ще й в іншу проблему. Коли людина працює під вогнем в прифронтових територіях і отримує за відпрацьований місяць 13000 грн, то ми розуміємо: небагато чинників, які сприяють залишенню цих фахівців на цьому підприємстві. Тому що за копійки працювати під обстрілами охочих небагато. Це системна криза. Підприємства накопичують борги, штрафи, пені, санкції, втрачають свій потенціал.
Є ще один нюанс. Люди або добровільно пішли до ЗСУ, або були мобілізовані. 28 березня урядом була ухвалена постанова, яка передбачає, що 75% військовозобов'язаних на критичних підприємствах повинні мати бронь. Тому що раніше було 50%, і це була велика проблема. Адже, наприклад, є вимоги до тих же аварійних бригад. У них, приміром, в складі повинна бути певна кількість фахівців. А цих фахівців немає, тому що їх вже мобілізували. Тому бригада або порушує норми і правила техніки безпеки, або взагалі не виїжджає на виклик. Це глибока системна криза в системі водопостачання.
Чи існують якісь робочі механізми для того, щоб знайти 26 млрд на дофінансування галузі?
Проблема в тому, що місцеві органи самоврядування, які утримують ці підприємства, вони цю проблематику розуміють. Є невеликі громади, які самі встановлюють тарифи. Вже близько 250 місцевих водоканалів змінили тарифи або в процесі змін. Тому що вони розуміють, що іншого джерела немає. Державний бюджет, місцевий бюджет і кошти споживачів. Є дуже велика гуманітарна підтримка, але там є певні обмеження. Нею не можна закрити всі потреби. Сума колосальна: 26 млрд грн тільки за три роки. Міжнародні донори не мають таких ресурсів, хоча вони дуже сильно підтримували галузь.
