Сіверськодонецьк в окупації. Фото: tribun.com.ua
Окупанти "кидають" навіть тих будівельників, які працюють на відновленні
Що нині відбувається у тих громадах, які входять до складу Сіверськодонецького району? Де є можливість моніторити й отримувати інформацію?
Цікаво подивитися на коментарі місцевих, чи об'єктивно висвітлюється все те, що там відбувається. Плюс-мінус можна сказати, що безпосередньо по Сіверськодонецьку, мабуть, з усіх громад ситуація відносно краща: і відновлювальні роботи раніше почалися, і людей більше повертається саме в Сіверськодонецьк. Дуже погана ситуація залишається у Попасній, де досі немає жодних благ цивілізації та проживає 200 людей. Погана безпекова ситуація у Кремінній, це фактично передова, там досі чути і артилерію, і дрони. Питання безпеки там на першому місці. У безпековому сенсі складна ситуація і в Лисичанську, Привільному, Новодружеському. Там шумно, відновлювальні роботи йдуть не такими темпами, як у Сіверськодонецьку, а Новодружеське і Привільне ― без води, світла і газу. Людей мало, медицини немає, майно "віджимають", зв'язку немає, щодо заборгованості по зарплаті все більше новин, "кидають" навіть тих будівельників, які працюють на відновленні. Якість ремонтів ― також багато скарг. Як і минулого року, вже майже літо, і знову починаються пожежі у лісах поруч із Сіверськодонецьком, а сил і засобів гасити не вистачає. Люди кажуть про проблеми із громадським транспортом, водіїв немає, і маршрутки майже не ходять. Проблеми залишаються.
Чи є можливість якось відмоніторити, що з лісами навколо Сіверськодонецька та Кремінної? Адже Кремінський ліс ― це, можна сказати, візитівка Луганська.
Навколо Кремінної лісу практично не залишилося, там усі три роки йдуть активні бойові дії. А по супутниках видно, що більше пожеж відбувається навколо Сіверськодонецька, ніж у районі Кремінної. Це якраз і пов'язано з тим, що в Кремінній вже практично немає лісів, там активні бойові дії тривають майже цілодобово.
"50 тисяч квартир і будинків пошкоджені або знищені в результаті активних бойових дій"
Чи є можливість підраховувати збитки і хто може цим займатися? Адже об'єктивно українські фахівці не можуть виїхати на місце, а люди там все одно хочуть отримати якісь кошти, якщо їхнє житло в окупації було пошкоджене.
Тут є різні методики підрахунку. У нас є екологічна інспекція, яка своїми методиками оцінює екологічні збитки, завдані розв'язаною Росією війною екології Луганщини ― лісам, річкам, пасовищам тощо. Якщо повернутися до міст і до нерухомості, до об'єктів соціальної інфраструктури, то фактично ми намагаємось вести реєстр пошкодженого і знищеного майна, є заяви людей, які приймаються на знищене і пошкоджене житло, вже подано близько 50 тисяч таких заяв. Тобто маємо 50 тисяч квартир і будинків, які пошкоджені або знищені в результаті активних бойових дій. Я думаю, що можна приблизно оцінити у квадратних метрах або в тисячах гривень ці збитки, але оціночні показники дуже приблизні. Гадаю, уряд оперує такими цифрами, і ми чуємо, що це вже суми під трильйон доларів. Це не про Луганщину, а взагалі по всій території.
"Місто Сіверськодонецьк більш як на половину порожнє"
Відомо, що у великих містах постійно якісь обмеження ― у русі, можливості користуватися мобільним зв'язком та інтернетом, і це не може не впливати на навчання дітей. Чи маєте інформацію про те, як освітній процес тривав останній рік у цих громадах? Ми розуміємо, що все це відбувається за російськими окупаційними стандартами, але чи є можливість ходити до школи? Чи це онлайн-навчання?
Справді, обмеження є, досі залишається комендантська година з 21:00, відсутній інтернет та мобільний зв'язок. По всіх громадах, окрім Сіверськодонецька, Рубіжного і Лисичанська, за моєю інформацією, навчання відбувалося дистанційно, тобто діти просто отримували домашні завдання і більшість часу перебували дома. По Сіверськодонецьку була змішана форма ― частина занять відбувалася в школі, частина дистанційно. На це впливали індивідуальні безпекові питання по конкретних датах. Останні новини про те, що у Сіверськодонецьку відбувся останній дзвоник, і серед випускників 9-11 класів не було навіть 300 дітей на весь Сіверськодонецьк. Тобто можна зробити висновок, що плюс-мінус 2-2,5 тисячі дітей шкільного віку залишаються в місті. Думаю, це невеликий показник, тобто можна оцінити, що місто більш як на половину порожнє. (За даними Сіверськодонецької міськради, до великої війни, на лютий 2020 року постійне населення Сіверськодонецьк становило 112 713 осіб ― ред.)
"Репресивна машина працює, рейди відбуваються постійно"
Чула таку думку, що коли проводять обміни полоненими, то росіяни починають інтенсивно шукати нових людей, яких вони затримують, і це переважно цивільні, тому що військових беруть у полон на полі бою, а місцеві жителі на окупованих територіях ― доступні, їх легше затримати. Днями відбувся великий триетапний обмін, і я уявляю, як зараз ця репресивна машина запрацює. Можливо, ви маєте зв'язки з тими, хто залишається в окупації. Наскільки цей тиск на місцевих жителів посилюється, посилюються рейди?
Рейди з перманентною регулярністю відбуваються, десь посилюються обмеження щодо переміщення, встановлюються додаткові блокпости. Десь це пов'язано з переміщенням цивільних, десь ― військових, тобто із дезертирством, СЗЧ з боку російських військових – на кордоні інколи посилюють такі обмеження. Є інформація про те, що ті ж Лисичанськ та Кремінна мають пропускний режим, тобто в ці населені пункти можна проїхати або за окремою перепусткою, або за пропискою. Була інформація про те, що дійсно перевіряють мобільні телефони, шукають тих, хто щось десь фотографує, перевіряють телефони у дітей в школах, певний тиск відбувається на батьків, шукають тих, хто комунікує з українцями на підконтрольній урядові України території. Не можна сказати, що тиск посилюється чи зменшується. Він постійний, хвилями. Такі новини перманентно потрапляють в інформаційне поле. Ми розуміємо, що за останні три роки сформувалась репресивна машина вже на території окупованої Луганщини. Якщо під час так званої "ЛНР" була своя система правоохоронних органів, то коли вони стали частиною простору Російської Федерації в юридичному сенсі, вже з'явилися ФСБшники, слідчі комітети, Міністерство внутрішніх справ, усі ці розвідки тощо. Отже, репресивна машина працює, і рейди на території, близькій до лінії фронту, відбуваються постійно.
"У Сіверськодонецьку востаннє був на початку травня 2022 року"
Наша розмова відбувається у день Сіверськодонецька. Місто окуповане, і ви сьогодні опублікували світлини і написали, що у травні 2022 року мали одну з останніх поїздок у Сіверськодонецьк. Чи можете пригадати ті поїздки, якими вони були? Про що ви тоді думали, окрім того, щоб зробити справи, відвезти гуманітарну допомогу, вирішити інші робочі питання?
Особисто я та Сіверськодонецька адміністрація займалися Рубіжним, коли міський голова залишив місто і фактично кинув напризволяще Рубіжанську громаду, а повернувся вже після окупації. Фактично десь до 20-25 квітня відбувалась евакуація із Рубіжного, і ми з Євгеном Ждановим організовували, забезпечували цю евакуацію, разом з евакуаційним транспортом їздили на Рубіжне, інколи заїжджаючи у Лисичанськ та Сіверськодонецьк. Востаннє ми були там 4 або 5 травня, якраз розвозили гуманітарну допомогу по хабах і по військових. У нас вже було кілька таких поїздок з адресними посилками для конкретних військових. Зустрічалися з Настею Волковою, яка говорила, що хоче залишитися на 9 травня безпосередньо у Сіверськодонецьку. Це журналістка, воєнна кореспондентка телеканалу "ДОМ". Вона загинула минулого року внаслідок дорожньо-транспортної аварії. Саме цим запам'яталася наша остання поїздка у Сіверськодонецьк. Я намагався багато фотографувати, записувати відео, де це можливо, щоб позиції не показувати, але для пам'яті залишити ці моменти. У Лисичанськ ще їздив пізніше, але саме у Сіверськодонецьку був востаннє на початку травня.
Роман Власенко. Фото: tribun.com.ua
"Основний аспект ― участь громад у процесах повоєнної відбудови"
Луганська область, до складу якої входить Сіверськодонецький район, майже окупована, і про цю область згадують нечасто у контексті звільнення. Тому маємо слушну нагоду нагадати, що це ― невід'ємна частина України і що там живуть люди, які чекають на звільнення. Про що говорили на конференції "(Де)окуповані та прифронтові громади на шляху до відновлення: інституційні рішення", які питання порушували?
Ця конференція стала результатом великої аналітичної роботи, яка тривала протягом 2024-го та початку 2025 року. Фактично це такий презентаційний захід, на якому були представлені напрацювання щодо інституційних спроможностей органів влади та місцевого самоврядування на місцевому, регіональному та субрегіональному рівнях поблизу бойових дій, тобто лінії зіткнення. Слід зазначити, що цей проєкт був організований Асоціацією сприяння самоорганізації населення та профінансований Міжнародним фондом "Відродження".
На конференції було кілька панельних дискусій, присвячених питанням повоєнного відновлення деокупованих територій, кадрового потенціалу для деокупації та роботи в умовах активних бойових дій, а також можливих змін адміністративно-територіального устрою на прифронтових територіях, пов'язаних із тим, що люди звідти виїжджають. Основний аспект ― це громадська участь у цих процесах повоєнної відбудови, ухвалення рішень на рівні військових адміністрацій. Було непогане представництво ― представники уряду, Верховної Ради, багато представників громадянського суспільства, зокрема із регіонів: Херсонщина, Запоріжжя, Харківщина, Луганщина, Донеччина.
Наскільки вдається тримати зв'язок із Сіверськодонецьким районом і тими населеними пунктами, які входять до його складу? Чи вдається якось комунікувати і щось спільне робити, враховуючи, що люди роз'їхалися?
Об'єктивно можна сказати, що більше цим займаються саме громади та військові адміністрації населених пунктів. Вони є носіями реєстрів, координаторами всієї комунікації. На Луганщині було прийнято рішення про створення хабів ще у 2022 році. Є випадки, коли районні адміністрації опікуються деякими регіонами, наприклад, Сіверськодонецьком займаються Чернівці та Івано-Франківськ. Але основна комунікація ― все ж таки на рівні громад. Ми моніторимо, де перебувають люди, комунікуємо з родинами військових, надаємо якусь консультаційну та гуманітарну допомогу. Громади, якщо говорити про Сіверськодонецьку, мають програми фінансової підтримки просто для людей у складних умовах, якщо погано зі здоров'ям, наприклад, а також є фінансові стимули для посилення мотивації військовослужбовців із цих громад. Тому намагаємось комунікувати.
"Закон передбачає діяльність військових адміністрацій, навіть якщо території окуповані"
Чи порушували питання доцільності військових адміністрацій майже повністю окупованої Луганської області? Адже такі дискусії час від часу виникають у локальних пабліках, які стосуються Луганщини та інших областей, де є окуповані території. Можливо, кулуарно про це говорили?
Про це говорили навіть не кулуарно. Дійсно, маємо бачення деяких народних депутатів, які ставлять під питання доцільність існування військових адміністрацій окупованих громад. І ми отримуємо звернення від депутатів про те, щоб надати інформацію про ефективність роботи військових адміністрацій, щоб визначити доцільність нашого існування. Але, якщо об'єктивно, то позиція уряду зрозуміла ― закон передбачає діяльність військових адміністрацій, навіть якщо території окуповані. І на сьогодні є і політична воля, і законні підстави для того, щоб військові адміністрації працювали. Плюс приємно було чути, як представники громадянського суспільства, наприклад, Андрій Грудкін із Донеччини, керівник коаліції на лінії зіткнення, прямо публічно виступав і закликав зняти з повістки дня це питання, тому що військові адміністрації ― це якраз і є ті комунікаційники з представниками громади, які виїхали. І для того, щоб зберегти якусь інституційну пам'ять, культурну, соціальну, регіональну, місцеву ідентичність, потрібні військові адміністрації та їхній майданчик для того, щоб гуртувати представників громад, районів, областей.
