Про книжку "Театр Миколи Садовського (1907-1920)", в якій йдеться про перший стаціонарний театр в Києві? в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" говорили авторка книжки, театрознавиця Ганна Веселовська та редакторка Ольга Петренко.
Ведучі:
Василь Шандро, Олена Гусейнова
Чому починаємо говорити про театр Садовського з 1907 року?
Ганна Веселовська: тому що в 1907 році перший сезон цього театру він відкриває як стаціонарний театр в Троїцькому народному домі, це приміщення сучасного Театру оперетти. Формально, це перший український стаціонарний театр, тому що до цього часу були тільки мандрівні трупи. Театр так тоді не називався, Садовський зміг зняти це приміщення на тривалий час і так вийшло, що цей театр став стаціонарним і першим.
Можемо сказати, що з театру Миколи Садовського починається театр як інституція в українській культурі?
Ганна Веселовська: і так, і ні, тому що той театр, що ми називаємо Театр корифеїв, був дуже потужним явищем, була велика кількість труп, які виступали і за межами України. Театр як постійна інституція в Києві нарешті утверджується і конкурує з тими театрами, які в Києві були і глядач має можливість вибирати. Це конкурентне середовище, як на мене, є дуже важливою річчю.
Які організаційні питання, крім оренди приміщення театру, постали перед Садовським?
Ганна Веселовська: Микола Карпович був дуже хорошим менеджером, хоча тоді це так не називалось. Він в цьому плані вдавався до різних хитрощів, про це теж йдеться в книзі. Він тримав трупу на домовленості, не було писаних угод, колись платив їм, колись ні й таке інше, але це допомагало йому вижити.
Редагувати подібні книжки є певним викликом?
Ольга Петренко: редагувати такі книжки - це одне задоволення, повністю занурюєшся в те середовище. Авторка представляє оце явище з різних боків, з погляду глядача, який приходить до театру. Такі погляди дають цілісну картину. Також в книзі є фотододаток, де ми бачимо акторів у костюмах, фрагменти декорацій. Складається враження, що ніби побував в тому театрі Садовського. Виникає ефект 3D.
У книжці є листи?
Ольга Петренко: так, це надзвичайно цікавий додаток, оскільки ми чуємо голос самого Миколи Садовського, як він звертався до свого старшого сина і до друга по театральних справах. Ці листи писані в доволі складні часи, де ми чуємо схвильований голос Миколи Садовського, який непевний у своєму майбутньому. Ці листи опубліковані вперше, це архівні документи.
Чи в цій книжці вийшло вийти за межі?
Ольга Петренко: вона дуже модерна, дуже читабельна. Є упередження щодо театру тих часів, але тоді він вже починався як модерне явище, відбувалися тенденції оновлення. Це водночас і науковий погляд на ті часи, але він дуже живий.
Ким передусім був Микола Садовський?
Ганна Веселовська: те, що він був і військовим, є дуже важливим моментом. В нього була школа російського-турецької війни і взагалі, все його життя - це життя військового. Передусім він був актором, в першій частині життя реалізувався як актор, а далі став менеджером. Не скажу, що він став режисером повністю, очевидно, що тут йому невистачало фахової освіти та інших чинників. Він був продюсером і менеджером театрального процесу, адже був дотичний до багатьох речей.
Садовський був канонізований в межах української радянської театральної історії?
Ганна Веселовська: справа в тому, що він якраз і не канонізований. Первісний інтерес написати книжку саме про Садовського виник тоді, коли я бачила вулицю Саксаганського, вчилася в університеті імені Карпенка-Карого. А де ж Садовський? Його не канонізували, при тому що він в плані театрального менеджменту, популяризації театру зробив найбільше. Він був відомим і за межами України, хотів, щоб в українського театру були виходи і за межі нашої країни.
Нагадаємо, що презентація книжки "Театр Миколи Садовського (1907-1920)" Ганни Веселовської відбудеться сьогодні, 30 січня в Книгарні "Є" о 18.30.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ сторінка заходу
