Пам'ятаєте кіноальманахи про Нью-Йорк, Париж, Гавану? Так от, "Берлін, я люблю тебе" — з цієї ж опери.
Добірка новел про місто і людей. Кожна з них очинається в Берліні. Скажімо, дівчина з гітарою приходить грати на одній з міських площ. Але місце вже зайняте, і актор, який вдає янгола, не хоче поступатися. Так починаються стосунки, які розгортатимуться увесь фільм. Ці двоє встигнуть розчаруватися, закохатися і обійти ледь не все місто.
Інших персонажів ми бачитимемо на екрані не так довго — хвилин по сім: хлопець, якого покинула дівчина, у Берліні запиває горе; підстаркуватий дон жуан зваблює дівчат і випадково зустрічає дорослу доньку; хлопчик із притулку для мігрантів мирить матір і доньку, які давно не можуть порозумітися.
У цьому кіно багато танцюють, фотографують і гуляють містом, і, звичайно, осмислюють життя і шукають кохання. В об'єктив потрапило чимало атмосферних кадрів: вулиці, парки, майданчики і люди.
І все ж, у цьому кіно Берлін — це швидше красивий фон, а не головна дійова особа. У фільмі постають дещо надумані, штучні сюжети, якими автори прагнуть охопити широкий спектр суспільних проблем і питань — від дискримінації до насильства та міграції. І навіть Міккі Рурк та Кіра Найтлі, які знялися в кількох епізодах, — не рятують. Історії вивітрюються з голови наступного ж дня. Тому фільм, який не викликає емоцій, підходить для перегляду тим, хто хоче відпочити і забути, про що дивився.
Фото: YouTube
