– Хочу сказати, це правда, що майже всі дівчата хочуть опинитися на задньому сидінні мотоцикла Івана Леньо...
Я з задоволенням покатаю. Бо я дійсно вважаю, що поїздка на мотоциклі – це така певна терапія. А коли ти їдеш з людиною, яка тобі подобається, то це вдвічі терапія. І я вважаю, що ми могли би пересісти на двоколісний транспорт, якщо були би не настільки закомплексовані і не боялися автомобільного руху.
– А тебе не лякають слякота, холод, сніг в обличчя?
Це природні речі для мотоцикла. Знаєте, ми втікаємо від природи, а відповідно втікаємо від природного існування. Ми звикли до батарей, ми звикли до клімату, ми звикли до зручностей і стали заручниками зручностей. Все пізнається в порівнянні: коли ви маєте можливість порівняти теплу машину з холодним вітром лісу, коли ти їдеш на велосипеді, от тоді ти по-справжньому цінуєш можливість посидіти біля каміну під час нічного снігопаду. Як сказав один філософ, боже збав мене від раю, з якого немає виходу. Будь-що, що примушує казати – зупинись миттєвість – це і є пекло фактично, бо життя – це течія, життя – це рух.
– Оскільки ми почали говорити про двоколісний транспорт, то хочеться поговорити про літо – коли найбільше на ньому пересуваються. Для Kozak System це літо яким було?
Найгарячішим. Найгарячішим літом в нашій кар'єрі. Ми відіграли неймовірну кількість концертів. І майже все літо провели в автобусі. Це я іронізую, але дуже, дуже багато часу ми проводили в дорозі. Чому так сталося? Думаю з двох причин: перше – ми почали свідомо більше звертати увагу на українську сцену і випускати свої пісні на радіо.
Іван Леньо. Фото Facebook
– А хіба до того не було?
Менше було. Ми, як знаєте, концетруємо не тільки в Україні. В нас ще за повноцінну сцену вважається Польща, в якій ми вже граємо більше 10 років. І інші країни Європи, Америка з Канадою. На все це потрібен час, особливий і окремий менеджмент. І все це не дозволяє вибудувати графік концертів так, щоб уникнути накладок. Для того, щоб уникнути накладок ми, скажімо так, думаємо собі так: Америка, Канада – цього літа не приймаємо запрошення, а працюємо по Україні. А, наприклад, взимку будемо тоді вже відпрацьовувати Канаду і Америку. Друга причина: що в Україні стало більше фестивалей. Не тому що люди стали багатшими, а тому що цей ренесанс український, він змушує людей відчути себе хазяїном своєї долі – українцем, який може вирішувати принаймні власні проблеми. І люди стали спраглі до інформації. Це помітно.
– Можемо ще подякувати квотам, які завдяки Kozak System були введені в радіоефір.
Зокрема, завдяки нам. І ще мінімум 20 музикантам, які брали участь в тому, щоб ці квоти почали працювати, щоб цей закон був прийнятий. Безперечно, квоти дозволили українській музиці з'явитися на радіо в більшому обсязі. А значить стали доступними для слухача. А значить отримали відгук в серцях і люди почали слухати улюблені колективи.
– Якщо говорити про Kozak System, то в мене останнім часом складається враження, що ви ніби й знайшли себе, і в пошуку. Ви зараз такі різні, я маю на увазі музично. Це пошук чи це і є такий стиль?
Це правда. Я думаю останнє – це і є такий стиль. В нас неодноразово з хлопцями, я не знаю, раз на рік точиться дискусія, коли ми робимо підсумки нашої творчості: може ми все ж таки якось зупинимось на якомусь стилі, який нам зараз дуже подобається і будемо робити пісні саме в цьому стилі? Я думаю, що зараз в принципі життя таке багатовекторне, багатостильове. І часи, коли команда грала там 10–15 альбомів в одному стилі – мені здається вже в минулому. Тому нам дійсно подобається реалізовувати різні смислові музичні формули, розуміючи, що в нас немає штампів і в нас немає якихось кальок і вже заготовлених форм для того, щоб реалізувати якусь ідею, вірш, музику, шматочок. Зазчивай це диктує текст.
Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!
Kozak System. Фото Facebook
