— Євгене, у 2014 році Ви пішли захищати не тільки країну, але й свою маленьку доньку. Потім зізналися: "Я не загинув в АТО тільки тому, що мене оберігав Господь і очі моєї донечки". Що було для вас найважчим на війні і що стало одкровенням?
Євген Тєрєхов: Найважче — це думка про те, що ти більше не побачиш свою доньку, сім’ю, батьків. Там час йде не на роки, не на місяці, а на лічені хвилини. Мабуть, найпозитивніше — те, що завдяки війні, хоча й не можна так казати, я змінився на 180 градусів.
— Євгене, ми знаємо, що після тяжкого поранення лікарі не дозволили Вам повертатись до армії, але Ви не покинули свої хлопців, і їздили на передову вже як волонтер благодійного "Фонду оборони країни". Значно менше відомо про Ваш проект "Родини загиблих", де розшукані вами сім’ї бійців, відпочивають і оздоровлюються у Буковелі. Як Ви змогли усе це здійснити?
Євген Тєрєхов: Комунікація. Людина є комунікабельною по життю, і я ніколи ні на кого не розраховую, окрім себе і на свої сили. І нікому не обіцяю теж, що не можу виконати. Це головні принципи та меседжі життя.
— Ви освідчились Наталці на концерті гурту "Антитіла". На цей результат працювала ціла команда, але бажання жінок при надії можуть бути неймовірними. Скажіть, чи була примха Наталки, що здалася вам просто нездійсненною?
— Євген Тєрєхов: Їй робили пропозицію до мене, і вона відмовляла. Тому на війні, мабуть, було не так страшно, як коли на сцену виходиш і робиш пропозицію. Я радий своєму вибору, і ця жінка — моя опора. Вона бойківчанка, і коли потрібно буде подавати патрони, вона буде поряд. Це я знаю точно. Вона носить під серцем плід нашого кохання. І принцеса у принцесі — це щастя чоловіка.
— Наталю, як вам живеться з чоловіком, і коли востаннє він змушував вас хвилюватись?
Наталка Карпа: Женя — це чоловік, за яким відчуваєш себе, як за кам’яною стіною. Це справді надійна опора. Незважаючи на те, що він має стальний характер, він контрастно вміє проявляти ніжність. Я щаслива, як і Женя, ні на хвилинку, ні на секунду не сумніваюся у своєму виборі. Я щаслива жінка. І це кайф. У мене поруч надійний захисник.
— Захисники України дуже часто почуваються незахищеними. В якій сфері це відчувається найбільше?
Наталка Карпа: З різних фронтів наші хлопці не завжди прикриті. Женя останнім часом досить часто їздить на передову, спілкується з хлопцями. Починаючи від матеріальних моментів, крайній раз, він каже, що шукав хлопцям харчування, тому що починаються холоди, зима, і закінчуючи тим, що коли хлопці повертаються на ротацію, тут, на місці, потрібна не лише матеріальна підтримка, а й психологічна, оскільки багато хлопців приходять і не розуміють, що відбувається, коли тут мирне життя, а там вони воювали. Цей контраст дуже складно дається. І тому дуже потрібно вчасно і правильно звернутися до реабілітаційних центрів, до професіоналів, до психологів, психіатрів, які розкладуть по поличках і допоможуть тим людям знайти себе тут.
Я бачу, як Женя 24/7 кожній окремій ситуації допомагає, сприяє. Нещодавно він був дуже щасливий, тому що зміг знайти нові машини на фронт, що допоміг з продуктами, закупив взуття. Це маленькі кроки, але вони настільки потрібні. Він не говорить, а діє. Він також піклується про дітей та сім’ї тих, хто загинув.
— Ми знаємо, що Євген докладав дуже багато сил, щоб з’явився закон про родини зниклих безвісти. Наскільки це реально на сьогодні?
Наталка Карпа: Навіть у Верховну Раду приїжджали матері хлопців, які були у полоні, які пропали безвісти, він з ними постійно на зв’язку, постійно з ними спілкується. Вони робили кілька спільних акцій та проектів, аби звернути на себе громадськість, аби вони були почуті. Женя, пройшовши це, розуміє, з усіх сторін. Він така людина, яка буде хапатися за будь-яку ниточку. Я думаю, що з таким впевненим, рішучим хлопцем все вдасться.
На фото — Наталка Карпа та Євген Тєрєхов, facebook.com/natalika.karpa