Альбом "City Freak"— це вже другий альбом, перший вийшов торік, у липні. Скажи, чи змінилося щось кардинально у твоєму житті за цей час?
— Думаю, так. Я погано пам’ятаю, що було рік назад, якщо чесно. З нашої попередньої зустрічі, думаю, змінилось достатньо, щоб я завітав знову.
Перше, що бачить людина, коли шукає цей альбом в Інтернеті, це обладинка. І хоче дізнатись, хто цей креативник, хто надягнув на Вас слухавку телефону. Хто вирішив зробили з Вас Костянтина-телефона?
— Це мій друг і напарник Андрій Бояр — режисер, кліпмейкер. Разом з ним ми повністю готували вихід цього альбому. Це була його ідея. Ми довго думали над тим, як зробити впізнавану обладинку. У нас був новий челендж: альбом виходить на вінілі, і, разом з цим, є нові виклики. Коли людина заходить в магазин, щоб придбати платівку, потрібна була така обкладинка, на яку людина одразу зверне увагу. І ми думали про щось яскраве, неординарне і водночас не награне.
Можна було зробити багато епатажних фотографій, але в цілому з телефонами. Я не дуже приймаю всі ці сучасні речі, які пов’язані з глобальною діджиталізацією, з телефонами. Я намагаюсь вимикати Інтернет, коли я не вдома. Загалом мене трошечки лякає вся ця повальна суспільна залежність від телефонів та соцмереж. Власне, ця обкладинка не просто з пальця вимоктана. Вона під собою має певні мої особисті підстави, стосунки з телефонами і зі зв’язком.
А з цього місця докладніше. Наскільки я розумію, це пінопласт?
— Так. Ця слухавка готувалась близько тижня. Андрій вирізав на задньому подвір’ї своїх друзів. Він приїхав до них у будинок і три доби робив цю трубку. Вона склеєна з багатьох шматків пінопласту, відшліфована, пофарбована. В день зйомки вона розламалась, ми мусили це лагодити. Ми приїхали один раз, все відзняли, трубка вже зламалася, але фотографії були не в фокусі, бо обкладинка була знята на плівку, і ми мусили знімати все з другої спроби.
City Freak, міський божевільний, — це ти? Що найбожевільнішого ти робив у своєму житті?
— Це не можу сказати вам на радіо. Вас же звільнять з роботи.
У Billie Eilish "Freak City", а у Вас "City Freak". Це "привіт" Billie?
— А Billie Eilish має альбом? Я, якщо чесно, й гадки не маю. Я знаю лише одну пісню Billie Eilish, яку я почув на двіжусі в барі "Хвильовий". Мені дуже сподобався цей продакшн, як цей трек зроблений. Але, звичайно, я не рівнявся на Billie Eilish.
Мені здається, що твоя музика створена для того, щоб бути сандтреком до якихось хороших американських серіалів. Ти пробував вийти на західний ринок?
— Ще поки ні, але все попереду. Звичайно, ми працюємо над цим. Цей альбом не був же створений просто так, щоб його викласти в Інтернет і забути. Попереду багато роботи. Остання пісня цього альбому "Yakori/TrueDetective" складається з двох частин. і інструментальна частина, як я собі уявляв, створювалась як саундтрек до порнофільму 70-х років.
Чи ставив ти собі якісь виклики, коли записував цей альбом? Чи довго працював над його створенням? Впорався за сто днів чи швидше?
— Не знаю. Там було багато про що подумати окремо, окрім того, щоб все встигнути зробити за якийсь час. є певна привілея в тому, коли ти сам собі режисер. Цей альбом випускав наш з Андрієм Бояром власний лейбл. Всі дати ми виставляли собі самотужки. У нас був один пункт: ми нікуди не спішимо, ми робимо все настільки добре, щоб потім нам не хотілось, коли ми потім будемо сидіти вдома, дивитись на платівку і слухати її, не хотілось нічого переробити.
Платівка вийшла на лейблі "WATRA", а це спільний проект з Андрієм Бояром. Як ви дійшли до такого розвитку вашого партнерства?
— Не знаю, чесно. Так сталось. Ми з Андрієм давно дружимо, ще з того часу, як ми зняли перший кліп. Я вважаю його таким трішки божевільним генієм, і завжди було з ним цікаво обговорювати ідеї його кліпів і якісь мої, які були. Я завжди знаходив у ньому цікавого співрозмовника. Є один цікавий момент, що коли люди дорослішають, вони дуже часто починають сприймати життя і себе, все, що вони роблять занадто серйозно. Вони настільки хочуть перестати бути дітьми, що врешті-решт втрачають інтерес до всього, що відбувається навколо. Андрій Бояр і я — ми такі кенти, ми спокійно могли подружитися, якби нам було по шість. Це абсолютно якийсь інший тип дружби, і саме тому це цікаво. І нам хотілось зробити щось разом.
Чи є вже артисти, котрі бути в лейблі "WATRA"?
— Так. В одному інтерв’ю ми сказали, що залишили опцію і відкриті до будь-яких пропозицій. Не обов’язково писати нам, якщо ви хочете видаватись в нас, ми відкриті до будь-яких ідей і пропозицій. На прийшло дуже багато музики. Ніяких ідей. "От є музика, і ми хочемо видати у вас". Ми, звичайно, все ретельно слухали, але у нас немає цілі підписати якомога більшу кількість артистів з нами. Буквально минулого тижня ми записали сингл Владу Гнатенку. Це сінгл-сонграйтер з міста Чорноморськ. По суті, це буде його дебют.
Ваш кліп на пісню "Northern Light", який зняв Андрій, цілком присвячені Києву. Як проходили зйомки і чи це Ваші друзі в кадрі?
— Так, це мої друзі. У Семенчика, барабанщика з 5 Vymir, ми взяли тачку, Андрій заїхав зі мною о 5-ій ранку, ми сіли в тачку, взяли плівкову камеру, бо цей кліп теж знятий на плівку, і поїхали собі кататись містом. Катались до обіду. Потім пішли поїли, випили кави, і все.
Ми побачили, що ти більше концертуєш за кордоном. Український слухач не доріс до твоєї музики?
— Та нє, я думаю, що їм просто не дуже подобається. Звичайно, є велика кількість шанувальників, які приходять до мене на концерти, і мені цього на даному етапі абсолютно вистачало, поки я грав сам. Зараз я граю з запрошеними музикантами. У нас є невеличкий ансамбль. І, звичайно, якщо 90% моїх концертів відбуваються за кордоном, добре, що вони є. Це не було моєю позицією, що я не виступаю в Україні, це склалось саме по собі. З часом я почав грати музику англійською мовою для того, щоб мене могли розуміти не тільки тут. Але я завжди залишаю україномовні треки, тому що знаю, що є люди в Україні, які мене слухають, які чекають цей альбом, і для них, я завжди залишаю ці якорі.
У Postman в листопаді було два концерти в Будапешті. Також планується весняний тур на підтримку альбому в Німеччині. І ви їдете в маленьку закордонну гастроль до Польщі. Свого часу на Вас дуже сильно вплинуло перебування у Кракові. Краків і досі надихає?
— Для мене Краків став такою тихою гаванню, де я написав всі ці пісні. Я не можу писати музику в Києві зараз. Я тут тусуюсь, роблю якісь справи, але у мене немає можливості просто сісти, ні з ким не спілкуватись і просто посидіти вдома пописати музику, попрацювати над цим. Просто тут немає можливості. Краків став таким містом. Кожна після з альбому "City Freak" написана в Кракові так само.
Зрештою, ти суперінтроверт?
— Ой, ні. Я інтроверт, але я люблю людей. Просто дозовано. І не всіх. Я люблю великі натовпи. Я думаю, що я більше людина розмови face to face, ніж компанії. Але це теж просто такий період в житті. Така хвиля. Кілька років назад було абсолютно інакше. Я вдома не був. Я тусувався зранку до вечора, сім днів на тиждень.
Фото — facebook.com/postmansings
