Коли Фонд Народонаселення ООН в Україні - UNFPA Ukraine починав своє дослідження, виявилось, що в Україні мало людей взагалі розуміють, що стали жертвами домашнього насильства. Зараз у світі класифікують 4 типи домашнього насильства — психологічне, фізичне, економічне та сексуальне, пояснює програмна аналітикиня Фонду ООН у галузі народонаселення Наталія Кошовська.
Що показало дослідження?
Дослідження “Гендерна рівність та відповідь на домашнє насильство в приватному секторі в Україні: заклик до дій”, яке громадські організації провели в українських компаніях, показало, що 24% офісних працівників і працівниць є постраждалими від домашнього насильства, розповідає Світлана Павлиш, координаторка напряму “GBV і співпраці з бізнесом Центру «Розвиток КСВ”. “І говорити про те, що бізнес повинен закривати очі на психічне здоров’я свого персоналу, — неправильно. Як говорили наші колеги з бізнесу, це є та проблема, яка повинна бути серед пріоритетів компанії для того, щоб формувався здоровий клімат у колективі, щоб компанія отримувала прибутки, для того, щоб зберегти талановитих співробітників. Ми витрачаємо гроші на корпоративи, на благодійність, допомагаємо стареньким, сиротам, собакам, але ми забуваємо дбати про свій власний персонал. Домашнє насильство, з яким персонал приходить на роботу, впливає інших колег і колежанок. В першу чергу ,це зміна емоційного статусу постраждалих — від співчуття до емоційного накалу. Бо, коли жертва не може працювати, цю роботу хтось має виконати”, — говорить вона.
фото - pixabay.com
Саме дослідження складається з двох частин, програмна аналітикиня Фонду ООН у галузі народонаселення Наталія Кошовська. Це були глибинні інтерв’ю з відділами персоналу та онлайн опитування працівників. “Виявилось так, що 64% з опитаних — жінки у віці 25-44 роки, що перебували у шлюбі. 78% респондентів відмітили, що домашнє насильство негативно впливало на їхній професійний розвиток. Було цікаво дізнатися, що долучилися не лише професіонали, а й топ-керівники. І серед тих, хто постраждав від домашнього насильства, був певний відсоток, приблизно 6% з топ-керівництва. Найбільше в дослідженні, яке ми презентували, переважало психологічне насильство, але були і випадки сексуального насильства і економічного. Були запитання і стосовно певної дискримінації на роботі. Також 77% опитаних погодилися, що в Україні існує поділ на “чоловічі” і “жіночі” професії. Були дані, наприклад, 10% опитаних зізналися, що їхні професійні навички ставили під сумнів з огляду на стать, дозволяли образливі вислови сексуального підтексту. А 7% зазначило, що їх не сприймали серйозно під час розгляду якихось питань”, — наводить дані аналітикиня.
фото - ukraine.unfpa.org
Чотирнадцять українських та міжнародних компаній підписали першу в Україні Декларацію для бізнес-компаній, що сприятиме вирішенню проблеми гендерної дискримінації на робочому місці та домашнього насильства. Зобов’язання підписали Енергоатом, ІТ-Інтегратор, Львівська Торгово-Промислова Палата , Lviv Business School (LvBS), METRO Cash & Carry Ukraine, Avon, EY Ukraine, L'oreal Ukraine, Nestlé в Україні та Молдові, StarLightMedia, Teva Ukraine, MetLife Україна, Corteva Agriscience Україна, Reikartz Hotels & Resorts Group. “Це було перше дослідження, перший крок, який виявив проблему. Подальший крок — це зміна політики компаній. Ми сподіваємося, що це відбудеться. І деякі компанії з готовністю відгукнулися на те, щоб стати форвардами таких змін”, — говорить Наталя Кошовська.
Татусі у декреті та на лікарняному з хворою дитиною: а так можна було?
Особливістю України є те, що у декрет ходять лише жінки. Майже завжди. Дослідження ООН та Центру “Розвиток КСВ” показало, що із 100 випадків, у 95 — декретну відпустку візьме саме жінка. Наталія Кошовська, програмна аналітикиня Фонду ООН у галузі народонаселення говорить, що на роботі жінка, яка йде доглядати за дитиною, отримує набагато більше підтримки, ніж чоловік. “У чоловіків будуть складнощі в суспільстві. Крім того, виявилось, що у чоловіків досить низький рівень обізнаності щодо догляду за дитиною. І про це треба говорити працівникам відділів кадрів та HR. Це розширить екномічні можливості для жінок”.
фото - pixabay.com
Тут не лише перспективи в кар’єрі для мами й дружини, вважає координаторка напряму Центру “Розвиток КСВ” Світлана Павлиш. “Як доводить наука, для того, щоб дитина гармонійно розвивалась, їй потрібен і батько, і мати. Вони закладають різні знання, різні фундаменти для мислення, якщо вони хочуть, щоб дитина виросла з широким світоглядом. Багато з татусів, до речі говорили нам, що їм хочеться бути більше з дитиною. Також знаємо приклади, коли відділи кадрів, отримавши лікарняні листи від татусів, перевіряли в поліклініці, чи дійсно чоловік був із хворою дитиною. Наше суспільство не готове сприймати, що батько може доглядати за дитиною так само як і матір. І у нас є негативне сприйняття такого чоловіка”, — знає дослідниця. До того ж , говорить Світлана, чоловіки мають знати, що коли вони підуть у декрет, у них не обірветься трудовий стаж. А бізнес теж із того має вигоду, якщо дивитися в довгостроковій стратегії. Адже діти — це здоров’я нації, і гроші вкладені в нього — примножаться, вважають громадські діячки.
Як бізнес може впливати на запобігання домашньому насильству
Керівники компаній у жодному разі не повинні на себе брати функції психологів чи правоохоронців, говорить Світлана Павлиш. “Вони повинні вчасно і вміло виявити особу, яка стала жертвою домашнього насильства і порекомендувати їй, куди звернутися. Є приклади внутрішніх дій у компаній — людина може взяти відгули або ж компанія може частково відшкодувати переїзд, коли працівник залишає свого кривдника. Є тренінги персоналу, щоб дати краще розуміння насильства як явища. Корпоративна відповідальність — внутрішня і зовнішня. Створення мобільних додатків, інформаційних кампаній, досліджень, підтримка гарячих ліній або їхнього заснування”, — радить дослідниця.
Ось рекомендації для компаній, які вирішили запроваджувати гендерні підходи, розробляти політики для співробітників із сімейними обов’язками та протидіяти домашньому насильству, говорить аналітикиня Фонду Народонаселення ООН в Україні. “Розпочинати можна з малого — інформаційних кампаній. І, якщо готові приєднатися до нашої Декларації “Заклик до дій” на підтримку цілі сталого розвитку щодо гендерної рівності та рівних можливостей. А Світлана Павлиш пояснює, що Декларація — це не формальність, а планомірна робота, якої в українському бізнесі ще не було.
