Одним з основних проблемних питань під час старту реформи децентралізації і питання утримання закладів професійно-технічної освіти було дуже гострим. Наскільки його вдалося владнати зараз?
Олег Григоренко: На теперішній час є актуальним питання привабливості профтехосвіти як для потенціальних інвесторів, так і для соціальних партнерів. Та й зміцнення її зв’язків з ринком праці. На сьогодні на часі є формування нової системи. Відносно між профтехнавчальними закладами і загальноосвітніми школами та вищими навчальними закладами. Також між професійно-технічними навчальними закладами і підприємствами, союзами роботодавців, службами зайнятості. Тобто, з усіма, хто є не просто споживачем продукції системи профтехосвіти, але й джерелом і фінансового благополуччя.
Фінансування — це те, що було найпроблемнішим на початку реформи, цікаво, наскільки змінилося?
Світлана Явдощенко: Щодо фінансування наших професійно-технічних ліцеїв, , то я хочу сказати, що у нас на території Баштанської ОТГ є два таких професійних ліцеї, це у місті Баштанки і у селі Андріївка є такий ліцей. Там здійснюють підготовку кадрів, і ми вважаємо, що на високому рівні. Але фінансування сьогодні у нас стоїть під запитанням. На нас ПТУ не «скинули», тому що ми не місто обласного значення, і Баштанська міськрада, це місто районного значення. А ПТУ у нас фінансується з обласного бюджету. Тобто на нас фінансування наших ПТУ не «скинули». Якщо, зрозуміло, таке питання буде, і фінансування буде здійснюватись із ОТГ і навіть наших місцевих бюджетів, то це за інформацією нашого директора близько 10 млн гривень потрібно на утримання – це разом з виплатою стипендії нашим студентам – міський бюджет нашого ОТГ при всьому тому що ми маємо, при наших доходах, ми просто не піднімемо наше профтехучилище, тим більше їх 2 у нас на території.
Пані Лесю, чи відчуваєте ви якісь проблеми з фінансуванням?
Леся Маланчак: Дуже важливе питання зараз піднімаємо. Наш професійний ліцей також зараз фінансується з обласного бюджету, у нас бюджет ОТГ, і моя думка, що професійно-технічну освіту не можна ставити на фінансування з ОТГ з тієї простої причини, що це є питання національного значення. Питання підготовки кадрів, питання кадрового забезпечення і вирощування кадрового потенціалу, це має вирішуватися тільки на рівні держави, за допомогою обласних бюджетів. Але ні в якому разі не на рівні ОТГ. Об’єднані територіальні громади, на мою думку, мають брати участь в частковому, можливо, фінансуванні, це вже коли вони вже стануть так твердо на ноги. Але для того, щоб підготовка кадрів йшла лише з фінансування ОТГ, цього не можна допустити. Ми вже це відчули, коли забрали профтехнавчальні заклади з державного фінансування і перевели їх на фінансування з обласного бюджету. Тут є свої переваги, плюси і мінуси, але зараз ми маємо унікальну можливість, тому що деякі професії є загальнодержавного значення і на сьогодні, наприклад, наш професійний ліцей, він фінансується з двох бюджетів. Як державного бюджету і має державне замовлення на гостродефіцитні професії, так само і з обласного бюджету. Тому моя така думка, що не можна віддавати підготовку робітничих кадрів тільки на ОТГ.
Пані Антоніна, яка ситуація загалом по області? Я правильно розумію, що є профтехучилища з різними джерелами фінансування?
Антоніна Харчук: Так, звичайно, з історії фінансування закладів можна було б виділити декілька етапів. Тому що перше рішення було що передали фінансування закладів професійно-технічної освіти одну частину з бюджету області, другу частину, це була – у нас в області – невелика кількість профтехнавчальних закладів на фінансування з міст обласного значення, і третій був – декілька навчальних закладів фінансувалися з бюджету обласного центру. Потім рішення змінили, тому що виникає ситуація, коли під загрозою стоїть підготовка робітничих кадрів багатьох професій і ці професії пов’язанні з розвитком та забезпеченням ринку праці конкретної якоїсь місцевості. На початковій стадії взагалі була загроза відсутності фінансування через неузгодження механізмів. Для прикладу, у нас місто Кам’янець-Подільський там великий професійно-технічний навчальний заклад, і у свій час, коли почалось реформування стосовно фінансування вони практично порядку 4 місяців взагалі не були забезпечені коштами не тільки на виплату заробітної плати, а й стипендіальне забезпечення. І ми змушені були усією громадою, усією областю допомагати якимось чином забезпечити життєдіяльність цього навчального закладу. Додаткові рішення, підтримка, навіть певною мірою навчальний заклад жив у борг. І тоді виникла ситуація, коли вже налагодили фінансування, були вирішені питання, але навчальний заклад платив штрафи за несплату податків. Якщо зовсім немає фінансування, то податки навчальний заклад не має звідки платити. І потім така ситуація повторювалася, думаю, не лише у нас в області. Але було прийнято рішення, що все ж залишити на місцевому фінансуванні, тобто з бюджету обласного центру ті заклади, які знаходяться на території обласного центру, усі останні сьогодні фінансуються з обласного бюджету. Маючи вже такий досвід роботи у системі профтехосвіти, на сьогодні можливо, дані будуть різнитися від даних моїх колег Миколаївської області, але у нас проблем з фінансуванням з обласного бюджету із закладами профтехосвіти практично немає. Повністю виплачується заробітна плата, стипендіальне забезпечення, мало того, ми сьогодні говоримо про те, що депутати облради, облдержадміністрації у своїх рішеннях уже декілька років підряд виділяють кошти на оновлення матеріально-технічної бази. З іншого боку місто Хмельницький , якщо говорити про фінансування захищених статей, як ми говоримо, це ж є ТГ свого роду, то забезпечується в повній мірі оплата праці.
Тобто можна сказати, що проблеми такої кричущої немає, вона вирішена в основі? А в Миколаївській області ця проблема вирішена, чи ні? Чи вирішено питання з чітким розподілом фінансування як на Хмельниччині?
Світлана Явдощенко: За інформацією заступника директора , що у нас у студії, у нас також як і на Хмельниччині усе своєчасно сьогодні виплачується, ніяких проблем з фінансуванням захищених статей немає. На початку також були проблеми з фінансуванням, були навіть заборгованості по сплаті податків, але сьогодні у нас таких проблем немає. Сьогодні фінансування іде своєчасно і в повному обсязі. На фінансуванні громад немає. Є з обласного бюджету.
Пані Наталія, я так розумію, що ви якраз відповідаєте за додаткове фінансування, у тому числі і Баштанського професійного ліцею, які перспективи у цьому напрямку?
Наталія Шаповал:З нашого боку ми просто допомагаємо, пояснюємо про додаткові можливості, які, можуть залучати наші професійні училища на своїй території. Про конкурси-гранти, міжнародні донори, які працюють на території України. Такі ресурси, які можуть бути не з бюджетів. Починається усе з маленького. Вони почали у цьому році приймати участь у бюджетній участі місцевого бюджету просто із залученням громадян, таким чином, допомагаємо ми їм писати заявки. З Баштанської міськради. Ми впроваджуємо бюджет участі на нашій території, та громадські бюджети, я думаю ви вже чули про такий , в багатьох ОТГ він впроваджується. І також допомагаємо писати їм заявку до державного фонду регіонального розвитку.
Пане Олеже, скільки ліцеїстів у вас зараз навчається?
Олег Григоренко:На теперішній час – 236 учнів, розрахований на 480 чоловік. Зараз тенденція трошки пішла на зменшення ліцеїстів. Пов’язано з тим, що у школах випускників менше, менше після 9 класу учнів. Після 11 менше. А після 11-го не тільки до нас, а йдуть у навчання до вищих закладів. До нас не хочуть іти, бо вважають, що це професія не престижна. Навчання не престижне. Хоча, якщо розказувати, я і дітям розказую, якщо бухгалтер з вищою освіто. Отримує 6 тисяч, а електрогазозварник може отримувати до 20 тисяч. На теперішній час і запитів на газозварника більше.
Треба не тільки роз’яснювальну роботу проводити, а й конкретні заходи. Зовнішній вигляд, ремонт тощо, теж має велике значення. Як у вас із цим питанням, який вигляд має ваш ліцей?
Олег Григоренко: Зараз у нас проведено ремонти, за свій рахунок, зовнішній вигляд у задовільному стані. Стипендія виплачується.
Світлана Явдощенко: Розрахунки проводяться завжди відповідно до формули, береться основний контингент учнів. Чим більше дітей, зрозуміло більше фінансування.
Часто люди шкодують, що не пішли в ПТУ після 9 класу, або отримують технічну освіту після здобуття вищої. Може насправді варто працювати з учнями шкіл, щоб вони правильно обирали свій шлях?
Леся Малончак: Я слухала попереднього виступаючого і попередні тези про зовнішній вигляд навчального закладу. Кожна людина хоче навчатися у граних, комфортних умовах. Це перше. І друге питання, як же цього досягти? На сьогодні ми маємо можливість отримувати кошти на те, щоб покращити матеріально-технічну базу для проведення заходів з енергозбереження, відповідно воно усе покращує умови, у яких навчаються наші учні. Окрім того, для того, щоб ми могли залучити ще якісь додаткові кошти для підняття престижу навчального закладу, ми брали участь у проектах міністерства регіонального розвитку, які можуть фінансуватися за кошти Європейського Союзу. І в минулому році ми отримали грант майже 10 млн та те, щоб створити такий професійний навчальний багатопрофільний регіональний центр. Туди входять і елементи енергозбереження, тобто зовнішній вигляд навчального закладу буде змінений, тому що ми знаходимось у пристосованих приміщеннях, внутрішній дизайн приміщення, також буде нове обладнання закуплене і нові сучасні методи навчання. Це привабить сюди випускника школи.
А на даний момент – скільки у вас вчаться і на скільки учнів розрахований заклад?
Леся Малончак: Наш навчальний заклад розрахований на 475 учнів, на даний момент ми маємо 440 учнів, але справа у тому, що за державним замовленням, і регіональним замовленням, тобто випускників шкіл у нас всього 315 учнів. А решта – це курсова підготовка, курсове навчання, підвищення кваліфікації. Ми сьогодні опановуємо різні форми навчання. Наприклад, у нас кожного року ми випускаємо 150-160 учнів не лише просто випускників шкіл, а ті, котрі проходять перепідготовку підвищення кваліфікації. Ми маємо можливість випускників університетів за короткотерміновими навчальними планами готувати щоб вони освоїли робітничу професію. І тому ми поєднуємо і навчання випускників шкіл, і навчання дорослого населення. Що дає ефективні результати. Ще я хотіла сказати, йшла у нас мова про аудиторне навчання. На сьогоднішній день професійно-технічна освіта реально вже виходить з аудиторій і в основному ми впроваджуємо дуальні системи навчання і більша частина навчального часу у нас відбувається безпосередньо на підприємствах. Де наші учні вийшли зовсім з аудиторії вже вони поновлюють ази своєї професії вже на підприємстві головного виробництва.
Чому учні шкіл не хочуть присвячувати кілька років навчання, а далі і життя якійсь конкретній робітничій професії. Чи можливо домовитись із роботодавцем? Чи укладаєте ви конкретні угоди із конкретними роботодавцями?
Олег Григоренко: Так, укладаємо договори, укладаємо угоди. Про навчання і про виробничу практику. Ми моні торимо весь ринок району і вибираємо яка потреба в працівниках. І пропонуємо дітям іти на цю професію. А дитина вже сама вибирає хоче вона там не хоче. Наприклад, офіціанти зараз є потреба. Ми зараз пропонуємо кухаря-офіціанта.
Якщо у вас на території є підприємство, яке планує, що йому за 5 років потрібні будуть кваліфіковані спеціалісти, і дає вам замовлення на них, і якось допомагає залучити цих людей, гарантує, що надасть потім роботу, то це уже значно збільшує ваші шанси і учнів залучити. Чи співпрацюєте ви з підприємцями, чи ідуть вони на контакт з вами?
Леся Малончак: Наш ліцей розташований у районному центрі, де нам мабуть повезло найбільше з усіх, тому що у нас працює десь 8 активно діючих промислових підприємств. І тому сказати, що не було партнерства і зв’язку з виробництвом, такого немає. У нас, навпаки, дуже гарні партнерські зв’язки, і угоди укладаються і з великими підприємствами, які мають і 500-600 працівників, які потребують робітничих кадрів, і з малим і середнім бізнесом. Але на початку запитання йшла мова про те, яким чином підприємства можуть так працювати, щоб ми могли залучати людей? Для того, щоб наші діти повернулися і захотіли обирати робітничу професію, мабуть, треба повернути і свідомість батьків. Тому що як би не було, але мотивація дитини до роботи починається із сім’ї. Кожна мама, батько хочуть бачити дитину, як не професором, то хоча б людиною, яка обов’язково повинна отримати вищу освіту. І не дивлячись на те, є у дитини до того схильність, чи ні, тому що наші діти найрозумніші, найкращі. Але мені здається, що пройде трохи часу і тенденції на ринку праці зміняться. Я спостерігаю останні буквально 4 роки, сьогодні молодь стає трохи самостійніше і не залежна від батьківської думки. І з кожним роком більшає дітей, які наполягають на виборі такої професії, до якої у неї лежить душа. Сьогодні буде багато молодих людей, іде на автослюсарів, на слюсарів, на зварювальників. І тенденції на ринку праці зміняться. І зміняться свідомості наших дітей і так само їх батьків. Можливо не буде надавати мотивації, що ти підеш і будеш робітником, а можливо буде іти, що ти сину талановитий саме у тому, що тобі це подобається і я буду тобі допомагати і розвивати. Мені здається, що незабаром такі тенденції будуть в Україні. І не тільки вища освіта буде пріоритетом.
Чи є різниця коли йти в ПТУ. Після 9 класу, чи 11-го
Леся Малончак: Я можу порівняти учнів, які навчаються вже три роки у нас, є після 9 класу. І коли вони приходять на перший курс навчання, для них важливо на першому курсі навчання важливо піти відірватися і стати самостійними. Коли вони вже через два роки проходять виробничу практику, коли вони вивчають більш-менш ази своєї основної професії, на третьому курсі вони починають усвідомлювати про те, що вони вже можуть заробляти і для них фактор заробітку стає тоді дуже високий ніж фактор незалежності від батьків. Навіть коли вони ідуть після першого курсу на якусь серйозну виробничу практику, і мають можливість купити собі якийсь дорогий телефон, для них вже якийсь рівень само становлення і самоствердження. Тому для того, щоб дитина усвідомила реально, що вона може заробляти і вона сама може це робити, треба педагогічному колективу працювати з тим.
Отже, потрібна комплексна робота з різних боків підходити до цього питання, і зовнішній вигляд має значення, і умови всередині. І піар у хорошому розумінні цього слова. І співпраця з місцевими роботодавцями. І грамотне фінансування. Будемо сподіватися, що саме так і буде складатися з нашими ПТУ.
