Про те, чим Майдан відрізнявся від чужих війн
Я був на багатьох війнах. Але якщо іде війна в інших країнах – Афганістан чи Ірак – ти відчуваєш: "Це не моя країна". Ти знаєш, що у тебе є якийсь тил і ти маєш куди повернутися. А у нашій ситуації все було по-іншому. Це мій дім, і тут, на вулицях, вбивають людей. Боляче на це дивитися. Загинуло багато молоді, загинули люди, яких я знаю.
Про смерть Романа Гурика на Майдані
Я бачив, як хлопчик на моїх очах вмирав. Я зробив фотографію. Він помер, і остання його фраза була "Мамо, я хочу жити".
Про те, хто стріляв на Майдані
Звичайно, у мене є якісь свої думки стосовно цього питання. Тим паче, що я випадково зробив фотографію одного з цих снайперів. Я передав цю фотографію слідству. Я навіть не знав, що це був снайпер, я це зрозумів, вже коли переглядав фотографії.
Це було одразу після розстрілів. Він дуже хитро зробив. На вулиці Інститутській біля метро стояло декілька вантажних автомобілів. Вони були підпалені, горіли. Я хотів зняти фотографію, але мені потрібно було зняти не просто те, як машина палає, а якусь людину на фоні цієї машини. Але ніхто не хотів підходити до тієї машини, адже там стріляли, Беркут…
І от звідкись вискакує людина, біжить. У мене професійна реакція, я підіймаю камеру, знімаю. Між машинами проходу нібито не було, але він знав, що він там десь є. Раз – і побіг у сторону банку, куди ніхто з мітингувальників не йшов, там був Беркут.
Потім вже на фото я побачив, що у нього з собою була загорнута в український прапор снайперська гвинтівка. Це був один зі снайперів, у мене немає сумніву. Він маскувався під тих, хто був на Майдані.
Про початок російсько-української війни
Щойно захопили Донецьку облраду, я одразу примчав у Донецьк. Чомусь я був впевнений, що зараз там з’являться якийсь спецпідрозділ і усіх розжене. Я навіть ночував там, біля цих барикад, щоб це відзняти. Але нікого не було.
Коли захоплювали Слов’янський райвідділ, я поїхав туди, дивитися як це все відбувається. Потім була ситуація з Краматорськом, аеродром, українські військові почали щось виводити, "Альфа" поїхала звільняти Слов’янськ, і на підході до Слов’янська їх перебили.
Я прийшов до висновку, що, хоча зараз і кричать, що ми мали звільнити Крим і так далі, тоді нічого не було. Не було армії. Без добровольців нічого не було.
Про армію на початку війни
Я бачив, як військовий підрозділ йшов на підкріплення в Краматорськ на БТРах. Залізничний переїзд, шлагбаум опущений – і вони дві години стоять, чекають, доки його піднімуть. За цей час підійшли жінки з дітьми, якісь божевільні: "Все, не пустимо", лягли перед машинами.
Краматорські домовляються: ви здаєте від автоматів …, і ми вас відпускаємо. І командир дає такий наказ. Вони здають, і тут з’являються казачки з автоматами, забирають у них техніку, переганяють у Слов’янськ… Я це все знімав.
Армії не було, дуже сильна була зрада. Особливо на "верхніх поверхах", серед старших офіцерів. У деяких елітних спецпідрозділів не було навіть бронежилетів.
Це чудо, що пішли добровольці. Я бачив, як вони формувалися, бачив перші дні батальйону "Донбас", бачив, як люди вчилися вести бойові дії.
Слухай розмову повністю в ефірі Українського радіо!
Фото facebook.com/efrem.lukatsky
