Про зміну "духу Суворова" на "дух Богуна" в ліцеї
За ці майже чотири роки, що я маю честь очолювати цей славетний навчальний заклад, моїм першочерговим завданням було виробити і вирівняти стратегію і ідеологію. Щоб він з радянсько-російського став українським, патріотичним. Це потребувало і акцентувати увагу на керівних документах –"СтопКорупцію" , "СтопМажорство". Звичайно, багато і якісного дісталось у спадщину радянського. А по тактиці вони робили багато чого правильно: "Методика бойової підготовки", "Методика вогневої підготовки", вони – і на сьогоднішній день – актуальні. Але, "дух Суворова" там витав.
Ідеологія була неправильна, стратегія – внікуди. Має бути направлена в інший бік московської агресії. Чому ідеологія внікуди? Тому, що їх діти навчаються, живуть за кордоном, а вони бажають нам сюди, у Київ, принести "русский мир". Але ж ми хочемо, щоб у нас тут була Європа. Ми – за ідеали Євромайдану, за ідеологію Революції Гідності.
І Суворова ми вже передали в музей під Полтавою, ми його не знищили як деякі пропонували. І від впливу церков Московського Патріархату ми позбуваємось. Бо це я бачив і в Слов’янську, і в інших містах, це – агентурна мережа. Саме тому, після Революції Гідності ми боролися за відновлення армії, і треба мову укріплювати, і віру нашу. Це є фундамент. І все це мені приходилось втілювати в ліцеї. Це було складно, був певний спротив. Але, вже зараз усі зрозуміли, хто знаходиться на проукраїнських позиціях, то з ними ми співпрацюємо, а хто залишився на проросійських, імперських позиціях, то ми їм кажемо: "Все, ви нам не заважайте. Ми будемо без вас".
Про "богунівців"
14 жовтня — ми складаємо клятву, це як військова присяга, на все життя. Вони мають морально до неї підготуватися, вчать слова. Ми маємо перевагу, що знаходимося в Києві, показуємо їм музеї про становлення української нації. Вони мають розуміти, що військова справа почесна, але вона ризикова.
Починаючи від Євромайдану, від Революції Гідності, ми вже тоді розуміли, що цю гідність треба буде захищати. Бо путінський тоталітарний режим розуміє, що якщо "рухне" Україна, то тоді рухнуть усі. І ті хто з нами, ті бачать, що втрати дуже великі – Небесна Сотня, в нас, з випускників ліцею, загинуло дванадцять, з моїх безпосередніх побратимів – двадцять вісім. І на сьогодні, половина наших вихованців, ми кажемо – діти війни. Це – діти загиблих, діти поранених, чи діти учасників бойових дій – АТО і ООС, діти військових, чи діти волонтерів. Це вже нове покоління! Вони вже вільні! Вони "совок" не визнають. Вони розуміють, що народились і ростуть у вільній країні. І їх "зомбувати", це тільки шкодить. Вони все одно будуть шукати вільне повітря.
У Києві навчається 600 ліцеїстів, в Боярці – 250. Усього 850 "богунівців" і 150 чоловік – постійний виховний склад. Щороку ми 300 чоловік випускаємо і 300 набираємо. І цього року є рекорд – 297 учнів дійшло до "фінішу", 270 вже вступили в вищі навчальні центри, 198 вже склали військову присягу.
Два роки ми набираємо й дівчат-ліцеїсток. Ми тут робимо наголос на мотиваційній складовій, не на примусовій. Я за те, щоб усі були за покликом серця. Поки набираємо по 20+резерв. По інтелектуальній частині вони — молодці. Є декілька питань по психологічних аспектах, фізичні нормативи у них інші, вони краще за хлопців. Ми дівчат мотивували на такі спеціальності, які вони хотіли — бути льотчиками, снайперами, командирами десантно-штурмових. Хлопці стали з ними більш дисциплінованими.
Про ключові дисципліни в ліцеї імені Богуна та вплив COVID-19 на навчальний процес
Оскільки ми на 100% ліцей, то у нас — пріоритет № 1 — це захист України, № 2 — фізична підготовка і спорт, №3 — англійська мова + українська мова та математика, які потрібні для ЗНО. У нас потужний педагогічний колектив, хоч зараз і складно з пандемією. Потім по пріоритетах іде як вони обирають собі по ЗНО — гуманітарний чи математичний. Як військові, ми їм рекомендуємо профорієнтацію, ми їх возимо у Львів, в Національну академію сухопутних військ, в Одесу, в Харків в ХНУВС, в Житомир — показуємо, розказуємо, щоб вони самі зробили вибір.
Тут найважливіше ідеологія "Україна — понад усе", ми тут всі 100% патріоти, порядні громадяни, дисципліновані та мотивовані, нас заставляти не треба. Далі — морально-психологічний стан — якщо є воля до перемоги, то буде перемога. Також ми всі любителі фізичної підготовки і спорту, ми прихильники євроінтеграції, НАТО , англійську мову вчимо з фанатизмом, всі налаштовані на результат та перемогу. Заразі більш патріотична ,в переважній більшості, діти, опалені війною. Вони будуть кращі за нас ,ми вчимо їх так, щоб вони не повторювали наших помилок. Ми не знали, де ми не були підготовлені. А сьогоднішній день, є багато більше можливостей, ніж 4 роки тому.
Пандемія дещо ускладнила нам завдання, але ми швидко адаптувалися, оскільки, у нас і офіцери моитвовані, і вчителі з досвідом, то ми на дистанційне навчання перейшли на ZOOM, SKYPE, Viber. То ми тут по телефону їх навчаємо, але бачимо, коли їм хтось допомагає. А нам потрібно не просто дати диплом, а щоб сам дійшов, і щоб пишався цим. Наші діти повинні в класах сидіти. Але, треба і це пережити, крім війни. У нас зараз по коридорах є лінії, по яким мають пересуватись. Обов’язковий масковий режим. Стоять антисептики для рук. Слава Богу, хворих немає. Одне, в Боярці трохи більше проблем. Там більш малі діти. Чим менші діти – тим більше проблем. В Київському відділенні – більш дорослі, там вже сформована відповідальність, вони більше самостійно готові оберігатись. Перший курс знаходиться на "жорсткому" карантині , це – суто казармений режим – без відлучень у місто чи додому.
Про початок АТО, Савур-Могилу, 20 операцій та реабілітацію
Ще до Майдану, я був у групі, де ми формували українсько-польсько-литовську бригаду, у Любліні, в Польщі. Перший рік командиром був поляк, начальник штабу – литовець, і зам командира – українець, це – був я.
Коли я повернувся в Головний Командний Центр, і ситуація була така, що був вже великий розрив між керівництвом і військами. Більшість керівництва Криму вже були під інформаційно-психологічним впливом російським, і тоді я і написав рапорт. І нас відібрали в першу групу, у якої було декілька варіантів – або в Крим, ми готувались приземлитись в Криму, але надійшла команда "відбій", і ми, замість Криму полетіли в Чугуїв. А від туди вертольотом в Ізюм, де формувався перший Штаб АТО. Це, мабуть, один з найважчих бойових днів, епізодів. Нас було дуже мало, і по кількості, і по рівню підготовки, а особливо – по забезпеченню – хто що має, те і має. Мені повезло, що я перед цим був рік на місії в Афганістані, в мене було і спорядження, і волонтери багато передали. Та і по мотивації нас було не багато.
Ігор Гордійчук (третій справа) з побратимами на Савур-Могилі, фото - mil.gov.ua
І моє завдання було — їх згуртувати, вселити віру, що кожен день, кожну годину відновлюється якась частина, якийсь підрозділ; пробуджується село, місто, населений пункт. Це – складний процес, дійти до кожного, до його свідомості. Але інших у нас не було. Я казав: "Хлопці, нас залишилось 20 чоловік, і більш нема нікого. Хтось має робити і цю роботу". Ми ж не знали, були варіанти A, B, C плюс ми мали зв’язок з керівництво. Нам не можна було здаватися — мені і ще кільком, тому що було багато інформації. У нас був варіант — підірвати себе.
Зараз я змушений продовжувати реабілітацію, вважаю, що найважче було у перший-другий рік. Завдячуючи Господу, дружині, яка знайшла мене в лікарні Мечнікова, евакуювали мене в Київ, бо було все заповнено після Іловайська. У мене була не лише контузія, а й поранення, бо через те, що не могли мене кілька днів з поля бою евакуювати, почалися інфекції. Я пережив близько 20-ти операцій, але основний тягар на себе взяла дружина. Вона дбала про мене перші 2-3 роки, коли я був у госпіталях, потім на колясці, потім на ходунках, зараз з паличкою, але на невеликі дистанції пробую ходити без нічого.
Президент Петро Порошенко вручає Ігореві Гордійчуку Зірку Героя України. Листопад 2014 року, фото - mil.gov.ua
Про тактику і стратегію нинішньої війни та режим тиші
По стратегії – все правильно. По тактиці, так, є щось – краще, є щось – гірше. Тут питань багато, де можна дискутувати. Для нас військових – Україна понад усе! Бо ми – державники. Для нас курс на ЄС та НАТО. Я зразу на це наголосив, щоб ніхто нічого не переплутав. Якщо у 2014-2015 роках нам треба було ще йти на деякі поступки, то зараз вже – тільки на наших українських умовах.
І тут має бути комплексний підхід. Як мене навчали, є чотири основні напрямки, опори: дипломатія, інформація, мілітаризація, економіка. Дуже слабким лишається питання інформації. Війну на інформаційному фронті ми поки що програємо. Бо Московія виділяє на це мільярди, у нас не має таких потужностей, такого ресурсу. Третє – мілітарі. Тут ми вже багато зробили. Майже 28 років армію тільки розвалювали. В мене 31 рік календарної. безперервної служби. Я бачив сам, як все це валилось, брехали, крали. І ми нічого не могли робити. бо ми – рядові виконавці, а все залежить від керівництва. Але, зараз багато чого змінилось. Ну, і на економічному рівні можу сказати, що виділяється не так багато коштів, як хотілось би. Але, ми – загартовані і виживемо. Бо ми вижили в чотирнадцятому році. Тому, я – оптиміст. Якщо ми вижили і вистояли "голі і босі" в чотирнадцятому, то зараз
Розведення військ, думаю, не правильно. Ми відходимо від позицій, які вже звільнили. І цим ми деморалізуємо військових в першу чергу.
Про політику і ворогів
Мені декілька разів пропонували піти в політику, але, я діючий військовий, я проти, щоб військові були політиками та бізнесменами, бо основна з причин зради військових у Криму, вони мали там ще роботу чи бізнес. Три кити російської агентури — підкуп, шантаж, насильство. Я вважаю, що поки я корисний в збройних силах, буду тут, але життя покаже.
В політиці є трохи "вати". Але й проукраїнських стає все більше. І коли я казав, про старший і вищий командний склад, що раніше на сто чоловік було 4-5 проукраїнців, то зараз – 90 готові захищати Україну. А на рівні взводу, ці показники мабуть і більші. І я в це вірю, але можуть бути і відхилення від цих показників.
У мене, на жаль, багато ворогів: і зовнішніх, і внутрішніх, бо мені прийшлося і тут ламати брехливу корупційну систему. І зараз, зважаючи на політичну складову. Але, я загартований, як кажуть, в боях і походах.
Про катастрофу АН-26 та фінансування військових
Тут ніхто нічого не приховає, бо все відкрите. Найбільша проблема, що це просто фізичне технічне старіння. І я дивлюсь у бюджет на цей рік, знову ж там всі інші силові структури, вони – мільярдери, а нам, збройним силам, нічого. У керівників – інші погляди, вони хочуть будувати, як Янукович, поліцейську державу. Але, в них не вийде, бо народ виріс. Я не думаю, що всі силовики будуть стріляти у нас, у військових. Хтось – так, але не думаю, що багато.
фото - УНІАН
Про потребу свята Захисника України
Потреба є однозначно, бо треба об’єднати всіх захисників, бо це — не лише військові, це й поліція, і Нацгвардія СБУ, і волонтери, й інформаційна складова – саме завдячуючи спільним зусиллям ми зберегли більшість території. Втратили дорогою ціною, але могли бути набагато більші втрати, якби не згуртувалися. Саме завдяки тому, що згуртувався народ, збереглася Україна. Але, згуртувало керівництво, і Майдан переміг. Зараз, на жаль, і за рахунок інформаційної складової, Антимайдан бере реванш. Але, я — оптиміст, бо вони живуть на путінські гроші, в них свого немає нічого.
Щодо мене, то у цей день я заклопотаний на роботі, у нас клятва ліцеїста, не залишається часу на свята. Хлопці, які були там зі мною, добровольці, волонтери, їм найбільша подяка. Я – кадровий військовий, я вибрав цю професію свідомо, святий обов’язок для мене — захищати Україну.
