3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю. Він покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності благополуччя. Також він акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю в політичному, соціальному, економічному та культурному житті.
Вулиці деяких міст, наприклад Львова, Вінниці у більшості випадків облаштовані за принципом безбар’єрності. Натомість в інших містах, як то Харкові Одесі, з цим набагато складніша ситуація. "Сьогодні 13 станцій метро в Києві мають безбар’єрність. В новобудовах, супермаркетах, аптеках, банках з’являються пандуси. Аеропорт «Бориспіль» має високий і навіть глобальний рівень доступності. Але, на жаль, не всюди так. Конкретне місто з конкретною міською радою приймає рішення призупинити виконання законодавства України у сфері пільгового проїзду для людей з інвалідністю. Як можна трактувати таку нерівнозначність? Я з великою прихильністю ставлюся до політики децентралізації. Але якщо ця децентралізація виглядає таким чином, що на рівні обласної, міської чи районної ради вирішується питання зупинки виконання законодавства в цій сфері, тоді це викликає запитання. До децентралізації додалася ще й дерегуляція. Дерегуляція передбачає регуляторні дії української влади щодо виконання чинного законодавства", – коментує ситуацію Валерій Сушкевич.
На питання, чи існують контролюючі органи, які стежать за керівниками різноманітних закладів та установ, аби ті виконували стандарти безбар’єрності експерт зазначає: "На сьогодні ні. Знищили Артбудінспекцію, зробили замість неї 2-3 інші установи, які насправді не функціонують. Артбудінспекція вже не працює, а інші установи ще не готові. Відтак, забудовник, порушуючи державні будівельні норми, ставить два житлові будинки без під’їзду для пожежної машини, швидкої допомоги тощо. Треба боротися за метри, адже вони дають прибуток. Тому сьогодні в державі потрібно добиватися відповідальності і регуляторності інспекцій".
Фото: Валерій Сушкевич Укрінформ
