Ірина Саннікова: Друзі, це «Вікенд Нової Української Музики». Мене звати Ірина Саннікова, ви - на «Радіо Промінь». Сьогодні ми святкуємо Всесвітній День Радіо. І просто зараз до мене вже долучилися дівчата із Dakh Daughters. Руслана Хазіпова та Тетяна Гаврилюк сьогодні у цій студії. Говоритимемо. Сподіваюся, якийсь ексклюзивчик отримаємо щодо вашого альбому нового Make Up. І, зрештою, я дуже рада з вами поспілкуватися разом віч-на-віч, ще й такі новини – реліз третього альбому. Ще наприкінці серпня моєму колезі Олександру Стасову ви розповіли, що нарешті все записали. Ось привідкрийте завісу, чому лише тепер ваші фани дізнаються про те, що у вас вийшов нарешті третій альбом, якщо записали ще наприкінці серпня? Півроку мучили людей, чого?
Руслана Хазіпова: Це не проста справа, по-перше, записати , а, по-друге, видати альбом. Тому що нас - сім учасниць. Ще є Ірина Горбань (ред. - директор гурту Dakh Daughters), яка це все сплітає разом, і є Владислав Троїцький. Тобто усім нам треба послухати цей матеріал, потім зробити правки, потім ще раз послухати. Потім десь завіятися, потім Гогольфести, а потім концерти. І, дякуючи Господу Богу, ми мали восени трішки концертів, завдяки Гогольфесту. Тому це такий трохи тернистий шлях. Танюшко, маєш щось додати.
Тетяна Гаврилюк: Мабуть, це і не є такий великий проміжок часу пів року на те, щоб зробити гарний альбом, звести, зробити гарний мастеринг, підготуватися. Тобто в нас не було якоїсь такої навмисної задумки, щоб це приховати від слухача, від глядача нашого. Навпаки, ми дуже хотіли чим швидше поділитися цим твором. Як тільки він був готовий, ось зараз, ми готові це зробити.
Ірина Саннікова: Ну, насправді всі пісні цього альбому - це музика до вистави Make Up. Власне, альбом ви назвали так само: Make Up. Розкажіть, будь ласка, про цю виставу і про те, чи мали ви змогу нею тішити фанів під час карантину?
Тетяна Гаврилюк: Так, справді, нам взагалі дуже пощастило, що ми під час карантину мали трішки концертів, вистав, поїздок на фестивалі. І це надзвичайно радісно. І, власне, ми от кілька разів на фестивалях, на Гогольфестах, і в Києві на Різдво, мали змогу пограти цю виставу. Так само вона отримала нову форму життя, коли перейшла у цифру. Вона перейшла в матрицю, в мережу, і ми зробили так само адаптовану версію, онлайн версію, яку ми грали для німецького театрального фестивалю. І це було надзвичайно цікаво. І як це часто буває в мистецтві, таке передчуття митця, тобто начебто вона була зроблена до карантину ще, але вона абсолютно актуальною виявилася під час цього нового порядку. І її можна було онлайн заграти і зліпити цей альбом із музичних композицій. Тобто якось так містично все співпало.
Ірина Саннікова: Вистава Make Up складається з особистих історій кожної з вас, які певним чином на вас вплинули, справили враження. І пісні до вистави - це просто ви теж самі: «Пам’ятаю, як у 99-му була в мене така історія, напишу її як пісню...». Як взагалі це все відбувалося?
Руслана Хазіпова: Минуло сім років, Dakh Daughters із фрік-панків перетворюється на жінок. Влад Троїцький разом із нашим викладачем-драматургом Клімом говорять нам про те, що ми маємо змінити контент всередині себе, ми маємо подорослішати, ми маємо бути зрілими і не соромитись цього, а говорити відкрито. Далі набуває популярності такий жанр як стендап і виявляється, що всі наші історії, які Клім обрамив драматично, щоб вони виглядали в театрі гарно, вони підпадають під цей жанр. І виходить, що сім дівчат розповідають сім історій, діляться з глядачами своїми переживаннями - болісними, щемливими або радісними, або незручними, знаєте, часом. І це все надихає писати музику під ці історії. Тобто музика виринає з цих історій. Часом історія вплетена в музику, але це був нелегкий шлях, ми довго з себе народжували ці історії. Але коли ця вистава сталась із нами, ми повернулись в такий первісний наш стан акторів. Тому ми так далеко зайшли в музиці, так багато мали різних проектів по світу – і опера, і цирк, і симфонічні оркестри, і великі майданчики, і маленькі. Але театр – отут ми віднайшли знову це відчуття драматичної гри.
Ірина Саннікова: Але зрештою кожна з вас співала-грала про себе.
Тетяна Гаврилюк: Так, всі історії наші, але можна малесеньке уточнення, в чому цікавість чи загадка. Там є наші історії, але ми їх усі віддали нашому прекрасному драматургу Кліму. І він зробив якісь певні художні модифікації так само. І вийшла така містифікація – якісь речі були саме так, щось Клім поміняв, аби додати більшого художнього виразу. Десь ми помінялися між собою. І власне на цій платівці у цій виставі є багато загадок, які глядач може почути, відчути і сам розгадати.
Ірина Саннікова: Ось дивіться, стосовно назв пісень – це я так розумію назви історій, ось дивіться: «Хтіла тіла», тут мені все ясно, «Немає часу» - це взагалі про мене, а ось «Сукня в трусах» - чия це історія?
Руслана Хазіпова: Таку прекрасну історію була можливість колись побачити мені і в принципі зізнаюся, що сталася колись така історія і, мені здається, що це така пікантна історія, яка в принципі в житті кожної дівчинки була. І тому, як сказала наша власна менеджерка, яка теж є важливою частиною нашої команди, Іра Горбань, вона сказала, що це історія з життя кожної дівчинки. Тому це справді така історія з життя дівчинки і вона потрапила в виставу, Клім її добряче переробив, він додав їй такого потужного об’ємного саспенсу, художнього смислу, неочікуваної розв’язки. Але вона, як і всі історії вистави, як кажуть в кіно, базується на реальних подіях.
Ірина Саннікова: Зараз хочеться сказати: хочу більше пісень. Тому що першою ми послухаємо композицію «I want». Тож, можете зараз прокоментувати: чия це історія і можете привідкрити ту завісу.
Руслана Хазіпова: Це така пісня, з якої починається вся вистава, тобто вона не підкріплюється жодною з історій, це такий інтро-вхід, ми входимо, бачимо Dakh Daughters, бачимо цей стиль - яскраво, жваво. І от ми починаємо виставу цією піснею.
Ірина Саннікова: Чому тільки аж в третьому альбомі вирішили записати дебютну пісню Rozy Donbas, чому раніше цього не сталося?
Руслана Хазіпова: Тому що ця пісня грається у виставі Make Up. В продовження теми вистави Make Up розповідаємо вам, що ця вистава створювалася так: от нібито глядач приходить і потрапляє в гримерну до дівчат. В цій гримерній дівчата спілкуються між собою, розповідають свої історії з життя, грають музику, невимушена атмосфера. І потім в якийсь момент вмикається ДахаБраха і ми починаємо наше перетворення. Після перетворення ми всі готові до початку концерту і починаємо його з відомої пісні «Рози», але це є кінець вистави.
Тетяна Гаврилюк: І це дуже символічно, тому що це одна з наших перших таких гучних, успішних, відомих робіт, пісень, треків. Врешті, аж у третьому альбомі вона записана. Це був такий величезний цикл від початку Dakh Daughters і тепер колесо Дхарми зробило один свій поворот, ми записали пісню «Рози» і будемо дивитися, що буде далі цікавого.
Ірина Саннікова: Ви писалися у Києві у студії Kaska Records, але зведенням займалася людина не з Києва, взагалі з міста Дніпра. Скажіть, що немає в Києві нормальних звукорежисерів, саундпродюсерів?
Тетяна Гаврилюк: Ну, ми товаришуємо з Максом, Макс робить «Вагоноважатим», нам ось тепер робить альбоми, ДахуБраху. Просто знайшли свою людину. «Еір» так само бідний мучився. І це насправді світ зараз такий - більше нема географічної прив’язки. Справді, коли знаходиш свою людину, свою команду, ви можете через інтернет, через мережу цим всім займатися. Це комфортно, зручно. А мастеринг взагалі частково зроблений у лондонській студії.
Ірина Саннікова: Трішки розкажіть про вашу кухню, як записувався цей альбом. Яка пісня писалася, мов за помахом чарівної палички, швидко, а яка виснажливо? Чому?
Тетяна Гаврилюк: Ну, напевно, тут взагалі треба виокремити принцип, який стосується не тільки третього альбому Make Up, а він взагалі стосується роботи Dakh Daughters над піснями. Тобто переважно це виглядає так – ми збираємося всі разом, а потім або починаємо роботу фактично з чистого листа, тобто ми тільки якусь тему визначаємо разом, на яку можемо імпровізувати, творити, пропонувати тексти, мелодію, і далі разом це розвивати. Або другий спосіб - це коли хтось приносить щось, що наразі вже привернуло його увагу, сподобалось, зрезонувало, І тоді він приносить якийсь ескіз ідеї, текст або мелодію, або думку, концепт, і ми всі разом, знову ж таки, починаємо розвивати цей твір. Стосовно зокрема роботи над альбомом Make Up, то ми тут конкретно відштовхувалися від тем і тих рефлексій, які виникають конкретно у тих історіях. Цих текстах, які стоять між цими піснями, і, можливо, наприклад, тут було більше якогось такого свідомого моніторингу Влада, коли він казав, давайте ось так розглядаємо таку ось конкретну історію, це не має бути буквальна ілюстрація, але це має бути якась музична композиція, яка буде тонко резонувати з цим досвідом, з цим текстом, з цією історією. І якось так складно мені пригадати, що за одну секунду вийшло, а що зайняло кілька діб. Може Руся краще пам’ятає.
Руслана Хазіпова: От вцілому хочу сказати, що, до прикладу, два альбоми до цього було дуже важко створювати за рахунок того, що не знайшли ми такої студії, де могли б писати начисто чотири інструменти разом. На Kaska Records у нас якраз була така можливість і тому ми писали зразу живу рибу, на яку нанизували вже вокали і ті інструменти, яких не було. Тому весь запис, можна сказати, це прорив. Порівняно з минулими записами. І це так було швидко, ми назначили вісім днів, а зробили за тиждень вісім композицій.
Ірина Саннікова: І потім пів року мучили очікуванням своїх фанатів.
Тетяна Гаврилюк: Цікавий факт, але мені альбом «Air» легше заходив. З часом стираються якісь подробиці і лишаються лише відчуття.
Руслана Хазіпова: Не знаю, барабани писати на те, що було вже записано, для мене було просто жахіттям. Треба було вгадати ритм. Там же не було ні сітки, нічого. Я дуже добре пам’ятаю. Писали дві-три-чотири людини рибу, потім цю рибу викидали, на неї писали наживо, ну…
Тетяна Гаврилюк: На кіностудії Довженка. Ми мали прекрасний різний досвід запису на різних студіях у Києві. Попередній альбом писався у фантастично намоленій залі, де до великих шедеврів писалися саундтреки із симфонічними оркестрами. То ми писалися там, а тепер ми писалися в новій студії, спробували новий досвід і він так само дуже прекрасний, і дуже позитивний. І ми безкінечно вдячні усій команді нашій, яка працювала над третім альбомом. І , користуючись нагодою, дякую усім тим командам, які працювали над нашим першим альбомом «Air» і над нашим другим альбомом «If».
Ірина Саннікова: Дівчата, насправді я вже розумію, що я вас мушу скоро відпускати, але є ще два обов’язкових запитання від мене і від нашого слухача, які я маю обов’язково поставити. Наш слухач В'ячеслав, я так розумію, поціновувач вашої творчості, пише: «Цей альбом Dakh Daughters вийшов найінтимнішим, найвідвертішим за жіночим бажанням, «тремтять стегна, чую поштовх за поштовхом, я хочу-хочу-хочу тіла-тіла». Скажіть, це так Клім адаптував ваші історії чи він лише зафіксував цю високу температуру гарячих жіночих емоцій?»
Руслана Хазіпова: Ці слова, В'ячеславе, взяті з пісень, а пісні вигадуємо ми. Але це правда, часто навіть в піснях трапляються тексти Кліма.
Ірина Саннікова: Ось цей альбом Make Up - це стандартний запис саундтрека до вистави. А ось я пам’ятаю що у своєму дитинстві я слухала платівки з різними п’єсами, казками. А чому б не записати повну версію для своїх фанатів? Чи це демо-версія?
Руслана Хазіпова: Ми маємо повну версію на YouTube, тому ми вирішили зробити саме аудіальний продукт. Але ще до того ми плануємо випустити DVD, кому буде цікаво в розгорнутому вигляді… можливо, це вже буде називатися подкаст. Ну, фактично правильно, бо ми вже маємо виставу, де це можна подивитися і послухати. А якщо це дивитися разом із історіями так само в якомусь спеціальному аудіяльному форматі, то, напевно, це буде такий великий синкретичний подкаст.
