Олена Безрук розповідає, які існують альтернативи очним екскурсіям в період локдауну: "Є віртуальні екскурсії, які були дуже популярні рік тому, коли був перший локдаун. Включалися прямі ефіри. Це були розповіді про якісь будинки чи окремих людей. Екскурсії, які до цього проводилися на вулиці ми переводили у віртуальний формат. Це було дуже популярно певний час, проте зараз людям цього вже не хочеться. Зараз у Києві екскурсії ніхто не забороняв. Проте є здоровий глузд. Екскурсія може проводитися на свіжому повітрі для не більше 10 людей".
Екскурсоводка радить, що подивитися в Києві, якщо приїхав до міста на день: "Я би порадила взяти або аудіогід, або знайти гіда. Людині потрібно, аби їй хтось допоміг розкрити місто. Звичайно треба побачити Софію, Андріївську церкву, будиночки на Подолі, Лавру. Влітку можна відвідати екскурсію на пароплаві по Дніпру, адже влітку Дніпро виглядає зовсім інакше".
На запитання, звідки походить вислів: "Що з возу впало, те пропало" Олена Безрук розповідає цікаву історію: ""Андріївським узвозом піднімалися купці, які везли свій товар на торг. Кожен віз мав заплатити певну пеню. Тобто що менше возів, то менше людина сплачувала. Тому на кожен віз тулили якомога більше краму. Андріївський узвіз має S-подібну форму. Крім того, дорога була нерівною. Вози під час руху трохи заносило, відтак з них падали товари, які за законом вважалися тепер власністю міста. А якщо при цьому перехилявся ще й повністю віз, то забирали геть усе разом з возом і кіньми".
Екскурсоводка розповідає, які історії найбільше полюбляють слухачі: "Таких історій безліч. Усе залежить від людей. Хтось хоче послухати про особистість. Завжди усі люблять якісь інтимні моменти, можливо навіть плітки. Але насправді в Києві і будинки мають свій характер і свою історію. Наприклад, будинок Річарда на Андріївському узвозі. Якщо говорити про цей замок, як про людину, то можна сміливо сказати, що він неврівноважений і непередбачуваний – така собі суміш холерика з меланхоліком. Він часом спалахує, при чому не образно. Перед закінченням будівництва в замку була потужна пожежа. Після того, як його відбудували, замок став меланхоліком. Ночами він почав завивати страшними голосами. Цікаво, що досі не відомо, хто саме його збудував. У Києві усі гарні будинки про які невідомо, хто їхній архітектор, завжди кажуть, що то Городецький. Він справді був дуже талановитою людиною, але замок Річарда будував не він. Був чудовий архітектор Краусс, який полюбляв робити замки-привиди. Але це теж не він. Існує думка, що ідею цього будинку було вкрадено. У 1901 році в журналі "Строитель" було опубліковано проєкт такого самого будинку для міністерства внутрішніх справ Російської імперії. Цей проєкт так і не використали, але через три роки на Андріївському узвозі з’явися такий самий будинок. Архітектор не відомий, але відомо, хто його замовив. Це Дмитро Орлов, який був досить відомим купцем. Він недовго радів своєму будинку, оскільки через сім років, як він його збудував, Дмитра було вбито".
Олена Безрук розповідає, звідки походить назва замку Річарда: "В радянські часи тут були комунальні квартири. Архітектор Віктор Некрасов у своїй книзі писав, що дитиною, граючись на подвір’ї цієї будівлі, він уявляв, що це замок з роману Вальтера Скотта "Айвенго". Тому цей замок називають Річард левове серце. Є ще одна теорія, яка пояснює назву замку. Під час Другої світової війни в цьому будинку жив Річард Юревич, який переховував євреїв у підвалах цієї будівлі. Важко сказати, що саме правдиве, але ця будівля, яка дуже схожа на палац, так само неприступна. Після того, як розселили комунальні квартири кілька підприємців намагалися там зробити готель. З 90-их років до сьогодні там ніхто не живе. В людей нічого не виходить. Тобто цей замок обрав собі самотність".
Фото: Bodo Life
