Сім’я — це справді місце сили
Діма Захарченко: Нещодавно ти презентувала пісню і кліп "Сила моя — it's My Family". Що для тебе сім’я?
Laura Marti: Я доросла людина, багато працюю, але все одно є щось таке незмінне, тепле, і які б не були негаразди… Мама моя живе в Харкові, майже вся моя сім’я живе в Харкові. І я отак згадую моє дитинство, як я їздила на Новий Рік до моєї сім’ї і всіх обіймала. І знаєш, відразу тепло. Сім’я, це якийсь такий острів, який тебе лікує, тобто це справді місце сили.
Діма Захарченко: Ти востаннє коли бачила всіх своїх рідних?
Laura Marti: От на Новий рік. У нас є така традиція добра. Це моє найулюбленіше свято і, незважаючи на пандемію, я все ж таки поїхала, і ми всі після цього перехворіли, але Новий рік ми зустріли разом. А вже з четвертого січня всі почали по черзі хворіти ковідом. Така вже була доля. Нічого, зате вже є антитіла.
Діма Захарченко: Ти презентувала кліп тиждень тому, у ньому ми побачили дуже багато відомих родин, зізнавайся, це допомогло якось у популяризації відеороботи?
Laura Marti: Ти знаєш, я не можу сказати, що більша популяризація була. Я справді запрошувала друзів, багато хто у зв’язку з ковідом відмовлялися. І ще я якось потрапила на такий період часу, що багато сімей були десь, а не в Києві. Моя сім’я не могла теж приїхати, все було якось так складно. І мало бути шість сімей, а вийшло чотири, але дуже красиві, дуже класні. З Іриною Данилевською ми давно вже дружимо, я дуже хотіла, щоб вона була і вона відразу сказала "так". Три покоління — вона з чоловіком Володимиром Нечипоруком, з донькою Даною і трьома онуками. Виноградова Маша, телеведуча і радіоведуча, з чоловіком і з донькою Маєю. Вона нас просто всіх вразила, ну така актриса. І ще Віра Кобзар з двома дітьми і тримісячним цуценям Юкі. Ми там всі її тискали і не могли закінчити з ними зйомку, бо хотілося ще більше тискати Юкі. І моя сестра Кристина Марті з чоловіком Владом Дарвіном. Тобто трішки моєї сім’ї все ж таки було. Я дуже цьому радію. А ще в кліпі використані фотографії з дитинства з моєю родиною — мама, тато, моя тітка, хрещена, брат, дядько, бабуся. Але це такі, знаєш, флешбеки, ми вирішили трішки фото показати, як відголоски. А зараз — показати сім’ї, які поряд.
Фото: Laura Marti
Я не вірю, що людина творча може весь час посміхатись
Діма Захарченко: Якщо твоя сила, як ти співаєш, у сім’ї, то в чому твоя слабкість?
Laura Marti: У шоколаді. Я просто солодкоїжка і борюся з цим. Мій порятунок в тому, що я люблю чорний шоколад, але такими тоннами, як я його їм, на мені можна робити гонорари всім.
Діма Захарченко: Якщо слухати усі твої пісні, то є відчуття, що це така ода радості. Але існує думка, що успішна пісня в Україні завжди, так чи інакше, про тугу. Чи почуємо ми від тебе певне музичне тужіння?
Laura Marti: Насправді, в альбомі "Все буде добре" є пісні про тугу. І якщо чесно, в мене багато пісень про тугу. Але я випускаю більш веселі, бо хочеться якось підбадьорити. Я посумувала за інструментом, написала пісні, а потім випустила щось таке веселе, надихаюче. Щоб людина послухала і сказала, що не все так і погано, пішла і робила добре свою справу. Нам цього дуже не вистачає.
Я взагалі не вірю, що людина творча може весь час посміхатись. Ми дуже часто в муках і плачемо, і не можемо знайти якийсь дзен. І це нормально для творчої людини. Просто такий рік був. І в альбомі "Все буде добре" є пісні сумні, шукайте.
Але якісь такі ці півтора роки останні, що я не те що не маю права, мені хочеться підбадьорювати наших людей. Але в мене багато сумних пісень. Буде вам, буде, будете ще плакати.
Фото: Laura Marti
Мені різне подобається, я експериментую
Діма Захарченко: Звучить як погроза. Але нічого, ми чекаємо! Проте я обіцяв нашим слухачам пригадати про історію, коли в тебе була пропозиція для Андрія Хливнюка, лідера гурту "Бумбокс", зробити разом пісню. Розкажи, будь ласка.
Laura Marti: Дуже давно, от як з’явився Андрій зі своєю піснею "Вахтерам", я закохалася у його чудовий мелодійний голос, харизматичний, нестандартний. І нещодавно в мене народилася пісня, вона сумна, до речі, і я почула виключно його голос. І я запропонувала. Ми добре поспілкувалися. Він сказав мені багато компліментів, мені було дуже приємно, і що він знає хто я, і як я, і що роблю, і дуже поважає, і ми зустрінемося на великій сцені, але ця пісня трішки тематично зараз не резонує з ним. Знаєш, він же такий поет, у Хливнюка дуже сильні тексти. І от мій текст його не зачепив. Але все, що не робиться — не робиться, але це не означає, що ми ніколи не заспіваємо ще разом, просто треба знайти ту саму пісню, яка буде зачаровувати його теж.
Діма Захарченко: А буде презентована ця пісня, яку ти йому показувала?
Laura Marti: Звичайно, але пізніше, тому що вона сумна.
Діма Захарченко: Ми знаємо про тебе, як про професійну джазову співачку, але здається, що в тебе зараз певний етап трансформацій. Це дійсно так?
Laura Marti: Так. Я продовжую робити джазову музику. Нещодавно… ну, як нещодавно, з ковідом ти вже не розумієш нещодавно чи давно, бо не так багато концертів артисти нині мають. Але як тільки та хвиля ковіду закінчилася, у мене був фестиваль "Bouquet Kyiv Stage", на якому ми презентували новий джазовий проєкт — це був триб`ют Ларса Даніельсона, шведського композитора і контрабасиста, якого я обожнюю, з яким мала честь співати на головній сцені "Leopolis Jazz Fest" його пісню "Granada". Я слова українською написала, його музика із симфонічним оркестром "INSO Lviv" і його бендом. Аранжування просто фантастичні зробила Наталія Лебедєва, яку я обожнюю і пишу з нею багато музики.
Просто не так багато є можливостей зараз виступати. З джазом теж. Єдине, що із джазу в мене лишилося і дуже класне, це вечори Олексія Когана, "Jazz in Kyiv band", "Джаз для дорослих". Ми співаємо відомий джаз, який дуже подобається людям. Кожен місяць у нас є концерт в Caribbean Club. Зараз немає, але між карантинами був і до цього був кілька років.
Діма Захарченко: А що стосується саме твоєї трансформації? Ти від джазу відходити, я так розумію, не плануєш?
Laura Marti: Я просто роблю різну музику для різного слухача. Хочеться робити більше. Мені подобається і британська музика, і в нашій починаю бачити багато чого цікавого і красивого. Хочеться все ж таки дійти до звичайного слухача і зачепити його серце теж. Бо джазом ти не завжди це зробиш. Але джаз — це моя любов. Бразильська музика — це моя любов. І вона просто, напевно, для іншого слухача. І я така різнобарвна. Я вважаю, що артист не має себе обмежувати тільки джазом, поп- або рок-музикою. Мені різне подобається, я експериментую і це нормально.
Діма Захарченко: Чого ти прагнеш у творчості — мільйонні зали чи сотня відданих фанатів?
Laura Marti: Ну, перестань, не можна так. Я іду до стадіонів, я це казала. Я можу співати і одній людині. Але це теж нормально, коли артист, який вкладає всі свої ресурси — життя, гроші, час, любов, мозок — в музику, то звісно, нормально, коли він хоче, щоб її почув стадіон. І не тільки у твоїй країні, а й по всьому світові. Бо музика не має меж. І якщо хтось каже інакше, то, думаю, це на дев’яносто дев’ять і дев’ять відсотків брехня.
Фото: Laura Marti. Джерело: фейсбук-сторінка Alina Harmash
