Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Коли готуєшся до релізу – це таке дивне відчуття, ніби ти насправді народжуєш дитину
Дмитро Захарченко: Сьогодні у нашій студії Альона Карась і з нею ми презентуємо третій EР гурту "Тонка" під назвою "Плач". Тому, відразу до справ! Що це за "Плач"? Це вже “ваша третя дитина”.
Альона Карась: Коли готуєшся до релізу – це таке дивне відчуття, ніби ти насправді народжуєш дитину. Зараз будеш показувати її всім: "Ось вона, дивіться!". Що я можу сказати про "Плач"? Це для мене особливий альбом, бо, по-перше, хочу наголосити, в пісні "Плач", яка є фокус-треком, використані вірші Миколи Степановича Вінграновського. Це видатний поет, поет, в якого я просто закохалася. Це містика, це філософія, це українська ідентичність, яку мені вдалося вкрапити в теперішній свій стан. Тобто бути сучасною людиною і змогти процитувати такі величні рядки. Для мене це вперше і я щаслива, що в мене вийшло.
Дмитро Захарченко: Це завжди величезний ризик – брати таких авторів і використовувати їх твори. Навіть якщо це лише один рядок з вірша, це відповідальність. Як з цим справлялися?
Альона Карась: Ми ж не хочемо собі присвоїти його вірші, ми лише їх цитуємо. Насправді, історія магічна: я просто гуляла Подолом, натрапила на якусь барахолку, побачила книгу "Українська інтимна лірика". Вона мене дуже зачепила і я вирішила її взяти. Минуло двадцять хвилин, а я просто сиділа біля свого фортепіано, книжка стояла поруч і ці рядки – "Плач" – відразу, так, ніби це не я зробила, просто пролунали. Потім вже Ярослав зробив крутий музон. І народилася пісня.
Дмитро Захарченко: Ярослав це ваш головний саундпродюсер?
Альона Карась: Саундпродюсер. Це просто наш головний.У мене у гурті двоє хлопців – Денчик і Ярик. Гурт складається з трьох людей. Денчик – барабанщик, Ярик – саундпродюсер, клавішник. Зараз Денчик в Туреччині, привіт йому, а Ярик десь їде з Дніпра. І сьогодні я одна розказуватиму про альбом "Плач".
"Самоінвентаризація", яка відбулася – тільки на користь кожному
Дмитро Захарченко: Альбом створювався під час пандемії, під час карантину?
Альона Карась: Так, у нас навіть пісня є, яка називається "Вуалі", ми називаємо її "Крик карантинного дня", тому що вона була написана саме в той час, коли все було зачинено, всі сиділи вдома. З’явився час побути наодинці з собою та почути, що там всередині. Ми так її і записали.
Дмитро Захарченко: Як ти пройшла цей карантин, для тебе це був важний етап?
Альона Карась: Спочатку важкий, а потім я зрозуміла, що все не даремно. Що, як я це називаю, "самоінвентаризація", яка відбулася – тільки на користь кожному. Дуже багато людей стали свідоміші завдяки тому, що світ застиг на якийсь момент.
Дмитро Захарченко: В інстаграмі після виходу альбому ти написала, що ти нарешті щаслива. Невже так мало треба для щастя?
Альона Карась: Так! Для щастя взагалі треба тільки ти і твій стан, який сам обираєш. Для щастя треба зробити вибір – бути щасливим.
Дмитро Захарченко: І міні-альбом від гурту "Тонка". Чому третій міні-альбом, чому не повноформатний альбом?
Альона Карась: В нас є ще пісні, але нам здалося, що саме такі чотири пісні, саме в такому вигляді мають бути EP. Тобто, музика – це ж про стан. І ось ці треки, ці пісні по стану для нас склалися в одну картинку.
Дмитро Захарченко: Справжня києвиця у нашій у студії – Альона Карась. Що за "Києвиця", розповідай?
Альона Карась: Якщо хтось не знає, то києвиця – це київська відьма. Теж дуже цікава історія, я гуляла Подолом, це була екскурсія "Містичний Поділ"…
Дмитро Захарченко: Я так зрозумів, що ти усі пісні написала на Подолі?
Альона Карась: Так, це моє місце сили. Я обожнюю цю частину Києва. Тож я була на екскурсії і чудова гід, яка вела екскурсію, розповідала нам про подільську містику. І вона розповіла про києвиць, що це забута така штука, але вони існували, їх бачили, про них багато написали. І Булгаков писав про них. Щось мене це так зачепило, зрезонувало в мені. Мені захотілося теж цьому дати життя. Мені здається, що коли такі ідеї приходять в твоє серце, в твою голову, то ти просто маєш про це казати. Хто як не я?
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Зараз ми хочемо бути ближчими до людей, хочемо бути простішими, зрозумілішими
Дмитро Захарченко: Розкажи про зміни, які відбулися з гуртом "Тонка" за три роки вашого існування. Гурт має три міні-альбоми. Це шлях, хоч і досить недовгий поки що.
Альона Карась: Це формування. Але зараз ми приходимо до більш ясного сприйняття самих себе. В нас дійсно відбулися зміни. Можливо, це якось пов’язано із тим, що ми видаємося на музичному видавництві Masterskaya, нам допомагає Іван Дорн, за що йому і усім, хто працює над цим, велика вдячність. Ми зрозуміли, що зараз ми хочемо бути ближчими до людей. Хочемо бути простішими, зрозумілішими. Ми хочемо говорити про те, що актуально для нас і може бути актуальним для тих, хто нас слухає. А це наші друзі.
Тобто, вся ком’юніті "Тонка" і вся наша аудиторія – це люди, які з нами на одній хвилі. Це люди, з якими ми можемо поговорити про якісь глибокі речі, про локальні події, які відбуваються в Україні, в Києві. Мені здається, якщо ми станемо ближчими, ми зможемо зробити ще більше крутих речей.
Дмитро Захарченко: Як ти сказала, це ком’юніті, у якій зосереджена компанія друзів. Насправді, це ж певна зона комфорту. І зараз, коли ви йдете до певного спрощення – це ж вихід із цієї зони комфорту для тебе? Чи ні?
Альона Карась: Зона комфорту – це поняття відносне. Мені здається, що якесь надзавдання теж може вивести тебе на новий рівень і на розвиток. А як це відбувається – це теж про вибір. Розумієш, у нас це ком’юніті широке у всіх проявах. В нас є Денчик-барабанщик, а його дружина Аліна – вона художниця; Ярика дружина – режисерка, яка знімає нам кліпи.
Дмитро Захарченко: Тут мало бути запитання – а твоя дружина хто?
Альона Карась: Моя дружина – музика! Я хотіла сказати, що ми всі про одну ідею. Про український розвиток, про культурний внесок. Мені здається, чим більше нас – тих, хто вкладається в проєкт, хто долучається слухати і підтримувати цей проєкт, тим крутіше це може вийти.
Дмитро Захарченко: Де межа? Межа між простотою і певною складністю? Баланс між бажанням бути простішими і при цьому не співати про якісь банальні речі?
Альона Карась: Ми точно слухаємо себе і не робитимемо нічого попри свої якісь принципи і відчуття. Але поговоримо про це через рік і тоді розповім, де ця межа.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Дмитро Захарченко: До кінця 2021 року у вас відбудеться кілька приємних подій, розповідай!
Альона Карась: Це буде цікава взаємодія з людьми, тому чекайте, слідкуйте за нашими соцмережами, підписуйтеся, ми все анонсуватимемо. Також, ми влітку хочемо випустити дуже крутий сингл – танцювальний, літній. А восени презентуватимемо свій четвертий міні-альбом "Триптих". Він буде експериментальний, нетиповий, не схожий на все, що ми робили до цього. Багато цікавинок, тому чекайте, слідкуйте, давайте бути з вами на одній хвилі!
Дмитро Захарченко: Така навала різноманітних подій і роботи, яку ви робитимете цього року, пов’язана з вашим бекграундом, з тим, що у вас були попередні два міні-альбоми і ви тепер розумієте, як потрібно їх просувати? Що потрібно весь час залишатися в інформаційному просторі, співпрацювати зі ЗМІ?
Альона Карась: Ми і в цій сфері також експериментуємо. Немає якоїсь ідеальної формули, як треба зробити. Ми робимо те, що ми можемо, хочемо, пробуємо щось додати, пробуємо розвинути це з іншого якогось боку. І дивимося, що відбувається.
Дмитро Захарченко: Зараз який у вас є фідбек від вашої аудиторії? Наприклад, якщо ви захочете влітку поїхати в тур Україною, яких містах зможете зібрати зали?
Альона Карась: Локально Україна нас підтримує сильно. І якщо два попередні альбоми слухали більше друзі, люди, яких я знаю, то зараз в інстаграм пишуть мені незнайомі люди, які вважають цей проєкт дійсно класним, крутим, якісним. І мені подобається, що ми набираємо обертів, що ми розростаємося. Це кайф. Дякую усім, хто нас підтримує.
Дмитро Захарченко: З вашою музикою є відчуття, що складно зібрати величезний майданчик? Наприклад, "Олімпійський", "Палац Спорту"?
Альона Карась: Чому це? Просто не зараз. Зберемо трохи пізніше.
Дмитро Захарченко: Через скільки років? Місяців? Днів?
Альона Карась: Я думаю, через два роки вже зможемо.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Ми домовилися від початку, що робитимемо те, що нам подобається і не важливо, скільки це займе часу
Дмитро Захарченко: А яка у вас мотивація? Коли ви йшли, ви розуміли, що це буде тривалий шлях? Ви мали бути готові до того, що вам потрібно буде працювати рік за роком, напрацьовувати свою аудиторію.
Альона Карась: Ми розуміли, що ми робимо не таку розважальну музику, яка може лунати, наприклад, на всіх вечірках. Ми розуміємо, що це глибока музика, щоб подумати, музика, щоб потанцювати. Але ми домовилися від початку, що ми робитимемо те, що нам подобається і не важливо, скільки це займе часу. Тому ми робимо те, що ми любимо більш за все, ми робимо те, чим ми живемо. І я вважаю, що цей шлях, це і є вже кайф. Тобто, коли ти запарюєшся над результатом, сам шлях перестає бути для тебе цінним. Ми вирішили, що змістимо фокус з результату на сам процес. На сам шлях.
Дмитро Захарченко: Чи думали про запасний план? Я маю на увазі, якщо зараз знову локдаун і все зачиняється. Гурт "Тонка" буде притримуватись того плану, який зараз є?
Альона Карась: Так. Я думаю, будемо дотримуватися того плану, який є.
Дмитро Захарченко: Попередні альбом трохи постраждав від карантину?
Альона Карась: Трохи є. Не було просто можливості його зіграти на фестивалях, не було можливості зустрітися зі своїми слухачами, передати їм це наживо. Але нічого, віримо в краще.
Дмитро Захарченко: Цьогоріч з вами можна буде зустрітися?
Альона Карась: Можна. Я вже навіть можу проанонсувати – 5-6 липня, Atlas Weekend, сцена Masterskaya. Приходьте обов’язково! І ще буде класний фест, він називається The Most Fest. Це на сході України, відбуватиметься 19-20 червня. Тому шукайте в соцмережах, купуйте квиточки, приходьте, будемо раді.
Дмитро Захарченко: Що ж, відправляємо тебе у велику подорож, яка називається "Два роки" і потім зустрінемося обов’язково і поговоримо про ваш великий стадіон.
Альона Карась: Ти вже запрошений.
