Я намагалася максимально відкрити свою душу і показати переживання
Ірина Саннікова: Альбом "#ОСОБИСТЕ" – це дійсно реальні особисті історії? Наскільки далеко ти зайшла у своїй відвертості?
Jerry Heil: Я намагалася максимально відкрити свою душу в цьому альбомі і показати її переживання: як і з приводу своїх власних пережитих історій, так і з приводу багатьох почутих історій: від рідних, від мами чи від сусідки тьоті Свєти, яка переживала любовний трикутник. Що стосується, наприклад, пісні "#НЕ_ОРИ_МАМ" – це, звісно, не про мене, тому що я вважаю, що я занадто молода для таких ситуацій. Що стосується пісні "#ГОЛОЮ" – це пісня про одну мою дуже добре знайому блогерку. Хоча пісня писалася не про неї, але я загубила другий куплет, тому уже другий куплет писався з ситуації, в якій вона опинилась, натхненний її переживаннями.
Ірина Саннікова: Чи відрізнявся запис альбому "#ОСОБИСТЕ" від запису альбому "Я Яна"? Процес різниться якось чи завжди однаковий?
Jerry Heil: Він відрізнявся як мінімум тим, що альбом "Я Яна" писався для альбому "Я Яна". А "#ОСОБИСТЕ" – це накопичені твори за довгий час. Деякі написалися незадовго до релізу, а такі, як, наприклад "#ГОЛОЮ" – перший куплет її був написаний два чи три роки тому. А "#НЕ_ОРИ_МАМ" і "#ДЕВОЧКА_ЛЮБОВЬ" були написані рік тому. "#ОСОБИСТЕ" – ще давніше, мабуть, ніж "#ГОЛОЮ", ще коли я була на лейблі Vidlik Records. Просто була незареліжена вчасно. Я вирішила їй і присвятити назву всього альбому, тому що це був один з тих творів, з яких у мене усе почалося в цій індустрії.
Ірина Саннікова: Виходить, ти мала купу невиданого в шухляді і одного ранку прокинулася та вирішила, що так більше тривати не може та видала все на-гора?
Jerry Heil: Так і є, і досі так триває. В мене в столі уже чекають наступні твори на літо і на осінь.
Я все ще вважаю, що коментарі важливі
Ірина Саннікова: Ти взагалі змінилася за цей час? Скажімо, від початку своєї кар’єри, або від пісні "#ОХРАНА_ОТМЄНА", яка тобі принесла небувалий успіх, або від того часу, коли ми тебе бачили на національному відборі пісенного конкурсу "Євробачення"?
Jerry Heil: Кожна людина від початку, від дня народження, починає старіти і змінюватися. Я в тому числі. Поки що не винайшли сироватку від старіння і може це й добре, бо ми отримуємо оці шрами кожен день і вони накладають відбиток всередині нас, трансформують нашу душу.
Ірина Саннікова: Чи зараз ти звертаєш увагу на коментарі у соцмережах, на те, які тобі надсилають реакції на твою творчість?
Jerry Heil: Я все ще вважаю, що коментарі важливі. Об’єктивні вони чи ні, вони змушують тебе у першу чергу саму на себе звернути увагу. І уже залежно від того, достатньо у тебе інтелекту чи ні, ти можеш сама себе проаналізувати і зрозуміти, в яких моментах відповідаєш своєму власному ідеалу, а де – ні. Тому коментарі – це такий мій особистий лакмусовий папірець.
Ірина Саннікова: Розкажи про сенси альбому "#ОСОБИСТЕ"? Ти дописала стосовно кожної пісні маленьку історію. Для чого ти так ретельно все розжовувала своїм фанам? З яким месседжем ти це робила?
Jerry Heil: Можна просто слухати музику. Можна знати, що стоїть за кожним твором. Можна знати, в якому душевному стані написалася, ким надихалася. Деяким людям це важливо і вони просять, запитують. Тому я прописую.
Ірина Саннікова: Саме завдяки цим історіям ми дізналися більше про твою творчість. Наприклад, композиція "#ОВЕРДРУЖБА_НЕДОСЕКС" – це теж твоя історія?
Jerry Heil: Так, ця історія якраз від початку і до кінця, на 101% про почуття, які я проживала не так давно. Я пізнала усю "прекрасність" френдзони і ця тема, думаю, близька кожній людині.
Я не хочу навчатися просто "для корочкі", мені це нецікаво
Ірина Саннікова: Знаємо, ти маєш великі плани, це стосується твого переїзду до США. Чому ти так вирішила і що там робитимеш?
Jerry Heil: Я була дуже налякана, коли побачила, що Михайло Ясинський розказав у інтерв’ю про мої плани щодо переїзду, оскільки це лише на стадії узгодження, збору документів, підготовки. А я так переживаю, заздалегідь розказуючи. Бо краще – зробила, а потім розказала. А мені довелося потім публічно все це пояснювати.
Ірина Саннікова: Ти на етапі збору документів і це означає, що ти готуєшся вчитися там?
Jerry Heil: Так, я планую їхати вчитися. Дуже давно, з самого раннього дитинства, я мріяла писати музику до кінофільмів. Я навчалася в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського в Києві (вона ж – консерваторія), але пішла з другого курсу, тому що вступила на композиторський відділ. Там я потрапила в ситуацію "очікування – реальність". Тому я закинула цю іде, але ненадовго, бо є незакритий гештальт. Я вирішила, що я не хочу навчатися просто "для корочкі", мені це нецікаво. Я хочу отримати реальні знання і, що головне, реальні знайомства з людьми, які працюють у цій індустрії фільмів у Голівуді. І тому найреальніший спосіб з ними познайомитися – це їхати і з ними знайомитися.
Ірина Саннікова: А скільки коштує навчання? Чи сама відклала ці гроші чи тобі хтось допомагає?
Jerry Heil: Навчання коштує дуже-дуже дорого, настільки, що мені довелося свої очі назад вправляти, бо вони повилазили, коли я побачила суму. Це відкрита інформація, тому я так легко про це говорю: 18 тисяч доларів коштує тільки проживання за рік в гуртожитку. Тому я планую відкрити зараз свій Patreon і зливати туди якусь музику неопубліковану, яку зможуть слухати тільки підписники мого Patreon. Зливати ноти, зливати акорди, все, що їм буде цікаво. Я думаю, підписники самі мені підкажуть, чого їм не вистачає, тому що я майже все і так відкриваю в Instagram. І таким чином за підписку отримуватиму якісь кошти, які вкладатиму в навчання.
Ірина Саннікова: Може таке бути, що твої фани будуть скидати тобі гроші на навчання, а потім виявиться, що ти лишишся в Америці?
Jerry Heil: Вони ж не скидають мені гроші за те, що я просто така хороша. Це давно працююча схема, коли артист ділиться своїми якимись інсайтами і люди платять за підписку. Як на будь-яких музичних платформах, які не займаються піратством. До речі, хто не скачав мій альбом на Apple Music, можете зробити це зараз, я в Instagram закріпила щойно активний лінк.
Ірина Саннікова: Ти щойно сказала про те, що ти відкрита людина, ти все відкриваєш в Instagram. Чи бачать усі твої дописи батьки? Чи вони не хвилюються за тебе, коли ти розповідаєш, що тобі кепсько, ти зараз будеш гуглити, шукати лікаря і тому подібне?
Jerry Heil: Ой, це стандартна взагалі ситуація, я звикла. Я вже знаю, що коли я таке публікую, не мине і двох секунд, як мене набере мама і буде казати: "Що там з тобою сталося? Я за тебе переживаю! Я виїжджаю!". Це нормально. Я публікую усе абсолютно. І перш ніж я зв’язуюся з рідними, ця інформація вже є у мене в сторіз. Тож, ви дізнаєтеся про мене все раніше, ніж мої мама з татом.
Втратити телефон – ніби загубити ключі від доступу до свого життя
Ірина Саннікова: Ти дуже залежна від соцмереж? Що буде, наприклад, якщо ти загубиш телефон?
Jerry Heil: Я не знаю, це дуже страшно. Я панікую. Так уже було неодноразово. Не губила, але ламала, мочила в солоній воді. І для мене це реальна катастрофа. В мене все життя в телефоні – Instagram, TikTok, YouTube та інші мережі. У всіх сучасних людей життя мінімум на половину протікає в інтернеті. І це таке враження, ніби ти губиш ключі від квартири, ключі від доступу до свого життя. Я не гублюсь, завжди знаходиться якийсь вихід. От минулого разу, коли я втратила телефон, мені Коля Серга давав свій, щоб я користувалася, поки новий не купила. Світ не без друзів, не без добрих людей, так що все завжди вирішується.
Ірина Саннікова: А якщо не брати до уваги соцмережі, що ти втратиш загубивши телефон – там будуть якісь фотографії-компромат, чи нові музичні напрацювання, чи велика телефонна книга?
Jerry Heil: Напрацювання музичні у мене в голові, в першу чергу. Звісно, ти забуваєш якусь частину, але якийсь об’єм пам’яті там є, щоб щось трималося. З приводу фото оголеного тіла, то я ніколи цього не соромилася, тобто, соромилася, але того часу, відколи над цим почала працювати – перестала. Тому не вважаю це якимось компроматом, ми всі буваємо голими. І я не розумію, чому це завжди було якоюсь гарячою темою. Я часто наводжу в приклад племена, які постійно ходять голими, вони до цього звикли і це для них перестало бути табу. Вони не збуджуються один на одного кожну секунду, для них це стало нормою. Тому перестаньте так підносити оголене тіло. Це просто тіло.
Ірина Саннікова: Де ти святкуватимеш Великдень?
Jerry Heil: Я зараз на шляху додому, тому що треба збирати свої веганські пасочки, які я збираюся привезти додому і змушувати батька їх скуштувати. Тому що це щоразу челендж, завжди виклик для мене – придумати для тата таке пояснення, щоб він спробував хоча б маленький шматочок. Тому що він дуже проти веганства. Хоча пам’ятаю, на день народження я йому подарувала веганський десерт і він сказав, що це кращий десерт з усіх, які він куштував. Тому завжди є шанси. Коротше, я привчаю батьків: то сосиски якісь веганські привезу, то якийсь фарш, то десерти, щоб вони розуміли, що я нормально харчуюся і в мене все добре, я не помираю від голоду.
